КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Публій Овідій Назон 4 страница
389] Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну,
390] Меду лизнути вдалось - не похваляйтеся цим.
391] Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись,
392] Не об тій самій порі ти на спіткання ходи.
393] Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім,
394] Місце нове кожен раз любці своїй визначай.
395] Що написав їй - уважно проглянь: жінки-бо здебільша
396] Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.
397] Рану відчувши, за кривду - кривдою платить Венера:
398] Що допікало самій - іншого те вже пече.
399] Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась
400] Вірною; схибив Атрід - блуд передався жоні.
401] З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну,
402] Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку.
403] І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула,
404] Й про сороміцьке - все те, що відтягало війну.
405] Втім, про це чула лишень, а бачила - доньку Пріама
406] (Хто переміг, той - ганьба! - здобиччю здобичі став).
407] Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа -
408] Так ось помстилась вона за неприхований блуд.
409] Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде -
410] Хоч очевидним було б - ти заперечуй геть все.
411] І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто:
412] Все це - ознаки душі, що манівцями пішла.
413] От лиш снаги не жалій, бо мир - у жагучих обіймах,
414] Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть.
415] Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе
416] Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе.
417] Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,
418] Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма.
419] Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось
420] Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх.
421] Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих - можна вживати
422] Й з наших городців траву, що розворушує хіть,
423] Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім - сосен колючих,
424] Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок
425] Та чи тобі, Ератб, - ти ж учена - вдаватись до чарів?
426] Тож на вторований шлях біг колісниці зверну.
427] Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати,
428] Зараз навчись, як її явною маєш робить.
429] Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим
430] Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої.
431] Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає,
432] Іноді Нот налетить, іноді - теплий Зефір.
433] А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло
434] Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він.
435] Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне:
436] Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть.
437] Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,-
438] Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать.
439] Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись:
440] Де щойно жар палахтів - попіл біліє тремкий.
441] Сірку наблизиш, однак, - і знову зринає пригасле
442] Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе.
443] Так от і наша душа: коли спокій - немов пліснявіє,
444] Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком.
445] Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне - розпалюй,
446] Хай - лише привід даси - з ревнощів блідне вона.
447] Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого
448] Сльози струмками не раз краля ображена ллє!
449] Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує -
450] Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп.
451] Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся,
452] Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку!
453] Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті - без кого,
454] Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла.
455] "Ну, а чи довго, - спитаєш, - їй дутись на мене?" - Недовго:
456] Хай лиш затягнеться гнів - надто вже сильним стає.
457] Шия, що біла, мов сніг, за обіймами вже затужила,
458] Б'ється в риданнях, а ти - ніжно її приголуб.
459] Поки ще плаче - цілуй, втішай, поки плаче, любов'ю!
460] Вернеться мир! Тільки так можна приборкати гнів.
461] Буде впиратись, відверто ворожою видасться - тут же
462] Запропонуй їй союз (ліжка!) - й піддасться вона.
463] Злагода тут ясночола живе собі, зброю відклавши,
464] Ласка народжена тут, де вибачають за все.
465] Чубились щойно - вже дзьобик до дзьобика труть голубочки,
466] Тихо воркують собі: вслухатись - ніжність одна!
467] Спершу безладним був світ - усе в одній купі лежало:
468] Зорі, моря, суходіл - не розрізнялись іще.
469] Потім над землями небо знялось, суходіл оточили
470] Води; що вкупі було - стало собою тепер.
471] Повнити стала ліси звірина, а пернаті - повітря,
472] Ви ж у прозору глибінь, риби лускаті, пішли.
473] Люди, їх первісний рід, у полях, іще диких, блукали,
474] Міць, не розтрачену ще, чули в кремезних тілах.
475] Ліс був житлом для них, трави - поживою, постіллю - листя,
476] Довго не знали гурта - кожен ходив одинцем.
477] Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились:
478] Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли.
479] Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила
480] Ще без мистецтва в той час діло солодке своє.
481] Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати,
482] З ким поєднати любов, знає і риба в воді;
483] Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає;
484] Лащиться сука до пса, поки не зчепиться з ним.
485] Рада вівця барану, під биком розкошує корова,
486] Цапа, дарма, що смердить, хоче кирпата коза.
