Ведення спостереження

Спостереження є одним з найпоширеніших способів ведення розвідки противника й місцевості. Спостереження організовується у всіх видах бойової діяльності військ і ведеться безупинно вдень і вночі. В умовах обмеженої видимості спостереження ведеться із застосуванням приладів нічного бачення й інших технічних засобів, засобів освітлення місцевості й доповнюється підслуховуванням.

Кожен солдат зобов’язаний постійно вести спостереження за полем бою, тобто за противником і місцевістю, добувати важливі відомості про характер його дій.

Спостереженням у роки війн виявлялися й підтверджувалися зосередження військ противника для переходу в наступ, розташування його вогневих засобів, бойової техніки, пунктів управління, інженерних загороджень та інші відомості.

Спостереження в підрозділах організовується командирами підрозділів і ведеться спостерігачами зі спостережних постів і командно-спостережних пунктів.

Спостерігач звичайно призначається із спеціально підготовлених солдатів і сержантів. Він повинен уміти добре орієнтуватися на місцевості вдень і вночі, мати добру виучку щодо ведення розвідки спостереженням, зорову пам'ять, величезну витримку й терпіння, бути витривалим, кмітливим, холоднокровним.

Спостерігач зобов’язаний:

– уміти вибирати, обладнувати й маскувати місце для спостереження, орієнтуватися на місцевості в будь-яку пору року й час доби; визначати відстань до цілей (об’єктів), користуватися приладами спостереження й засобами зв’язку;

– знати розвідувальні ознаки основних видів озброєння й бойової техніки противника, чітко доповідати про результати спостереження командирові.

Спостерігачеві для ведення розвідки противника призначається сектор (смуга), а іноді район або об’єкт спостереження. Сектор для спостереження призначається тоді, коли спостереження за противником ведеться на пересіченій місцевості. Якщо місцевість дозволяє вести спостереження вперед, у сторони, призначається смуга. У тих випадках, коли необхідно виявити противника або стежити за його діями в якому-небудь районі місцевості, для спостереження призначається район.

Для виконання завдання спостерігач забезпечується штатними приладами спостереження. Завдання спостерігачам ставиться, як правило, на місцевості, звідки буде вестися спостереження. При постановці завдання спостерігачеві вказуються:

– орієнтири й умовні найменування місцевих предметів;

– відомості про противника й свої підрозділи;

– місце для спостереження;

– сектор (смуга), район (об’єкт) спостереження, за чим спостерігати й на що звернути особливу увагу;

– напрямок імовірного підльоту літаків (вертольотів) противника;

– порядок доповіді результатів спостереження, сигнали оповіщення.

Ефективність спостереження в значній мірі залежить від уміння вибрати й обладнати місце для спостереження з таким розрахунком, щоб воно забезпечувало гарний огляд, маскування й захист від ураження вогневими засобами.

Як показує досвід бойових дій, спостерігачі часто розташовуються в підбитих танках противника, окопах, місцях, замаскованих під стіг, камінь, пень та ін. Треба, однак, пам’ятати, що при маскуванні місць для спостереження спостерігачі противника ведуть облік кожного помітного місцевого предмета, тому поява нового „стогу” або „пня” може викликати в них підозру й підсилення спостереження. При виборі місця для спостереження необхідно пам’ятати про те, що спостерігач повинен усе бачити й чути, а сам залишатися непоміченим. Для виражених орієнтирів,

а також не можна висуватися на вершини висот, пагорбів, курганів, барханів, щоб не вимальовуватися на фоні горизонту. На відкри­тому місці спостері­гач вибирає місце для спосте­реження з таким розрахун­ком, щоб за­барвлення його одягу й озброєння зливали­ся із природним забарвлен­ням місцевості. Спостеріга­чеві треба пам’ятати і про те, що при розташуванні біля місцевих предметів (дерево, кущ, камінь і т. п.) спостереження необхідно вести лежачи, розта­шовуючись з тіньової сто­рони (рис. 1.6).

При виборі місця для спостереження в населе-ному пункті спостерігачі розташовуються в стінах зруйнованих будинків, на горищах, верхніх поверхах і руїнах. Розташовуючись на горищах або за заборами, вони можуть вести спостереження через щілини й отвори. Іноді можуть використовуватися для спостереження заводські труби. Однак варто мати наувазі, що противник буде прагнути артилерійським вогнем зруйнувати об’єкти й місцеві предмети, які можуть бути використані для спостереження. У лісі й чагарнику найкраще розташовуватися для спостереження трохи в глибині від узлісся, у тіні дерев, на землі або на деревах.

