Дівчата і юнаки… Чим різняться їхні почування?

Кохання юних

Період, що його я назвала першою хвилею суперечностей, за своєю природою розпадається на дві частини: першу — від 12-го до 17-го року життя, тобто пору статевого дозрівання, коли міжстатеві контакти ще слабкі та ускладнені, і другу — між 17-м і 25-м роками життя, в яку парубок і дівчина стають на спільну стежину побудови статевого та почуттєвого життя.

Як я вже казала, хлопець мало не з пори дозрівання досягає найвищого щабля статевої напруги і має добру здатність встановлювати тілесні статеві контакти. У той час розвиток його почуттєвості ще не виходить з кола батькової любові та дружби, що встановлюється з ровесниками-хлопцями. До дівчат-одноліток хлопчаки ставляться радше недовірливо, а статева напруга знаходить розрядку в нічних мимовільних сім’явиливах під супровід сновидінь з сексуальним забарвленням, або в онанізмі.

Дівчата, маючи набагато нижчу статеву напругу, прагнуть “справжнього” кохання, без інстинктивної потреби тілесних стосунків. Статевість у них ще недорозвинена. Доки вона вдосконалиться, тобто сформується еротична вразливість, правильні реакції численних шкірних та внутрішніх секс-рецепторів, пройде ще чимало часу. А з багатою почуттєвістю виходять дівчата прямо з дитинства.

Хлопець же, якого просто-таки розпирає надлишок збудливості, шукає дівчачого товариства з цікавістю та допитливістю цуцика (як це охрестила одна з моїх молодих пацієнток). Доторкнутися, побачити, спробувати — ось що сповнює його уяву. Тоді виникає в нього настирливе бажання статевого акту, а почуттєвість перебуває тільки на порозі розвитку. Уникає він будь-яких зобов’язань, адже дівчина на той період його життя — це просто надзвичайно цікавий невивчений об’єкт. Ясно, що чим хлопець меткіший та обізнаніший, тим майстерніше створює марево кохання. Швидко второпавши, що задля бажаного ефекту слід впливати на уяву дівчат, мовить про любов, погрожує дівчині покинути її, якщо вона не дасть йому “доказу кохання” тощо. Усе це більш чи менш вигадливі засоби досягти однієї-єдиної мети, що його начисто заполонила — статевого акту.

Аби підтвердити, що я не просто голослівно розмірковую, наведу лист школярки: “Він казав, що я повинна йому віддатися. Приносив мені всілякі англійські журнали, які доводили, що юнаки та дівчата на Заході співживуть одне з одним, і то вважається абсолютно нормальним. Втовкмачував, що зі мною змушений повсякчас стримувати пристрасті й через це може захворіти. Казав, що я занадто гарна, аби вберегтися до заміжжя”.

А ось що пише інша 16-літка про випадок на канікулах: “Йдемо ми, значить, лісом, вірніше, стежкою, бо навпростець через ліс не схотіла з ним іти. А він раз у раз все зирить на мене, я всміхаюся, він теж. Коли це підходимо до ставка, з-за дерев вибіга зайченя нам навперейми й одразу ж тіка. Тож, що ото за хлопець, про якого стілечки мріяла? У нього чудові сірі очі і до вподоби мені найдужче на світі. Вже дорослий, 19 років. Вацек кладе руку мені на плече, славно з ним. Йдемо мовчки, не відкидаю тої руки, погладжую її. Спиняємося. Вацек питає, про що думаю. Кажу, що ним любуюся. “Мною?!” — здивування вимальовується на його обличчі. Йдемо далі, навмання. Вацек вмощується під деревом і мене тягне до себе. Поопиралася для годиться, та все ж іду, вірю, що нічого він поганого не зробить. Лягаємо на траву, як у кіно. Я оглядаю верхівки дерев. Він примітив, що я замріялася, і каже, що буцімто я хочу його позбутись. Але ж це неправда, бо я його надзвичайно кохаю. Вацек цілує мене, не пручаюсь — це перший поцілунок у моєму житті, та не хочу дати йому того другого доказу любові. Встаємо і йдемо далі. Нічого не каже, а думає все про одне. Це його: “Віддайся мені!” — кінець світу. “Ти здурів”, — кажу. “Ні, — відповідає, — абсолютно нормальний.” Просить, щоб хоча б посиділа біля нього. Погоджуюся. І знов те сáме — а я своє “Ні!”, бо боюсь того попросту. Встаю й обдивляюсь його. Він каже, що розсердиться. Відповідаю: “А нічого нас, власне, і не зв’язує”. І відходжу в напрямку бабусиної хати, а він: “Ти ще дитина, тож прощавай”…

“Ну, як Вам це все?” — пише дівчина наприкінці. “Я тепер зрозуміла — Вацек був правий, кожен хлопець такий”.

