Нормативні методи у бюджетному плануванні

Планування місцевих бюджетів здійснюється за допомогою таких методів:

- Нормативний.

- Розрахунково-ана літичний.

- Балансовий.

- Отимізації планових рішень.

- Економіко-математичного моделювання.

Зміст нормативного метода полягає в тому, що на базі заздалегідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб’єкта у фінансових ресурсах та їх джерелах.

Норма (лат. norma) — міра, якась середня величина. Норматив (лат. normatio — упорядкування) визначає технічний, економічний та т. п. показники норми відповідності, з якими виконується якась програма.

Зміст розрахунково-аналітичного методу планування полягає в тому, що за базовий індекс приймаються зміни цього індексу в запланованому періоді, а потім розраховується планова величина його показника.

Балансовий метод планування фінансових показників полягає в тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємоув’язка наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них.

За допомогою методу оптимізації планових рішень розробляють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найоптимальніший варіант.

Застосування методу економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на величину цього показника.

Проведення ефективного і неупередженого вирівнювання бюджетної забезпеченості не можливе без використання формульних розрахунків і нормативних методів планування бюджетних видатків. Згідно з прак­тикою багатьох країн з ринковою економікою, застосування таких під­ходів дає змогу об'єктивно і справедливо перерозподіляти бюджетні ре­сурси, що потрібно за наявності відмінностей у рівнях соціально-економічного розвитку територій, а у зв'язку з цим — в обсягах фінансових ресурсів, які акумулюються в місцевих бюджетах.

Процеси вирівнювання фінансового забезпечення адміністративно-територіальних одиниць передбачають застосування формул, які не по­винні бути занадто складними. Чим простіша формула, тим легше вона сприймається, є зрозумілою і зручною у використанні, не потребує вели­ких затрат праці й високої кваліфікації працівників, які її застосову­ють. Проте не слід нехтувати і тим, що чим більше чинників враховує формула, за допомогою якої проводиться визначення обсягів трансфер­тів, тим ефективніше й об'єктивніше здійснюється фінансове вирівню­вання.

Необхідність застосування нормативних методів у бюджетному пла­нуванні вперше в українському законодавстві була підкреслена в За­коні України "Про Державний бюджет України на 1995 рік" від 16 квіт­ня 1995 р., де вживається термін "норматив мінімальної бюджетної забезпеченості одного жителя". Використання такого нормативу було передбачено при розподілі регулюючих доходів між обласними бюдже­тами та бюджетами районів і міст обласного підпорядкування. Крім то­го, цим законом були обмежені можливості рад вищого рівня зменшу­вати доходи або збільшувати видатки бюджетів рад нижчого рівня. До того ж необхідно було враховувати нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості, а збільшення видатків супроводжувати наданням випе­реджувальних субвенцій або компенсацій.

Також у 1995 р. у Законі України "Про бюджетну систему України" у вітчизняну бюджетну практику було введено термін "мінімально необ­хідні видатки" з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, їх обчислення передбачалося за єдиними або груповими мінімальними соціальними і фінансовими нормами та нор­мативами, які мали бути встановлені вищими органами виконавчої вла­ди на основі чинних законодавчих актів з урахуванням індексу інфля­ції в межах фінансових можливостей держави та відповідних терито­ріальних утворень.

Постановою Верховної Ради України "Про введення в дію Закону Украї­ни "Про Державний бюджет України на 1996 рік" від 22 березня 1996 р. запроваджувався новий термін "середня мінімальна забезпеченість на одного жителя", якого не було до цього в жодному із законодавчих актів з питань бюджету, а також у Законі "Про бюджетну систему України". Застосовувати такий показник потрібно було при визначенні пропорцій розподілу частини загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів між бюджетами Автономної Республіки Крим і місцевими бю­джетами різних видів.

