Чеві, справляти ж велике враження – необхідно 3 страница

· На неділовий коктейль можна запрошувати по телефону, якщо учасників небагато, або через пошту, якщо заплановано багато гостей.

· Буває, що запрошена особа не може прибути на прийом, але має бажання налагодити відносини з організацією, яка його влаштовує. У такому разі необхідно зв'язатися з його організатором по телефону, подякувати та висловити жаль з приводу неможливості своєї участі, додавши: «Маю бажання представити свою фірму (організацію) через іншу особу. Чи можете ви запросити... (потрібно назвати посаду співробітника фірми), якому я делегую свої повноваження?». Якщо посада кандидата цілком відповідає складу учасників, то господар (партнер) відповідає згодою. У такому разі запрошений має сказати: «Достатньо усної домовленості?» або «Чи не могли б ви надіслати запрошення на ім'я...?». Це питання є формальним і сприймається як прохання. Тому господар (партнер), який влаштовує прийом, повинен надіслати нове запрошення.

· Запізнення на прийом уважається порушенням етикету і може сприйматися як образа. Якщо на прийом запрошено кілька представників фірми (організації), першими мають прийти особи, які обіймають нижчі посади, а потім – вищі.

· На прийоми, які відбуваються стоячи (келих шампанського, фуршет), а в запрошеннях чітко вказано час їх початку й завершення, дозволяється прийти та піти будь-коли в межах цього часу.

· Присутність на прийомі від початку до кінця є свідченням шанобливого ставлення до господаря. Присутність на прийомі протягом 5 – 20 хв. означає, що між його господарем і гостем досить напружені стосунки.

Сутність вдалої промови:
береш звичайні слова
і кажеш незвичайні речі
Артур Шопенгауер

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП І ЗОВНІШНЯ КУЛЬТУРА ОРАТОРА

1. Форми підготовки публічної промови

За знаковим оформленням існує чотири основні способи підготовки публічної промови.

· Експромт (імпровізована промова) – виступ без підготовки (промови з певної нагоди, вітальні промови, дискусії, виступи).

· План-конспект, коли готується детальний план, у якому кожний пункт супроводжується коротким викладом основних ідей виступу (офіційні політичні промови, наукові доповіді, реферати).

· Написання тексту, коли готується текст виступу, який потім повністю зачитується (політичне красномовство).

· Заучування напам'ять – виступ заучується напам'ять і виголошується без опори на будь-які записи (виступи на дипломатичних прийомах, ушанування ювіляра).

Досвідчені ритори користуються, звичайно, усіма цими способами, але ідеалом вважають виступ без записів.

Чому початківцеві треба мати під рукою повний текст промови? Тому, що виступаючи перед широким загалом, він повинен стежити за багатьма речами: станом свого одягу, виходом на трибуну, диханням і голосом, виразністю артикуляції, силою голосу, реакцією слухачів тощо. Навряд чи зуміє молодий ритор думати ще й над змістом промови та формулюванням думок. Тільки ритор із великим досвідом, який не боїться публічно виступати, може наважитися виголосити промову перед великою кількістю слухачів без написаного тексту.

Підготовка до виступу має такі стадії: обдумування теми, опрацювання й писемне оформлення її (тобто складання конспекту, плану, написання тексту), критичний розбір уже готового виступу, тимчасовий «відхід» від теми (треба, щоб вона уклалася в пам'яті, остаточно викристалізувалася, зазнала певних змін та ін.) – і, нарешті, виголошення.

Не можна розраховувати на успіх промови, якщо ритор не вміє логічно організувати матеріал, пов'язати основні ідеї свого виступу, наведені факти й цифри, у єдине ціле, якщо він не вміє повно та глибоко висвітлити тему, і, нарешті, якщо він не вміє враховувати основні особливості своєї майбутньої аудиторії, щоб одразу вступити з нею в контакт. Адже контакт забезпечується не в той момент, коли ритор з'явився перед слухачами й побачив їх, а тоді, коли він почав обдумувати свій виступ, уявляючи свою майбутню аудиторію, шукаючи засобів упливу на неї та визначаючи її можливу реакцію.

Розпочинати підготовку потрібно з конкретизації теми виступу, встановлення кола питань, що розглядатимуться. Для початку виберіть один-два аспекти або питання. Дуже важливо, щоб ви мали «резервні знання», матеріалу у вас повинно бути на 1/3 більше того, що ви плануєте виголосити. Американський учений Дейл Карнегі, якому належить термін «резервні питання», писав, що вони надають особливої впевненості, виникає відчуття, яке важко описати, – ви будете заряджені позитивно.