При виборі місця для спостереження в лісі дерево треба вибирати товсте, сукувате, стовбур якого закритий з боку противника густими гілками. Зовні й своїми розмірами воно не має різко виділятися на загальному фоні лісового масиву. Для розміщення спостерігача на дереві звичайно влаштовується площадка із сучків і гілок.

Місця для спостереження в гірській місцевості вибираються на скатах пануючих висот, біля скель і стрімчаків. Необхідно пам’ятати, що в горах навіть із самого вдало обраного місця можна проглядати не більше 30–40 % місцевості, що лежить попереду. Тому для спостереження за окремим напрямком вибирається не менше 2–3 місць.

Вибирати місце для спостереження на вершинах гір і біля місцевих предме-тів, що різко виділяються на місцевості, не рекоменду-ється. У цьому випадку дії і положення військовслуж-бовця добре проектується на фоні неба (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Правильне розташування

Робота спостерігача по веденню розвідки дій противника починається з детального вивчення місце-вості в призначеному йому секторі (смузі). Вести спо-стереження необхідно в певній послідовності. Якщо спостерігач буде оглядати місцевість без усякої системи, безладно переводити погляд з одного місця на інше, він може не виявити противника.

Рис.1.7. Правильне розташування спостерігача

Для зручності спостереження необхідно розділити заданий сектор (смугу) спостереження на зони: ближню, середню й дальню, позначаючи їх умовними лініями по місцевих предметах. Ближня зона включає в себе ділянку місцевості в межах видимості дрібних предметів, об’єктів і цілей (до 400 м). Середня зона намічається в межах видимості місцевих предметів, що виділяються (звичайно від 400 до 800 м). Дальня зона включає в себе всю ділянку місцевості до меж видимості за допомогою оптичних приладів. Границя зон намічається на місцевості по орієнтирах або місцевих предметах. Як правило, спостерігач оглядає спочатку місцевість неозброєним оком, а потім за допомогою оптичних приладів перевіряє ті ділянки, на яких можливе розташування об’єктів противника.

Спостереження починається звичайно з ближньої зони й ведеться шляхом послідовного огляду місцевості й місцевих предметів праворуч-ліворуч. Спостерігач, оглянувши ближню зону, поглядом повертається по ній назад, начебто перевіряючи себе, потім оглядає в такому ж порядку середню й дальню зони. Застосування оптичних приладів підвищує ефективність спостереження, дає можливість оглядати об’єкти й цілі, невидимі або погано видимі неозброєним оком. Однак тривале спостереження з оптичним приладом стомлює зір й обмежує сектор одночасного огляду. Тому спостереження з оптичним приладом варто чергувати зі спостереженням неозброєним оком. При спостереженні в середній і дальній зонах вигідніше спочатку відшукувати об’єкт (ціль) неозброєним оком і лише після того, як ціль виявлена, приступити до його вивчення за допомогою оптичного приладу (рис. 1.8).

Pис. 1.8. Порядок огляду місцевості у секторі спостереження

Виявивши ціль, спостерігач зобов’язаний визначити її положення на місцевості й відстань до неї.

Положення цілі на місцевості визначається за її кутовою величиною від ближнього орієнтира (праворуч, ліворуч) й за відстанню до цього орієнтира (далі, ближче) – у метрах.

Відстань до предмета може визначатися: за картою; на око; за кутовими розмірами предметів; за видимими лінійними розмірами предметів (за допомогою лінійки з міліметровими поділками). Якщо розміри предмета (цілі), до якого необхідно визначити відстань, невідомі, необхідно поблизу нього вибрати місцевий предмет з відомими розмірами, а потім шляхом порівняння відстаней уточнити відстань до предмета (цілі), що цікавить. Таким чином, виявивши ціль й визначивши її положення на місцевості й відстань до неї від свого місця, спостерігач, не припиняючи спостереження, негайно доповідає старшому спостерігачеві (командирові), потім наносить ціль на карту або схему й робить запис у журналі спостереження. Доповідь спостерігача має бути конкретною, короткою і включати в себе: орієнтир або умовне найменування місцевого предмета, положення цілі щодо орієнтира, характерні ознаки цілі. Наприклад: Орієнтир 3, праворуч 20, дальність 200, біля високого дерева – кулемет.

