Структура освіти в Україні

План

Лекція 22. Школознавство

1. Сутність і загальні принципи управління педагогічними системами.

2. Загальноосвітній навчальний заклад як педагогічна система і об’єкт управління.

3. Взаємодія соціальних інститутів в управлінні педагогічною системою.

4. Підвищення кваліфікації й атестація педагогічних працівників.

1. Сутність і загальні принципи управління педагогічними системами

Управління – це діяльність, яка забезпечує цілісне функціонування, збереження і розвиток будь-якої системи.

Система – це сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія.

Системи можуть бути:

- природні і штучні;

- відкриті і закриті;

- статичні і динамічні;

- прості і складні;

- біологічні, технічні, соціальні.

Різновидом соціальних систем є педагогічні системи. Педагогічна система – це соціально зумовлена цілісність активно взаємодіючих учасників педагогічного процесу, духовних і матеріальних факторів, спрямованих на формування особистості, здатної до саморозвитку і розвитку оточуючої дійсності.

Педагогічною макросистемою є система освіти, мезосистемою – навчальний заклад, мікросистемою – урок, позакласна діяльність учнів тощо.

Окрім поняття «управління» використовують близьке за значенням поняття «керівництво». Інколи їх ототожнюють, інколи поняття «управління» відносять до діяльності органів освіти, а поняття «керівництво» – до освітніх закладів, іноді взагалі навпаки.

В останні роки з’явилось поняття «педагогічний менеджмент», яке розглядається як цілеспрямована соціальна взаємодія учасників цілісного педагогічного процесу на основі пізнання його об’єктивних закономірностей з метою досягнення оптимальних результатів.

Педагогічний менеджмент має управлінський аспект, який забезпечує прогнозування, програмування, планування, організацію, регулювання, контроль, стимулювання, корекцію та аналіз педагогічного процесу.

Педагогічною макросистемою є система освіти України. Система освіти України складається із закладів освіти (загальноосвітні навчальні заклади, ВНЗ), наукових (академічні інститути, наприклад, Інститут педагогіки АПН України), науково-методичних і методичних установ (методичні кабінети, інститути післядипломної освіти), науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

- дошкільна освіта й виховання (сім’я й дошкільні заклади);

- загальна середня освіта:

- початкова загальна освіта (початкова школа (1-4 кл.) – 1 ступінь);

- базова загальна середня освіта (основна школа (5-9 кл.) – II ступінь;

- повна загальна середня освіта (старша школа (10-11 кл.) – III ступінь;

- 12-річна загальна середня школа має III ст. – 10-11-12 кл. з профільними класами.

Крім того, існують такі типи загальноосвітніх навчальних закладів, як спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, навчально-виховні комплекси, об’єднання.

- позашкільна освіта (палаци, будинки, центри дитячої і юнацької творчості, клуби, ДЮСШ, школи мистецтв, бібліотеки, оздоровчі заклади);

- професійно-технічна освіта (ПТК, вищі ПТУ, навчально-виробничі центри);

- вища освіта (університети, академії, консерваторії, інститути, коледжі, технікуми, училища):

І рівень акредитації – технікуми, училища;

II рівень акредитації – коледжі;

ІІІ-ІУ рівень акредитації – інститути, консерваторії, академії, університети.

- післядипломна освіта: спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів (академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати, підрозділи вищих закладів освіти: філіали, факультети, відділення тощо; професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та підприємствах);

- самоосвіта (народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо-, відеонавчальні матеріали тощо).

Органами державного управління освітою в Україні є:

- Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України;

- Міністерство освіти і науки, молоді та спорту КрАР;

- міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заклади;

- управління освіти і науки обласної державної адміністрації;

- управління освіти і науки міських (районних) адміністрацій, їхні повноваження визначені Законом України «Про освіту».

Органи громадського самоврядування в освіті:

- з’їзд працівників освіти України (1 раз на 5 років);

- міська, районна, обласна конференція педагогічних працівників; а в навчальних закладах:

- загальні зборки (конференція);

- рада загальноосвітнього навчального закладу;

- піклувальна рада.

Загальні принципи управління освітніми системами:

- демократизації і гуманізації управління;

- системності і цілісності в управлінні;

- раціональне поєднання централізації і децентралізації;

- науковості;

- цілеспрямованості;

- оптимізації;

- об’єктивності;

- єдності колегіальності з персональною відповідальністю;

- оперативності, конкретності і діловитості;

- ініціативності й активності.

Вони однаково важливі для всіх освітніх систем.

Ефективність управління педагогічними системами визначається шляхом моніторингу, тобто постійного спостереження за їх функціонуванням.

Моніторинг у педагогіці – це форма організації збору, зберігання, обробки і розповсюдження інформації про діяльність педагогічної системи, що забезпечує безперервне стеження за її станом і прогнозування розвитку педагогічних систем.