Якщо дівчина поступиться, то найчастіше не скінчиться все одним разом, будуть нові “підтвердження любові”, потім вагітність. А далі що?

Хлопець же, коли йому вдасться намовити однолітку, підбити її на співжиття, незабаром стверджуватиме, що вона статево не розвинена — “холодна”. Це його швидко знеохочує й докоряє їй за її холодність, яку вважає майже каліцтвом, по чому далі шукає легкої здобичі. Коли моторний і не стрінеться йому мудра дівчина, триватиме в його житті напівлюбов, чисто тілесна і недолуга. Нерідко з такими навичками входить він у дорослий вік і розпочинається кар’єра джиґуна, що веде рахунок своїх жертв. Не здатний він до повноцінного кохання, яке складається не тільки з тілесних, а й почуттєвих зв’язків. Трапляється, що чоловічі риси характеру в таких бабіїв виражені слабенько, через що у своєму душевному розвитку залишаються вони й надалі дітьми. Намагаючись якось компенсувати менш цінні почуття, підкреслюють свою мужність виключно на ниві сексу. Сáме таким випадком був Дон Жуан, котрий свою чоловічу силу незмінно доводив у ліжку, бо не був певний її в глибокому розумінні цього слова.

У такому віці трапляються й інші ситуації. Приміром, 16-17-річний хлопець зійдеться зі зрілою полюбовницею. З певних міркувань перший сексуальний досвід хлопця в такій парі буває корисним. Що жінка розумніша за нього, то не може її скривдити, та й від небажаної вагітності доросла жінка зуміє вберегтися. Уміла наставниця навчає свого юного коханця, як треба пестити жінку, щоб вона могла сповна статево розкошувати. У рамках такого контакту він навчається цілунків, пестощів, розмаїтих форм тілесної любові та доходить розуміння, наскільки ж багата та складна вразливість у жіночого тіла. І в майбутніх контактах з ровесницями не думатиме, що перший же доказ кохання після цілунку — це статевий акт.

Любовна пригода з дорослою жінкою стає для хлопця прискореним курсом, оминає він тривале та копітке навчання тілесної любові разом з ровесницею. Проте тут один великий недолік, оскільки навчання з дорослою жінкою не розвиває почуттєвості, є воно усамітнене й духовно збіднене. У коханні однолітків обоє віддають усіх себе і все вважають за справжнє, а доросла жінка в силу речей ставиться до свого юного приятеля трохи як до дитини — поблажливо і милосердно, але нікóли, як до рівної собі людини.

Є такий давньогрецький роман “Дафніс і Хлоя”, написаний ще в другому столітті нашої ери. Мовиться там про історію кохання молодої пари недосвідчених любчиків — Дафніса та Хлої. Чималу роль у тому відіграє доросла сусідка.

“Дафнісе! — покликала сусідка. Цієї ночі наснили мені боги, що кохаєш ти Хлою. Казали про твої вчорашні сльози, і благали мене прийти на допомогу, аби навчити тебе любовних утіх. Це — не цілунки, не пригортання і не обійми, і навіть не те, що роблять барани чи цапи. О ні! Наші рухи далеко солодші! Довше тривають і більш насолоджують. Коли хочеш позбутися смутку і віднайти ту радість, що її марно шукаєш, тоді, дорогий, стань моїм учнем. З поваги до божеств залюбки навчу тебе всього”.

Хоча і в дорослої жінки, і в хлопця висока статева напруга, їхній зв’язок не може бути тривким і, як прáвило, помирає природною смертю, коли хлопець утамує свій статевий голод. Од самого початку зв’язок той приречений на коротку тривалість, тому що, дорослішаючи, хлопець шукає подругу зі спільними зацікавленнями та схожим способом життя.

Бувають також і небезпечні, а інколи й просто злочинні різновиди розрядки статевої напруги. Маю на увазі напади ватагою підлітків на дівчат та жінок з метою оглянути їх і навіть зґвалтувати. Рушієм таких вчинків виступає, крім іншого, дуже висока статева напруга, а психічні гальма в погано вихованих хлопців не спрацьовують.

