Форми і види кредиту.Кредитна система України

За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сфе­рою поширення та розміром позичкового відсотка розріз­няють:

1. Комерційний кредит — надається одним підприєм­цем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою пла­тежу. Об'єктом - товарний капітал. Інструмент комерційного кредиту - вексель. Вексель може набувати форм простого (видається позичаль­ником на ім'я кредитора із зазначенням місця та часу видачі векселя, розміру суми, місця й часу платежу) і переказного векселя, або тратти (письмовий наказ кредито­ра позичальникові про сплату певної суми третій особі або пред'явнику). Особа, що видає переказний вексель, назива­ється трассантом, а особа, на користь якої виписана трат­та, — ремітентом.

Мета комерційного кредиту — прискорення реалі­зації товарів та втіленого в них прибутку.

Величина позичкового відсотка за комерційний кредит нижча від банківського; входить у ціну товару та суму век­селя.

2. Банківський кредит — найпоширеніша форма кре­диту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Кредитором є банк, а позичальником — домогосподарства, підприємницький і державний сектор.

Мета банківського кредиту — отримання прибутку з позик. Банківський кредит не має цільового обмеження.

Банківський кредит — це форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання час­тину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банків­ського відсотка.Поділяють на:

-незабезпечений (блан­ковий) та забезпечений (векселем, майном чи цінними па­перами);

-онкольний (погашаєть­ся на першу вимогу банку); короткостроковий (до 1 року); середньостроковий (від 1 до 3 років); довгостроковий (по­над 3 роки);

-за ступенем ризику — стандартний і з підвище­ним ризиком;

-за способом погашення кредиту — кредит, що по­гашається в розстрочку (поступово, частинами), та одно­ разового погашення;

3.Споживчий кредит - - надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування (холодильників, пральних машин, телерадіоапаратури, меблів, автомобілів тощо).

4.Іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під за­ставу нерухомого майна. У випадку несвоєчасного повер­нення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність банку.

5.Лізинговий кредит — відносини між юридичними осо­бами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжу­ються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою ком­панією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнан­ня і надає його в оренду.

6.Ломбардний кредит - - короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту.

7.Державний кредит — система економічних відно­син між державою в особі Ті органів влади чи управлін­ня, з одного боку, та фізичними і юридичними особа­ми - - з іншого, за яких держава виступає як пози­чальник, кредитор чи гарант. Дер­жавні запозичення можуть мати як грошову форму так і натуральну.

Кредитна система — це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування (функціональна структу­ра) та сукупність кредитно-фінансових установ, які ство­рюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).

Структура:

- центральний банк;

- комерційні банки;

- спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовніш­ньоторговельні, ощадні банки тощо);

- небанківські фінансово-кредитні установи (стра­хові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії)

Центральний банк --це державна установа, яка є го­ловною ланкою кредитної системи. Його ще називають бан­ком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує. Головне завдання центрального банку-управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю, через які держава через централь­ний банк проводить грошово-кредитну політику.

Комерційні банки є основою кредитної системи.

55. Банківська система: зміст, рівні, функції.

Банківська система- це сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів.

Банківська система Укр складається з: нацбанку(проводить ДРЕП, забеспечує стабільність грошової одиниці)

Згідно з законодавством в Укр функціонують універсальні та спеціалізовані банки.

За спеціалізацією бувають: ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові.

Спеціалізовані: якщо більше 50% його активів є активами одного типу.

Банківські обєднання таких типів: банківська корпорація, холдінгова група, фінансова холдінгова група.

56.Принципи кредиту. Позиковий відсоток, зміст, види.

Кредит-передача коштів та матеріальних цінностей юр, фіз особам на умовах: поверненості, строковості, платності.

Позиковий відсоток-це відсоток, який позичальник сплачує кредитору.

Види відсотків: депозитний(плата банку за зберігання грошових коштів на рахунку),позиковий, обліковий (ставка,за якою центр банк надає позики комерційним),дисконтний (який одержує банк при купівлі векселів)

57.Фінанси:зміст, структура, функції.Фінансова система України.

Термін "фінанси" походить від латинського означає "дохід", "платіж".

Фінанси визначають як систе­му економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими дер­жавами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національ­ного доходу (НД).

До фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспорт­них засобів, зв'язку, охорони здоров'я тощо). Гроші, отри­мані у вигляді заробітної плати чи грошового переказу від родичів, — теж не є фінансами.

Структура:

Фінанси домогосподарства — грошові відносини щодо формування та використання громадянами (членами сім'ї), які разом проживають і ведуть домашнє господарство, спільного грошового фонду, який називають сімейним бю­джетом.

Фінанси підприємств, установ та організацій — си­стема відносин між юридичними особами, між юридични­ми особами і державою, між юридичними і фізичними осо­бами з приводу формування та використання певних гро­шових фондів (фінансових ресурсів). На цьому рівні фор­мується переважна частка фінансових ресурсів країни.

Фінанси громадських об'єднань — система відносин між: громадськими об'єднаннями та їхніми членами; щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг; за напрямами використання грошових фондів об'єд­нання; громадськими об'єднаннями і підприємствами, орга­нізаціями й установами (добровільні внески, пожертвуван­ня тощо); між різними рівнями громадських об'єднань; між громадськими об'єднаннями і підвідомчими гос­подарськими об'єднаннями.

Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов'язана з первинним і вторинним розподілом та використаням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.

Значення фінансів. Фінанси виникли як реакція на реальні потреби суб'єктів суспільного життя. Завдяки аку­муляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабіліза­ційний вплив на економічний стан членів сім'ї, економічний і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.