Для того, щоб таке спостереження було об'єктивним, валідним, надійним, воно повинно опиратися на певні стандарти. Такі стандарти і методи кількісного оцінювання якості освітніх послуг розробляє спеціальна наука – педагогічна кваліметрія.

Базовими показниками якості освіти є:

1. Критерії визначення якості мети освіти:

- обґрунтування завдань;

- формування цілісного освітнього простору.

2. Критерії визначення якості педагогічного процесу:

- розвиток загальної середньої освіти;

- впровадження інновацій;

- ефективність валеологічної та екологічної освітньо-виховної діяльності;

- інформатизація навчально-виховного процесу.

3. Критерії визначення якості управління освітою:

- налагодження управлінських механізмів;

- модернізація управління;

- кваліфікація управлінських кадрів.

4. Критерії визначення якості результату педагогічного процесу:

- навченість учнів;

- вихованість;

- розвиненість учнів;

- фізичний і психічний стан (тривожність).

Управління якістю освіти – це колективна діяльність, яка не може виконуватись окремими людьми, а потребує спільних зусиль. Від компетентності управлінців залежить результативність моніторингу, позитивні стосунки всіх учасників та творчі надбання.

Кваліметричні моделі різних видів моніторингу (діяльності вчителя у навчальному процесі, управлінської діяльності керівника ЗНЗ, аналітичної діяльності вчителя, інноваційної діяльності, реалізації особистісно орієнтованого підходу у навчання, самоосвіти вчителя ЗНЗ, оцінки діяльності ЗНЗ, здійснення науково-методичної роботи у ЗНЗ. культури мовлення вчителя та ін.) можна знайти у книзі Касьянова О.М. Моніторинг в управлінні навчальним закладом. – X: Основа, 2004.

2. Загальноосвітній навчальний заклад як педагогічна система і об’єкт управління

Загальноосвітній заклад може розпочинати свою діяльність тільки за наявності ліцензії.

Ліцензування – це підтвердження права навчального закладу здійснювати діяльність з надання освітніх послуг на рівні державних стандартів. Ліцензія видається регіональною експертною радою при обласній державній адміністрації на термін, що відповідає тривалості навчання, але не менше, ніж на 3 роки. Заклад тоді заноситься до державного реєстру закладів освіти України і стає об'єктом державного управління. Контроль за дотриманням умов ліцензування здійснює орган, що видав ліцензію на провадження освітньої діяльності. Ліцензований заклад кожних 10 років підлягає державній атестації.

Атестація – це підтвердження державою здатності закладу до проведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів освіти. Проведення атестації закладів освіти покладається на Міністерство освіти і науки України, міністерства і відомства, що мають у своєму підпорядкуванні заклади освіти, державну інспекцію закладів освіти, управління освіти і науки обласних державних адміністрацій. Для організації проведення атестаційної експертизи створюються регіональні експертні ради або центри. Вони розглядають атестаційні матеріали, подані навчальними закладами, готують висновок щодо їхньої атестації, подають його до органу державного управління освітою. Заклад освіти визнається атестованим, якщо результати його діяльності відповідають встановленим державним вимогам. Атестованому закладові освіти видається свідоцтво про державну атестацію. Неатестований заклад позбавляється ліцензії на проведення освітньої діяльності.

Важлива управлінська функція органів освіти – інспектування діяльності закладів освіти. Інспектування – це система державного контролю за станом виконання закладами й установами освіти будь-якої форми власності постанов і законів Верховної Ради, указів і розпоряджень Президента України, рішень уряду у галузі освіти, директивних і нормативних документів інших керівних органів з одночасною допомогою тим, кого контролюють, вжиттям заходів щодо запобігання й усунення недоліків.

Шкільна інспекція складається з інспекторів Міністерства освіти і науки України, інспекторів управління освіти і науки, обласної, районної, міської державної адміністрації.

У зміст роботи шкільної інспекції входить контроль за:

- забезпеченням закладів освіти кадрами;

- виконанням загальноосвітніми закладами постанов, наказів, директивних та нормативних документів;

- станом викладання та якістю знань, умінь і навичок учнів, їх вихованістю;

- виконанням завдання щодо охоплення обов'язковим навчанням всіх дітей шкільного віку, які проживають у мікрорайоні школи;

- за роботою адміністрації закладу освіти щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників;

- вивченням і впровадженням передового педагогічного досвіду, досягнень психолого-педагогічної науки;

- вивченням морально-психологічного клімату в колективі.

Інспектування шкіл може бути:

- фронтальним, яке передбачає перевірку усіх сторін діяльності школи (тривалістю не більше 2-х тижнів);

- вибірковим – окремих ділянок роботи школи;

- тематичним – всебічне глибоке вивчення одного питання роботи школи чи групи шкіл («Диференційоване навчання» тощо).

Кінцеві підсумки інспектування підводяться на педагогічній раді. Інспектор навчального закладу вказує на досягнення, недоліки, розкриває їхні причини і шляхи подолання.

