Особистість учителя сучасної школи

На кожному етапі розвитку суспільства саме до вчите­ля ставились особливі вимоги. Ще в давні часи філософи висловлювали думки щодо особистості вчителя і специ­фіки його діяльності. Так, Сократ вважав, що завданням учителя є розвиток найкращих задатків і почуттів вихо­ванця, його потягу до істини та добра. Ян Амос Коменський підкреслював, що при керівництві юнацтвом слід мати лагідність без легковажності, суворість без лютості. К.Д. Ушинський зауважував, що аніякі статути та про­грами, аніякий штучний організм закладу, як би хитрому­дро він не був придуманий, не може замінити особистості у справі виховання.

Досвід, що був накопичений упродовж сторіч, а також наукові дослідження в галузі педагогіки сьогодення до­зволили визначити професіограму вчителя.

Професіограма — це система вимог до спеціаліста, во­на — не самоціль, але вказує шлях до оволодіння педаго­гічною майстерністю.

Педагогічна майстерність — це висока культура різ­номанітної діяльності вчителя: організаторської, управлін­ської, виховної, навчальної, трудової тощо, — який володіє вміннями здійснювати її творчо та ефективно.

Педагогічна професія, з одного боку, масова і в той же час творча, оскільки вчитель управляє процесом форму­вання людини, а у природі не існує двох однакових дітей, колективів, однакових педагогічних ситуацій, отже, засто­сування педагогічних законів на практиці вимагає твор­чості. Кваліфікаційна характеристика педагога містить у собі: готовність до навчальної роботи з учнями, готовність до виховної роботи з вихованцями та взаємодії з батька­ми і громадськістю, готовність до педагогічного спілкуван­ня та професійного самовдосконалення. Професіограма вчителя сучасної школи, на думку В.О. Сластьоніна, містить у собі низку компонентів. З-поміж них — властивості та характеристики, що визна­чають професійно-педагогічну спрямованість особистості вчителя; психолого-педагогічна підготовка; обсяг та склад спеціальної підготовки; методичну підготовку за фахом;

Вчені кафедри педагогіки ПДПУ ім. К.Д. Ушинського додають до цього переліку ще один, п'ятий компонент — професійну усталеність учителя.

Професійна усталеність вчителя — це синтез власти­востей і якостей його особистості, який дає можливість упевнено, самостійно, без емоційного напруження викону­вати свою професійну діяльність у різних, часто неперед­бачених умовах з мінімальними помилками впродовж тривалого часу.

Введення професійної усталеності до професіотрами вчителя пов'язане з тим, що педагогічна професія є емоційно напруженою, вона входить до десятки таких професій, як космонавт, хірург, каскадер тощо. Саме неврахування цієї напруженості призводить до того, що випускники педагогічних закладів залишають свою професію.

Структуру професійної усталеності вчителя визначає сукупність взаємозв'язаних компонентів:

1. Мотиваційний компонент: упевненість у собі як учителя; задоволення діяльністю, педагогічна спрямованість.

2. Емоційно-вольовий компонент: відсутність емоційної напруженості; вміння регулювати свої емоційні стани; наявність вольових якостей.

3. Особистісний компонент: швидкість реакцій на пове­дінку класу і окремих учнів; ідейна та пізнавальна спря­мованість; нормальна втомлюваність.

4. Професійно-педагогічний компонент: уміння прийма­ти правильні рішення у нестандартних ситуаціях; знання, вміння, навички вчителя; наявність потреби у самоосвіті.

Педагогічна майстерність учителя складається з бага­тьох компонентів, які у той же час виступають як чинни­ки, що забезпечують цю майстерність:

1. Любов до дітей і висока педагогічна культура в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою та педа­гогічним тактом.

2. Високий рівень сформованості національної само­свідомості, знання національної психології і характеру народу, його культурно-історичної та морально-етичної спадщини.

3. Знання вчителя: свого предмета, методичні, психолого-педагогічні, анатомо-фізіологічні, суміжних наук — тобто всього, що забезпечує високий рівень професійної підготовки, широкий кругозір та наукову ерудицію.

4. Вміння вчителя: організаторські, дидактичні, конс­труктивні, комунікативні.

5. Здібності вчителя: загальні та педагогічні (перцептивні, комунікативні, конструктивні, експресивні, дидак­тичні, організаторські).

6. Ідейна спрямованість учителя, який виступає, як носій загальнолюдських та національних цінностей, куль­турно-історичних національних традицій української етнопедагогіки. Як писали стародавні суфійські (араб.) мудреці: «Вчитель повинен робити те, чого він навчає, і не давати своїм справам викривати у неправді свої сло­ва». Катон — старший з цього приводу писав: «Величний той вчитель, який виконує справами те, чого він навчає».

7. Властивості та якості особистості вчителя: швидкість переходу від процесу збудженості до гальмування і, навпа­ки, здібність зосереджувати увагу і розподіляти її, рухли­вість нервових процесів — все це сприяє розвитку спосте­режливості, витривалості, швидкості реакції, уяви тощо. До якостей особистості вчителя за результатами опитування останніх років, учні та вчителі відносять: уміння добре пояснювати матеріал, знання свого предмету, розуміння учнів, вимогливість, доброту та справедливість.

