Теорія та практика національної політики в СРСР

Право націй на самовизначення та складність його реалізації.

Західноєвропейські моделі країн Балтії та Східної Європи.

Найвпевненіше шляхом незалежності та демократії пішли країни Балтії та Східної Європи, що взяли курс на повернення своїх держав у лоно європейської цивілізації. Визначальним у становленні там політичних систем є їх системний характер. Поряд із трансформацією законодавчої та виконавчої влади тут здійснено судову реформу. У нових конституціях відображено основні тенденції сучасного політичного життя. За основу суспільно-політичного ладу вони обрали західно-європейську модель із розвиненим парламентаризмом і особливим наголосом на тому, що носієм державності є нація.

Порівняльний аналіз повноважень глав урядів у країнах Європейського Союзу зі змішаною формою правління показує:

- Конституційними приписами в країнах Європейського Союзу зі змішаною формою правління докладно визначені підстави і процедури дострокової відставки уряду:відхилення програми уряду; негативне голосування щодо вотуму довіри; схвалення вотуму недовіри тощо. У Конституціях також визначено, що прем’єр-міністр країни має право заявити про свою відставку, що має наслідком відставку всього уряду;

- у політико-правовій практиці країн ЄС зі змішаною формою правління домінує тенденція до визначення повноважень глави уряду згідно з моделлю англосаксонського типу;

- і за статусом, і за комплексом конституційних повноважень посада глави уряду в системі вищих органів держави є політичною, а не адміністративною;

- глава уряду є носієм як політичних повноважень, передусім у питаннях визначення та реалізації державної політики, так і адміністративних, у питаннях організації та координації діяльності органів виконавчої влади в країні;

- дуалізм виконавчої влади формує певне поле для політичної гри глави держави з главою уряду в питанні формування уряду та визначення його структури, що дає змогу уникнути або зменшити протистояння президента країни та глави уряду в разі розділеного правління;

- фактична роль прем’єр-міністра в системі державної влади залежить не стільки від конституційних норм, скільки від партійної моделі уряду (однопартійний чи коаліційний); партійний принцип призначення глави уряду та формування уряду є визначальним для забезпечення ефективного виконання конституційних повноважень главою уряду, оскільки він має реальну можливість отримати підтримку парламентської більшості.

Перш ніж визначитися із принципом «права націй на самовизначення», необхідно розібратися в основних термінах: народність – це історично нетривале територіальне утворення, як соціально-етнічна спільнота зі спільною культурою, мовою, інтересами людей (наприклад, народ Київської Русі).

Національність – це позатериторіальна належність людини за походженням, самоусвідомленням до тієї чи іншої етносоціальної групи, а визначення цього залежить від чинного законодавства.

Нація –штучнеутворення,яке може об’єднувати людей різних етносів на засадах спільних політичних, соціально-економічних, культурних інтересів, мови на певній території компактного проживання з державним самовизначенням або без нього.

Актуальність проблем національного самовизначення сьогодні залишається в трьох аспектах: а) реалізація права на самовизначення однієї нації може призвести до утворення нею держави, але одночасно і розпад іншої, з якої вона вийшла; б) національне самовизначення може бути й добровільним об’єднанням націй у межах спільної держави будь-якої форми державного устрою на правових рівноправних засадах; в) можлива й інтеграція незалежних держав з добровільним обмеженням власного суверенітету (Євросоюз, Союз Росії та Білорусі).

Теорія національної політики в СРСР мала «подвійний стандарт » і багато в чому суперечила практиці. Уже в ленінські часи це стосувалось переважно боротьби з так званим «дрібнобуржуазним націоналізмом», а в сталінський період вже набуло великодержавного шовіністичного характеру відносно цілих народів, їх депортації, приниження національних, загальнолюдських прав. Хвилі «русифікації» в 60-70-х роках, урочисте проголошення в Конституції 1977 р. утворення нової спільноти, майже «нації» – «радянський народ», таємні інструкції ЦК КПРС щодо обмежень прийому до вузів громадян певних національностей (так звана «5-та графа» паспорта) – все це підтверджувало лише «подвійну мораль» радянської національної політики аж до кінця 80-х років. Тому трагедії «репресованих народів» СРСР, «розстріляне відродження» в сталінські часи, «прихований антисемітизм» на побутовому та неофіційному державному рівнях, як у 30-ті, так і в 60 – 70-ті роки, «боротьба з буржуазними націоналістами», гоніння на дисидентів 50 – поч. 80-х тощо – усе це і є спадок національної політики СРСР (від Леніна, Сталіна до Хрущова, Брежнєва…).

Дата добавления: 2015-05-24