Попередивившись чимало фільмів-звітів, де засвідчено групові зґвалтування, я замислилася: а чи ті жертви наруги не так сáмо винні, як і ґвалтівники, просто є більш постраждалі? А може, й винуватити треба не дівчину, а радше її батьків та вихователів. Наші мами та бабусі не сміли й думати йти з малознайомим чоловіком на гýльки до лісу чи в інше відлюдне місце. Всім відомі “подружки”, що їх батьки підсилали до товариства доньки, яка стрічається з парубком, мали запобігти нежданим статевим нападам з його боку. Тепер з того сміємося. Дівки ходять з малознайомими хлопцями на “вилазки", дозволяють незнайомим чоловікам приставати і чіплятися на вулиці, погоджуються податися з ними “на природу” чи до чужого житла. Їм здається, що це прояви сучасності, а не легковажності, вартої покарання. Батьки, на жаль, не цілком усвідомлюють, на яку небезпеку наражаються їхні діти і не попереджають про загрозливі наслідки. Хлопець не в змозі впливати на ступінь своєї статевої напруги, але ж дівчина повинна знати, що кожна з наведених вище ситуацій стає для нього явним поштовхом зґвалтувати, і, якщо вона не хоче, аби її зґвалтували, не слід давати до цього привід. Читаючи ж сучасні кримінальні справи на цю тему, здебільшого, на превеликий жаль, бачимо згоду дівчини відправитися в ліс або на квартиру з хлопцем, з яким щойно познайомилася.

Я гадаю, що всім нам треба знати про те, що діється в юначій і дівочій плоті. І перш за все це мають знати дівчата, що повинно змусити їх обережніше користуватися своєю, з таким трудом вибореною, рівністю з хлопцями. Як до сексу, то тут знання про непорушні закони, що владарюють над душевними та тілесними змінами, значно відстало від пóступу та дедалі більшої рівності прав юнаків і дівчат. І в такому сенсі дівчата залишилися беззахисні і наражені на сексуальну агресію. Хлопців же, сексуально перенапружених в той життєвий період, звичайнісінька дівоча легковажність наражає на ганьбу, судові кари і відхилення від шляху правильного розвитку вже в юності. Звісно, мої міркування не стосуються неповнолітніх бандитів, які нападають підступно і силою. Йдеться просто про сумні наслідки дівочої безжурності та нахабства хлопців.

13-17-річна дівчина своїми проявами почуттів — уже цілком жінка. Її жіноча душевна будова все життя перевершуватиме тілесний бік почувань. Ще школяркою вона няньчить ляльок, панькається з кошенятами, песиками й матінкує над усім світом. Згодом, коли в колі її зацікавлень опиняється хлопець, виникає бажання захопити його собі на постійно. Підсвідомий материнський інстинкт, поєднаний з прагненням створити власне гніздо, бачимо в ніжних іменах, якими дівчата називають хлопців: “Мій зайчик”, “Мій Вовчик” і т. д. А це свідчить про “родинну” настанову, що вже тоді народжується у молодої дівчини.

Отже, з усього сказаного вище можна зробити висновок, що любов до 17-річчя за своєю суттю конфліктна і сповнена непорозумінь. Хлопець, як я вже писала, шукає більш-менш зручного об’єкту для “розрядки”; дівчина ж літає поза хмарами, розмріює цілі поеми любові та вірності. У хлопця шукає вона розуміння, підтримки та дружби і не має ані найменшого поняття, що все це недосяжне в цьому віці і за таких умов. Досить часто буває, що почуттєві розчарування призводять до психічних розладів або ж, як авторка вже згаданого листа, дівчина починає розуміти: мабуть, усі вони, хлопці, такі. І з цим слід погодитись, як з дійсністю, і поступитися, тому що наслідки будуть тяжкі і ляжуть, на жаль, тільки на її плечі.

Додатковий тягар на непорозуміння молодих кладе порушення зв’язкíв батьків і дітей, втрата батьками поваги та довіри, і як результат, — висновок підлітків про те, що старші ні в чому не розбираються і нічого “не пéтрають”. Не так це зле, коли по цьому лишаються просто більш-менш неприємні спомини. На жаль, то вік величезної натуги почуттів і душевних поривань, натуги, котрá через гормональну перебудову організму якрáз у розпалі. Зміни, розчарування і потрясіння у неврівноважених дівчат можуть призвести їх аж до самогубства, з чим досить часто доводиться стикатись.