487] Шал розпікає кобил: не зважають на відстань розлогу,
488] Хай там ріка на шляху - мчать вони до жеребців.
489] Отже, розгніваній дай і ти сильнодіючий засіб -
490] Він - і лише тільки він! - тут же полегшує біль;
491] І не зрівняються з ним Махаонові ліки: той засіб,
492] Хай ти пішов манівцем, - зробить невинним тебе.
493] Поки таке я снував, Аполлон, що з'явився раптово,
494] Ліри своєї струну золотосяйну торкнув;
495] Гілка лаврова - в руці, на священних кучерях бога -
496] Лавр; перед зором моїм став боговитий співець.
497] Далі до мене: "Наставнику, - мовить, - легкої любові,
498] Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди:
499] Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі
500] Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!"
501] Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити
502] І до своєї снаги діла шукати собі.
503] Видався вродою хтось - то нехай скористається нею,
504] Шкіра шовкова - як спить, хай не ховає плеча.
505] Хто ж до розмови меткий, тому зовсім не треба мовчати,
506] Гарно співаєш - співай, п'єш собі гарно - то пий!
507] Лиш, коли бесіда йде, не хизуйся своїм красномовством,
508] Лиш, коли бракне ума, віршів своїх не читай!"
509] Так от повчає нас Феб, тож повчімось у вчителя - Феба:
510] Що то була б за пиха - віри не йняти богам!
511] Ну, а по суті: хто вміло кохатиме - той переможе,
512] Той із мистецтва мого все почерпне, що хотів.
513] Що прийняла - не всякчас повертає сторицею нива,
514] Суднам хистким не всякчас подув сприяє в путі.
515] Тим, хто кохає, не часто щастить, не щастить - найчастіше,
516] Слід готуватися їм до нелегкого життя.
517] Скільки зайців на Афонській горі, скільки бджіл є на Гиблі,
518] Скільки на сизім гіллі, милім Палладі, плодів,
519] Скільки в скойок у ріні, вважай - стільки горя в любові:
520] Стріли, що зранюють нас, вістрям умочені в жовч.
521] "Дома нема її", - збрешуть тобі - хоч ти любку, можливо,
522] Вгледиш, та вір, що нема, власному зору - не вір!
523] Двері зачинять вночі, дарма, що впустить обіцяли, -
524] Стерпіти мусиш і це - просто на землю лягай!
525] Може, й служниця-брехунка гукне, ще й пихато: "А хто це
526] Тут під ногами у нас, наче колода, лежить?" -
527] Ніжно до грубої служки звернись, до дверей самих, врешті,
528] Знявши вінок із чола, - ружами їх ушануй!
529] Схоче впустити - ввійди; не захоче - йти геть доведеться:
530] Чемний не стане, затям, надокучати комусь.
531] "Що за настира такий!" Ти ж не хочеш од неї почути
532] Слів цих. Не вік же вона в настрої буде лихім!
533] І не вважай за ганьбу її лайку, поличник від неї;
534] Щастям для себе вважай ніжки її цілувать!
535] Що я, однак, про дрібне? До високого дух мене кличе,
536] Тож про високе почну - пильно вслухайтесь усі!
537] За небезпечне берусь. Але що таке без небезпеки
538] Мужність? В науці тонкій шляху легкого нема.
539] Знехтуй суперником - і переможеш; в мистецтві самого
540] Батька богів, повторю, ти перемоги сягнеш.
541] Ні, то не смертний говорить тобі, а дуб, що в Додоні:
542] Це з-між моїх настанов найголовніша, повір.
543] Іншим моргає? Дарма! Шле листи? Не читай. Не запитуй,
544] Звідки прийшла чи куди, причепурившись, іде.
545] Навіть законній жоні чоловік дозволяє подібне,
546] Надто як ти на наш бік, сне найсолодший, стаєш.
547] В цьому мистецтві (не стану брехать) не дійшов я вершини -
548] Сам я в науці своїй (що тут поробиш?) слабкий.
549] Чи при мені моїй дівчині хтось подавати б міг знаки,
550] Я ж, дивлячись на таке, гнівові волі б не дав?
