Російське мистецтво XIX в

Пануючим стилістичним напрямком у живописі першої половини XIX в. став романтизм. Видатним майстром романтичного портрета був Орест Адамович Кипренский (1782 – 1836 рр.). Серед численних його робіт особливо цікаві портрети сучасників художника, поетів В. А. Жуковського й А. С. Пушкіна.

Не менш прославленим портретистом був Василь Андрійович Тропінін (1776 – 1857 рр.), син кріпака, сам він звільнився від кріпосної залежності у віці 45 років. Майстерність принесла йому загальне визнання й звання академіка. Для живопису Тропініна характерні простота, невигадливість, вірогідність передачі побутової обстановки, у яку він поміщав портретируемую модель. Одна із кращих його робіт — портрет сина Арсенія. Тропінін є творцем одного із прижиттєвих портретів А. С. Пушкіна (1827 г.).

Родоначальником побутового жанру в російськім мистецтві з'явився Олексій Гаврилович Венецианов (1780 – 1847 рр.) ("Гумно", "На ріллі. Весна", "Ранок поміщиці"). Венецианова залучило зображення сільського життя. Село на його полотнах з'являється в сильно ідеалізованому виді, але все-таки сам факт звертання до народного побуту є свідченням певного етапу в розвитку, приведшем у наслідку до формування повною мірою реалістичного мистецтва. Традиції бытописательства знайшли продовження у творчості П. А. Федотова — художника, якого часто називають "Гоголем у живописі". Його роботи носять, як правило, сатиричний характер, у них перед глядачем розвертається ціла історія. Такі його полотна "Свіжий кавалер", "Сватовство майора".

Найбільшим майстром романтичного живопису був Карл Павлович Брюллов (1799 – 1852 рр.). Закінчивши із золотою медаллю Академію мистецтв, Брюллов виїхав в Італію. У своєму мистецтві художник поєднував кращі традиції академічної школи, емоційність романтизму й прагнення до історичної правди, яке дозволяє говорити про елементи реалізму в його творчій манері. К. Брюллов одержав визнання й славу вже при житті. Його картина "Останній день Помпеї" стала справжньою подією в культурнім житті того часу. Брюллов був видатним портретистом. Він писав як чудові по красі парадні портрети ("Вершниця", 1832 г.; портрет графині Ю. П. Самойловой, 1839 г.), так і камерн, що відрізняються тонким психологізмом (Автопортрет, 1848 г.).

Зовсім по-іншому складалася доля іншого великого живописця епохи Олександра Андрійовича Іванова (1806 – 1858 рр.). Він не був улюбленцем вищого світла, вів життя, наповнену роботою, багато сил віддавав вивченню філософії й історії релігії. Головним його добутком, задум якого він довго виношував, до якого йшов усе життя, була картина "Явище Христа народу". Створенню цього монументального полотна він присвятив двадцять років (1837 – 1857 г.). У процесі роботи над картиною була створена величезна кількість начерків і ескізів, що мають самостійну художню цінність.

У жанрі морського пейзажу (так званої марини) працював І. К. Айвазовский (1817 – 1900 рр.). Його полотна вражають дивно мальовничим зображенням морської стихії. Пронизані променями сонця хвилі, грозове небо – улюблені мотиви І. К. Айвазовского. Хрестоматійну популярність придбала картина "Дев'ятий вал", 1850 г., що є яскравим прикладом неперевершеного професіоналізму майстри, що й свідчить про романтичний склад його творчості в цей період.

Шляхи розвитку російського мистецтва II половини XIX в. багато в чому збігаються з рухом розвитку літератури. Активна участь в ідейних боях — характерна риса художньої культури цього періоду. Образотворче мистецтво не могло залишитися осторонь від процесів, що відбувалися в суспільній свідомості. Формується плин, в основі якого лежали ідеї критичного реалізму.

