Робоча карта командира

Управління вогнем

Управління вогнем є найважливішим обов’язком командира. Воно включає в себе: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості й визначення черговості ураження; вибір виду зброї та боєприпасів, виду і способу ведення вогню (стрільби); цілевказівки, подання команд на відкриття вогню або постановку вогневих завдань; спостереження за результатами вогню і його коректування; контроль за витрачанням боєприпасів.

Для управління вогнем старшим командиром призначаються єдині орієнтири і сигнали. Змінювати їх забороняється. За необхідності командир взводу може призначати додатково свої орієнтири, але при доповідях старшому командиру і підтриманні взаємодії використовуються тільки орієнтири, вказані старшим командиром. Як орієнтири вибираються добре видимі місцеві предмети. При використанні нічних прицілів як орієнтири вибираються місцеві предмети, по можливості з більшою відбивною здатністю в межах дальності дії прицілів. Орієнтири нумеруються справа наліво і по рубежах від себе в бік противника. Один з них призначається основним.

Орієнтири зручно мати на дальностях: перший рубіж – 400–600 м; другий рубіж – 800–1 000 м; третій рубіж – 2 000 – 2 500 м.

Цілевказівки можуть здійснюватися від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямків руху (атаки) трасуючими кулями і снарядами, розривами снарядів та сигнальними засобами, а також наведенням приладів і зброї в ціль.

Командир взводу управляє взводом по радіо, командами, які подаються голосом, сигнальними засобами та особистим прикладом.

Командно-спостережний пункт командира взводу розташовується: в обороні – у глибині опорного пункту; в наступі – у бойовому порядку взводу, а під час дій механізованого взводу в пішому порядку – за цепом взводу в такому місці, звідки забезпечується найкраще спостереження за противником, діями своїх підлеглих, сусідів і місцевістю, а також безперервне управління взводом.

Командир відділення управляє підлеглими за допомогою команд, які подаються голосом, сигнальними засобами і особистим прикладом. Під час дій відділення в пішому порядку він завжди перебуває в цепу відділення.

Всередині БМП (БТР) командир взводу (відділення) управляє діями підлеглих командами, які подаються по переговорному пристрою або голосом, і встановленими сигналами.

Доповідь старшому командиру та оповіщення сусідів і підлеглих про обстановку є найважливішим обов’язком командира взводу (відділення) в бою.

Бойові документи командирів різного рівня можуть бути текстовими, графічними або табличними. Вони оформлюються на папері, кальці, топографічних картах.

У підрозділах розробляються, як правило, графічні бойові документи з організації бою на топографічних картах, папері або кальці.

Найбільш важливим бойовим документом з організації бою та управління підрозділами є робоча карта командира.

Робоча карта командира – це топографічна карта, на якій графічно, за допомогою умовних тактичних знаків і скорочених позначень, відображається тактична обстановка та її зміни в ході бою.

На робочій карті командир підрозділу з’ясовує завдання, оцінює обстановку, вивчає (приймає) рішення, здійснює розрахунки і ставить завдання перед підлеглими, організовує взаємодію і керує підрозділом у бою, доповідає старшому начальнику про хід бойових дій, інформує сусідів про обстановку.

Окрім того, в підрозділах розробляються картка вогню відділення та схема опорного пункту взводу (роти), порядок розробки і зміст яких буде розглядатися в наступному розділі.

При розробці та веденні бойових документів необхідно дотримуватися таких правил:

– кожний бойовий документ повинен мати службовий заголовок та підпис із зазначенням посади, військового звання та прізвища особи, яка підписала документ; у заголовку письмового бойового документа, крім найменування документа, вказується його порядковий номер, місце пункту управління, час і дата його складання (підпису), масштаб і рік видання карти, за якою документ розроблений;

– населені пункти і місцеві предмети, рубежі, райони зосередження (розташування) або дії своїх підрозділів указуються, починаючи з правого флангу, а противника – з його лівого флангу; рубежі вказуються двома, райони (опорні пункти) – трьома пунктами; назви населених пунктів, річок та інших місцевих предметів указуються в називному відмінку;

– напрямок наступу вказується декількома пунктами на всю глибину бойового завдання;

– маршрут руху вказується за допомогою назв місцевих предметів або населених пунктів; перший – на вихідному рубежі (пункті), потім найбільш важливі, через які проходить маршрут, і останній – в районі зосередження або на рубежі переходу в атаку;

– дані обстановки наносяться на карту за допомогою встановлених умовних знаків, тонкими лініями, не затемнюючи топографічну основу карти і написи на ній; завдання і положення підрозділів, а також озброєння і техніка наносяться, як правило, за допомогою знаків загального позначення; за відсутності необхідних знаків допускається застосувати додаткові знаки з поясненням на карті (схемі);

– положення своїх військ, їх завдання і дії позначаються червоним кольором, ракетних військ, артилерії, військ ППО і спеціальних військ – чорним кольором;

– положення і дії противника позначаються синім кольором;

– нумерація, найменування частини (підрозділів) і пояснювальні написи своїх військ наносяться чорним кольором, противника – синім кольором;

– умовні знаки військ, озброєння і техніки наносяться на карту (схему) відповідно до дійсного положення їх на місцевості й розташовуються за напрямком дій або ведення вогню;

– для позначення військ противника застосовуються ті ж умовні знаки, що і для своїх військ, з необхідними написами;

– при нанесенні на карту (схему) положення підрозділів на різний час умовні знаки доповнюються штрихами, пунктирними лініями, точками, іншими значками або підфарбовуються різними кольорами; час, до якого відноситься те чи інше положення військ, указується під найменуванням частини (підрозділу) або в рядок;

– усі написи розташовуються паралельно нижньому (верхньому) краю карти (схеми).

Дата добавления: 2015-05-08