551] От чоловік, було, поцілував її - і, пам'ятаю,
552] їй дорікав я за це - груба, нестримна любов!
553] Ось що мені заважало не раз! Більше розуму в того,
554] Хто не цікавиться тим, ходять до неї чи ні.
555] Краще не знать взагалі: що приховує - хай буде в тіні,
556] Бо, як зізнається раз, - не червонітиме вже.
557] Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім:
558] Хай попустують собі й вірять, що ми - лопухи!
559] Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє,
560] Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем.
561] Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба,
562] Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав.
563] Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою,
564] З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь.
565] Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?)
566] Войовникові без слів, без дорікань піддалась.
567] Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем:
568] Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу - кривий!
569] Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала -
570] Врода й грайливість ота вкупі так личили їй!
571] Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали,
572] Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг.
573] Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) -
574] Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона.
575] Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку
576] Гарний'дарунок тобі - лиш попросив би - дала!
577] Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього
578] Сіті розставив тонкі - годі їх спостерегти -
579] Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані - хутко до ложа,
580] Як умовлялись, та вмить - голі, вже в сітях цупких.
581] Свідків скликає Вулкан... А було там на що подивитись!
582] Кажуть, Венера ледь-ледь втримати сльози могла.
583] Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити:
584] Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали.
585] Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе,
586] Пута ті надто важкі - радо тебе підміню!"
587] Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь -
588] Марс до фракійців чкурнув, та - подалася на Паф.
589] Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались
590] Нишком, а в наші часи? Сорому - мов не було!
591] Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався:
592] Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло!
593] Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить
594] Іншим такої ж біди - голими в сіті лежать.
595] Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй
596] Писаних нишком листів, тих, що вістують любов.
597] Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, -
598] Ті, хто робитиме це правом вогню і води.
599] Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова -
600] Не для поважних жінок вірші грайливі сную!
601] Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане?
602] Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців?
603] То не найвища з чеснот - язика за зубами тримати,
604] Хиба найбільша зате - про таємницю плескать.
605] Тож по заслузі Тантал-балакун умліває від спраги,
606] Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів!
607] Надто Венера велить її таїнства всім шанувати -
608] Хто язикатий, тому краще до неї не йти!
609] Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери,
610] Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють,
611] Все, їй належне, однак, - серед нас, у постійному вжитку,
612] Все - поміж нас, але так, щоб на очах не було.
613] Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю
614] Й, ледь повернувши її, сором приховує свій.
615] Тільки тварина будь-де, просто неба, годить своїй хіті -
616] Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір.
617] Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері,
618] І покривало: не все ж має оголеним буть.
619] Хай вже не темряви - тіні жадаємо, врешті, - півтіні:
620] Все ж не така виднота, як ото в сонячний день.
621] Навіть тоді, коли люд - чи дощі, чи спекота - під крівлю
622] Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, -
623] Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, -
624] Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд!
625] Нині ж забави нічні - це для нас наче славні діяння,
626] Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить.
627] Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись
628] Першому-ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!"
629] Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем,
630] Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум.
631] Все це дрібниці! Набреше, бува, з чого сам би сміявся:
632] Всеньке жіноцтво, мовляв, сам перепробував я!
633] Всіх не торкнеться, це так, та зачепить ім'я - і неслава
634] Навіть на цноті самій темне тавро покладе.
635] Йди й запирай тепер, стороже клятий, ворота дубові,
636] Двері міцні зачиняй хоч і на сотню замків -
637] Що з тих старань, як чутки розпускає брехливий коханець -
638] Хоче, щоб вірили в те, в чому насправді програв.
639] Ми ж хіба зронимо скромне слівце про свій успіх любовний,
640] А щодо втіх, то на них - мовчанки вірна печать.
641] Перша засада - не бачити в подрузі вади якоїсь:
642] Тут не один привітав короткозорість свою.
643] Чи дорікав крилоногий герой Андромеді за те, що
644] Личко її чарівне надто вже смагле було?
645] Ще Андромаху візьми: зависокою всім видавалась -
646] Гектор її лиш один просто стрункою вважав.
647] Щось тобі прикре? Стерпи: стане милим. Докучливе? Згладить
648] Час: лиш спочатку любов, пильна, завважує все.