Загальноосвітній навчальний заклад (ЗНЗ) як складна динамічна система виступає об’єктом внутрішньошкільного управління. Її підсистемами є цілісний педагогічний процес, класно-урочна система, система виховної роботи, система естетичного виховання, система зв'язків із сім'ями учнів тощо. Управління окремими підсистемами складають суть і зміст внутрішньошкільного управління.

За визначенням Сластьоніна В.О., внутрішньошкільне управління – це цілеспрямована свідома взаємодія учасників цілісного педагогічного процесу на основі пізнання його об’єктивних закономірностей, спрямована на досягнення оптимального результату.

Поняття «взаємодія учасників» викликане процесами гуманізації і демократизації в освіті і наближає управління ЗНЗ до педагогічного менеджменту, який будується на принципах взаємоповаги та довіри.

Функції внутрішкільного управління:

- цілепокладання;

- планування;

- організація;

- контроль;

- регулювання;

- коригування;

- аналіз.

Про це вже йшла мова. Наявність такої послідовності взаємно-пов’язаних дій усіх учасників педагогічного процесу дозволяє розглядати ЗНЗ як педагогічну систему.

Можна виділити такі компоненти цієї системи:

1. Рівні управління:

І – директор; керівники ради школи, учнівського комітету, піклувальної ради, інших громадських об’єднань;

II – заступники директора, шкільний психолог, соціальний педагог, педагог-організатор дитячих справ, а також органи й об’єднання, що беруть участь у самоуправлінні;

ІІІ – учителі, вихователі, класні керівники, керівники гуртків, клубів, секцій;

ІУ – учні.

2.Учнівський колектив:

I рівень – загальношкільний колектив;

II рівень – учнівські колективи класів, а також учнівські громадські організації, секції, гуртки, бригади тощо.

3. Зміст спільної діяльності учасників педагогічного процесу.

4. Форми і методи навчання й виховання.

Цілепокладання і планування як функції управління ЗНЗ.

Процес управління будь-якою системою має на увазі постановку цілей (цілепокладання) і планування (прийняття рішень).

Мета визначає загальний напрям, зміст, форми і методи роботи. Особливість цілепокладання в управлінні педагогічними системами полягає в тому, що необхідно співвіднести загальну мету управлінської діяльності з віковими та індивідуальними особливостями учнів та вчителів, їх інтересами, прагненнями, почуттями і вчинками, роздрібнити на конкретні завдання.

Цілі мають бути зрозумілі й усвідомлені не тільки директором, але й учителями і учнями.

Тоді планування роботи навчального закладу виступає як прийняття рішення на основі співвідношення попереднього аналізу і поставленої мети.

У практиці роботи навчального закладу розробляються 3 види планів: перспективний, річний, поточний.

Перспективний план розробляється, як правило, на п’ять років. Його структура може бути, наприклад, такою:

1. Завдання СЗНЗ.

2. Перспективи розвитку контингенту учнів.

3. Перспективи оновлення педагогічного процесу, впровадження педагогічних інновацій.

4. Забезпечення кадрами.

5. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

6. Розвиток матеріально-технічної бази і матеріального забезпечення навчально-виховного процесу.

7. Соціальний захист педагогів та учнів, поліпшення умов праці і відпочинку.

Річний план охоплює весь навчальний рік і літні канікули. Він складається за участю всього педагогічного колективу.

До складання плану на наступний рік приступають в кінці поточного навчального року. Спершу складається проект плану, який обговорюється і затверджується на засіданні педагогічної ради в кінці серпня. Орієнтована структура річного плану роботи ЗНЗ може бути такою:

1. Аналіз навчально-виховної роботи за минулий навчальний рік і основні завдання на новий.

2. Заходи щодо підготовки до нового навчального року, щодо охоплення дітей шкільного віку обов’язковим навчанням, а також інші організаційні заходи, такі як організація індивідуального навчання хворих дітей вдома, переведення учнів у наступний клас, допуск до екзаменів, випуск зі школи, падання їм матеріальної допомоги та ін.

3. Виховні заходи, спрямовані на всебічний розвиток школярів. Заходи щодо підвищення якості освітнього процесу.

4. Тематика засідань педагогічної ради, семінарів для класних керівників, рад закладу, загальношкільних батьківських зборів.

5. Питання роботи адміністрації з педагогічними кадрами: стажування, курси підвищення кваліфікації, методичні заходи, творчі звіти, відкриті уроки, атестація учителів.

6. Організація внутрішкільного контролю.

7. Заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладу.

8. Робота школи щодо підвищення педагогічної культури батьків. Залучення громадськості до виховання школярів.

9. Заходи щодо збереження і зміцнення здоров’я дітей.

На основі річного плану директор школи, його заступники складають поточний план на семестр, чверть, тиждень, в якому визначають (конкретизують) відповідальних за проведення: загальношкільних заходів, засідань педагогічної ради, зборів і т.д.

