Протестантизм: виникнення і розгалуження

Латинське слово protеstans, тобто той, хто прилюдно щось доводить, дало назву третьому напрямові Християнства (після Православ'я й Католицизму) - Протестантизмові. Цей напрям виник пізніше від інших, у XVI ст., і налічує нині трохи менше своїх прихильників - близько 300 мільйонів християн.

Засновником Протестантизму був німецький пастор, доктор Богословії Мартин Лютер. Роздумуючи над змістом Біблії і спостерігаючи, як не по-християнському продавалися індульгенції, що практикувалося деякими католицькими єпископами і священиками, Мартин Лютер написав 95 тез проти індульгенцій і 31 жовтня 1517 р. прикріпив їх до дверей замкової церкви у Віттенберзі для публічного читання. З цього дня в Німеччині, а потім і в інших країнах Европи починається рух протесту - спочатку проти торгівлі Індульгенціями (тобто довідками про нерозкаяне прощення гріхів), а потім і проти інших зловживань у Католицькій Церкві.

Проте сам термін «протестантизм» став уживатися від 1529 р., коли на церковному з'їзді у Щпеєрі була прийнята Протестація проти обмежень поширення учення Лютера. Паралельно з терміном «Протестантизм» вживався термін «Реформація», тому що зусилля Лютера і його наступників були спрямовані на реформу всього християнського релігійного життя. Цікаво, що такий нібито незнач­ний факт, як протест одного священика, знайшов широкий відгук у багатьох країнах Европи XVI ст. Мартина Лютера підтримали такі визнані Богослови, як швейцарець Ульріх Цвінглі, француз Жан Кальвін, християни скандинавських, слов'янських країн, зокре­ма Польщі й Чехії, Англії, Бельгії й Нідерландів. Католицька Церква не була заскочена зненацька рухом Реформації, але відреагувала на неї досить різко. Вона оголосила Реформацію єрессю, а, як відомо, боротьба з єресями супроводжувала всю історію Христової Церкви.

Ця боротьба була спрямована на піднесення і нове прочитання Євангельської правди, яка на той час обросла великою кількістю нашарувань: обрядів, культів, догматів і канонів. Очевидно, Хрис­тиянство, мов чаша для святого причастя, вимагає час від часу очищення й догляду. І той факт, що сьогодні, у XX ст., католики й православні не ворогують з протестантами (за небагатьма винятка­ми, такими, як Північна Ірландія), а уживаються на полі спільної євангелізащї людства, доводить, що взаєморозуміння можна було досягти без війни ще в XVI ст. Але тоді, на жаль, в людях нуртували пристрасти, амбіції і гордість, а не Боже благочестя. Зрозуміла річ, що ворог Бога і людей, сатана, і тоді доклав своїх темних зусиль, щоб загострити суперечності у Христовій Церкві аж до пролиття крові.

Протестантизм як третя течія у Християнстві швидко набував нових форм - і це викликало нові непорозуміння у тих, хто хотів бачити Церкву унітарною й тоталітарною, як монархія. Єдність Церкви, про яку мовиться у Євангеліях, не тотожна її централізмові й унітарносте. Вона може бути єдина і водночас розгалужена. Одне добре врівноважує інше. Уже в XVI ст. на християнській карті Европи ми бачимо такі протестантські форми: Лютеранство, Кальвінізм, Цвінгліянство, Англіканство, Анабаптизм, Меннонітство, Унітаризм. У XVII ст. у Шотландії й Англії Кальвінізм набуває форми Пресвітеріянства. А ті протестантські громади, які хотіли жити більш автономно й демократично, утворили рух Конгрегаціоністів. У XVII ст. виникає і Баптизм, який в Україні став відомий тільки через два віки - у XIX ст. Зароджується тоді ж і Квакерство. На межі XVII—Х\ЛМ ст.ст. у Лютеранстві - найбільшій доти Про­тестантській Церкві - започатковано рух Пієтизму, що ставив перед своїми вірними завдання славити Бога у піднесених мис­тецьких поетичних формах. Від Англіканської Церкви відділяється у XVIII ст. Методизм. 30-ті рр. XIX ст. - період зародження дено­мінації Адвентистів Сьомого Дня (у США і Західній Европі), у віро­вченні яких особливо підкреслюється теза про близький другий при­хід Ісуса Христа і настання Його тисячолітнього царства на Землі.

