Грошовий обіг та його закони

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безго­тівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.

Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом пев­ного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'яз­ки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхід­них для обігу, може бути визначена за такою формулою:

СЦ-К + П-ВП

КГ = О

де КГ — кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ — сума цін товарів, реалізованих протягом року; К — сума цін товарів, про­даних у кредит; П — платежі за кредити минулого року; ВП -платежі, які взаємно погашаються; О — швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

В умовах заміни золотомонетного обігу паперовими гро­шима-закон обігу папе­рових грошей,що полягає в тому, що випуск їх повинен дорів­нювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима немину­че призводить до знецінення їх.

Більшість сучасних західних економістів для визначен­ня кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на нео­класичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запроп. І. Фішером: М*V = Р*Q,

де М — маса грошей в обігу; V - - середня швидкість обігу гро­шей; Р — середній рівень цін на товари та послуги; Q — кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

52. Інфляція: зміст, причини, види, вимір, наслідки

Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей.

Інфляція — це знецінення грошей, спричинене дис­пропорціями в суспільному виробництві й порушен­ням законів грошового обігу, яке виявляється у стійко­му зростанні цін на товари і послуги.

Існують різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфля­цію як суто грошове явище, спричинене порушенням за­конів грошового обігу; другий — як макроекономічне яви­ще, спричинене порушенням пропорцій відтворення, і на­самперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Інфляція — зовні виглядає як знецінення грошей вна­слідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується стійким зростанням цін на товари та послуги.

Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Насправді ж інфляція зумовлена комп­лексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є: порушення пропорцій відтворення між виробницт­вом і споживанням, нагромадженням і споживанням, по­питом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою то­
варних цін; значне зростання дефіциту державного бюджету і дер­жавного боргу, зумовлених непродуктивними державнимивитратами; надмірна емісія паперових грошей, збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між держава­ми, що супроводжуються загостренням конкуренції на світо­вих ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, заго­стренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продоволь­чою, фінансовою та ін.)

Інфляція може набувати різноманітних форм: повзуча інфляція — інфляція, що розвивається посту­пово коли ціни зростають поступово і незначною мірою (5— 10 % на рік), помірна інфляція (3—5 % на рік), галопуюча інфляція інфляція, коли ціни зростають швидко — на 20—100 % щорічно, гіперінфляція — інфляція, коли ціни зростають астро-номічно — на 1—2 % щодня або на 500 % і більше на рік, збалансована інфляція — інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на біль­шість товарів та послуг, незбалансована інфляція — інфляція, коли співвідно­шення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару, очікувана інфляція — зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період часу, неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфля­ційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників — на сировину та засоби вироб­ництва, інфляція попиту - - це порушення рівноваги між по­питом і пропозицією з боку попиту, інфляція пропозиції — зростання цін внаслідок підвищен­ня витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції., стагфляція — це інфляція, що супроводжується стаг­нацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Рівень інфляції можна обчислити за формулою: Н=∑Р¹Q¹/=∑Р⁰Q¹

де Н - індекс зростання цін за рік; Р° і Р¹ - ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років; Q¹— обсяг виробництва певного продукту в поточному році.

Економічні наслідки інфляції: інфляція руйнує нормальні господарські зв'яз­ки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвести­ційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростан­ня виробництва, зростає спе­куляція, тіньова економіка, корупція, порушується нормальне функціонування кре­дитно-грошової системи, знецінення грошей підриває сти­мули до нагромадження згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на ос­нові бартерних угод, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни.

Соціальні наслідки інфляції: інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги, інфляція знецінює попередні грошові заоща­дження населення в банках, страхових полісах, щорічну рен­ту та інші паперові активи з фіксованою вартістю, інфляція посилює безробіття, підриває моти­вацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціаль­ну диференціацію населення і соціальну напругу в су­спільстві.

53. Необхідність, зміст і джерела кредиту

Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин. Термін "кредит" походить від лат "позика. Існування кредиту пов'язане з позичковим капіталом.

Позичковий капітал — це грошовий капітал, який нада­ється його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).

Рух позичкового капіталу називають кредитом.

Кредит — це система відносин з приводу акуму­ляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Джерела кредиту:

1. грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу.

2. рух бю­джетних засобів, цільових фондів та резервів.

3. грошові доходи і заощадження приватних осіб.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не пере­ставали виконувати функцію капіталу, вони повинні руха­тись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тим­часово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні - з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Принципи функціонування кредиту: 1. обов'язковість повернення кредиту. 2. платність. 3. строковість. 4. Цільовий характер. 5 Матеріальна забезпеченість

Дата добавления: 2015-05-09