Тема №8. Політична система суспільства

ПЛАН

1. Теорія політичної системи.

2. Сутність політичної системи, її структура та функції.

3. Типологія політичних систем.

4. Основні напрямки вдосконалення політичної системи в Україні.

1. Політична система, її сутність є центральною проблемою політології. Вона дає загальне цілісне уявлення про організацію політичного життя суспільства, його структуру тощо.

В основі різних теорій сучасних політичних систем лежить уявлення про політику як самостійну цілісність. Саме так політику розглядали Аристотель, Т. Гоббс та ін.

Але першим, хто посів свідому позицію у цьому питанні, був Н. Макіавеллі, який вважав, що політика переслідує свої самостійні цілі (наприклад, єдність і цілісність держави), які не зводяться ні до економіки, ні до релігії, ні до моралі.

Однак статус поняття політична система отримала в XX ст. Це було викликане прагненням цілісного розуміння політики, необхідністю утворення політичної основи, яка уявляє політичне життя як ціле. Перший крок у цьому напрямку зробив Т. Парсонс, який розробляв теорію соціальних систем.

Але ретельну розробку цього поняття здійснив Д. Істон, якого нині називають основоположником теорії політичних систем. Вважається, що у системі є вхід, на який зовні поступають імпульси — вимоги та підтримка, на виході — політичні рішення, з допомогою яких авторитарно розподіляються цінності, а також здійснюються політичні дії. Вимоги та підтримка повинні постійно поступати в систему інакше з причини недовантаження вона може припинити функціонування. Також і надмірні вимоги до системи можуть призвести до перевантаження.

Вимоги свідчать про очікування, мотиви і інтереси людей. Це участь в голосуванні та інших формах політичної діяльності, лояльне відношення до влади.

Спираючись на основні ідеї Д. Істона, політолог К. Дойч розробив кібернетичний підхід, порівнявши політичну систему з обчислювальною машиною, а процес прийняття рішень — комп’ютерними операціями.

Подальший розвиток теорії політичних систем пішов по шляху подолання деяких недоліків моделі Д. Істона. Вважається, що рішення і дії політичної системи — реакція на запроси і вимоги. Однак, цей підхід тісно пов’язує її функціонування з середовищем, недооцінює її самостійність. Так, уряд тієї чи іншої країни вирішує багато питань, які не мають нічого спільного з інтересами і бажаннями громадян. Наприклад, війна у В’єтнамі чи Афганістані та інші непопулярні акції не мають нічого спільного з інтересами населення США чи СРСР.

Ряд політологів докоряють теорію Д. Істона за консерватизм, за провідну орієнтацію політичної системи до збільшення стабільності і стійкості, недостатню увагу до проблеми її розвитку. Вважається упущенням недооцінку Д. Істоном психологічних, особистісних аспектів політичної взаємодії.

Різноманітні підходи до теорії політичних систем в певній мірі обумовили велику кількість її визначень. Важливим є значення поняття політичної системи для політики. На його основі є можливість:

― більш тонко зрозуміти відмінності політичної і неполітичних сфер суспільства;

― легше співвіднести елементи політики між собою;

― подолати обмеженість підходів, коли окремо розглядаються держава, партія тощо.

Теорія політичних систем дозволила уніфікувати термінологію, краще зберігати політичну інформацію і т. ін.

2. Політична система — це система інститутів ідей, норм та інститутів, у рамках яких здійснюються політичні відносини, політичне життя суспільства та державна влада. Це поняття відображає два найбільш істотні моменти:

1) цілісність політики як самостійної сфери суспільства;

2) характер зв’язку політики з економікою, соціальною, культурною та іншими сферами.

Сама політична система складається з підсистем, які й утворюють її цілісність.

Інституційна підсистема, тобто сукупність інститутів — державних, партійних, громадсько-політичних, які виражають різні інтереси: від загальнозначущих до групових і приватних. Найважливішим інструментом реалізації суспільних інтересів є держава. Крім неї, в інституційну підсистему входять як політичні, так і неполітичні організації, які мають можливості впливу на владу і суспільство.

Нормативна підсистема — це сукупність норм, які регулюють політичні відносини. Норми виконують роль правил, на основі яких відбувається політична взаємодія. Ці правила можуть фіксуватися в конституціях, правових актах, а також можуть передаватися від покоління до покоління у вигляді звичаїв, традицій тощо.

Комунікативну підсистему складають форми взаємодії влади, суспільства та індивіда. Вона характеризує відкритість влади, її здатність вступати в діалог, прагнути до угоди, реагувати на актуальні вимоги різних груп, обмінюватися інформацією з суспільством.

Культурна підсистема являє собою сукупність стійких уявлень про суспільство, характер і спосіб політичного мислення, стандарти політичної поведінки тощо. Вона надає загальнозначущий сенс політичним діям, відносинам різних суб’єктів, стабілізує суспільство і виступає основою взаєморозуміння і злагоди. Чим вище ступінь культурної однорідності, тим вище ефективність діяльності політичних інститутів.

