Частина і

Зарубежных

Российско-зарубежных

Geography. Environment. Sustainability.Географический факультет МГУ, Институт географии РАН, Universite Libre de Bruxelles, [e-mail]

Annals of Association of American Geography, www.aag.org

Sibirica Interdisciplinary Journal of Siberian Studies http://www.abdn.ac.uk/sibirica/

Eurasian Geography and Economics (Formerly Post-Soviet Geography and Economics) http://www.bellpub.com

GeoJournal http://www.springerlink.com/content

Tijdschrift voor economische en sociale geografie/ Journal of Economic and Social Geography www.blackwellpublishing.com

Journal of Rural Studies www.elsevier.com/locate/jrurstud

Europa Regional [e-mail]

ХРИСТИЯНСЬКА РЕЛІГІЯ

ЧОМУ У СВІТІ БАГАТО РЕЛІГІЙ?

Присутність у світі такої безлічі релігійних вірувань, що їх важко навіть полічити, ставить багатьох віруючих і невіруючих людей у важке становище. Вони резонно запитують: «Навіщо така сила-силенна вірувань, кади Бог один?» Це непросте питання навіть для досвідченого богослова. Однозначної відповіді на нього нема, тому що усякі поділи, розгалуження (і то не лише у релігійній сфері) можна розглядати як добро і як зло. Негативні наслідки поділів очевидніші. Про них знають усі, бо ці наслідки лежать на поверхні, ми стикаємося з ними щодня у житті: погано, коли нема єдності в державі, у церкві, в політичній партії, у родині.

А які ж позитивні? Розгалуження або відділення є благом там і тоді, де і коли так звана «єдність за всяку ціну» призводить до поневолення одного іншим, де навмисно змішується несумісне - правда й неправда, добро і зло. Єдність без доброї волі і свободи вибору є середовищем, у якому наростає і множиться зло. «Що спільного між праведністю та беззаконням або яка спільність у світла з темрявою? — запитує апостол Павло і додає: «Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами?» (Друге послання святого апостола Павла до Коринтян, 6: 14, 16). А інший апостол — Яків — ставить подібні запитання в іншому порівнянні: «Хіба з одного отвору виходить вода солодка і гірка? Хіба може, брати мої, фігове дерево родити оливки або виноград - фіги? Солодка вода не тече з солонця» (Соборне послання святого апостола Якова, 3: 11, 12). «Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, - каже Господь, - і не торкайтеся нечистого, - і Я вас прийму» (Друге послання святого апостола Павла до Коринтян, 6: 17).

Отже, розпад спільності схвалюється Біблією і є не тільки бажа­ним для Бога, але за певних обставин і необхідним. У багатьох інших місця* Святе Письмо радить «вийти і відлучитися» для збере­ження чистоти віри, чести й совісти. Якби у світі існували тільки правда й добро, то не було б потреби давати такі поради. Але в глибокій давнині у чистий безгрішний світ вторгся Божий зрадник Сатана і посіяв гріх. Тому Божим завданням відтоді є вказувати, чого слід уникати, як уберегтися віруючим від підступності ворога Бога й людини.

Згадаймо, що Книга Псалмів, написана в часи царя Давида, тобто майже за 1000 років до народження Ісуса Христа, почи­нається словами: «Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні зло -ріків» (Книга Псалмів, 1:1). Отже, і тут віддається хвала розділенню, але з чим? Не ходити, не стояти і не сидіти з тими, хто чинить несправедливість, гріх і хто «зло прорікає», тобто розбещує словом.

Якщо ми усвідомимо засадничі принципи і Божі настанови множинності віровизнань, висловлені в Біблії, то нам буде легше зрозуміти, чому у світі багато релігій. Згоди між храмом Божим і храмом, де кланяються ідолам (грошам, багатству, людській славі), бути не може. Але є ще й інша сторона множинності віровизнань і релігій. Вона полягає в обрядовій, догматичній або канонічній багатоманітності справ віри. Різні методи й засоби служіння Богові заохочуються в Біблії, щоб люди різної психології могли доступними їм талантами висловити свою вдячність Творцеві.