Обдумуючи майбутній виступ, потрібно розбити його в думках на тематичні блоки (їх має бути 3 – 4): спочатку скажу про те, потім те, іще те, а на кінець розкажу про те...

До виступу готуйтеся не за 1 день, розтягніть це на декілька днів, робіть перерви в підготовці, готуйте свій виступ блоками – так ви краще його запам'ятаєте.

Після обдумування потрібно починати підготовку конспекту промови. Конспект – це короткий писаний виклад змісту чого-небудь: лекції, статті, монографії, розділу з підручника.

Конспектувати необхідно не одразу (під час першого читання). Доцільніше спочатку одержати загальне уявлення про твір у цілому, а лише після цього, під час повторного його читання, почати конспектувати. Отже, готуючись до виступу:

ü робіть короткі записи прочитаного, нагромаджуйте фактичний матеріал;

ü складіть перелік фактів, які ви можете віднести до цієї теми виступу;

ü виберіть найосновніше й напишіть перелік головних пунктів виступу. Залишіть між ними місце, щоб потім вписати другорядні питання;

ü викресліть усе зайве;

ü складіть план виступу: вступ, основна частина, висновки. Вступ і висновки повинні бути сформульовані найбільш чітко. Напишіть повністю вступні та заключні фрази;

ü розробіть план основної частини виступу, прослідкуйте, щоб був логічний перехід від однієї думки до іншої.

Як саме користуватися конспектом? Ритори користуються своїми записами по-різному, найбільш оптимальним варіантом є, коли конспект написано на невеликих листках, щоб їх можна було взяти в руки, йти з ними в зал, зрідка заглянути в них.

Дейл Карнегі вважає, що конспект потрібен на етапі підготовки до виступу, використання ритором записів, на його думку, на 50 % знижує інтерес до промови. Звичайно, що він має рацію, але без конспекту може виступати найдосвідченіший оратор. Потрібно обов'язково мати записи, але користуватися ними якомога рідше.

Тим, хто прагне стати оратором, необхідно потренуватися в проголошенні промови вдома – вголос чи «про себе». Це допоможе вам визначити час звучання промови, орієнтуючись приблизно на 100 – 200 слів на хвилину (саме такий темп найбільш сприятливий для аудиторії). Дуже зручними помічниками будуть відеомагнітофон, магнітофон чи дзеркало. За їх допомогою ви можете оцінити себе ніби «збоку», розробити схему жестів, попрацювати над виразом обличчя тощо.

1.1. Вибір форм висловлювання

Для збагачення свого власного словникового запасу читайте твори авторитетних авторів, слухайте кваліфікованих промовців і принагідно записуйте (або підкреслюйте олівцем у власній книзі) слова та вислови, які б ви хотіли вживати у своїй мові.

· Виявіть, які слова ви вживаєте надто часто, і намагайтеся замінити їх іншими словами та словосполученням.

· Навчіться точності висловлювання. Вибирайте точні та однозначні слова.

· Якщо наказ допускає подвійне тлумачення, то він обов'язково буде виконаний неправильно.

Точності висловлювання вчіться, знайомлячись з текстами угод або інших важливих документів. Читайте текст повільно, слово за словом, намагаючись встановити, як інакше можна витлумачити окремі слова й речення. Які речення сформульовані неясно? При цьому уявіть, що ваше завдання полягає в тому, щоб знайти слабкі місця в тексті.

Запам’ятайте:

ü Надто часте вживання абстрактних понять вимагає від слухачів великого напруження (наприклад, афоризми не можна читати без пауз).

ü Чергуйте довгі речення з короткими. Довгі речення важко сприймати й розуміти. Нагромадження коротких речень одне за одним робить мову монотонною.

ü Часте вживання особових займенників замість імен осіб може призвести до неправильного тлумачення сказаного.

ü Основна думка повинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним.

ü Речення, у якому кілька іменників стоять підряд, сприймається важко.

Питання до співрозмовника свідчить про вашу зацікавленість. Якщо під час бесіди ви будете ставити питання, що належать до справи, тоді вас будуть сприймати, як зацікавлену людину. Питальна форма підтримки бесіди завжди спрацьовує. Неодмінно спробуйте нею скористатися.

Пам’ятайте:

· Якщо ви хочете розповісти щось нове, дайте слухачам час, щоб вони могли зрозуміти те, що ви їм кажете. Для цього можна навести приклади або те саме повторити іншими словами.

