Естетичні тенденції радянського мистецтва

Жовтнева революція виявила величезний вплив на розвиток мистецтва. Саме в 200е рр. переживає період розквіту російське образотворче мистецтво. Революційні потрясіння, громадянська війна, боротьба з голодом і розрухою, які, видалося б, повинні були знизити активність художньої творчості, у дійсності дали йому новий імпульс. Блискучими успіхами ознаменувався розвиток російського авангарду, визнані майстри якого (П. Н. Филонов, К. С. Малевич) продовжують плідно працювати й у радянський час. Виникають нові творчі об'єднання. В 1922 р. зложилася сама масова організація в радянськім мистецтві 200х рр. — "Асоціація художників революційної Росії"— (АХРР), що виникла на основі Товариства Передвижників, "Союзу російських художників" і інших. Художники АХРР виступали проти гасла "мистецтво для мистецтва", боролися з лівими напрямками в мистецтві й головне завдання свою бачили в тому, щоб запам'ятати життя революційної Росії. Серед членів АХРР було багато талановитих художників.

Основоположником радянського пейзажу вважають А. А. Рылова, у мистецтві якого реалізм має відчутний романтичний відтінок. Широку популярність одержала його картина "У блакитному просторі", 1918 р., що зображує яскравий сонячний ранок, що сіяє холодною синявим море, вітрильник лебедів, що вдалечині й летять, на першому плані. Майстром пейзажу був К. Ф. Юон, живописець, графік і театральний художник, творча манера якого поєднувала в собі риси імпресіонізму із традиціями російського реалізму ("Купола й ластівки. Успенський собор Троїце-Сергієвого монастиря", "Перед вступом у Кремль. Никольские ворота 2 (15) жовтня 1917 року"). Велике місце у творчості художників АХРР займала історико-революційна тематика. Творцем мальовничої "Ленініани" був І. І. Бродський. Незалежно від ідеологічних установок деякі роботи Бродського мають безсумнівну художню цінність ("В. І. Ленін у Смольному", 1930 р.). Творчість Бродського втілює офіційний напрямок у радянськім мистецтві.

В 1924 р. із числа колишніх членів об'єднань "Блакитна роза" і "Мир мистецтва" зложилася творча група "4 мистецтва", у яку поряд з живописцями й графіками входили архітектори й скульптори. Членом цієї групи був чудовий живописець К. С. Петров-Водкин. Захоплення цього художника живописом раннього Відродження й давньоруським іконописом вплинуло на його власну мальовничу манеру, для якої характерні експерименти з перспективою (він використовував звичайну в давньоруських іконах так звану "зворотну" перспективу) і сміливі колористические рішення ("Купання червоного коня", "Смерть комісара"). Вплив образа Богоматері відчувається в полотнах, присвячених темі материнства ("Мати", "1918 рік у Петрограді").

В 1925 р. у Москві випускники ВХУТЕМАСа організували "Суспільство станковістів" (ОСТ). Його члени виступали проти безпредметного мистецтва, не ухвалюючи в той же час і традиційного реалізму АХРРовцев. І тем і іншим вони протиставляли "оновлений" реалізм, виразні засоби якого були близькі імпресіонізму, нагадуючи в той же час плакатну або монументальний живопис. Найбільш яскравим представником ОСТа був А. А. Дейнека ("Оборона Петрограда", 1928 р.).

У роки цивільної війни, іноземної інтервенції й наступного відновлення країни більшу популярність як знаряддя ідеологічної боротьби придбав плакат. Лаконічна плакатна графіка дозволяла вести агітацію у формі, доступної для розуміння навіть неписьменній людині. Чудовим радянським графіком був Д. С. Орлов. Йому належать разючі по силі впливу плакати: "Ти записався добровольцем?", 1920 р. і "Допоможи", 1921 р. Багато сил політичному плакату віддав В. В. Маяковський, що показав себе не тільки геніальним поетом, але й талановитим художником. Разом з іншими художниками (у тому числі Орловим) Маяковський виготовляв "Вікна сатири РОСТУ" (Російського телеграфного агентства). В "Вікнах РОСТУ" у вигляді графічних малюнків, тиражируемых через трафарет, і віршованого сатиричного тексту до широких мас доносилася сама оперативна інформація про положення на фронтах, велася революційна агітація.