Нічні умови обмежують видимість, змінюючи обриси предметів, що ускладнює орієнтування на місцевості, виявлення й розпізнавання об’єктів.

Тому в нічних умовах кількість спостерігачів і постів збільшується, а їхні місця розміщення вибираються ближче до противника.

Спостереження вночі ведеться із застосуванням радіолокаційних станцій, приладів нічного бачення, а також при штучному освітленні місцевості, що, як правило, здійснюється за вказівкою командира. Як орієнтири призначаються місцеві предмети, які видні в нічних умовах.

При спостереженні на неосвітленій місцевості виявлення цілей і розпізнавання характеру дій противника здійснюються в основному за їх демаскуючими ознаками. Так, наприклад, світло від цигарки видно до 500 м, світло кишенькового ліхтаря – до 1,5–2 км, спалахи пострілів зі стрілецької зброї – до 1,5–2 км, світло фар автомобіля й танка на рівнинній місцевості – до 4–8 км. Важливими світловими демаскуючими ознаками є спалахи при стрільбі кулеметів й інших вогневих засобів.

Ціль, що виявляє себе світлом, спочатку спостерігають неозброєним оком, потім, помітивши положення її щодо якого-небудь орієнтира, відшукують її за допомогою приладів спостереження.

Особовому складу спостережного поста необхідно дотримуватися всіх заходів світлового маскування. Спостерігач повинен пам’ятати, що око звикає до темряви не відразу, а протягом деякого часу. Чим довше людина перебуває в темряві, тим краще вона орієнтується. Після години перебування в повній темряві здатність ока бачити слабкі джерела світла й силуети цілей покращується.

Визначення відстаней у нічних умовах здійснюється по чутності звуків.

Так, приблизні дальності чутності деяких звуків при нормальному слуху й сприятливих умовах погоди становлять:

– неголосна розмова, кашель, неголосні команди – 0,1–0,2 км;

– рубання й пиляння лісу (стук сокири, вереск пилки) – 0,4 км;

– рух підрозділу в пішому порядку – 0,3–0,6 км;

– рух автомобілів – 0,5–1,0 км;

– одиночні постріли з автомата – 2–3 км;

– гарматна стрільба – 10–15 км.

Підготовка й ведення оборонного бою

В обороні кожен солдат, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні спорудження й вигідні умови місцевості, може знищити велику кількість солдатів противника, а також успішно вести боротьбу з його наступаючими танками й іншими броньованими машинами.

В обороні вогонь є основним засобом поразки й знищення противника.

Підготуватися до ведення оборонного бою – це означає знати бойове завдання, відрити окоп і зайняти його, одержати боєприпаси й бути в готовності до відкриття вогню. Необхідно знати смугу вогню відділення, орієнтири й відстань до них, ділянки зосередженого вогню, по яких необхідно вести вогонь. Найбільш ефективний вогонь зі стрілецької зброї на відстані 400–600 м, у цих межах і створюється зона суцільного вогню.

Перед переходом у наступ противник, як правило, буде проводити вогневу підготовку. До початку вогневої підготовки й загального наступу противника окремі його групи будуть намагатися вести розвідку, робити проходи в мінно-вибухових загородженнях або проникати вглиб оборони.

Ці групи знищуються призначеними черговими вогневими засобами, особовий склад яких перебуває в постійній готовності до негайного відкриття вогню. Солдат під час підготовки до бою повинен також вести спостереження за полем бою, і про все помічене доповідати командирові, разом з тим удосконалюючи інженерне обладнання вогневої позиції.

У цей же час можуть наноситися ядерні удари. З одержанням сигналу попередження про безпосередню загрозу і початок застосування противником зброї масового ураження особовий склад продовжує виконувати поставлене завдання й переводить засоби захисту в положення “напоготові”. З початком вогневої підготовки противника спостерігач веде спостереження, а інший особовий склад укривається в щілині, у бліндажі або в БМП (БТР) у готовності швидко зайняти свої місця на позиції.