Отже, що ж таке релігія і навіщо вона потрібна людству й окремій людині? Чи може прожити людина без релігії? А якщо так, то чому на світі не було і нема жодного народу, який не був би тією чи іншою мірою релігійним? Але загляньмо до словника іншо­мовних слів, виданого 1974 р. Головною редакцією УРЕ і Академією наук України, і прочитаємо на сторінках 580 і 581, яке визначення терміну «релігія» дали тодішні енциклопедисти київського покрою: «Релігія— форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному відображенні тих сил, що панують над людьми в їхньому повсякденному житті, відображенні земних сил як надприродних. Релігія є соціальне зумовленим і історично перехідним явищем. У класове антаго­ністичному суспільстві релігія є знаряддям гноблення трудящих і панування експлуататорських класів. Релігія ворожа науці, прагне зберегти пересуди, перешкоджає пізнаванню законів розвитку природа і суспільства, революційному перетворенню світу. В умовах соціалізму, де ліквідовано соціальну базу релігії, вона перетворюється на пережиток минулого у свідомості людей, боротьба проти якого є одним з важливих завдань виховної роботи комуністичної партії».

Ось така абракадабра була запропонована українському читачеві ученими-безбожниками в середині 70-х рр. XX ст. Зрозуміло, що тепер би вони такої лжі про релігію не написали. Адже у цьому визначенні нема жодного правдивого слова,— це стовідсоткова пропаганда! Навіть термін «релігія» вони переклали неправильно. Насправді первісне значення слова «релігія» в перекладі з латині - не «побожність», а «зв'язок». Так, це справді зв'язок земної людини з небесним Богом, зв'язок творіння - з Творцем.

У романі французького письменника Веркора «Люди чи твари­ни?» (1952) персонажі міркують: що ж відрізняє людину від усього іншого живого на Землі? Анатомічна будова чи фізіологія? Але безліч тварин мають набагато досконалішу будову, ніж людина, розвиненіші органи чуття, наприклад, зір, слух і нюх. То, може, розум відрізняє? Але кожен знає, що й тварини є розумні,— дельфіни, собаки і навіть змії, про яких у Біблії сказано як про мудрих плазунів. І автор роману Веркор доходить висновку, що докорінною відмінністю між людиною і всім іншим живим є релігійне почуття людини й здатність органічно відчувати свій зв'язок з незбагненне величною і святою субстанцією, яка створила її, людину, - з Богом. «Саме молитва відрізняє людину від тварини»,- каже у підсумку один з героїв роману (Веркор. Люди или животные? - Москва, 1957, стор.198). До речі, виразно християнську ноту Веркора намагався спростувати у величезній вступній статті до московського видання цього роману якийсь К. Наумов: «Щодо загальних положень, які Веркор обстоює у своїй післямові, кажучи... про якусь «спільну основу християн­ського і матеріялістичного світогляду» тощо, - то вони, на наш погляд, не витримують наукової критики і з ними не можна погодитися». Але Веркор по суті відкинув спекулятивне прив'я­зування своїх поглядів до марксистської діалектики: «Діалектика - це не система жетонів, які вкидають у лічильну електронну машину, що безпомилково робить підсумки. Діалектика - галузь людського розуму, якому властиві недоліки й помилки» (Там само, стор.223).

Святі книги різних релігій, як би вони не відрізнялися одна від одної, оповідають про первісний безпосередній зв'язок людини й Бога. Це не могло бути легендою чи фольклором хоч би тому, що про цей зв'язок, тобто релігію, свідчать найдавніші й найрізно­манітніші джерела і речові документальні матеріяли багатьох народів. Але потім сталася якась катастрофа у гармонійних взаєминах Творця Всесвіту Бога і найкращої істоти з усіх, створених Богом,— людини. Свідчення про гріхопадіння Адама і Єви, які порушили одвічний договір людини й Бога, коли відкрили себе не тільки Добру, але й Злу,— це свідчення може бути найпереконливішим доказом суті і змісту цієї катастрофи. Зло в образі ворога Бога — Сатани — існувало і до створення людини. Але будучи застереженою Богом щодо визнання Зла, людина все ж таки зігнорувала це застереження і дала себе втягнути в орбіту Зла.

Відтоді й почалися проблеми, які через багато тисячоліть продовжуються й до сьогодні. Зло в образі Божого ворога Сатани зуміло порушити зв'язок людини з Богом, тобто чистоту релі­гійного почуття. Виникали і виникають релігії, які нагадують зіпсований телефон, коли абонент - людина — потрапляє не до бажаного адресата, а до обманщика. Нібито зв'язок діє, але він не приносить правдивої інформації, не дає бажаного щастя - цієї одвічної мрії кожного з нас.

