Технології навчання

Характерною рисою гуманістичного підходу до навчан­ня є особистісно зорієнтоване, при якому вчитель виступає в ролі організатора самостійної активної пізнавальної діяль­ності учнів, а також компетентного консультанта та поміч­ника. Його професійні уміння повинні бути спрямовані не стільки на контроль знань і умінь учнів, а на діагностику ^хх діяльності з метою своєчасної допомоги в разі виникнен­ня труднощів. Ця роль значно складніша від традиційної яка полягала у здійсненні головного компетентного джере­ла знань та контролюючого органу. Отже, особистісно зорі­єнтоване навчання є, по суті, диференційованим навчанням, що враховує рівень інтелектуального розвитку школяра, його підготовку з певного предмета, здібності та задатки. Розгля­немо серед багатьох особистісно зорієнтованих технологій ті, які протягом багатьох років у різних країнах світу до­вели свою ефективність.

Навчання у співробітництві. Ідея навчання виникла ще у 20-х роках XX століття, як навчання у малих групах, але розробка технології такого навчання почалась тільки в 70-х роках. Ідеологія означеного навчання була детально розроблена трьома групами американських педагогів: із університету Джона Хопкінса (Р.Славін, 1990), універси­тету Міннесота (Роджерс Джонсон і Девід Джонсон, 1987) і групою Дж. Аронсона (Каліфорнія, 1978). Головна ідея навчання у співробітництві — вчитися разом, а не просто щось виконувати разом. Технологія навчання у співробіт­ництві визначається, як сукупність прийомів та дій учня, які виконуються у певній послідовності з метою реаліза­ції того чи іншого методу навчання, або як сукупність методів навчання, що забезпечують певний підхід до навчан­ня з метою реалізації тієї чи іншої дидактичної системи. Навчання у співробітництві розглядається, як метод навчан­ня, що передбачає сукупність деяких прийомів, об'єднаних спільною логікою пізнавальної та організаційної діяльно­сті з метою реалізації основоположних принципів цього ме­тоду. Тільки тоді метод навчання або дидактична система можуть бути реалізовані на практиці, якщо вони техноло­гічно, тобто процесуально оброблені. Це означає, що вони базуються на єдиній дидактичній ідеології, відображають єдині принципи і концепцію навчання.

Одним із варіантів методу навчання у співробітництві є навчання в команді. Особлива увага приділяється групо­вим цілям та успіху всієї групи (команди), який може бути досягнутий в результаті самостійної роботи кожного її члена. Вся група зацікавлена у засвоєнні інформації кож­ним її членом, оскільки успіх команди залежить від внес­ку кожного, а також від спільного вирішення всієї пробле­ми в цілому. Здійснення такого навчання відбувається за трьома принципами: нагороду команда одержує одну на всіх (оцінку, знак, похвалу тощо); кожен учасник повинен бути готовий до контрольної перевірки поза групою; кожен уча­сник заробляє бали своїй команді шляхом покращення своїх власних результатів.

Метод проектів. Ідея методу належить американсько­му філософу і педагогу Дж. Дьюї та його учню В.Х. Кілпатрику. Ними запропоновано будувати навчання в актив­ній формі, через цілеспрямовану діяльність учня у відповід­ності з його особистим запитом у цьому знанні, яке йому обов'язково знадобиться. Для цього треба розглядати про­блеми з реального життя, що є знайомими і значущими для дитини. Розв'язання будь-якої проблеми набуває контури проективної діяльності. В основі методу лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, уміння самостійно конструю­вати свої знання й орієнтуватися в інформаційному прос­торі, а також розвиток критичного мислення. Метод про­ектів має на увазі спосіб досягнення дидактичної мети че­рез детальну обробку проблеми (технологію), яка призведе до конкретного практичного результату. Результат мож­ливо усвідомити, побачити, застосувати в практичній ді­яльності. Така технологія передбачає сукупність дослідни­цьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.

Основні вимоги до застосування методу проектів:

1. Наявність значущої проблеми або задачі, яка вима­гає інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її ви­рішення (наприклад, дослідження демографічної проблеми У різних регіонах світу та у своєму регіоні).

2. Практична, теоретична та пізнавальна значущість результатів (наприклад, доповідь про демографічний стан певного регіону, фактори, що впливають на цей стан, тен­денції розвитку тощо).

3. Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність Учнів.

4. Структурування змістової частини проекту (з ураху­ванням результатів за етапами).