Наступна спроба запровадження нормативних підходів у бюджетне планування була зроблена в Законі "Про місцеве самоврядування в Украї­ні" від 21 травня 1997 p., де було витлумачено багато нових понять, зок­рема: "мінімальний бюджет місцевого самоврядування", "мінімальний рівень соціальних потреб". Мінімальний бюджет місцевого самовряду­вання, згідно з цим Законом, — це розрахунковий обсяг місцевого бю­джету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядуван­ня на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується держа­вою. А сам мінімальний рівень соціальних потреб — це гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України.

Головною метою запровадження таких показників у практику бю­джетного регулювання, на думку законодавця, мало бути забезпечення прав і гарантій, передбачених Конституцією України, громадянам краї­ни незалежно від місця проживання. Проте, як засвідчила практика, розрахунок цих показників значно ускладнювався у зв'язку з відсутні­стю досвіду і необхідного статистичного матеріалу, нестабільністю еко­номіки, а отже, змінністю таких важливих складових зазначених по­казників, як рівень цін (особливо на енергоносії), заробітної плати, об­сяг різноманітних соціальних допомог тощо.

За час, що минув від дня ухвалення цього Закону, мінімальні соці­альні стандарти так і не були розроблені, на думку відомих практиків, у зв'язку з відсутністю науково обґрунтованого чи підтвердженого роз­рахунками єдиного трактування рівня соціальних послуг на душу насе­лення у межах усієї території України.

Важливим етапом на шляху впровадження застосування норматив­них методів у планування бюджетних видатків стало прийняття 1 лип­ня 1999 р. Верховною Радою України Постанови "Про основні напрями бюджетної політики на 2000 рік (бюджетна резолюція)", де вперше були оприлюднені узагальнені нормативи бюджетної забезпеченості в розрахунку на душу населення. Такі нормативи використовувалися у процесі визначення обсягів видатків місцевих бюджетів на 2000 р. за основними напрямами делегованих повноважень: охорона здоров'я, осві­та (на одного учня), соціальний захист, компенсації органам самовряду­вання за виконання делегованих повноважень, культура, фізична куль­тура і спорт; для обласних бюджетів — сільське господарство, лісове господарство, рибальство та мисливство.

У "Бюджетній резолюції — 2000" було передбачено застосування ко­ригуючих коефіцієнтів для врахування відмінностей у вартостях надан­ня суспільних послуг громадянам, які проживають у різних населених пунктах, перш за все, залежно від місця їх знаходження: сільська чи міська місцевості. Диференціація міст була проведена з критерієм чи­сельності населення. Адже абсолютні обсяги видатків у таких сферах, як охорона здоров'я, соціальний захист населення, державне управлін­ня, культура і спорт загалом визначають саме за кількістю населення. Виняток становлять видатки на освіту, які планують у розрахунку на одного учня.

Таким чином, узагальнені нормативи бюджетної забезпеченості вра­ховували вартість надання основних соціальних послуг за рахунок бю­джетних коштів у розрахунку на одну особу, а коригуючі коефіцієнти ві­дображали відмінності у вартості надання цих послуг територіальними громадами різних категорій. Застосування в бюджетному плануванні нормативів бюджетної забезпеченості стало першим кроком у реалізації таких важливих принципів організації міжбюджетних відносин, як про­зорість і гласність.

Ухвалення Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" започаткувало проведення у країні реформи системи міжбю­джетних відносин. На виконання вимог ст. 50 зазначеного Закону Кабі­нет Міністрів України 29 грудня 2000 р. прийняв постанову, яка визначила порядок розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів — дотацій вирівнювання, субвенцій та коштів, що передаються до бюджету вищо­го рівня, а також нормативів відрахувань від загальнодержавних подат­ків і зборів на 2001 р.

Згідно з новим порядком докорінно змінився підхід до розрахунку бюджетних видатків: відбувся перехід від планування з урахування ме­режі бюджетних установ до формування місцевих бюджетів на основі єдиних нормативів на одного мешканця чи споживача соціальних по­слуг. Таким чином був запроваджений нормативний підхід до розрахун­ку видатків місцевих бюджетів.

Дата добавления: 2015-05-24