Одним з перших майстрів цього напрямку був Василь Григорович Перов (1833 – 1882 рр.). Його жанрові добутки ("Сільський хрещений хід на Великодні", 1861 г., "Проводи небіжчика", 1865 г., "Трійка", 1868 г.) виявляють собою сумні історії життя простого народу, викладені мовою живопису. Розповідність була досить розповсюдженим явищем у живописі другої половини XIX в. Вона дозволяла досягтися граничної ясності, гостроти й широкої доступності ідейного змісту добутку. У творчості В. Г. Перова виявилися найбільш значимі риси нового підходу, що зароджується, до образотворчого мистецтва, для якого характерна свідомість того, що крім естетичних гідностей живопис повинна мати виражене соціальне, гражданственное звучання. В. Г. Перов був талановитим портретистом. ДО 60 – 70 рр. ставляться чудові портрети Ф. М. Достоєвського, А. Н. Островського, І. С. Тургенєва.

Новий напрямок затверджувався в боротьбі з офіційним мистецтвом, представленим керівництвом Академії мистецтв. В 1863 г. група студентівывипускників відмовилася писати програмні картини на сюжети скандинавського епосу, запропонувавши замість цього вибрати тему, пов'язану із проблемами сучасного суспільства. У цьому їм було відмовлено. У знак протесту художники на чолі з І. Н. Крамским, не закінчивши офіційно курсу, покинули Академію, утворивши "Петербурзьку артіль художників". В 1870 г., уже в Москві, І. Н. Крамской, В. Г. Перов, Н. Н. Ге, і Г. М. Мясоєдов організували "Товариство пересувних художніх виставок". Товариство влаштовувало виставки в Петербургові, Москві, Харкову, Казані, Орлі, Одесі. До складу товариства передвижників у різний час входили І. Е. Рєпін, В. І. Суриков, А. К. Саврасов, І. І. Шишкін, А. І. Куинжи, І. І. Левитан, М. В. Васнецов, Н. А. Ярошенко й ін.

Загальновизнаним ідейним лідером цього об'єднання був Іван Миколайович Крамской (1837 – 1887 рр.). Найбільша робота І. Н. Крамского — картина "Христос у пустелі", 1872 г. У картині немає зовнішньої розповідності й немає руху. Показана самотньо сидяча на тлі кам'янистого пейзажу й західного неба фігура Христа. Крамскому вдалося передати колосальне внутрішнє напруження, титанічну роботу душі й думки. І. Н. Крамской був прекрасним портретистом. Їм створені портрети письменників Л. Н. Толстого, М. Е. СалтыковавЩедріна, художника І. І. Шишкіна, творця галереї російського живопису П. М. Третьякова. Більшу популярність придбала "Незнайомка", написана художником в 1883 г.

Батальний жанр був представлений роботами В. В. Верещагіна, художника, що неодноразово участвовавшего в бойових діях, що й показав жахи війни в її непарадних проявах: кров, рани, важка повсякденна праця простих солдатів, трагізм смерті щоденністю, що стала ("Апофеоз війни", 1871 г., "Балканська серія", 1877 – 1881 рр.).

Небувалого розквіту досягся пейзаж. Пейзажний живопис перетворився в одну з передових областей розвитку художньої творчості, жанр цей був піднятий на нову висоту. Удосконалювалися виразні засоби, розвивалася техніка. Пейзаж другої половини XIX – початку ХХ вв. — це вже не просте зображення "видів ландшафтів", а живопис, через образи природи передавальна найтонші рухи людської душі. Найбільшими майстрами пейзажу в Росії були А. К. Саврасов ("Гайворонн прилетіли", 1871 г.), І. І. Шишкін ("Сосновий бор", 1873 г., "Жито", 1878 г.), А. І. Куинджи ("Березовий гай", 1879 г., "Місячна ніч на Дніпрі", 1880 г.), В. Д. Полєнов ("Московський дворик", 1878 г.), І. І. Левитан ("Вечірній дзенькіт", 1892 г., "Весна. Більша вода", 1897 г.), К. А. Коровин ("Узимку", 1894 г., "Париж. Бульвар капуцинів", 1906 р.).