Поточний план (або план-календар) повинен сприяти раціональній організації діяльності педагогічного колективу, не допускати перевантаження вчителів та учнів.

Крім того, у середньому загальноосвітньому навчальному закладі встановлена ще така система планування:

1. Розклад уроків, шкільних гуртків, спортивних секцій.

2. Календарні, тематичні і поурочні плани вчителів, плани виховної роботи класних керівників, вихователів груп продовженого дня.

3. Плани роботи методичних об'єднань, інших форм методичної роботи, що реалізуються на базі школи.

4. План роботи шкільної бібліотеки.

5. План роботи батьківського комітету закладу.

Облік роботи загальноосвітнього навчального закладу

Міністерством освіти і науки України визначено перелік ділової документації, яка є обов’язковою у ЗНЗ. У разі необхідності Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, місцеві органи управління освітою можуть встановлювати додаткову відомчу звітність, інформацію.

В Алфавітній книзі запису учнів записуються всі учні в алфавітному порядку незалежно від класу (зберігається 50 років). Номер учня в алфавітній книжці є [А-135] номером його особової справи. До неї заносяться такі дані: загальні відомості про учня, підсумкові оцінки успішності за кожен клас, записи про нагороди (похвальні листи, грамоти, медалі. Зберігається 5 років після закінчення школи).

Класний журнал ведеться за формою, встановленою і затвердженою міністерством освіти і науки, молоді та спорту. Записи в ньому робить вчитель початкових класів, учитель-предметник, класний керівник.

У розділі «Облік досягнень у навчанні учнів» (з окремих предметів) у лівій стороні розгорнутої сторінки журналу вчитель веде щоденний облік відвідування і досягнень (досягнення у балах, відсутність – н). На правій стороні сторінки вчитель записує дату проведення уроку, його тему і завдання додому.

На вільних сторінках журналу ведеться облік індивідуальних і групових занять згідно з навчальним планом, занять з правил безпечної поведінки на вулицях, з питань протипожежної безпеки, цивільної оборони, санітарії і гігієни.

У розділі «Загальні відомості про учнів» класний керівник записує № особової справи, прізвище, по батькові учня, стать, рік, місяць і число народження; коли і куди вибув; прізвище, ім’я, по батькові батька і матері або опікунів; заняття і місце праці батьків (посада, назва і адреса підприємства, телефон); домашня адреса, телефон. Це робиться у перших 10 днів навчального року і протягом року вносяться зміни.

У розділі «Рішення педагогічної ради» записуються відомості про результати, досягнуті у навчанні учнем: переведено до наступного класу, нагороджується Похвальним листом, видано Свідоцтво з відзнакою, залишено на повторний курс, призначено повторну державну атестацію (з яких предметів), її наслідки. При цьому зазначається дата і номер педагогічної ради. Зберігається 5 років, випускного класу – 10 років.

Крім того, в загальноосвітньому навчальному закладі ведеться фінансово-господарська документація.

Відповідає за ведення діловодства в загальноосвітньому навчально-виховному закладі його директор і відповідальний працівник згідно з штатним розписом та функціональними обов'язками. Правильність ведення діловодства контролюють відповідні органи управління освітою.

Організаційні форми управлінської діяльності в ЗНЗ.

Педагогічна рада – постійно діючий колегіальний орган управління ЗНЗ. До складу педагогічної ради входять директор, його заступники, учителі, вихователі, педагог-організатор, бібліотекар, лікар, голова батьківського комітету. Головою педагогічної ради є директор. Кількість засідань визначається потребою навчального закладу, але не менше 4 разів на рік. Для ведення протоколу педагогічної ради обирається секретар. Рішення ради приймаються простою більшістю голосів і затверджуються наказом директора.

Проблеми, які розглядаються на засіданнях педагогічної ради, можна поділити на 2 групи: науково-педагогічні та організаційно-педагогічні.

До науково-педагогічних проблем можна віднести питання, пов’язані з удосконаленням навчально-виховного процесу, впровадженням у практику результатів наукових досліджень, передового досвіду, підведенням підсумків творчого пошуку педагогів тощо.

До організаційно-педагогічних – обговорення і затвердження річного плану роботи, режиму роботи навчального закладу, допуск учнів до екзаменів, переведення з класу в клас, видача свідоцтв про базову загальну середню освіту, атестатів про повну загальну середню освіту, про нагородження випускників медалями та похвальними листами чи грамотами, про виключення учнів зі школи тощо.

На засідання педагогічної ради виносяться принципові питання життя і діяльності колективу.

Щоб розвантажити засідання педагогічної ради, в загальноосвітніх навчальних закладах використовується така форма, як наради при директорові. Питання, які тут обговорюються, пов'язані з безпосередньою організацією навчально-виховного процесу (успішності, поведінки учнів, організації позаурочної діяльності). Також можна розглядати окремі питання діяльності педагогів. Періодичність проведення таких нарад встановлює директор.