Отже, усім народам притаманне розуміння Бога як володаря світу і нашої долі, притаманне прагнення перебувати з Ним у контакті й зберігати з Ним добрі стосунки, - адже Він Добрий і Людинолюбець.

Проте катастрофічне порушений зв'язок вносить величезну плутанину між людьми. Неправдиві зв'язки - це неправдиві релігії: вірування не в одного Бога, а в багатьох фальшивих, підставних богів; порожні молитви, задобрювання матеріальними жертвами; умовляння, заклинання й зашіптування різних духів; поклоніння статуям вигаданих Зевсів, Афродит, Аполлонів; або ж Перунів, Стрибогів, Дажбогів,- тобто увесь комплекс дій у фальшивих релігіях, які називаються поганством або язичництвом.

Таку релігію мала у глибоку давнину наша Батьківщина - стародавня Україна. У наших предків існував культ багатьох богів - добрих і злих духів, яких треба було постійно задобрювати про­ханнями й жертвами. Серед них лжебогів головним вважався Перун. Це щось було у нас аналогічне до багатобожжя й ідолопоклоніння у стародавній античній Греції, у Єгипті, у Месопотамії, у доколумбовій Америці.

До речі, ще на зорі нової ери Господь, продовжуючи любити грішних людей, послав на наші землі вісника, який мав налагодити правдивий зв'язок з Ним, а саме - Христового учня, апостола Андрія. Але ворог людський і Божий, Сатана, знову перешкодив встановленню цього зв'язку - ідолопоклоніння продовжувалося аж до кінця X ст.

З другого боку, виникали релігії з правильним розумінням єдиного Бога, але далеко не тотожними уявленнями про Його суть, природу, характер, вплив на земне життя і ставлення до людини. Такі світові релігії, як Юдаїзм та Іслам - це монотеїстичні релігії з пошануванням одного Бога. Проте трактування особи Бога у них цілком відмінне від трактування, характерного для іншої релігії, також монотеїстичної, - Християнства, яке від кінця X ст., від Володимирового хрещення, визнаємо й сповідуємо ми, українці.

Говорячи про релігії, відмінні від Християнства, ми не повинні ставити на один рівень поганство (і його сучасні різновиди, такі, як Окультизм і Спіритизм, які прямо служать духам, що не від Бога, а від Божого й людського ворога Сатани) - з одного боку, і монотеїстичних світових релігій, де розуміння єдиного Бога є правдивим, але шляхи до Його пізнання і спілкування з Ним відмінні під тих шляхів, що їх визнають за істинні віруючі християни.

Християнство, Юдаїзм, Іслам - три найпоширеніші у світі монотеїстичні релігії: у них визнається один Бог, але по-різному трактується характер Його взаємозв'язків з людиною. Ці релігії, за винятком Юдаїзму, визнаються різними етносами і країнами. Юдаїзм же вважається національною релігією одних лише євреїв, що проживають в Ізраїлі або поза ним. До національних відноситься також індуїзм і його різновиди - це релігії народів Індії; Конфуціанство й Даосизм - релігії Китаю; Синтоїзм — релігія Японії. З національних релігій лише Юдаїзм є цілком певно монотеїстичною релігією, заснованою на вірі в одного Бога. Для решти національних релігій характерні політеїстичні уявлення, коли Всесвітом нібито керують багато богів або ж Бог уявляється як збірне поняття.

Віруючі християни не повинні вороже ставитися до інших релігій і до народів, які сповідують ці релігії. Ми до кінця не знаємо, навіщо Бог допустив виникнення багатьох релігій, в тому числі й неправдивих. Задуми Божі є великою таємницею, яка відкривається нам у вічності, згідно з Його заповітом.

Можливо, Бог у такий спосіб хоче випробувати нашу вірність і відданість Йому, щоб ми порівняли правдиві та фальшиві віру­вання і самі добровільно, без тиску ззовні на нашу волю, вибрали правду й істину, якою є сам Бог: «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить» (Євангелія від святого Івана, 8: 32).

Запитання

1. Чому Господь іноді допускає розколи релігій, Церков, вірувань?

2. Як трактують релігію атеїсти?

3. Що таке монотеїстичні і політеїстичні релігії?