В одній з газетних публікацій описано, на перший погляд, безпричинове самогубство 15-літньої дівчини. Опріч роздумів журналіста, там подано уривки з листів дівчини та лист її хлопця, які нижче наведу:

“(…) Іва того дня прокинулася пізно, десь об 11-й. Ішов останній день канікул. Вдома була сама, батьки на роботі. Засмажила собі на сніданок яєчню (на столі лишилася непомита сковорідка). Довго чесалась перед люстéрком, як звичайно, увімкнула радіо. З гучномовця на повну потужність загриміла музика. Аж ось стала вбиратись. Щось із нею тоді зробилось, визрівало рішення. Вийняла з шафи нічну сорочку й такі ж трусики. Зрідка їх надівала, останнього разу, мабуть, на Новий рік; тоді якраз їздила до Янка й залишилась у нього на ніч. Зі згоди його батьків, ясна річ. Мамка не терпіла цього комплекту. Казала, що таке тільки розпутниці носять. Та їй багато чого не подобалось, отож, удягла чорну сорочку і чорні трусики, лягла в кухні на ковдру й увімкнула газ”.

Такий ось сумний фінал може правити за зразок любові 12-15-річних. Просто кінець звичайно не буває аж такий трагічний.

Як до Іви, то доречно сказати, що її взаємини з батькáми стали складатися вкрай погано. Багаторічна дружба з батьком розпалася. Мати, колишній в’язень з Равенсбрюку, змучена життям, оцінювала її дівочі вискочки занадто суворо та несхвально. Іва сподівалася, що батько в сімейних суперечках та сварках стáне за неї, а той, на жаль, брав сторону матері. “На жаль” — не тому, що мати помилялась, а тому, що в суперечках “поколінь” добре буває надміру не держатися своїх прав, коли платою за це є втрата дитячої довіри. Адже батькам у цей період довіра дуже потрібна, а ще дужче вона потрібна дитині, не обізнаній з небезпеками, що загрожують у її ще такій недозрілій дорослості.

Нещастям для Іви став ще один конфлікт — конфлікт зі школою. Учитель, випадково проходивши вулицею (мешкала на першому поверсі), розгледів крізь прочинене вікно, як вона сиділа з хлопцем і курила сигарету. У школу Іва ходила у другу зміну, тож до полудня вдома була сама. Піднялася буча у школі, що приймає хлопців і “безчинствує” (коли можна назвати безчинством те, що сиділа з хлопцем і курила сигарету). Страшне у наслідках те, як викривлено тлумачать дорослі часто невинну поведінку молоді. У таких випадках повинні вони твердо держатися правди, нічого не перекручувати і не домальовувати з уяви.

Дівчину перевели в іншу школу, проте лишилася образа на батьків та вчителя за те, що вони паплюжили любов та все те, що діється між хлопцем і дівчиною. Хлопець же тимчасом переїхав з батьками в інше місто, почалося листування.

Лист Іви:

“Мій найлюбіший, найдорожчий у світі Янку!

Пишу до тебе, бо вже ось два дні, як од тебе немає звістки, і не знаю, що з тобою. Чи в тебе все добре, Янку? Щодня, сидячи вдома, я чекаю на тебе, дослухаюсь твоїх кроків. Жду твоєї появи, а ти не приходиш… Чому? Адже добре знаєш, що я жду тебе! І тільки троянда, що стоїть ще на моїм столі, каже, що ти виїхав і того не можеш прийти. Це добре, що можу хоч кожної хвилини писати тобі і те, що ти читатимеш і відповіси. (…) Це сповнює мене надією”.

“(…) Сиджу з тобою, гладжу тебе. Заплющую очі й воджу рукою по твоєму обличчі, прагнучи запам’ятати твої риси. Я відчуваю твої вуста на руці, гарячі — і одразу ж шукаю місце, де цокотить твоє серце — як воно калатає — наче хоче вирватися з грудей. А далі цьомаю тебе — міцно-міцно, аж годі! Годі? Ні, нікóли! Нікóли не матиму вдосталь тебе і твоїх цілунків. Віриш мені — та чи повіриш?(…)”

Листи стають дедалі гарячішими, сповненими туги та кохання, що є також відгуком на те, що хлопець послабив зв’язок з дівчиною. Зі зрозумілих причин перестає його цікавити любов на віддалі. Писати не любить, як майже всі чоловіки. Те, що Іва звірила йому свої почуття, спричиняє прямо протилежний наслідок — перестає вона вабити, а просто набридає. Писати такі листи, як писала Іва, може дозволити собі чоловік, і зроду не повинна писати жінка, навіть після срібного весілля, а тим паче на порозі любові. Плоди не забаряються.