На нарадах при заступникові директора розглядаються поточні питання адміністративної компетенції. Час їх проведення відзначається в поточному плані закладу.

Оперативні наради – залежать від ситуації.

Внутрішньошкільний контроль – це глибоке, всебічне вивчення і аналіз навчально-виховного процесу в загальноосвітньому закладі та координація на основі цього всіх відносин у колективі. Внутрішньошкільний контроль – це базова складова моніторингу навчально-виховного процесу навчального закладу. Зміст внутрішньошкільного контролю має такі напрями:

- виконання організаційно-педагогічних питань всеобучу;

- якість і хід виконання освітніх програм і державних освітніх стандартів;

- якість знань, умінь і навичок учнів;

- стан викладання навчальних дисциплін;

- стан і якість організації позаурочної виховної роботи;

- робота з педагогічними кадрами;

- ефективність спільної діяльності школи, сім'ї і громадськості з виховання учнів;

- виконання нормативних документів і прийнятих рішень.

Види і форми внутрішньошкільного контролю:

- оглядовий – ознайомлення за короткий час зі станом справ в навчальному процесі;

- попередній – з метою попередження можливих помилок учителя в підготовці та проведенні уроку чи виховного заходу;

- персональний – для надання допомоги молодим, недосвідченим педагогам, а також тим, хто отримав рекомендації за наслідками атестації;

- тематичний – контроль за розв'язанням певних педагогічних проблем (розвиток національної свідомості учнів, їх пізнавальної самостійності тощо);

- фронтальний – для перевірки в повному обсязі всієї системи роботи вчителя чи групи вчителів, його тривалість 2-3 тижні;

- класно-узагальнюючий – вивчення впливу різних учителів на учнів одного класу; причин відставання у навчанні, низької дисципліни;

- предметно-узагальнюючий – вивчення стану і якості викладання одного предмета в одному класі, на паралелі чи в кількох класах.

Використання керівництвом навчального закладу різних видів форм контролю дає змогу отримати різнобічну інформацію про стан навчально-виховного процесу і на цій основі кваліфіковано керувати педагогічним колективом.

Вибір форм і методів внутрішньошкільного контролю визначається його цілями, завданнями, особливостями суб’єктів та об'єктів контролю, наявністю часу.

Використання різноманітних форм і методів контролю можливе за умови чіткого, обґрунтованого планування, залучення до його проведення представників адміністрації, вчителів, працівників органів управління освітою.

Критерії та показники визначення ефективності управлінської діяльності представлені у кваліметричній моделі управлінської діяльності керівника ЗНЗ:

- безперервна освіта:

- поповнення науково-теоретичних знань з управління ЗНЗ;

- розвиток фахових умінь з управління ЗНЗ;

- рівень фахової культури;

- особистісні якості керівника:

- соціально значущі якості;

- ділові якості;

- морально-психологічні якості;

- виконання посадових обов'язків:

- знання та використання законодавчо-нормативних актів про освіту, документів МОНМС України;

- забезпечення реалізації в загальноосвітньому закладі сучасної державної політики в галузі освіти;

- здійснення систематичного і комплексного підходу до управління на високому рівні фахової компетентності;

- реалізація управлінських функцій;

- забезпечення розвитку ЗНЗ:

- запровадження інновацій у роботу ЗНЗ;

- розвиток організаційної культури ЗНЗ;

- створення, підтримка та розвиток іміджу ЗНЗ;

- створення умов для продуктивної спільної діяльності колективу;

- розвиток соціальної активності керівника:

- робота з громадськістю, батьками учнів, формування позитивної громадської думки щодо діяльності ЗНЗ;

- представлення ЗНЗ на конференціях, нарадах педагогічних ярмарках;

- особиста участь у професійних конкурсах.

3. Взаємодія соціальних інститутів в управлінні педагогічною системою.

Організуючим центром спільної діяльності з виховання молоді є школа, вона об’єднує педагогічні дії із зусиллями батьків учнів та громадськістю. На це є 4 основні причини:

- знання педагогами об’єктивних закономірностей педагогічного процесу;

- чітке уявлення педагогів про соціальну функцію школи;

- розуміння ними особливостей і тенденцій розвитку сучасної сім’ї;

- практична підготовленість учителів до роботи з батьками і громадськістю.

Ефективною взаємодія школи, сім'ї і громадськості буде за таких умов:

- цілеспрямованість спільної діяльності;

- постійне підвищення професійної кваліфікації, педагогічної культури вчителя;

- вироблення єдиних вимог педагогічного колективу до роботи класного керівника та вчителя з батьками;

- формування дієвої громадської батьківської організації.

Поряд з органами державного управління освітою створюються і органи громадського самоврядування.