Початок XX ст. - час виділення з Баптистської Церкви П'ятдесятників, які найбільше концентрують увагу на Святій Трійці, тобто на П'ятдесятниці, на сходженні Святого Духа на людей, хрещенні Святим Духом й одержання духовних дарів у вигляді зцілень, видінь і мовлення іншими мовами.

Розгалуження, розгалуження і розгалуження... Вони тривають у Протестантизмі й дотепер, наприклад, у створенні молодіжних груп харизматів. Чи повинні християни сумувати, а чи радіти від таких подрібнень? Насамперед, вони повинні уважно спостерігати і вивчати появу нових християнських віровчень і рухів, звіряючи, наскільки програми цих рухів узгоджені з духом і літерою Святого Письма, Біблії - Заповіту, даного людству Богом. Християнин повинен бути повільним на осуд іншої конфесії та деномінації - і швидким на готовність допомогги їй усунути невідповідності І нангельським правдам.

Ми до кінця не знаємо намірів Божих щодо будівництва своєї Церкви, а це будівництво не припиняється ні на мить. З останньої біблійної книги - Об'явлення св. Івана Богослова, або Апокаліпсиса, ми довідуємося, що вже у І ст. було сім Церков, які різнилися одна від одної. Але Господь через свого ангела не велів їм об'єднуватися н одну, а лише наказував кожній виправити свої недоліки. Так повинні діяти і ми.

В усіх розгалуженнях протестантських конфесій є спільні риси, якими вони відрізняються не одна від одної, а від давніх історичних Церков - Православної і Католицької. Це вчення про безпосередній зв'язок людини з Богом. У всіх протестантів нема окремого стану священиків і єпископів, нема поділу на єрархів і мирян, бо кожний надихнутий Божим словом і з певними здібностями християнин може бути обраний пастирем, проповідником. Усі протестантські розгалуження стоять на тому, що спасіння людини досягається тільки через особисту віру в Христа і в Його євангельську правду, що Христос уже викупив її, людину, своєю жертвою на хресті; а завдання людини - гідно і вдячно прийняти цю жертву розумом і серцем і незмінно йти за Христом.

Далі протестанти домагаються зрозумілосте Слова Божого наро­дами і племенами, проповідуючи Євангелію сучасними живими на­ціональними мовами. На жаль, в Україні не всі протестанти це усві­домлюють. Тому багато молитовних домів баптистів, п'ятдесятників, адвентистів сьомого дня на Сході й Півдні України (а подекуди і в Над­дніпрянській та Правобережній Україні) продовжують бути інстру­ментами русифікації українського народу. В ньому вони не набагато відрізняються від шовіністичної Російської Православної Церкви.

Протестанти відмінили або спростили деякі обряди Православ'я і Католицизму, відзначаючи тільки ті релігійні свята, про які написано у Святому Письмі. З семи таїнств історичних Церков вони визнають лише два - хрещення і причастя. Богослужіння складається з про­повідей, молитов і співів псалмів. Протестанти не моляться за тих, хто вже помер, не визнають ікон, культів святих і Матері Божої. Вони твердять, що відроджують і наслідують ранню Церкву перших віків після Христа, і єдиним джерелом віри вважають Біблію, скасу­вавши Святе Передання, яке вони відносять до людської вигадки. Кожне нове відгалуження у Протестантизмі особливо виділяє і плекає якусь одну тезу Святого Письма, тому сукупно проте­станти створили величезну літературу з біблієзнавства.

Запитання

1. Коли і як виник у Християнстві рух Протестантів?

2. Чи був Протестантизм єрессю?

3. Які основні течії, конфесії й деномінації є в Протестантизмі?

4. Назвіть спільні догматичні та віросповідні засади в усіх Протестантських конфесіях.

Дата добавления: 2015-05-09