5. Використання дослідницьких методів, які передбача­ють певну послідовність дій: визначення проблеми і завдань (використання методів «мозкової атаки», «круглого столу» тощо); висування гіпотез їх вирішення; обговорення ме­тодів дослідження (статистичних, експериментальних, спостереження тощо); обговорення способів оформлення кінцевих результатів; збір, систематизація й аналіз одер­жаних даних; підведення підсумків, оформлення результа­тів, їх презентація; висновки та постановка нових проблем дослідження.

Результати виконаних проектів повинні бути оформле­ні у вигляді відеофільму, альбому, бортжурналу «мандрів­ки», комп'ютерної газети, альманаху, доповіді тощо.

Вибір тематики проектів залежить від характеру нав­чальної ситуації, інтересів, запитів та здібностей учнів, професіональних інтересів учителя тощо.

Метод проектів і навчання у співробітництві приваб­люють наступними характерними особливостями:

— можливість не стільки передавати учням суму знань, скільки навчити здобувати їх самостійно, користу­ватися ними для вирішення нових пізнавальних і практичних задач;

— можливість оволодіння учнями комунікативними вміннями і навичками, уміння працювати в різнома­нітних групах, використання ними різних соціальних ролей (лідера, виконавця, посередника тощо);

— набуття широких людських контактів, знайомство з різними культурами, різними точками зору на одну іту ж проблему;

— оволодіння вміннями користуватися пошуковими методами: збирати необхідну інформацію, факти, уміння аналізувати їх з різних точок зору, висувати гіпотези, формулювати висновки.

Проекти поділяються відповідно до характерної ознаки за типами. Якщо характерна ознака — домінування пев­ної діяльності, то розглядаються наступні типи: пошукові, творчі, рольові, ігрові, інформаційно зорієнтовані, практико зорієнтовані. Якщо характерна ознака — предметно-зміс­това галузь знань, то мають місце такі типи: монопроекти (у межах однієї галузі знань), міжпредметні проекти. За ха­рактером координації проекти поділяються на безпосеред­ні (жорсткі, гнучкі) та із прихованою координацією (теле­комунікаційні проекти). За характером контактів проекти бувають внутрішні, регіональні, міжнародні. За кількістю

учасників проекти бувають особистісні, парні, групові. За терміном виконання проекти поділяються на короткотривалі, середньотривалі, довготривалі.

Загальні вимоги до розробки та реалізації проекту:

—вибір теми проекту, його типу, кількості учасників;

—«мозкова атака» з метою розгляду можливих варі­антів висунутих проблем, що важливо дослідити в межах конкретної теми;

—розподіл задач за групами, обговорення можливих методів дослідження, пошук інформації, творчих рішень;

—самостійна робота учасників проекту за своїми інди­відуальними або груповими завданнями;

—проміжні обговорення одержаних даних;

—попереднє рецензування та захист проекту;

—завершення роботи з наступними колективним об­говоренням, експертизою, повідомленням результатів зовнішньої оцінки, формулювання висновків.

Технологія різнорівневого навчання. Спочатку розглянемо особливості диференційованого навчання, яке є основою особистісно зорієнтованого. За визначенням М.Н. Скаткіна, диференційоване навчання відбувається тоді, коли враховуються індивідуальні відмінності учнів. Диференці­ація поділяється на внутрішню і зовнішню.

Внутрішня диференціація — це така організація нав­чального процесу, яка враховує індивідуальні особливості учнів безпосередньо на уроці в своєму класі. В цьому ви­падку поняття диференціації навчання дуже схоже з по­няттям індивідуалізації навчання.

Зовнішня диференціація враховує різні рівні успішнос­ті учнів з метою поєднання їх у спеціальні навчальні групи за певними ознаками. Отже, диференціацію розглядають за загальними здібностями, частковими здібностями, тобто, здібностями до окремих предметів, інтересами, профілем майбутньої спеціальності тощо. У цьому випадку доцільно Розглядати різнорівневе навчання для учнів 7-9-х класів, які, до деякої міри, визначилися щодо своїх інтересів та бажань. На підставі проведеного тестування знань з окремих предметів створюються групи різного рівня, напри­клад: «А» — базовий рівень знань, «В» — дещо просунений, «С» — поглиблений. Протягом усього навчання діє

система заліків і тестів, за допомогою яких оцінюються зусилля учнів з метою переведення їх у групу більш вищого рівня.

Отже, різнорівневе навчання передбачає таку організацій навчально-виховного процесу, яка дає можливість кожному учню оволодіти навчальним матеріалом окремих предметів шкільної програми за рівнями, не нижче базового, залежно від їх здібностей та індивідуальних особливостей. За критерій оцінки діяльності учня приймаються зусилля з оволодіння цим матеріалом та творче його застосування.

Дата добавления: 2015-05-24