Усі підсистеми політичної сфери пов’язані між собою відносинами залежності. Взаємодіючи одна з одною, вони забезпечують ефективність життєдіяльності політичної системи.

Основні особливості політичної системи:

― забезпечує формування та здійснення політичної державної влади;

― підтримує органічний зв’язок між економічною, соціальною та культурною системами;

― найбільш інституйована система;

― здійснює найбільший вплив на суспільство порівняно з іншими елементами;

― є мобільнішою за інші системи тощо.

Основні функції політичної системи:

― забезпечення цілісності суспільства. Політична система має найбільший вплив на суспільство, визначає його цілі та завдання, здійснює керування та організацію;

― вираз і реалізація інтересів соціальних спільностей, окремих індивідів;

― мобілізація ресурсів суспільства на здійснення конкретних завдань;

― інтеграція всіх елементів суспільства навколо соціально-політичних цілей;

― легітимізація, або досягнення мінімально необхідного ступеня співвідношення реального політичного життя офіційним і правовим нормам;

― відтворення політичного життя;

― демократизація життєдіяльності суспільства;

― соціально-політична модернізація;

― стабілізація соціально-політичного життя — це вміння дізнатися про причини конфлікту і вирішити його на основі компромісу, консенсусу тощо.

Функції політичної системи не є незмінними. Вони розвиваються з урахуванням конкретно-історичної обстановки, досягнутого рівня економіки, культури, добробуту, політичної стабільності.

3. Характер, якісні зміни політичних систем визначаються типом суспільних організмів. Яке суспільство, така і політична система.

Розробку формаційної типології політичних систем здійснив марксизм. З цієї точки зору вони визначаються характером виробництва і соціально-класовою структурою. З позицій формаційного підходу розрізняють рабовласницьку, феодальну та інші політичні системи.

Формаційний підхід поряд з позитивним — можливістю виявити об’єктивні закономірності розвитку, не позбавлений певних обмежень. Він не орієнтує на осмислення глобального політичного процесу в контексті історичної спадкоємності і у зв’язку з усією сукупністю матеріальних, соціокультурних, а також духовних факторів.

Дещо по-іншому типологізує політичні системи цивілізаційний підхід. Він розглядає і зіставляє політичні системи:

― з урахуванням якісної специфіки всіх сторін даного типу суспільства на певному історичному етапі;

― в аспекті відносин політичної системи і суспільства в цілому;

― з точки зору місця людини в даній системі владних відносин.

В залежності від державного режиму політичної системи поділяють на демократичні, авторитарні і тоталітарні. В демократичній системі сфери дії владних структур обмежені, існують механізми контролю громадян за діяльністю державних інститутів. Авторитарна політична система характеризується практично необмеженою владою однієї чи кількох осіб, суворою регламентацією повноважень демократичних інститутів, підпорядкуванням владі всіх соціальних структур, обмеженням прав громадян. В тоталітарних системах здійснюється повний контроль за життям суспільства в цілому, та кожним індивідом зокрема.

Досить широку підтримку серед вчених одержала типологізація М. Блонделя, який поділив політичні системи на 5 категорій:

― ліберальні демократії, для яких характерними є конкуренція і змагальність у прийнятті рішень;

― радикально-авторитарні (комуністичні) — в цих системах головним виступає розподіл матеріальних благ, який вимагає жорсткого регулювання і управління з боку уряду;

― традиційні, для яких є характерним панування олігархії і консерватизм у захисті соціальної нерівності;

― популістським системам притаманне прагнення до рівності, яка забезпечується здебільшого авторитарними методами. Наявність таких систем притаманна, в основному, країнам, що розвиваються;

― авторитарно-консервативні — їх політика спрямована на збереження існуючих форм влади і суспільства.

Д. Алмонд виділяє такі типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, доіндустріальний і частково індустріальний тоталітарний. За основний критерій береться стан політичної культури.

Англо-американський тип політичної системи визначається політичною культурою, яка спирається на раціоналізм, узгодженість і експериментування. Цю систему характеризує глибока диференціація інститутів та їх функцій, розподіл влади і впливу, високий ступінь стабільності.

Система континентально-європейського типу характеризується еклектичністю політичної культури, змішаністю елементів англо-американської культури і традиційних культур.

Доіндустріальні і частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру. В ній досить високий рівень насильства, який породжується складностями, обумовленими різким розходженням політичних орієнтацій. Повноваження владних структур не завжди чітко розподілені, що дозволяє окремим елементам політичної структури привласнювати чужі функції.

Тоталітарна система характеризується примусовим нав’язуванням політичних цінностей і політичної активності, панує занадто централізована влада, яка зосереджена як правило в руках однієї партії, діє заборона діяльності добровільних організацій.

В залежності від орієнтації на стабільність чи зміни політичні системи бувають:

― консервативні — схильні до збереження і підтримки існуючого порядку;

― трансформаційні, які орієнтуються на суспільні перетворення.