ХРИСТИЯНСТВО - ЦЕ РЕЛІГІЯ ВСЬОГО ЛЮДСТВА

Глянути на Християнство в цілому, на його великі й малі розгалуження - на різні Церкви, конфесії, деномінації, течії, на його історію у світовому масштабі і в кожній країні - це завдання непросте. І при цьому треба не випустити з поля зору його засадничої духовної концепції, місця серед інших релігій, відмінності від цих релігій.

Християнство -- найбільша релігія світу: кожний третій житель Земної кулі є християнином або живе у країні, де Хрис­тиянство є переважаючою релігією. Дві тисячі років тому було тільки 12 прибічників Ісуса Христа (це були його учні - апос­толи); сьогодні їх близько двох мільярдів. Нема жодного конти­ненту, на якому б Християнство не вкоренилося у віру, духовне життя і побут людей; і дуже мало залишилося у світі країн і народів, де б зовсім не було християн.

Ця релігія - феномен нашої ери; її популярність не завжди піддається логічному поясненню: вона в багатьох відношеннях незбагненна! Єдиний прийнятий усіма доказ надзвичайної популярності віри у Христа — це той, що віра збудована не на страхові, не на примусі, не на насильстві, а на вияві доброї волі, на свободі особистості, на любові. Тому універсальною формулою Христи­янства вважаються слова апостола євангеліста Івана Богослова: «Бог є любов» (Перше Соборне послання св. апостола Івана, 4: 8). Такої формули не має жодна інша релігія світу! Вона властива виключно Християнству, є його суттю, філософією, всеохоплюючою космічною реальністю. Той же апостол Іван, улюблений учень Ісуса Христа, в іншому місці уточнює, про яку любов іде мова: «Ніхто більшої Любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Євангелія від св. Івана, 15: 13).

У своїх нарисах про релігії світу автор час від часу буде звертатися до оцінок, які донедавна давали атеїстичні видання тим чи іншим релігіям. Це цікаво, бо дає можливість зіставити протилежності: релігію безбожництва (адже в атеїзмі теж є віра у відсутність Бога) і релігію віри у присутність Бога. Так от, «Філософський словник» київського видання 1973 р. трактує Християнство тільки... як класову і національно-визвольну боротьбу - «бунтівницький протест проти соціального і національного гноблення, надію на врятування від якого трудящі маси поклали на небесні сили, на Сина Божого»! Далі йдуть інші сфальшовані інтерпретації Християнства. Але ми виділяємо наведене місце, тому що воно штовхає читача на думку: заберіть, мовляв, «соціальне й національне гноблення» - і тоді відпаде усяка потреба в «бунтарському протесті»,
у Християнстві!

Відверто ганьбити Християнство - навіть краще, бо мало хто в це повірить. А говорити про Християнство як про звичайну боротьбу класів і груп в умовах «розкладу рабовласницького суспільства», та ще й філософською мовою - це та півправда, яка гірша під прямого обману. Але саме на таку підміну понять і було розраховано атеїстичне трактування Християнства.

Насправді все складніше, бо зв'язане з космічними силами, з безсмертям, з вічністю, з Богом і Його творчою енергією. Перед Його величчю усякі посилання на класову боротьбу здаються дріб'язковою і тривіяльною балаканиною.

Християнство - це космічний всебічно продуманий план врятування людства і кожної людини від неминучої загибелі, яку приготував Сатана. Після катастрофи падіння первісного людства у гріх пізнання зла Бог кілька тисячоліть виховував людство, вка­зуючи на прикладі одного народу, як треба позбутися гріха. Але це людині виявилося не під силу: надто глибоко людина занурилася в гріх! Тоді Бог явив небувалий акт Любові до людей: Він сам став людиною, щоб неначе згребти на себе усі дотеперішні й майбутні гріхи усіх людей і, ставши людиною, відтак знищити їх разом, піддавшись страшній смерті через розп'яття на хресті. На такий героїзм, на таку самопожертву звичайна людина - навіть з найгероїчнішою вдачею - навряд чи здатна. Отже, безсмертний Бог, творець Космосу і нашої Земної кулі, протягом 33-х років був одночасно і Богом і Людиною. Це був небачений досі акт порятунку людства! Цією Бого-Людиною був Ісус Христос.