На державному рівні це з’їзд працівників освіти України (збирається один раз на 5 років). В обласних центрах, в містах, в районних центрах – конференції педагогічних працівників.

У загальноосвітніх середніх навчальних закладах вищим колегіальним органом громадського самоврядування є загальні збори (конференція), де беруть участь як педагогічні працівники, так і батьки учнів і громадськість, а також представники учнівського колективу (5-11 кл.). Причому кожна категорія делегує однакову кількість представників.

Загальні збори (конференція) навчального закладу заслуховують звіт директора про результати керівництва закладом освіти, розглядає певні питання життєдіяльності закладів, що є в їх компетенції (1 раз на рік).

У період між зборами діє рада загальноосвітнього навчального закладу, куди обирають порівну представників учнівського, педагогічного колективів, батьків і громадськості.

Головою ради не може бути директор чи його заступники. Рада організовує виконання рішень загальних зборів (конференції), спільно з адміністрацією розв'язує низку поточних справ у межах своєї компетенції: здійснює контроль за виконанням Статуту навчального закладу, вносить пропозиції адміністрації щодо режиму роботи закладу, вибору навчальних предметів варіативної частини робочого навчального плану школи, матеріального і морального заохочення учасників навчального процесу. Рада може ініціювати проведення благодійних акцій, оздоровчих та культурно-масових заходів з учнями, здійснювати контроль за харчуванням та медичним обслуговуванням учнів тощо.

Новою формою громадського самоврядування є піклувальна рада – орган, який формується з представників органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, окремих громадян. Метою її діяльності є залучення громадськості для забезпечення сприятливих умов ефективної роботи загальноосвітнього навчального закладу. Піклувальна рада обирається на загальних зборах закладу у кількості 7-15 чоловік. її діяльність спрямована на зміцнення матеріально-технічної, лікувально-оздоровчої бази, охорону життя і здоров'я учасників навчально-виховного процесу, організацію їх дозвілля, запобігання дитячої бездоглядності, створення і раціональне використання фонду всеобучу; зміцнення зв’язків навчально-виховного закладу і родин учнів; стимулювання праці учнів і педагогічних працівників, соціально-правовий захист учасників навчально-виховного процесу.

Форми і методи роботи школи, учителя з батьками учнів

Педагогічне керівництво вихованням дітей у сім ’ ї має на меті пошук шляхів співробітництва двох важливих соціальних інститутів у вихованні дітей та молоді. Основні завдання і зміст цього співробітництва: педагогічна освіта батьків, залучення батьків до виховної роботи, встановлення продуктивної взаємодії. Форми і методи роботи:

- педагогічний лекторій;

- педагогічний всеобуч;

- університет педагогічних знань;

- день відкритих дверей; класні батьківські збори;

- запрошення батьків до школи;

- відвідування сім'ї учня вдома;

- листування;

- консультації батькам;

- тематичні вечори запитані, і відповідей;

- презентація психолого-педагогічної літератури;

- організація спільної діяльності.

Громадськість може бути залучена до навчально-виховної роботи школи через такі соціальні інститути, як Служба у справах неповнолітніх, до складу якої входять народні депутати, педагоги, представники громадських організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень неповнолітніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав, боротьбу з дитячою бездоглядністю.

Поза школою існують тепер і численні дитячі і юнацькі організації, такі як: Пласт чи СПОУ, організації козацького спрямування, волонтерський рух та ін. Вони активно залучають дітей до різноманітної діяльності, яка сприяє формуванню у них національно-патріотичних, моральних, екологічних, духовних переконань, спортивно-оздоровчої і туристсько-краєзнавчої роботи, інтелектуальної та господарської діяльності тощо, чим допомагають школам і батькам у вихованні підростаючого покоління.

Як підсумок, варто підкреслити, що основною умовою ефективності взаємодії різних соціальних інститутів в управлінні дитячими і учнівськими колективами є націленість на формування основ базової культури (інтелектуальної, моральної, естетичної, трудової, екологічної, правової) і досягнуті результати - всебічно розвинена, активна і творча особистість, соціально спрямована і здатна до саморозвитку.

4. Підвищення кваліфікації й атестація педагогічних працівників. Інноваційні процеси в освіті.

Педагогічна освіта вчителя не завершується в педагогічному вищому навчальному закладі, а лише розпочинається. З початком практичної роботи в школі вона продовжується і триває все трудове життя вчителя. Підвищення професійного рівня, педагогічної майстерності, загальної і політичної культури – професійний обов’язок педагогічного працівника. Цьому сприяє організація методичної роботи з учителями. Основний зміст цієї роботи такий:

1) вивчення директивних документів уряду про школу;

2) вивчення і впровадження в практику передового педагогічного досвіду;

3) надання допомоги вчителям з питань удосконалення теоретичних знань, педагогічної майстерності;

4) постійне ознайомлення з новими досягненнями психолого-педагогічних наук і методики викладання навчальних предметів;

5) систематичне вивчення і аналіз навчальних програм, підручників, посібників, методичних рекомендацій;

6) вивчення і аналіз якості знань, умінь і навичок учнів, труднощів в опануванні навчальним матеріалом та вироблення рекомендацій щодо підвищення ефективності навчально-виховного процес;

7) оволодіння новими методами і прийомами навчання і виховання. Форми методичної роботи ділять на три групи: індивідуальні і колективні (групові), масові.

