Склад місцевого господарства згідно чинного законодавства України

Підприємств місцевого господарства

Тема 8. Організація фінансової діяльності

1. Склад місцевого господарства згідно чинного законодавства України.

2. Підприємства комунальної форми власності їх фінансові ресурси.

3. Функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності.

4. Майнові права комунальної власності.

5. Принципи корпоративного управління в галузі комунального господарства.

6. Сучасні проблеми та напрямки реформування підприємств комунального сектору.

Основні терміни та поняття: місцеве господарство, комунальна власність, фінансові ресурси, майнові права, корпоративне управління, комунальне господарство, комунальне унітарне підприємство, місцеве самоврядування.

Реформа житлово-комунального господарства, яка сьогодні реалізується в Україні, не матиме бажаного результату, якщо органи місцевого самоврядування не будуть зацікавлені в намічених перетвореннях. Тільки глибоко усвідомлена, економічно приваблива і науково обґрунтована діяльність органів місцевого самоврядування здатна здійснити повноцінні перетворення у житлово-комунальному обслуговуванні населення.

Однією з важливих цільових функцій місцевого самоврядування на сьогодні є економічний розвиток територіальної громади. Місцеве самоврядування покликано забезпечити самостійне вирішення населенням більшості питань місцевого значення. Для цього необхідна відповідна законодавча і фінансова база, стабільна місцева економіка і вільне володіння, користування і розпорядження комунальною власністю. Слід враховувати, що проблема самостійності місцевого самоврядування може бути досить успішно вирішена за наявності достатніх коштів для покриття, як мінімум, обов'язкових витрат місцевих бюджетів за умови довгострокового фінансового планування.

Вивчаючи питання діяльності місцевого самоврядування з фінансування комунального господарства, доцільно дати визначення деяких понять. Так, відповідно до чинного законодавства, місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України [2]. Органи місцевого самоврядування мають комунальну власність, місцевий бюджет. Вони здійснюють функції управління, пов'язані з задоволенням суспільних потреб населення відповідної територіальної громади. Ця діяльність здійснюється з використанням комунального господарства, тобто сукупності підприємств, установ, організацій, які проводять господарську діяльність на території місцевої громади.

Суб'єкти господарювання комунального сектору економі­ки — це суб'єкти, які діють на основі лише комунальної влас­ності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комуналь­ної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпе­чує органам місцевого самоврядування право вирішального впли­ву на господарську діяльність цих суб'єктів.

Більшість об'єктів комунальної власності є неприбутковими підпри­ємствами і утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Окрім передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів, нія­ких інших доходів підприємства комунальної власності, як правило, місцевим бюджетам не приносять.

У комунальній власності перебуває: житловий і нежитловий фонд та об'єкти зовнішнього благоустрою (парки, сквери, дороги, скульптури, трамвайні колії, тролейбусна, водопровідна і каналізаційна, електрич­на, газова, теплопровідна мережі).

У складі об'єктів комунальної власності розрізняють:

— об'єкти, що фінансуються з місцевого бюджету (школи, позашкіль­ні установи, лікарні, будинки культури, установи соціального захисту — територіальні центри, органи місцевого самоврядування);

— інші об'єкти.

Доходи від об'єктів комунальної власності згідно з бюджетною кла­сифікацією на цей час включають:

— податок на прибуток підприємств комунальної власності;

— надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) госпо­дарських товариств, що є у власності територіальної громади;

— кошти від відчуження майна, яке перебуває в комунальній влас­ності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває в комунальній власності;

— плату за оренду майнових комплексів, що перебувають у комуналь­ній власності;

— власні надходження бюджетних установ, що утримуються за раху­нок коштів відповідного бюджету.

У Бюджетному кодексі ці надходження віднесені до складу власних доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

В Україні переважна частина об’єктів комунальної власності належить до соціально-культурної сфери житлово-комунального господарства. За сучасних економічних умов і внаслідок впливу суб’єктивних чинників підприємства житлово-комунального господарства є здебільшого збитковими, що потребує залучення до функціонування цієї сфери приватного сектора. Рівень приватизації комунального майна в Україні такий, що місцеві органи через місцеві бюджети фінансують надання послуг, які по суті є приватними, а не громадськими: будівництво, утримання комунального житла, надання комунальних послуг, оренда соціальних об’єктів. Натомість у сфері нерухомості та надання комунальних послуг не спостерігається суттєвого прогресу ринкових відносин.

Доходи від операцій із комунальною (муніципальною) власністю у розвинених країнах створюють фінансову базу місцевих органів, зокрема, податкову базу місцевих бюджетів. Комунальне майно виступає заставою для отримання кредитів і випуску місцевих позик, є об’єктом продажу. В Україні податок на прибуток підприємств комунальної форми власності зараховується до місцевих бюджетів і не враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Однак надходження від нього не перевищують 1-2 % у доходах місцевих бюджетів. Тим не менш, не маючи значного фіскального значення, об’єкти комунальної власності є основними ланками, через які держава має змогу забезпечувати надання послуг соціальної сфери, а органи місцевого самоврядування – впливати на соціально-економічний розвиток території.

Різносторонні функції комунальних підприємств дозволяють говорити не лише про необхідність приватизації таких підприємств, але і про розрізнення двох груп у сукупності самих об’єктів комунальної форми власності – об’єкти соціального характеру та суто комерційні об'єкти. Перша категорія об’єднує в собі об’єкти, що забезпечують життєдіяльність територіальної громади – мережа забезпечення населення комунальними послугами, заклади освіти та охорони здоров’я, об’єкти інженерно-технічної інфраструктури міста, житловий фонд тощо. До другої категорії належить вся комунальна власність, функціонування якої безпосередньо не пов’язано з виконанням певних соціальних функцій – нерухомість офісного, торговельного та складського призначення, підприємства комунальної форми власності, що не є природними монополіями та працюють на ринку (наприклад, будівельні компанії). Такий поділ потребує різних підходів до управління цими підприємствами.

При розробці економічними службами місцевих органів влади Украї­ни стратегії і тактики розвитку регіону та місцевого господарства слід враховувати такі принципи:

1. На розміщення підприємницьких структур впливають: транспорт­ні витрати, наближеність до споживача, собівартість продукції, ціна ро­бочої сили, життєвий рівень, а на подальший розвиток бізнесу і ство­рення нових підприємств — рівень оподаткування, підтримка підпри­ємницьких структур державою і органами місцевої влади, місцевий еко­номічний клімат, вартість місцевості, а також енергетичні витрати. При створенні сприятливих умов для розвитку бізнесу слід враховувати ті з перелічених факторів, на які органи місцевого самоврядування здатні впливати.

2. Кожен населений пункт і територію необхідно розглядати не як відокремлену одиницю, а як частину регіонального господарського комп­лексу. Приймаючи рішення, слід враховувати специфіку, закономір­ності та тенденції регіонального розвитку.

3. Ефективність діяльності підприємницьких структур зростає в ре­зультаті створення об'єднань.

4. Розвиваючи підприємства місцевого господарства, необхідно перед­усім враховувати попит на продукцію, яка ними виробляється, і мож­ливості щодо його задоволення.

5. Розвиток територій залежить від демо­кратизації економіки й суспільства.

6. Місцеві органи влади не здатні створювати будь-які ринки, вони можуть лише створювати умови для розвитку ринкових відносин.

Дата добавления: 2015-05-24