У живописі й інших видах мистецтва в 1930 -е рр. у СРСР переважним стилем став так званий "соціалістичний реалізм". Стиль цей мав зі справжнім реалізмом мало загального. При зовнішньому "живоподобии" він не відбивав дійсність у сьогоденні її виді, а прагнув видати за реальність те, що лише повинне було бути з погляду офіційної ідеології. Мистецтву була нав'язана функція виховання суспільства в строго заданих рамках комуністичної моралі. Трудовий ентузіазм, загальна відданість ідеям Леніна – Сталіна, більшовицька принциповість — от чому жили герої творів офіційного мистецтва того часу. Реальність була набагато складніше й у цілому далека від проголошуваного ідеалу. Класикою соцреалізму в образотворчім мистецтві стали роботи Б. В. Иогансона. В 1933 р. була написана картина "Допит комуністів". На відміну від, що з'явилися в той час удосталь "картин", що зображують, що й прославляють Вождя або нарочито оптимістичних полотен начебто "Колгоспного свята" С. В. Герасимова, робота Иогансона відрізняється великою художньою силою — непохитна воля приречених на смерть людей, яку майстерно вдалося передати художникові, торкає глядача незалежно від політичних переконань. Кисті Иогансона належать також більші картини "На старому уральському заводі" і "Виступ В. І. Леніна на 3-м з'їзді комсомолу". В 300е рр. продовжують працювати К. С. Петров-Водкин, П. П. Кончаловский, А. А. Дейнека, серію прекрасних портретів сучасників створює М. В. Нестеров, пейзажі Вірменії знайшли поетичне втілення в живописі М. С. Сарьяна. Цікава творчість учня М. В. Нестерова П. Д. Корина. В 1925 р. Кориным була задумана більша картина, яка повинна була зображувати хресний хід під час похорону. Художником була зроблена величезна кількість підготовчих етюдів: пейзажі, безліч портретів представників православної Русі, від жебраків до церковних ієрархів. Назва картини запропонував М. Горький — "Русь, що йде". Однак після смерті великого письменника, що виявляв художникові заступництво, роботу довелося припинити. Найбільш відомою роботою П. Д. Корина став триптих "Олександр Невський", 1942 р.

Велика Вітчизняна війна — одна із самих яскравих і трагичных сторінок в історії Росії. Чималу роль у досягненні перемоги зіграли діячі науки й мистецтва. Художники створювали плакати. На самому початку війни з'явився незвичайний по емоційній силі плакат І. М. Тоидзе " БатьківщинанМати кличе!". Багато працювали в жанрі плаката Кукрыниксы (М. В. Куприянов, П. Н. Крилов, Н. А. Соколов). Відроджуються традиції "Вікон РОСТУ", які тепер іменуються "Вікна ТАСС". Військова тема знайшла вираження в станкових добутках А. А. Дейнеки "Оборона Севастополя", 1942 р. і С. В. Герасимова "Мати партизана", 1943 р.

Після війни розвиток живопису й скульптури як і раніше визначає соцреалізм. Тема Великої Вітчизняної війни знайшла відбиття в картинах Ю. М. Непринцева "Відпочинок після бою", А. І. Лактионова "Лист із фронту", 1947 р. Особливістю названих картин є те, що в кожній з них війна представлена не батальними, а побутовими сценами. Художникам удалося передати атмосферу воєнного часу. Класикою соціалістичного реалізму стала картина української художниці Т. Н. Яблонской "Хліб", 1949 р. Велике поширення мали картини, що тяжіють до розповідності в дусі традицій передвижників. Широкою популярністю в радянський час користувалася картина Ф. П. Решетникова "Знову двійка", 1952 р.

У період "відлиги" процеси відновлення торкнулися й образотворчого мистецтва. По-новому трактується художниками реалізм. 60 рр. — час становлення так званого "суворого стилю" у радянському живописі. У полотнах Д. Д. Жилинского ("Молоді скульптори", 1964 р.), В. Е. Попкова ("Будівельники Братньої ГЕС", 1961 р.), Г. М. Коржнева (триптих "Комуністи", 1960 р.) реальність з'являється без звичайної в 40 – 500е рр. лакировки, навмисної святковості й парадності. Однак далеко не всі новаторські плини знайшли підтримку в керівництва країни. В 1962 р. Н. С. Хрущев відвідав виставку московських художників у Манежі. Авангардний живопис і скульптура викликали в першого секретаря ЦК різко негативну реакцію. У результаті художники були позбавлені права продовжувати роботу й виставлятися. Багато змушені були покинути країну (наприклад, скульптор Є. І. Невідомий).

В 700е рр. усі отчетливей спостерігається поділ культури на офіційну й "підпільну", державою не визнану. Політика керівництва живописом також будувалася на балансі невмотивованих заборон і тимчасових послаблень. Так 15 вересня 1974 р. у Москві була розгромлена виставка 244х художниківаавангардистів ("бульдозерна виставка"), але вже наприкінці вересня, бачачи, що подія це викликало великий суспільний резонанс, офіційні влади дозволяють провести іншу виставку, у якій беруть участь ті ж самі авангардисти. Довгі роки засилля соцреалізму в живописі привели до деградації смаку й художньої культури масового радянського глядача, не здатного сприймати нічого більш складного, чому буквальне копіювання дійсності. Величезну популярність наприкінці 700х рр. знайшов Олександр Шилов — художникопортретист, що працював у манері "фотографічного реалізму".

Епоха перебудови ставиться до тем періодам вітчизняної історії, для яких значення процесів, що відбувалися в культурі, особливо велике. Ішов інтенсивний процес "повернення" творчої спадщини діячів мистецтв, що перебували раніше під ідеологічною забороною. Глядачі змогли знову побачити роботи художників П. Филонова, К. Малевича, В. Кандинского. Деяке зі створеного в ту переломну епоху пройшло перевірку часом. В образотворчім мистецтві "дух часу" відбився в досить посередніх і схематичних картинах І. С. Глазунова ("Вічна Росія", 1988 р.). Знову популярним жанром, як звичайно бувало в критичні моменти історії, стає плакат.

Дата добавления: 2015-05-24