До індивідуальних форм відносять:

- самоосвіту;

- стажування;

- наставництво;

- індивідуальні консультації.

До колективних належать:

- шкільні (міжшкільні), районні (міські) методичні об’єднання вчителів, вихователів, класних керівників;

- предметні кафедри;

- постійно діючі та епізодичні семінари для вчителів, вихователів, директорів навчально-виховних закладів, їхніх заступників;

- педагогічні читання, виставки, конференції;

- опорні школи;

- школи передового досвіду;

- школи стажистів та молодих вчителів;

- творчі групи, клуби творчих педагогів; ярмарки педагогічної творчості; тижні педагогічної майстерності; фестивалі педагогічних ідей;

- презентації методичних новинок тощо.

До масових форм методичної роботи відносять:

- конкурси «Учитель року»;

- виставки педагогічного досвіду;

- смотри-конкурси професійної майстерності різних рівнів тощо.

Методичну роботу організовують, як правило, заступники директора з навчальної та виховної роботи.

Центромметодичної роботи в навчальному закладі є методичний кабінет, де зосереджується методична література, педагогічна преса, а також матеріали, що характеризують практичну діяльність учителів: плани, конспекти, методичні розробки, тексти доповідей, матеріали атестацій та ін.

Основна форма методичної роботи в школі – методичне об’єднання вчителів. Воно створюється за наявності в школі не менше 5 вчителів одного і того самого предмета (якщо такої кількості вчителів нема, то організовується міжшкільне об’єднання в одній із шкіл).

Окремо передбачене методоб’єднання класних керівників, учителів початкових класів, вихователів (у школах-інтернатах). Керівниками методичних об’єднань обирають кращих, досвідчених учителів. Засідання методичних об’єднань проводять, як правило, два рази на семестр.

Кожний загальноосвітній навчально-освітній заклад має, як правило, методичну тему, над якою працює педагогічний колектив. У межах цієї теми вчителі можуть готувати індивідуальні повідомлення, реферати, доповіді для виступу на засіданні методоб’єднання, творчої групи або на педагогічних читаннях чи науково-практичній конференції, можуть також виконувати груповий методичний проект.

Важливою складовою методичної роботи в школі є втілення досягнень педагогічної науки в шкільну практику. Вчитель у процесі педагогічної діяльності здобуває знання, уміння і навички, які в сукупності складають його педагогічний досвід. Досвід усіх учителів називають масовим. Але серед них є фахівці, які працюють нестандартно, створюють нові форми, прийоми, методи, засоби навчання і виховання, цілісні навчально-виховні системи і педагогічні технології або творчо і ефективно використовують надбання інших, досягаючи при цьому високих результатів навчання і виховання учнів. Досвід таких учителів прийнято називати передовим педагогічним досвідом.

Передовий педагогічний досвід характеризується такими показниками, як:

- актуальність досвіду;

- педагогічна новизна в діяльності вчителя;

- висока результативність і ефективність;

- відповідність досягненням сучасної педагогічної науки;

- стабільність;

- можливість творчого використання досвіду іншими педагогами.

В залежності від ступеня новизни передовий педагогічний досвід поділяють на:

- зразковий: вчитель творчо використовує здобутки інших педагогів;

- новаторський: вчитель або раціоналізує окремі прийоми, методи і форми роботи або створює нові навчально-виховні системи, організовує експериментальну роботу.

Якщо у 1970-1980-х роках переважало індивідуальне новаторство (В. Ф. Шаталов, С.М. Лисенкова, Є. М. Ільїн, І. П. Іванов та ін.), то зараз творчі пошуки вчителів зосереджуються в авторських школах.

Авторська школа – оригінальна загальнопедагогічна, дидактична, методична та виховна система, створена з урахуванням надбань психології, педагогіки, вікової фізіолога та інших наук, вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується під керівництвом чи за участю її автора (авторів) принаймні в одному навчально-виховному закладі.

Авторські школи – експериментальні педагогічні майданчики. Зв’язок колективів авторських шкіл з науковими установами тісний і цілеспрямований. Авторські школи автономні у складанні навчального плану, авторських навчальних програм, розробляють, обґрунтовують і експериментально перевіряють нові педагогічні технології.

Передовий педагогічний досвід, ступінь його новизни найчастіше виявляється під час внутрішкільного контролю, фронтальних перевірок, педагогічних читань, конференцій.