· Якщо ви хочете стати справжнім оповідачем, намагайтеся під час розповіді опустити всі неістотні подробиці, швидко й послідовно йдучи до розв'язки.

· Виклад ведіть від простого до складного, від відомого до невідомого.

· Намагайтеся привернути увагу слухачів із самого початку свого виступу.

І останнє, якщо ви хочете навчитися цікаво говорити у вузькому колі, то треба обходитися без нотаток, якщо ж перед широким загалом, то в цьому разі мусите виробити в собі звичку записувати все вам потрібне й таким чином збирати інформаційні матеріали.

1.2. Композиція публічного виступу

Публічні виступи можуть відбуватися в різних формах: доповідь, лекція, радіовиступ, телевиступ, бесіда, зустріч за круглим столом, репліка.

Будь-який виступ має структуру, будується за певними правилами. Існують деякі загальні принципи, які треба мати на увазі, коли розробляється структура публічної промови.

· Принцип стислості, компактності.

Аудиторія не любить довгих виступів. Короткий виступ оцінюється завжди краще, ніж тривалий (якщо мати на увазі один і той самий зміст). Аудиторія, як правило, оцінює короткі виступи як виступи по суті.

· Принцип послідовності.

Не перескакуйте від однієї теми до другої, викладайте матеріал послідовно.

· Принцип цілеспрямованості.

Виступ композиційно потрібно будувати так, щоб слухачі сприймали його в такій послідовності: проблема – тема – теза – аргумент – мета виступу. Проблема – це думка, ідея, що заслуговує обговорення тією чи іншою групою людей. Тема – аспект проблеми, що буде обговорюватися. Теза – висловлювання головної думки ритора. Аргументи – це факти, які наводяться для підтримки тези. Мета виступу – звинуватити підсудного в скоєному злочині або виправдати підсудного, якщо він злочину не скоїв.

· Принцип нарощування зусилля.

Темп мовленнєвої дії на слухачів повинен зростати від початку до кінця. Це можна здійснювати за допомогою розміщення матеріалу за значимістю, зусиллям емоційного накалу, розміщенням аргументів, фактів.

· Принцип результативності.

Виступ обов'язково повинен мати висновок: заклик до якоїсь дії, певні рекомендації. Усі виступи складаються з 3-х частин: вступ, основна частина, висновки.

Така композиція традиційна, аудиторія звикла саме до такої структури промови, тому її не потрібно змінювати.

1.3. Вибір теми

Термін тема походить з грецької мови й означає «те, що покладено в основу», фундамент. Простіше було б сказати вслід за Полем Сопером: «тема – це те, про що йде мова». Нерідко трапляється, що лекторові пропонують, наприклад, виступити на чітко визначену тему. Академічна доповідь у стінах ВНЗу визначається навчальним планом чи науковим керівником. Церковна проповідь визначена наперед євангельським началом (відповідна структурація євангельського тексту, пристосована до того чи іншого дня служби). Навіть на зборах іноді заздалегідь пропонують виступити з певного питання.

Проте інколи тему промови підміняють її об'єктом. Наприклад, пропозиція висловитися про сучасну українську культуру не є власне темою. Це саме об'єкт уваги. Бо ж культура – поняття широке: його становлять і науковість викладання, й потреба слухачів у матеріалі, й висвітлення окремих галузей (література, живопис, музика тощо). Перераховані конкретні питання – це тематика, що відбиває у своїй сукупності багатогранний і складний об'єкт уваги. Тема завжди конкретна, стосується одного питання. Інша справа, що треба вирізняти в межах однієї теми ще підтеми: наприклад, лекцію про екологічну чистоту середовища можна розвивати на таких підтемах, як чистота повітря, чистота води, чистота продуктів, соціальна та особиста гігієна людини тощо. Підтема, у свою чергу, може поділятися на мікротеми; наприклад, мікротемами підтеми чистота повітря можуть бути: озон, кисень, смог тощо. Звичайно, мікротема не обов'язково мусить бути розгорнутою – вона часом може зводитися до абзацу або й навіть до одного речення. Усі ці моменти необхідно добре продумати. Коли промовець не уявляє, що конкретно він хоче сказати, не варто розраховувати на позитивний результат.

Отож, тема часто визначається тим, яку психологічну реакцію оратор хоче викликати у своїх слухачів. Якщо він ставить за мету розважити їх – із багатогранного об'єкта обирається одна тема. Якщо ж переконати чи закликати до чогось – зовсім інша. При цьому варто враховувати також свої можливості, оскільки можна взятися за велику й значну тему, але не впоратися з нею. Отож, доцільно обирати таку тему, яка до душі й під силу ораторові.

