Тема 6. Свобода совісті і толерантність

Контрольні питання і завдання до теми №5.

1. Дайте загальну характеристику дохристиянських вірувань українського народу.

2. В чому полягає особливість київського християнства?

3. Які основні етапи історії Української православної церкви?

4. Що Ви знаєте про Українську автокефальну православну церкву?

5. Що Ви знаєте про Українську греко-католицьку церкву?

6. З чим пов’язано, на Вашу думку, існування міжцерковного конфлікту в Україні?

Друга половина ХХ ст. була важливим етапом в проголошенні прав людини, в розгортанні широкого руху за них в світовому суспільстві, в формуванні нової ідеології прав людини, коли декларування на міжнародному рівні основних прав і прийняття відповідних концепцій злилися в єдиний процес.

Цей період характерний тим, що права людини все більше фіксуються не в спеціальних хартіях, а в конституціях держав, пактах, законодавчих актах.

До таких правових актів належить Закон УРСР «Про свободу совісті та релігійної організації», прийнятий 23 квітня 1991 р.

Цей закон сформулював загальні найважливіші принципи здійснення свободи совісті:

1. Рівність громадян в їх відношенні до релігії.

2. Відділення релігійних та атеїстичних об’єднань від держави.

3. Світський характер системи державної освіти.

4. Рівність релігійних об’єднань перед законом.

5. Наявність спеціальних законодавчих актів, які забезпечують реалізацію свободи віросповідань і встановлюють відповідальність за їх порушення.

В Законі детально розкривається зміст цих принципів.

Так, рівність громадян не допускає будь-яких обмежень прав чи встановлення переваг в залежності від відношення до релігії, викликання у зв’язку з цим ворожнечі та ненависті чи образи громадян.

Принцип відділення релігійних об’єднань від держави передбачає невтручання держави, її органів і посадових осіб у питання, що визначають відношення громадян до релігії, у внутрішню діяльність релігійних об’єднань, якщо ця діяльність не порушує вимог законів країни.

Держава не повинна фінансувати діяльність релігійних організацій, а також діяльність по пропаганді інших світоглядських переконань.

В свою чергу релігійні об’єднання не можуть втручатися в справи держави, не беруть участь у виборах його органів влади та управління, в діяльності політичних партій.

В Законі чітко сформульований світський характер державної освіти.

На основі цього закону всім надається рівний доступ до освіти: віруючим і невіруючим.

Державна освіта не має на меті формування певного відношення до релігії.

Це означає, що в державних учбових закладах не допускається релігійна проповідь, вивчення Закону Божого, катехизація (роз’яснення основ віровчення), хоча не виключається викладання історії релігії, її функції в житті суспільства і людини.

В тій же мірі недопустима і атеїстична пропаганда, свідоме і цілеспрямоване формування атеїстичних переконань.

Навчання релігійному віровченню і отримання релігійної освіти можливе тільки на позадержавній основі.

Всі релігії та релігійні об’єднання рівні перед законом, жодна з них не користується якимись перевагами або має якісь обмеження.

Держава нейтральна в питаннях віри і переконань.

Принцип свободи совісті, сформульований в Законі, конституційно закріплений в Основному законі країни – Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996 р.

Статті 24 і 35 Конституції України свідчать, що законодавство України приведено у відповідність з міжнародними актами і гарантує реалізацію принципу свободи совісті в нашій державі.

Дата добавления: 2015-05-08