На практичному рівні передовий педагогічний досвід узагальнюється директорами навчальних закладів, їхніми заступниками, вчителями на методичному об’єднанні – методистами обласних інститутів післядипломної освіти. Тут не тільки виділяється основна ідея досвіду, обґрунтовується методика вирішення певної педагогічної проблеми, а й даються методичні рекомендації щодо використання досвіду.

На науковому рівні досвід узагальнюють наукові працівники, вони дають теоретичне обґрунтування досвіду, його суті, розкривають взаємозв'язки між його елементами. Найбільш цікавим для дослідників є, звичайно, новаторський досвід (або педагогічні інновації).

У процесі впровадження і поширення передового педагогічного досвіду використовуються усі вищеназвані форми методичної роботи, а також такі методи, як розповідь, бесіда, лекція, перегляд відеозаписів уроків, відвідування уроків, підготовка плакатів, буклетів, опрацювання статей, книг, ділові та рольові ігри, розв’язання педагогічних ситуацій тощо.

З метою активізації творчої професійної діяльності педагогічних працівників, стимулювання їх фахової майстерності, підвищення загальної та професійної культури, відповідальності за результати навчання і виховання проводиться атестація педагогічних працівників.

Атестації підлягають усі педагогічні працівники, крім молодих спеціалістів, стаж роботи яких менше 3 років, педагогічні працівники, стаж роботи яких менше 1 року, які перебувають на тривалому лікуванні, навчаються заочно, а також жінки, що перебувають у відпустці по вагітності, пологах і догляду за дитиною.

Періодичність проведення чергової атестації – 5 років. Якщо педагогічний працівник відмовляється від атестації, йому встановлюється кваліфікаційна категорія на ступінь нижча за попередню.

Для педагогічних працівників, які вирішили підвищити кваліфікаційну категорію, може проводитися позачергова атестація (але не раніше, ніж через рік від попередньої). Вона може також проводитися і на подання адміністрації або ради навчального закладу для тих осіб, які знизили рівень своєї професійної діяльності.

Проведенню атестації педагогічного працівника передує підвищення кваліфікації (курси). Виняток робиться лише для осіб з науковим ступенем чи вченим званням.

Для проведення атестації створюється атестаційна комісія (при загальноосвітньому навчальному закладі, управлінні освіти і науки) з голови (керівника закладу, органу освіти), його заступника, секретаря, членів комісії (найбільш досвідчених педагогів, заступників керівника закладу, представників органу освіти і науки).

Атестаційна комісія створюється, зазвичай, у вересні. Визначаються педагогічні працівники, які в поточному році будуть проходити атестацію. Комісія розглядає їх заяви і затверджує графік атестації.

Якщо педагогічний працівник, що атестується, не претендує на підвищення кваліфікаційної категорії, а з боку адміністрації немає претензій до його роботи, то атестаційна комісія може підтвердити встановлену йому кваліфікаційну категорію.

В іншому випадку протягом року керівництво школи всебічно вивчає навчально-виховну, методичну роботу працівника, рівень його професійної компетентності, авторитету серед колег, учнів та батьків. Педагогічний працівник дає відкриті уроки, виховні заходи, готує методичні розробки, наукові повідомлення. За результатами моніторингу роботи педагогічних працівників керівники установ складають на них атестаційні листи, з якими зобов'язані завчасно познайомити кожного педагогічного працівника.

У квітні атестаційна комісія на своєму засіданні розглядає атестаційні матеріали і приймає рішення:

- відповідає посаді, яку обіймає;

- відповідає посаді, яку обіймає, за умови виконання певних рекомендацій;

- не відповідає посаді, яку обіймає;

- підтверджує (не підтверджує) відповідну кваліфікаційну категорію; і на основі цього присвоює відповідне звання, категорії, вносить інші пропозиції, щодо заохочення педагогічних працівників.

За рішенням атестаційної комісії педагогічним працівникам встановлюються такі кваліфікаційні категорії:

- спеціаліст;

- спеціаліст II категорії;

- спеціаліст І категорії;

- спеціаліст вищої категорії;

а також педагогічні звання:

- старший учитель;

- учитель-методист.

Вимоги до кваліфікаційних категорій та педагогічних звань наведено у Типовому положенні про атестацію педагогічних працівників України.

У випадку незгоди педагогічного працівника з рішенням атестаційної комісії він може оскаржити його у 10-денний термін в атестаційній комісії вищого рівня.

Література:

1. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К.: Вища школа, 1995. – С. 197-230.

2. Волкова Н. П. Педагогіка / Н. П. Волкова. – К., 2002. – С. 371-402.

3. Педагогика / [под ред. Ю. К. Бабанского]. – С. 327-328; С. 441-473.

4. Харламов И. Ф. Педагогика / И.Ф.Харламов. – М., 1990. – С.560-574.

5. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навчальний посібник / І. М. Дичківська. — К.: Академвидав, 2004.

Дата добавления: 2015-05-24