Найважливішими ланками фінансової системи держави є державний бюджет, мінестерство фінансів, козначейство, національний банк України, бюджети різних рівнів.

58. Бюджетний дефіцит: причини, наслідки, заходи щодо його обмеження.

Державний бюджет є головною ланкою бюджетної си­стеми держави.

За станом розрізняють державний бюджет:

- нормальний (збалансований), коли надходження і
видатки бюджету врівноважені;

- дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

- профіцитний, навпаки.

В Україні виникло явище прихованого бюджетного дефіциту, яке проявилося у невчасному та (або) неповно­му фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чи­ном, уряд скорочував видатки, зменшуючи відкритий дефі­цит бюджету.

Причини бюджетного дефіциту:

— спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного бюджету; збільшення державних витрат на розвиток військо­ вопромислового комплексу (ВПК), реалізацію соціальних програм, фінансування збиткових підприємств тощо; значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків; зростання витрат на утримання управлінського апа­рату; непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту: перехід від фінансування до кредитування; ліквідація дотацій збитковим підприємствам; зменшення видатків на фінансування ВПК, соціаль­них програм, державне управління; зміна системи оподаткування.

Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спа­ду обсягів національного виробництва, коли податкові над­ходження зменшуються, а потреба у видатках зростає.

Профіцитний бюджет характерний для періоду еконо­мічного зростання і застосовується як засіб для упередження економічного буму, за яким неминуче наступає економіч­ний спад.

Балансування бюджету, таким чином, здійснюється не щорічно, а залежно від фази ділового циклу.

Є ще один досить важливий аспект бюджетного дефіци­ту. Розрізняють бюджетний дефіцит: фактичний (відображає реальні надходження і видатки за певний період часу), структурний (показує, якими мають бути надхо­дження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва);циклічний (відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різни­ця між фактичним і структурним дефіцитом).

59. Державний борг. Управління державним боргом

Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитну державного бюджету утворює державний борг.

Державний борг існує у двох формах: внутрішнього боргу перед юридичними та фізични­ ми особами країни; зовнішнього боргу перед іноземними країнами (між­народними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).

Існує безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом:

з одного боку, державний борг є різницею між нагрома­дженою сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і сумою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефі­цит формує державний борг;

з другого боку, зростання боргу потребує додаткових ви­трат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зрос­тання бюджетного дефіциту.

Вплив державного боргу на економіку: позитивний - у фазі економічного спаду викорис­тання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, стимулює економічне зростання;

негативний - витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу
доходів на користь власників державних облігацій, змен­шення обсягу споживчого попиту, збільшення податків дляобслуговування державного боргу.

Управління державним боргом — це система заходів держави, пов'язана з: вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу; випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань; погашенням нових боргових зобов'язань; виплатою відсотків на позики; зміною строків позик; зміною відсоткових ставок на позики (конверсія); анулюванням боргу (у випадку фінансової неспро­можності держави).

60. Податки: зміст, структура, функції. Фінансова система України

Головним джерелом доходів держави є податки.

Податки — обов'язковий внесок до бюджету відповід­ного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податкова система — сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудо­ви, а також інститутів та організацій, що забезпе­чують вилучення їх, здійснюють контроль за дотри­манням податкового законодавства.

Елементи системи оподаткування: суб'єкт (платник податків) — юридична чи фізична особа, що сплачує податки; об'єкт оподаткування — кількісно визначений еко­номічний феномен, який служить базою для податкуван­ня. Іншими словами, податкова база — це грошова сума, з якої вилучається податок; джерело оподаткування — дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню.

Джерело та об'єкт оподаткування взаємно пов'язані, оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують власне дохід або майно, що забезпечує дохід, ці два елементи взаємопов'язані. Якщо ж сплачується по­даток на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, такий взаємозв'язок втрачається.

Податкова ставка (норма оподаткування) — законодав­че встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Податкова ставка може існувати в таких формах: середньої податкової ставки — відношення обсягу
податків до величини доходу, що підлягає оподаткуванню; граничної податкової ставки — відношення прирос­
ту податків до приросту доходу, що підлягає оподаткуванню. податкові пільги — звільнення від податків або змен­шення податкових ставок.

Податкова квота характеризує рівень оподаткування і визначається як частка податку в доході платника. З точки зору соціальної справедливості, цей елемент оподаткування має бути обов'язковим у формуванні механізму оподатку­вання. Але введення податкової квоти зменшує можливість впливу податків як економічного регулятора держави. Тому податкова квота законодавче не встановлюється.

Зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американ­ський економіст А. Лаффер. Графічне зображення цієї за­лежності відоме як "крива Лаффера"

Ця крива виявляє таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу (ТУ). При подальшому зростанні податкової ставки нівелю­ються стимули до підприємництва та праці, знижується податкова база та податкові надходження до бюджету. При

податковій ставці 100 % держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безоплатно немає.

А Податкові надходження

Ставка оподаткування

Крива Лаффера

За об'єктом оподаткування: податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заро­бітну плату, прибуток, ренту тощо); податки на майно (сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності); податки на споживання (сплачуються при викорис­танні доходів). За методом стягнення: розкладні — спочатку встановлюється обсяг податко­вих надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями

Визначальним критерієм класифікації податків є фор­ма оподаткування.

За цією ознакою розрізняють такі податки:

Прямі — вилучаються безпосередньо у власників май­на, отримувачів доходу.

Непрямі (опосередковані) -- вилучаються у сфері ре­алізації або споживання товарів та послуг, тобто перекла­даються на споживача і не залежать від рівня доходу.

Дата добавления: 2015-05-09