Вершини реалістичне мистецтво другої половини XIX в. досяглося у творчості І. Е. Рєпіна й В. І. Сурикова. Початкові навички живопису Ілля Юхимович Рєпін (1844 – 1930 рр.) одержав в українських живописців Харківської губернії, звідки він був родом. Згодом у роки навчання в Петербургові великий вплив на формування Рєпіна як художника виявив Крамской. Талант Рєпіна багатогранний. Одна з перших більших робіт майстра — картина "Бурлаки на Волзі", 1873 г. — мала великий успіх. Протягом усього життя І. Е. Рєпін писав портрети. Їм створена ціла портретна галерея сучасників: російського художнього й музичного критика В. В. Стасова, письменників А. Ф. Писемского, Л. Н. Толстого, інженера А. І. Дельвига, акторки П. А. Срепетовой. Найбільшими добутками російського живопису є картини І. Е. Рєпіна "Хресний хід у Курській губернії", 1883 г., "Не чекали", 1888 г., "Запорожці пишуть лист турецькому султанові", 1891 г., "Урочисте засідання державної ради", 1903 р.

Історичний живопис знайшов своє найвище вираження у творчості Василя Івановича Сурикова (1848 – 1916 рр.). В історії художника найбільше цікавили люди: народна маса й сильні яскраві особистості. Перший добуток, принесшее В. І. Сурикову славу, — "Ранок стрілецької страти", 1881 г. Композиція побудована на контрасті: горе, ненависть, страждання, втілені у фігурах стрільців, що йдуть на смерть, і їх близьких, протипоставлені, що сидить на коні Петру, що кам'яно застиг на відстані. Контраст покладено в основу багатьох картин Сурикова. "Меншиков у Березове", 1883 г. — багаті одяги "напівдержавного" ясновельможного князя, що сидить у бідній і темній селянській хаті в оточенні дітей, створюють дисонанс, що підкреслює образ життя, що звалилося, важкого удару долі, найбільшого внутрішнього напруження. "Бояриня Морозова", 1887 г. — темні одяги шаленої старовірки протипоставлені яскраво вирядженій юрбі народу, частиною зі співчуттям, а частиною просто із цікавістю, що дивиться вслід простим селянським розвальням, що відвозять в ув'язнення непокірливу бояриню. До пізнього періоду творчості В. І. Сурикова ставляться картини "Узяття сніжного містечка", 1891 г., "Скорення Сибіру Єрмаком", 1895 г., "Перехід Суворова через Альпи", 1899 г., "Степан Разін", 1907 р.

Крім В. І. Сурикова картини на історичні теми писав В. М. Васнецов. Образ історії в його добутках має відчутний билинний, казковий відтінок: "Після побоїща Ігоря Святославовича з половцями", 1880 г., "Аленушка", 1881 г., особливо яскраве з'єднання епосу й історії виявилося в грандіознім полотні "Богатирі", 1898 г.

Учнем І. Е. Рєпіна й П. П. Чистякова був Валентин Олександрович Сєров (1865 – 1911 рр.) — один з найбільших російських живописців, розквіт таланта якого довівся на рубіж століть. До кращих добутків раннього періоду його творчості ставиться "Дівчинка з персиками", 1887 г. — пронизана сонцем, що сіяє радісними фарбами, картина відрізняється тонкою передачею світлоповітряного середовища. Як більшість художників свого часу, В. А. Сєров виявляв цікавість до портретного живопису. Їм створена велика кількість мальовничих і графічних портретів його сучасників (портрети художників К. А. Коровина, І. І. Левитана, акторки М. Н. Ермоловой, письменників А. П. Чехова, А. М. Горького, графині О. К. Орловой і багатьох інших). Творчість В. А. Сєрова ознаменувало собою зміну епох в образотворчім мистецтві. Почавши як реаліст, близький руху передвижників, Сєров потім відходить від традиції, заданої художниками другої половини XIX в., що й стала до початку ХХ в. уже багато в чому шаблоном.

Дата добавления: 2015-05-24