Лист Іви:

“(…) Дуже хочу бути зараз з тобою, заспокоїти тебе, відігнати од тебе всілякі смутки й журливі думки, знов цілувати і повторювати: “Мій Янку! Мій коханий Янку!” (…) Ще тільки одне! Нехай ти мені заборониш, однаково хочу бачити тебе. І хай би втік, усе одно знайду тебе! Але навіщо? Сáме так: навіщо? Аби подивитися на тебе живого, аби утішитися тобою… Може, звучить це аж дуже буденно, але щось порадити. Ось і все, що я хотіла тобі сказати. Тепер тобі вирішувати, чи будемо і далі листуватись і чи йде за тим наше кохання. Без твого дозволу цілую тебе міцно і гаряче (не опирайся, може, це вже востаннє).

Чи твоя?

Іва.”

Занепокоєна Іва їде до нього на новорічні свята і залишається на ніч. Та ніч мала б скріпити їхнє кохання якнайповнішою взаємовідданістю. Жаль бере, що Іва навіть не додумалася, що тією пóступкою поклала край своїй любові. Гадала, що те тілесне єднання сполучить їх назавжди, що буде воно рівнозначне зі шлюбом. Повернувшись, Іва перейменовує плюшевого ведмедика, що його колись подарував Янек, на Янчика, і він починає виступати за сина. Дальші листи мають уже характер рішуче родинний:

“Коханий мій! Лежу оце в ліжку (зараз 21.50) і відписую тобі. Тільки-но отримала твого листа, бо щойно прийшла додому (о 21.00). Отож, на добраніч, коханий! Не тривожся й не тужи! Не ходи з непокритою головою!

Твоя Іва.

P.S. Коханий татусю!

Чому нічого до мене не напишеш? Адже я чемний і відколи мамуся мене викупала, не замазюкуюся більш. Погано нам без тебе дуже, а листи надходять так рідко. Не завдавай нам болю й пиши хоча б трішки частіше. До зустрічі. Цілую тебе.

Твій Янчик».

Хлопцеві батьки засмучені її приїздом, наставлені неохоче. Сам же Янек, настраханий поворотом справ до одруження (а він же ще тільки учень), відчуває себе так, наче його звідусіль обступили вороги. Пропадає і не озивається. Після Івиної смерті на лист журналіста, у якому той прохав його зустрітися й поговорити про Іву, відписує:

«Шановний редакторе!

У відповідь на Ваш лист від 26.05.65, повідомляю, що я не в змозі задовольнити Ваше прохання про те, аби я розповів Вам про Іву, оскільки її листи до мене я повернув її батькам, і тепер не маю нічого з того, що могло б Вас зацікавити. Не вважаю також слушним і можливим ділитися з вами своїми припущеннями про причини смерті згадуваної моєї знайомої. Телеграма Івиних батьків зі звісткою про її смерть приголомшила мене не менше, ніж самá смерть. Здається мені, що тільки батьки та найближчі друзі покійної можуть надати відомості, що Вас цікавлять. Я ж нічого про те не знаю, бо внутрішнє життя померлої було для мене такою ж великою загадкою, як і для Вас, тим більше, що бачилися ми дуже рідко, а листуватися припинили не з моєї вини, та й листувались ми недовго, у чому Ви можете переконатися з її листів до мене, які я повернув її родині.

З повагою Янек Х.”

Може, він сполоханий несподіваною жахливою подією? Силкується викрутитися, відбрехатися — применшити свою роль у цій історії? Аж ні, я думаю, все далеко простіше. Почуттєва уява в малолітніх дівчат страшенно вогниста, запальна. Отож, гадаю, що реальність була для Іви незмірно менш важлива проти розмаїття емоцій. У цьому й полягає небезпека того періоду життя молоді. Небезпека в перерозвитку в дівчат почуттєвості й недорозвитку, а іноді й повного її браку в хлопців, про що свідчить Янків лист. Коли б обставини були протилежні і нéлюб наклав на себе руки, то дівчина, навіть та, що зроду не кохала, створила б спомин-поему й ці спогади стали б історією великого кохання. Зате чоловік, навіть почуттєво розвинений, веде себе зовсім інакше. Упродовж століть жінки, яких спіткало розчарування у коханні, зачинялися до кінця своїх днів у монастирях, а ніяк не можу згадати щось таке з чоловіком. Єдиним відомим мені випадком був Михал Володийовський, герой “Потопу” Сенкевича, та і його жалóба тривала недовго.