Під час спалаху ядерного вибуху особовий склад негайно лягає на дно окопу (траншеї) головою в сторону, протилежну вибуху, при перебуванні в бойовій машині – зачиняє двері, бійниці, люки і вмикає систему захисту від зброї масового ураження. Такі дії передбачені тому, що бойові машини, танки й фортифікаційні споруди значно послаблюють вплив ударної хвилі, проникаючої радіації й світлового випромінювання. Якщо особовий склад у цей час перебуває на відкритій місцевості, потрібно негайно лягти на землю обличчям вниз, ногами в бік вибуху, закрити шию й обличчя, кисті рук забрати під себе. Після проходження ударної хвилі особовий склад надягає протигази й готується до відбиття атаки противника.

При застосуванні противником хімічної зброї особовий склад, не припиняючи виконання бойового завдання, надягає засоби індивідуального захисту, а в бойових машинах піхоти надягає протигази, закриває люки, двері, бійниці, жалюзі й вмикає систему захисту від зброї масового ураження.

У випадку застосування противником запалювальних засобів особовий склад для захисту використовує фортифікаційні споруди, танки, БМП (БТР), засоби індивідуального захисту, ватяні куртки, плащ-намети, різні місцеві матеріали (дерев’яні щити, настили, мати із зелених гілок і трави).

При виявленні переходу противника в атаку за командою командира Відділення – ДО БОЮ солдати швидко займають своє місце на позиції відділення.

Вогонь по противнику відкривається з наближенням його на дальність дійсного вогню. У міру підходу противника до переднього краю оборони вогонь доводиться до найвищого напруження.

Танки й інші броньовані машини противника знищуються вогнем бойової машини піхоти, гранатометів, а спішена піхота противника вогнем кулеметів й автоматів відсікається від танків і знищується. З підходом піхоти противника на 30–40 м солдати самостійно або за командою командира відділення закидають противника ручними гранатами й знищують вогнем в упор. Якщо танк противника не вдалося знищити з гранатомета, необхідно виждати, поки він підійде до позиції відділення на 25–30 м; на такій відстані танк своїм вогнем не може нанести шкоди. З відстані 15–20 м солдат повинен кинути в танк протитанкову гранату й на період вибуху вкритися в траншеї, після цього він повинен відкрити вогонь по піхоті, що наступає за танками. Якщо танк підбити не вдалося, солдат укривається в траншеї; як тільки танк

пройде над ним, кидає гранату в кормову частину танка, після чого продовжує вести вогонь по атакуючій піхоті.

Противник, що проникнув на позицію сусіда, знищується вогнем у фланг і тил з основних окопів або ходів сполучення.

Головне завдання кожного солдата – не допустити противника на позицію.

Але якщо противник увірвався на передній край оборони, щоб не допустити подальшого його просування, солдат швидко встановлює заздалегідь заготовлені їжаки або рогатки. Установивши загородження, він веде бій з противником, що увірвався, і одночасно спостерігає за траншеєю. Противника, що намагається просунутися по траншеї, солдат знищує вогнем в упор, гранатами й у рукопашній сутичці.

Бій ведеться до повного знищення противника й без наказу командира позиція не залишається.

Солдат повинен пам’ятати, що при веденні бою навіть в умовах повного оточення він відволікає значні сили ворога й тим самим надає допомогу в знищенні противника, який вклинився в оборону.

Відхід на іншу позицію, тобто зміна вогневої позиції, здійснюється тільки за наказом командира, під прикриттям вогню артилерії й мінометів. Відхід здійснюється зненацька для противника, для цього використовуються дими, туман й інші умови й засоби, щоб противник не міг побачити зміни вогневих позицій.

Відхід на іншу вогневу позицію необхідно здійснити швидко й непомітно у взаємодії з іншими солдатами, при цьому солдати повинні прикривати один одного, уміти відірватися від противника, непомітно зайняти новий рубіж (позицію), приготуватися до бою й відбити напад противника. В обороні кожен солдат, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні спорудження й зручні умови місцевості, може знищити велику кількість солдатів противника, а також успішно вести боротьбу з його наступаючими танками й іншими броньованими машинами.

Після відбиття атаки противника солдати поповнюють боєприпаси, відновлюють зруйновані оборонні споруди й загородження й перебувають у готовності до відбиття повторних атак.

Дата добавления: 2015-05-08