Саме Його зачаття без участи чоловіка, сама Його смерть, коли Він і на хресті випромінював любов, - сповнені таємниць, що не піддаються логічному поясненню в природних масштабах; вони можуть сприйматися тільки вірою. Але найбільш вражаючим є те, що Христос зі Своїм пробитим цвяхами і списом тілом, зі Своєю пошматованою плоттю ожив на третій день, воскрес із мертвих, Своєю смертю подолавши смерть як таку, як жах, що висів над людством від самого моменту гріхопадіння. Ісус Христос вирвав у смерті її жало - і не тільки для самого Себе, а й для всіх, хто увірує в Нього.

Іноді питають: чи Ісус Христос був євреєм? Відповідь на це може бути така: і так, і ні! Сам Христос ніколи не називав себе євреєм, зате часто називав себе Сином Отця небесного і Сином Людським, тобто Бого-Людиною, що й було насправді. Але Він мусив від когось мати тіло, народитися як дитина, бо інакше, як би Він міг стати Людиною для здійснення Свого плану спасіння? У цьому відношенні, як житель Землі, Він народився від пречистої Діви Марії, яка походила справді зі старовинного юдейського царського роду Давида. Але паспортів тоді не було і національності в них не вписували. Але коли б і були такі паспорти, то, повторюю, Христос, як Бог і як Людина, ніколи не говорив, що Він належить до якоїсь певної національності. Він - для всього людства; Він - Космічна, Божественна особистість.

Дуже важливими у короткому земному житті Ісуса Христа є ті 40 днів, які Він провів після свого воскресіння і перед вознесінням на небо. Його бачили і з Ним говорили тисячі людей, маючи перед собою незаперечний доказ реальності перемоги над смертю і по-новому сприймаючи глибину Ісусової науки. Такий скептик, як, наприклад, Його учень Хома, навіть пальцями торкався Його ран і, переконавшись у правді, вигукнув: «Ти Господь мій і Бог мій!». Саме в ці 40 днів Він дав уявлення дванадцятьом Своїм апостолам і багатьом іншим учням, що приєдналися до них, як треба влаштувати Церкву Його, яка ширитиме Його науку по світі, яка хреститиме народи в очікуванні Його другого приходу на Землю.

Христос - засновник Християнства. Але це зовсім не озна­чає, що, заснувавши цю нечувану доти релігію Любові і відійшов­ши у невидимий для нас світ, Він віддалився від справ і тільки пасивно спостерігає, як виконуються Його настанови й заповіти. Ні, воскреслий Христос діє серед нас! Ось уже дві тисячі літ удень і вночі, щохвилини і щосекунди Він невтомний і не знає спочинку. Справа в тому, що Бог - один-єдиний. Але він має незбагненну здатність виступати одночасно в трьох особах -Отця, Сина і Святого Духа. Так от, після відходу Ісуса Христа як Бого-Людини, Він діє як невидимий, але наймогутніший і незмінне добрий Святий Дух. Якби не Святий Дух, людство давно самознищилося б від воєн, хвороб, космічних або земних катастроф: землетрусів, падінь астероїдів, гігантських паводків чи знищення повітряно-кисневої оболонки Землі. Люди часом самі допомагають Сатані знищувати самих себе своєю нерозум­ною мілітарною або індустріально - господарською діяльністю, своєю злонавмисною і порочною політикою, - якби не охоро­няюча ласкава рука Бога, який виступає в образі Святого Духа, день і ніч пильнуючи наше життя. Шкодячи самим собі, деякі люди ще набираються безсоромності винуватити Бога, що Він недобрий, бо допускає зло, хвороби і війни. Насправді такі люди самі викликають на себе і на інших ці біди, мов вовка з лісу.

Благотворна дія Святого Духа очевидна на прикладі України. Двічі Бог посилав нам світло Христової віри — через апостола Андрія Першопокликаного (або Першозваного) в першому столітті нашої ери і через князя Володимира в десятому столітті. Незва­жаючи на ідолопоклонство й огидне поганське служіння Перунам і Дажбогам, Святий Дух, уся Свята Трійця зберегли нас, сформували з нас націю, дали нам гарну землю в центрі Європи з родючими фунтами і тихоплинними ріками. Тепер, після століть неволі, Господь дав нам незалежність без пролиття жодної краплини крови! Цінуймо це, дякуймо за це. А головне - знаймо, що це іде від добрих ласкавих рук Отця, Сина (тобто Ісуса Христа) і Святого Духа.

Запитання

1. У чому полягає унікальність Християнства?

2. Як оцінюють Християнство філософи-безбожники?

3. Яка рол я Ісуса Христа в заснуванні Християнства?

Дата добавления: 2015-05-09