Задачі прикладного рівня розробки програмного забезпечення. Технології COM, DCOM

Управління якістю програмного засобу.

Усі розглянуті підходи до створення програмної продукції мають на основній меті створення високоякісних програмних виробів. Тут під якістю програмного виробу розуміють його відповідність чітко і явно встановленим вимогам до функціональних характеристик, відповідність стандартам, що визначають документування і проведення розробки, а також іншим характеристикам, які передбачається отримати від розробленого виробу. В приведеному визначенні істотними є наступні три моменти:

1. Вимоги до програмного виробу – це основа, на якій оцінюється і вимірюється якість. Порушення або втрата яких-небудь вимог приводить до втрати якості виробу.

2. Стандарти визначають сукупність вимог і критеріїв розробки, що вказують яким чином повинен розроблятися виріб. Порушення цих вимог також приводить до зниження якості.

3. Є також множина інших (іноді і неявних) вимог, на які часто не звертають уваги, і в результаті, якщо вони були упущені, якість може бути знижена.

Якість в загальному випадку характеризується широким набором властивостей програмного виробу, який залежить від прикладної галузі і від категорії користувачів.

Проблема забезпечення якості програмних виробів останніми роками набула особливої значущості у зв’язку з тим, що програмне забезпечення набуло статусу комерційного продукту.

Одним з основних чинників, що впливають на якість програмного виробу і на більшість перерахованих характеристик, є складність програмного виробу. Складність – головна причина появи помилок і дефектів в програмному виробі і його ненадійності.

Програмування як рід людської діяльності з’явився порівняно недавно, але стрімкий розвиток комп’ютерних технологій дозволяє нам сказати що комп’ютеризація займає значне місце в сучасному світі. В історії комп’ютерних технологій, що пов’язані з збором, обробкою інформації та розв’язанням задач виділяють такі етапи: поява комп’ютерів що зберігали програму в пам’яті, створення мов програмування високого рівня та створення компонентного програмування.

Загальні методи об'єктно-орієнтованого аналізу та проектування програмного забезпечення суттєво вплинули на більш спеціалізовану область комп’ютерної інженерії – компонентний підхід до створення програмного забезпечення. Компонентний підхід є частинним випадком об’єктної орієнтованості і він вирішує проблему інкапсуляції складності.

Компонентні об’єктні середовища вважаються найбільш сучасним та природнім фундаментом для накопичення та використання знань з програмування. Подібне середовище базується на компонентній об’єктній моделі. Воно включає в себе готові компоненти, а також інструментальні засоби які дозволяють вибрати компоненти, настроїти їх і зв’язати між собою та об’єднувати.

Під компонентами програмного забезпечення розуміють прості структурні елементи, які можна повторно використовувати при побудові програмних систем. Вони реалізують прикладні функції інформаційної системи, надають семантичні послуги прикладного або технічного характеру та можуть бути модифіковані в процесі розробки на рівні двійкових кодів.

Від стандартів компонент залежать методи побудови та організація взаємодії між компонентами. Ці стандарти визначають представлення компонента перед зовнішніми для нього об’єктами незалежно від внутрішньої його реалізації. Таким представленням є інтерфейси та протоколи взаємодії. Якщо застосовувати в процесі розробки стандартні інтерфейси і дотримуватися протоколів компонент то є гарантія, що компоненти з схожими специфікаціями виявляться взаємозамінні і дадуть змогу їх незалежної модифікації. Зовнішній вигляд та поведінка компонент може бути адаптована до визначених прикладних функцій інформаційної системи. Компоненти можна об’єднувати, формуючи з них або більші компоненти або закінчені прикладні задачі.

COM і DCOM – технології, які забезпечують взаємодію між компонентами прикладної задачі. Вони дозволяють розгортати розподілену прикладну задачу на платформі Windows. COM - є моделлю програмування на основі об’єктів. Вона спрощує взаємодію компонентів та прикладних задач. DCOM це, свого роду, «клей» який зв’язує різні технології. DCOM дає змогу двом або декільком компонентам легко взаємодіяти одне з одним, незалежно від того, коли і на якій мові вони були написані, а також де саме вони знаходяться і в якій операційній системі працюють. Розглянемо більш детально DCOM.

Модель DCOM (ActiveX) (Distributed Component Object Model), запропонована компанією Microsoft. Вона задає тип та структуру інтерфейсів, які забезпечують взаємодію компонентів в розподіленому середовищі. Кожний компонент в моделі DCOM повинен мати принаймні один інтерфейс, що підтримує основні механізми інтерфейсних посилань. В DCOM реалізовано механізм повідомлення про події. Передбачені інтерфейси для доступу до мета-даних (в бібліотеці типів Type Library). Інтерфейс доступу до бібліотеки типів дозволяє динамічно знаходити інтерфейси та забезпечувати взаємодію компонентів в процесі виконання.

Дата добавления: 2015-05-07