Відомий знавець техніки спілкування Дейл Карнегі неодноразово підкреслював, що розуміння між людьми виникає лише тоді, коли звертатися до співбесідника з великим і якомога щирішим інтересом до його проблем. Зокрема, легко зацікавлюються відповідною темою професіонали. Якщо оратор говоритиме, наприклад, з учителями і виявить знання специфіки їхньої праці, стурбованість проблемами учительського життя, – можна сказати – він близький до успіху. Якщо ж ви не знаєте, чим живуть учителі, а вам потрібно виступати саме перед ними, варто щось пошукати в періодичній пресі, поговорити зі знайомими представниками цієї професії або посидіти годину в бібліотеці.

Уникайте загальних фраз та банальних істин: аудиторія слухатиме не того, хто знає загальновідоме, а хто покаже, як розв'язати жагучі проблеми. Отже, ви маєте знати свій матеріал краще, ніж слухачі. Не варто обирати менторський тон – ваша стриманість та скромність створить вам належний ореол. Чим повніше ви захоплені своєю темою, тим більше шансів, що вас почують.

Лекція, виступ чи проповідь, промова або доповідь мусять бути аналізом якихось важливих, нерозв'язаних, але пекучих проблем життя. Отож, тему треба розуміти як проблему, завдання, яке треба розв’язати. Ви не даєте рецептів – ви разом зі своїми слухачами повинні «перехворіти» проблемами, які вимагають уваги. Навряд чи захопить аудиторію людина, яка, вийде на трибуну й заявить: я вам зараз за п'ятнадцять хвилин усе розповім і жити навчу! Менторський або ригористичний (сухоповчальний) тон викличе у вас зневагу чи навіть ненависть (згідно з обставинами) уже через п'ять хвилин. Саме це є хворобою, наприклад, учителів-початківців, які гадають, що діти тільки й чекають, щоб їх напучували: в сучасної дитини менторський тон викликає неприховано негативну реакцію, тим паче що нинішні діти володіють великою кількістю інформації й без учителя. Треба разом з аудиторією переживати, клопотатися, шукати виходу – словом, розв'язувати проблему. Нехай навіть ви знаєте відповіді на оті жагучі питання – зробіть вигляд, що ви знаходите їх саме зараз, разом зі слухачами.

Обираючи тему, необхідно одразу ж з'ясувати для себе, якої конкретної мети ви прагнете. Адже тримати людей у напрузі можна й дві години, та вони можуть розійтися, знизуючи плечима: а що, власне, оратор нам хотів сказати? Отож, треба мати настанову на загальну мету. Так, судовий оратор може й жартувати, й кепкувати, й розповідати про подробиці справи, запалювати слухачів праведним гнівом або зворушувати почуття глибокого зацікавлення й симпатії до жертви несправедливості. Але він мусить твердо знати, чого прагне. Якщо це прокурор, то мета його промови – довести провину звинуваченого. Діаметрально протилежна мета в адвоката, який прагне виправдати підсудного. Якщо б прокурор та адвокат раптом захопилися невластивими проблемами, втратили загальну настанову, суд не міг би здійснитися.

Не бійтеся порушувати складні й не до кінця визначені проблеми, викликати заперечення – бійтеся іншого: щоб не подумали, що ви малодушно обминаєте протиріччя або, гірше того, свідомо приховуєте істину.

Як каже Поль Сопер, якщо, перш ніж ви почали говорити, всі вже заздалегідь із вами згідні, то який інтерес до теми може бути? Водночас ваш обов'язок – запропонувати розв'язання важких і невирішених проблем. Отож, вибирайте теми, які ви здатні пояснити.

Існують такі поняття, як тема «розкрита» й тема «не розкрита». Тема «розкрита», коли матеріал їй відповідає, коли основна думка промовця зрозуміла, коли вона доведена (за допомогою цитат, думок попередників, фактів та ін.). Бажано, щоб тема мала точки зіткнення з іншими темами (особливо якщо це – лекція), апелювала до вже відомого слухачам.

Не сподівайтеся переконати всіх. Пам'ятайте слова Христа, що слова часом падають у ріллю або на скам'янілий ґрунт: багато званих та мало обранців. Нехай хоча б кілька людей зрозуміють вас – отже, тему розкрито вдало!

Дата добавления: 2015-05-24