За ступенем і глибиною зв’язків з навколишнім соціальним середовищем політичні системи класифікують так:

― закриті — в яких контролюються і регулюються контакти з зовнішнім світом;

― відкриті — динамічні, схильні до трансформації і обміну ідеями.

Є й інші класифікації політичних систем.

4. Незалежна Україна обрала демократичний тип політичної системи, що визначено в новій Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 року. Відбувається активний процес формування нової політичної системи.

Політолог В. Якушик таким чином характеризує її нинішній стан:

― відносно стабільна (на поверхні) система, яка легко може трансформуватися на нестабільну внаслідок загострення стосунків між головними політичними блоками, в тому числі в середині державного механізму;

― темп соціальних процесів в ній досить низький, сприйнятливість до соціальних новацій недостатня;

― система, яка фактично не має досвіду демократичних традицій та самостійного функціонування;

― централізована, з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;

― система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування сучасного суспільства;

― перехідна від закритої до відкритої тощо.

Ряд політологів виділяє і такі особливості політичної системи України:

― перехідна від неправового до правового типу;

― схильна до консенсуальної моделі розв’язання конфліктів (при збереженні можливості застосування конфронтаційної моделі);

― миролюбна, неагресивна;

― естатизована (одержавлена);

― має недостатньо високий інтелектуальний рівень політики;

― характеризується домінуванням певних соціальних верств і груп, особливо “нової номенклатури”, “традиційної номенклатури”, “олігархів” та інше.

Процес подальшого формування нової політичної системи передбачає:

― утвердження принципів демократії і політичного плюралізму;

― забезпечення прав і свобод людини;

― зміцнення трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової;

― формування системи самоврядування;

― законодавче забезпечення функціонування ринкової системи тощо.

Основні напрямки становлення й розвитку нової політичної системи:

― подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом надання максимального простору самоврядуванню суспільства на всіх рівнях, сприяння вияву ініціативи представницьких органів влади, партій, інших політичних інститутів, трудових колективів;

― розбудова демократичної, правової, соціальної держави з чітким розподілом влади і розмежування функцій її гілок. Зміцнення законності і правопорядку, ефективна протидія бюрократизму і формалізму. Утвердження верховенства закону, його беззаперечне дотримання як державними органами та організаціями, так і всіма громадянами;

― формування громадянського суспільства як сукупності вільних людей, а також їх самодіяльних організацій, політичних партій, асоціацій, покликаних виражати і захищати індивідуальні та групові інтереси громадян;

― зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства й особи — як на теоретичному, так і на буденному рівнях;

― забезпечення необхідних умов для вільного розвитку націй в цілому й кожного етносу зокрема;

― вдосконалення діяльності засобів масової інформації;

― своєчасне самооновлення політичної системи тощо.

Таким чином, вдосконалення діяльності політичної системи сприятиме інтеграції всіх елементів суспільства, його подальшому прогресивному розвитку.

Проблемні питання

1. Чи може існувати і розвиватись будь-яка система без внутрішніх суперечностей?

2. Чи може існувати політична організація суспільства без диктатури і політичного панування будь-якого класу, соціального класу, соціальної групи або особи?

3. Які фактори сприяють дестабілізації політичних систем?

4. Використовуючи Конституцію України, назвіть основні елементи політичної системи України.

5. Яким чином політична система України здійснює свій вплив на економіку, культуру, соціальну сферу?

6. Як відбувається погодження вимог різних соціальних груп і чому воно залежить врешті-решт від політичної системи?

Теми доповідей та рефератів

1. Політична система як стабілізуючий фактор існування і діяльності суспільства.

2. Основні тенденції розвитку політичних систем сучасності.

3. Сутність і структура інституційної підсистеми суспільства.

4. Механізм розв’язання суперечностей і політична система суспільства.

5. Політична система сучасної України.

6. Шляхи подальшого розвитку політичної системи України.

Література

Андреев С. С. Политические системы и политическая организация общества // Социально-политические науки – 1992, №1

Гавриленко І. Політична система суспільства // Політологічні читання – 1993, №1

Евсеев В. О. Механизм разрешения противоречий и политическая система общества // Социально-политические науки – 1990, №9

Журавський В. С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку – К., 1999

Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації – К., 1998

Конституція України – К., 1996

Основи політології. Навч. посібник / Керівник авт. кол. Ф. М. Кирилюк – К.: Либідь, 1995

Політологічний енциклопедичний словник – К.: Генеза, 1997

Политическая система и её роль в жизни общества // Социально-политический журнал – 1992, №8

Політологія / За ред. акад. О. Е. Семківа – Львів: Світ, 1994

Политология. Энциклопедический словарь – М., 1993

Оніщенко І. Політична система сучасної України // Людина і політика – 1999, №3

Якушик В. М. Політична система та політичний режим // Політична думка – 1994, №1

Дата добавления: 2015-05-24