649] Поки із стовбуром ще не з'єдналась прищеплена гілка,
650] Навіть легкий вітерець може її відламать.
651] Та незабаром вона й буревію опертися зможе,
652] Й дереву свіжу снагу, з ним поєднавшися, дасть.
653] Так день при дневі меншає вад у любки твоєї:
654] Що неприємним було - згодом не є вже таким.
655] Запах бичачої шкіри, скажімо, гидкий на початку,
656] Всоте понюхай її - запаху наче й нема.
657] Вадам ще й назвами можна зарадити: в дівчини шкіра -
658] Мов іллірійська смола - буде "смаглявка" тобі;
659] Зиза - Венера; котра світлоока - буде Мінерва;
660] Висохлу, ледве живу - зграбною тут же назви;
661] Звинною - надто низьку; повненькою - добру товстуху:
662] Що кожній ваді близьке, тим і приховуй її.
663] Не дізнавайся про вік, не питай, при якому родилась
664] Консулі: хай цьому лік цензор суворий веде.
665] Надто - коли відцвіла, коли весни її - вже позаду
666] Й по волоскові щодня сивінь вискубує вже.
667] Є в цьому віці, навіть у старшому, чар свій, юначе:
668] Ця нива жниво дає, цю - засівати пора.
669] Поки снага молода - підставляйте труднощам плечі:
670] Кроком нечутним ось-ось старість надсуне хмурна.
671] Тож або море - веслом, або ниву крайте залізом,
672] Чи до гартованих рук зброю жорстоку беріть,
673] Чи своє тіло, і міць, і труди віддавайте обранкам:
674] Діло це теж бойове, здобич і тут чимала!
675] В старших кмітливості більше, завваж; до неї додай ще
676] Досвід, а він лиш один робить з людини митця!
677] Навіть перебіг років чепурінням вони сповільняють -
678] Хочуть і в віці бабусь юними бути на вид.
679] Лиш забажай - і на сотні ладів тебе стануть кохати,
680] Вигадці їхній, повір, заздрити може й маляр!
681] Щоб насолоди сягнуть, не треба таким заохоти:
682] Тут як йому, так і їй рівна слугує жага.
683] Гидко й лягати, коли лиш один розкошує в постелі
684] (Ось чому рідше вдаюсь до хлопчаків по любов).
685] Що то за жінка, яка лиш тому віддається, що - жінка,
686] В думці ж навіть тоді вовну завзято пряде.
687] Втіху давати з обов'язку? Ні, не для мене ця втіха!
688] Будь ти хоч кралею з краль - ласки не треба мені!
689] Слухати любо зате, як вона зізнається в розкошах,
690] Як поспішать не дає - хоче продовжити їх.
691] Хочу жагою потьмарені очі велительки бачить -
692] Як, переможена, все ж млосно пручається ще.
693] Втіхи ті - не для зелених ще (так повеліла природа):
694] Можна їх звідать лише після семи п'ятиріч.
695] Квапишся - пий молоде, а мені - що за консулів давніх
696] В амфори влите було - п'яного дайте вина!
697] Тільки розлогий платан - окриття від пекучого Феба,
698] Та, що молодша, трава - надто шорстка для стопи.
699] Чи Герміоні б ти, а не Єлені надав перевагу?
700] Горгу б хіба подивляв більше, ніж матір її?
701] Тож дочекавшись утіх, що дарує нам пізня Венера,
702] Будеш, повір, смакувать щонайсолодші плоди!
703] Втім, нашу парочку вже прийняло втаємничене ложе:
704] Музо, не входьмо туди! Перед дверми зупинись!
705] Наймилозвучніша мова сама там без тебе пливтиме
706] І бездіяльною там ліва не буде рука:
707] Знатимуть пальці, за що їм узятись на ніжних частинах
708] Тіла, куди тайкома стріли пускає Амур.
709] Із Андромахою так забавлявсь найхоробріший Гектор -
710] Не на одній лиш війні користь од нього була.
711] Так - із лірнеською бранкою велет Ахілл, як по битві,
712] Втомлений, ложе м'яке тілом могутнім гнітив.