Може б, історія Іви не скінчилася так страхітливо, якби молоді люди хоча б трохи більше знали про свої потреби та реакції. Про те, що почуттєвий світ дівчат і хлопців докорінно відрізняється. Про те, що початок співжиття, на яке наважується дівчина, це для неї — доказ кохання, тоді як для нього — мета, до котрóї прямує, докладаючи всіх зусиль, і миттю, коли, як правило, спадає його інтерес до дівчини. Обізнаність з поведінкою хлопців та дівчат у тому віці дає змогу порівняно легко пережити юність — аж до того періоду, коли хлопець почуттєво дозріє, а дівчина розквітне тілесно, що вирівняє їхні можливості у коханні.

Часто буває, що 16-19-річні дівчата встановлюють контакти з чоловіком набагато старшим, 30-40-річним, так сáмо, як і хлопці зі старшими жінками. Чоловік після сорока перебуває якраз на хвилі помітного спаду своїх статевих спромог, зате має великий досвід у справі жінок, їхньої психіки, потреб, поведінки. Такий коханець ідеально пасує до уяви малолітки про любов. Він ввічливий, привітний та уважний. Приносить квіти, мовить неабиякі компліменти, запрошує в кіно, до театру чи на танці, закидáє зі смаком дібраними дарунками. Вміє гарно говорити про кохання, цінує значення музики, настрою, обставин, а перш за все не преться на дівчину стрімголов, не кидається на неї прожогом, долаючи все навпростець до статевого акту. Ні, він спокушає її, пестячи, цілуючи, крадькома навчаючи любові й тільки тоді починає співжити, як розбуджена дівчина відчуває потребу конкретніших переживань. Дає він своїй любій те, чого не знайде вона у своїх однолітків і чого, як правило, підсвідомо очікує. Здавалося б, що ось вона, просто-таки чудова пара, та й тут існують застороги. Чоловік бо перебувáє на межі своїх статевих спромог, і далі вони спадатимуть. Дівчина ж, яку надзвичайно легко ввів у світ сексу досвідчений радник, розквітає, і домагання її зростатимуть. Як на 30-му році зійде вона на вершину своїх статевих можливостей, то коханець, досягши 60-річчя, як правило, завершить діяльне статеве життя. Ця пара, як і пара: молодий хлопець-зріла жінка — так сáмо нетривка, адже немає спільного майбутнього. І все-таки як перша любов, що вводить молоду жінку у таємниці сексу, досить корисна. Дівчина, яку виховав дорослий приятель, зуміє у сексуальних справах свідомо наставити свого майбутнього чоловіка і знає, чого можна і слід од нього вимагати. Пара: “молода дівчина-дорослий чоловік” має ще одну перевагу перед парою “молодий хлопець-зріла жінка”, а сáме те, що в ситуації хлопця він підвладний жіночій волі. А так підпорядковуватись не до вподоби молодим хлопцям, хіба що припаде до душі тим з них, хто ще не вийшов з-під материнської опіки. Тут мені згадується ненароком почута в набитому людом автобусі кумедна розмова. Хлопець і дівчина 17-18 років.

Він: «Бачиш, яка ти — як іду спереду тебе — погано; ти спереду мене — теж погано; так вибери ж, як ти хочеш…». Вона: «Ясно, що хочу, аби ти спереду…». Він: «Завжди?!!!» (Очі його видавали подив і підозру). Вона: «Завжди!… а…але в автобусі…».

У житті жінки, навпаки, надзвичайно багато значить у коханні дати пробудитись своїй уяві і захопитись чоловіком. Він повинен справляти враження, бути славним актором, ученим або великим спортсменом, аби викликав у жінки гордощі, аби вона могла себе високо “нести”. Хлопець же не завжди має чіткі життєві плани; це просто ровесник, а тому зазвичай не викликає він подиву у дівчини. Дорослий чоловік з огляду на життєву кар’єру, посаду чи грошовитість має такі якості.

Дата добавления: 2015-05-24