8. Культура мовлення вчителя: бездоганне володіння мовою, мистецьке володіння словом, уміння точно, дохід­ливо, емоційно, образно передавати власні думки, логічність, якість мовлення, багатство словника і т. ін.

9. Творчість учителя: постійний пошук нового, впро­вадження досягнень науки, самостійний пошук та експе­римент; узагальнення, аналіз і використання передового педагогічного досвіду, творча реалізація принципів наці­онального неперервного виховання.

10. Індивідуальний стиль діяльності вчителя, як прояв творчості. Ми неспроможні змінити тип своєї нервової діяльності, від якої залежить індивідуальний стиль діяльно­сті. Але ми можемо сформувати такий стиль, який забезпе­чить досягнення педагогічної майстерності за рахунок ком­пенсації типологічних властивостей у процесі діяльності, оскільки нервова система надзвичайно пластична.

Можна виділити декілька основних типів учителів за спрямованістю їхньої діяльності та характером взаємо­відносин з вихованцями:

1. Позитивно-усталений. Характеризується активно-позитивною спрямованістю діяльності, високою ерудицією та педагогічною культурою. Любить свою професію, дітей, охоче спілкується з ними.

2. Позитивно-ситуативннй. Характеризується ситуативністю відносин при загальній емоційно-позитивній спрямованості, потрапляє під вплив своїх настроїв та пе­реживань. Особистість дитини оцінює переважно з точки зору її знань та поведінки.

3. Неусталений. Проявлюється у нечітко вираженій емоційно-позитивній спрямованості в спілкуванні з діть­ми. Замкнутість, сухість, офіційний тон учителя, автори­тарний стиль спілкування відтворюють позицію вчителя, який вважає, що лише вимогливість може забезпечити успіх у вихованні та навчанні дітей. У спілкуванні пере­важає ділова спрямованість.

4. Негативно-ситуативний. Частіше проявляє емоційно-негативну спрямованість у ставленнях до учнів. Спо­стерігається в учителя з низьким рівнем загальної та пе­дагогічної культури. Створює атмосферу напруженості у класі, діти дратують, переважає ліберальний стиль керівни­цтва, який іноді змінюється імперативним, але невдало.

5. Негативно-усталений. Стійка емоційно-негативна спрямованість ставлення вчителя до учнів. Педагогічні інтереси відсутні. Здебільшого такі вчителі у школі не затримуються, вони змінюють професію.

Суспільство ставить до вчителя такі вимоги:

1. Загально-громадські — оптимізм, бажання працюва­ти, загально-людський гуманізм.

Морально-педагогічні — висока ерудиція та куль­тура, високий рівень моральних відносин з людьми, педа­гогічна самоактуалізація, тобто усвідомлення себе, як су­б'єкта педагогічної діяльності. 3. Індивідуально-психологічні вимоги — самостійність і діловитість, наявність певних педагогічних здібностей, ці­льність характеру. Серед педагогічних здібностей слід ви­значити:

— дидактичні — пов'язані з передачею інформації дітям; роблять її доступною для учнів;

— конструктивні — необхідні для успішного проекту­вання та формування особистості дитини, оскільки допомагають передбачати результати педагогічної роботи;

— перцептивні — забезпечують адекватне сприйнят­тя особистості вихованця, розуміння його психічних етапів;

— експресивні — це здібності до зовнішнього прояву своїх почуттів і думок, сприяють порозумінню з діть­ми, сюди ж відносяться й елементи артистичних здібностей: вміння відчувати партнера, поділяти його точку зору;

_ комунікативні — допомагають встановлювати адекватні взаємовідносини з людьми: батьками, дітьми, колегами тощо;

— організаторські — сприяють організації дітей, учнівських колективів, а також своїй особистій діяльності.

4. Практично-соціальні вимоги — загально-педагогіч­ні, загальнотрудові, вимога до самоосвіти. Несумісні з педагогічною діяльністю:

1. Аморальні якості — неправда, нетактовність, лице­мірство, грубість тощо.

2. Аморальна поведінка.

3. Низька культура мовлення.

4. Деякі риси нервової системи: роздратованість, неврів­новаженість, слабка пам'ять тощо.

5. Деякі фізичні вади: дефекти мови, зору, слуху, опор­но-рухового апарату.

Специфічними небезпеками педагогічної професії, на думку американського дослідника У. Уоллера, є:

1. Настирливо-дидактична, повчальна манера поводи­ти себе.

Негнучке, прямолінійне мислення завдяки звичці спрощувати складні речі, щоб зробити їх доступними дітям,

3. Утруднення емоційного самовираження — емоційна сухість завдяки звичці постійно тримати себе в руках.

4. Постійний іспит владою і в той же час побоювання санкцій «зверху» (як би чого не сталося).

Вимоги до педагогічної діяльності та особистості вчи­теля постійно уточнюються, ускладнюються. Проте знання професіограми вчителя, структури його педагогічної майстерності, педагогічних здібностей, професійно-педаго­гічної усталеності відкривають майбутньому вчителю шля­хи і напрямки для самовдосконалення, до цілеспрямованого розвитку цих властивостей, якостей, знань та вмінь.

Дата добавления: 2015-05-24