713] Пестив тебе, Брісеїдо, руками, що кров'ю фрігійців
714] Часто багрились, і ти не відтручала тих рук!
715] Може, й сама грайливо тяглась до них, нездоланних,
716] Як лиш до любощів хіть заполонила тебе.
717] Поспіх, повір мені, - тільки завада втіхам любовним:
718] Крок по крокові тут, якнайповільніше йди!
719] Знайдеш місця, що до них дає з радістю жінка торкатись, -
720] От і торкайся до них, соромом тут не в'яжись!
721] Сам же помітиш в очах її мовби вогні перелітні:
722] Так по тремтливій воді сонце, бува, пробіжить.
723] Далі почнуться жалі, воркотіння, зітхання солодкі
724] Й ті, що забаві такій гарно сприяють, слова.
725] Лиш під вітрилом тугим не вихоплюйся ти вперед неї,
726] Поперед тебе й вона поспіхом хай не пливе:
727] Разом ідіть до мети! Впадете водночас у знемозі -
728] То привітайте себе: повною втіха була!
729] Тим і керуйсь, коли час є, коли тобі, мов крадієві,
730] Страх не велить чимскоріш діло вести до кінця.
731] Ну, а коли зволікать небезпечно - до весел візьмися,
732] Чвалом пусти скакуна, хвацько його приострож!
733] Ось і праці кінець! Тож подай мені, вдячне юнацтво,
734] Пальму й чоло увінчай з мирту вінком запашним!
735] Як Подалірій був першим цілителем серед данайців,
736] Як Еакід - кулаком, Нестор - брав мовою верх,
737] Даром пророцтва - Калхант, войовничістю - син Теламона,
738] Віжками - Автомедонт, так я в любові мастак!
739] Шану складіть мені, чоловіки, як співця мене славте,
740] Світом із уст у вуста ймення моє хай летить!
741] Гарну я вклав вам до рук, як Вулкан - Ахіллові зброю:
742] Як володів нею він, так ви й себе покажіть!
743] Хто ж амазонку звоює мечем моїм, хай на трофеях
744] Напис залишить такий: "Учнем Назона я був".
745] Хочуть, однак, послухать мене також ніжні дівчата:
746] Книги наступної зміст - це настанови для них.
КНИГА ТРЕТЯ
001] На амазонок данайцям я зброю дав, зараз озброю,
002] Пентесілає, тебе й тих, що з загону твого.
003] Йдіть рівносильними в бій! Перемогу дарує Діона
004] Й той, хто над світом усім пурхати звик, - її син.
005] Несправедливо було б, якби збройні - на голих рушали,
006] Взяти вам гору, мужі, тільки б ганьбою було.
007] Тут не один дорікне: "Хочеш зміям додати отрути?
008] Хижу вовчицю пустить до безборонних кошар?"
009] Похибки небагатьох не спішіть на всіх перекласти:
010] В кожної вчинки свої, кожну за ними й судіть.
011] Ганить Єлену молодший Атрід, а сестру, Клітемнестру, -
012] Старший; підставу на це мають обидва брати.
013] Через Талая дочку, Еріфілу, нащадок Еклея
014] В темінь Аїда, живий, з кіньми живими спустивсь.
015] Два п'ятиріччя зате Пенелопа чекала на мужа,
016] Поки блукав він, а ще - стільки ж, коли воював.
017] А Філакіда жона? Хіба ж не вона передчасно
018] За чоловіком своїм, кажуть, в могилу зійшла?
019] Й Феретіада дружину згадай: вона впала в обійми
020] Смерті, аби при житті міг залишитися муж
021] "Ось я, візьми, Капанею, мене! Поєднаймося прахом!" -
022] Кинулась, мовивши так, Іфіса донька в огонь.
023] Зрештою, Мужність - це жінка: жіноче ім'я в неї, одяг -
024] От і сприяє жінкам - в тому нема дивини.
025] Втім, у науці своїй я висот аж таких не сягаю,
026] Та й над суденцем моїм - чи не найменше з вітрил.
027] Я - пустотливої втіхи наставник, легкого кохання:
028] Знатимеш, як тобі слід жіночці-любці годить.
029] Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко -
030] Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять.
031] Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата -
032] Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини.
Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 271; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |