Погляди на політичне лідерство

Сучасні теорії еліт

Концепції, типологія, реальність).

Політична еліта та політичне лідерство

Політичні еліти – це особливі соціальні організми, які мають такі риси: максимальна концентрація влади; рекрутування новобранців виключно з вищих соціальних верств; спільність поглядів, інтересів та прагнень.

Класичні концепції еліт у кінці XIX – на початку XX століть Гаетано Моски, Вільфредо Парето та Роберта Міхельса заклали основи «макіавеллістської школи». Хоча їх ідеї критикуються сучасними вченими за ігнорування демократичних цінностей, там є багато досить цікавих положень.

Ціннісні теорії

Елітарної демократії

Плюралістичні (функціональні)

Ліволіберальні теорії

Процес політичної елітаризації в Україні має свої особливості:

по-перше,управлінська безпорадність керівної політичної еліти;

по-друге, комплекс проблем значно перевершує сучасні можливості держави;.

по-третє, українське суспільство політично розколоте;

по-четверте, декларації лідерів і їхні практичні дії разюче розходяться;

по-п'яте, у масовій свідомості не вірять ні владі, ні опозиції.

Політичне лідерство –це суспільно-політичний інститут, за якого одна або кілька осіб беруть на себе роль провідника певної соціальної групи, партії, організації чи руху, держави чи суспільства. У політичній науці існує багато теорій, концепцій і трактувань лідерства.

Н. Макіавеллі	Ф. Ніцше	К. Маркс
Політичний лідер використовує будь-які засоби для збереження свого панування.	Лідер – вищий біологічний тип людини, який ігнорує мораль, культуру.	Лідер – виразник інтересів і волі класу, позитивна роль в історії за підтримки народу.

У сучасній політології виділяють такі основні риси політичного лідерства:

а) вплив, авторитет, влада і контроль над іншими;

б) «підприємництво» на «політичному ринку», де обмінюються бачення розв`язання соціальних проблем на керівні посади;

в) символ спільності, зразок політичної поведінки групи, здатний реалізувати її інтереси за допомогою влади;

г) набір особистісних соціально-психологічних якостей лідера.

В Україні політичні лідери переважно відіграють більшу роль, ніж політичні сили, які за ними стоять. Водночас, після приходу їх до влади, дуже часто настає суцільне розчарування. Буває й навпаки, якщо вони з різних причин самі йдуть з посад або під тиском, – їх повернення чекають, бо люблять «героїв» та «несправедливо ображених».

5. Виборчі системи та виборчі технології (теорія і сучасна практика).

Особливе значення інституту виборів для самої суті демократії стало причиною того унікального факту, що для національного за своєю природою об’єктивного виборчого права, як для жодного іншого правового інституту, розроблені загальновизнані міжнародні стандарти, дотримання яких перебуває у полі постійної уваги міжнародної громадськості. Існують декілька основних різновидів виборчих систем, основні – це мажоритарна та пропорційна, але використовуються ще певною мірою, в різних країнах – змішана та куріальна. Можна виділити три підвиди мажоритарної виборчої системи: абсолютної та відносної більшості (плюральна). Пропорційна виборча система забезпечує отримання партіями і блоками такої кількості місць у парламенті, яка приблизно пропорційна кількості відданих за них голосів у масштабах всієї країни. Змішана виборча система, що застосовувалась в Україні на парламентських виборах 1998 і 2002 років, замислювалась з метою поєднання переваг двох інших систем. Куріальні виборчі системи створюються в суспільствах, де існує гостра проблема забезпечення представництва у парламенті нечисленних етнічних або соціальних груп.

Розвиток і реформування виборчої системи в Україні у 90-х роках ХХ ст. і по сьогодні пройшли кілька основних етапів:

1) мажоритарні вибори за системою абсолютної більшості та обов`язковості 50 %-ї явки виборців – у 1990 та 1994 роках;

2) вибори ВР України за «змішаною системою» (50 на 50 %) з 4 % - вим прохідним бар`єром (у пропорційній частині), із можливістю одночасного висування кандидатів від партій та блоків по мажоритарних округах та загальнодержавних партійних списках – у 1998 р. і без такої можливості (після відповідного рішення Конституційного суду) – у 2002 р. [4, 850];

3) пропорційна виборча система із «закритими списками» від партій та блоків та 3%-вим прохідним бар`єром на чергових виборах парламенту в 2006 р. (без вимоги 50 % - ї явки виборців) та на позачергових – у 2007 р. (з обов`язковістю 50 %-ї явки виборців);

4) 2012 року мають відбутись чергові вибори ВР за «змішаною системою» 50 на 50 %, з 5 %-вим прохідним бар`єром (у пропорційній частині, де знову закриті списки), без участі блоків, графи «проти всіх» та з правом одночасного висування одних і тих самих кандидатів від партій по мажоритарних округах та загальнодержавних партійних списках.

Щодо необхідності зміни виборчого законодавства України є безліч резолюцій ПАРЄ, Європарламенту, Венеціанської комісії. Визнаючи право кожної країни самостійно обирати виборчу систему, європейські інституції, наголошували на неприйнятності її частих змін в Україні та наполегливо пропонували запровадити пропорційну виборчу систему з «відкритими регіональними списками». Проте знову право в Україні опинилось у полоні політичної доцільності, а змінити це можна, лише змінивши кардинально якісний склад парламенту, який би був здатний нести політичну відповідальність перед виборцями, а ті були б спроможні карати своїми голосами тих, хто не виконує обіцяного та сам порушує закон. Нарешті, виборцям варто зрозуміти, що ігнорування виборів, чи продаж свого голосу – це консервація або погіршення нинішнього ганебного життя.

Політологічний словник

Абсентеїзм — ухилення виборців від участі у виборах, їх бойкот, стаючи масовим явищем, становить суттєву за­грозу легітимності політичної влади.

Електорат — коло осіб, які мають право брати участь у виборах; су­купність виборців, які підтри­мують певну політичну партію або кандидата.

Демагогія — нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупованнями для досягнення власних цілей.

Істеблішмент — прав­ляча еліта, що займає ключові позиції у владі.

Мерітократія — влада найкращих, найбільш гідних і талановитих людей.

Політична амбівалентність — двоїстість чуттєвих переживань, коли один і той самий об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття, тобто неоднозначність у ставленні особи до системи цінностей.

Дата добавления: 2015-05-24