Теорія циклів:монетарна,кейнсіанська. марксистська

Промисловий цикл та його фази.

Промисловий (Середній, економічний) цикл є найгострішою фор­мою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим спо­собом вирішення їх.

Матеріальна основа- періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів визначається періо­дом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здій­снювалося з періодичністю 10—11 років.

Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази:

економічної кризи:

- перевиробництво товарів стосовно платоспроможно­го попиту на них;значне скорочення обсягів виробництва;падіння цін;дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;біржовий крах і банкрутство підприємців;зростання безробіття;зниження рівня заробітної плати;спад рівня прибутку;масове знищення товарів, устаткування тощо;дезорганізація кредитної системи.
Депресія: застій виробництва; низький рівень цін; незначний обсяг торгівлі; невисока ставка позичкового відсотка; ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення:розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня; зростання цін; підвищення прибутку; зростання зайнятості; пожвавлення торгівлі; посилення оптимістичних очікувань (сподівань).
Піднесення: перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня; швидке зростання зайнятості; підвищення заробітної плати й інших видів доходів; кредитна експансія; штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажан­ням купити більше товарів за нижчими цінами; розширення пропозиції, яка з часом перевищує по­пит і готує нову кризу.

Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не залишали байдужим жод­ного з провідних економістів XIX—XX ст. Розглянемо де­які з теорій циклів.

Монетарна теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кре­диту. Збільшення пропозиції грошей і прискорення швид­кості їхнього обороту стимулює сукупний попит, а він, у свою чергу, зумовлює розвиток обсягів національного виробницт­ва, обсягів реалізації та зростання цін, і навпаки, згортання кредиту (пропозиції грошей) спричиняє протилежну тен­денцію — зменшення обсягів виробництва тощо.

Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень, таких як залізниці, авіаційні лінії, сучасні си­стеми супутникового зв'язку тощо.Вона акцентує увагу на величезному значенні техноло­гічних змін, нововведень та відкриттів.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у над­мірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричиняти­ме скорочення споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшення доходів тих, хто виробляє предмети споживання, призведе до скорочення попиту на засо­би виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва вироб­ляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання. Прихильники цієї теорії вважають, що спокій на ринку споживчих товарів є запорукою безкризового розвитку.

Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та ін.) вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвес­тування.

Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. М. Кейнс та ін.) ви­ходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік. Ці теорії не мають са­мостійного значення, оскільки психологічні чинники впли­вають на цикл опосередковано через економічну поведін­ку. Схильність до заощаджень, споживання та інвестуван­ня справді має дуже важливе значення для стану економіч­ної системи. Люди оптимістично налаштовані в період роз­ширення кредиту і песимістично — у періоди його згор­тання.

Таке розмаїття теорій (а їх понад 200) пояснюється тим, що економічні коливання суттєво відрізняються в різних країнах, у різні історичні періоди та в межах одного істо­ричного періоду за тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують.

Марксиська теорія: цикли повязував з оновленням основних фондів

68. Зміст, головні завдання економ. Політики

Економічна політика являє собою дуже важливий елемент взаємозв'язку позитивної та нормативної економічних теорій, і як її наукове обґрунтування виступає нормативна економіка. Необхідно розрізняти теоретичну і практичну економічну політику.

Теоретична економічна політика являє собою вчення про економічну політику. Тому она спирається на пізнання економічної теорії, її основне завдання полягає в тому, щоб лати обґрунтування пріоритетних завдань економічного розвитку й інструментів досяг­нення їх, показати можливий побічний вплив і конфлікти. Проте вона не повноважна нав'язувати свої висновки й пропозиції політикам і державній бюрократії.

Практична економічна політика також базується на наукових знаннях економічної теорії, але формується під впливом певних ціннісних уявлень, які проголошуються в програмах політичних партій, що перебувають при владі. Політичні лідери можуть прислухатися до рекомендацій наукової економічної політики, але можуть і відкидати їх Оцінні міркування правлячих партій домінують у реалізації практичної економічної політики.

Економічна політика е складовою загальної політики держави. Тому її реалізація відповідає глобальній меті загальної політики: максимізація суспільного блага. В галузі економіки максимізація суспільного блага втілюється в меті максимізації економічного добробуту, яка конкретизується в оперативних завданнях економічної політики.

До оперативних завдань економічної політики належать: завдання народногос­подарської стабілізації та економічного зростання, структурні завдання, завдання розпо­ділу й перерозподілу.

Народногосподарська стабілізація як оперативне завдання економічної політики відповідає завданню досягнення стабільних параметрів стану 1) монетарної системи країни; 2) ринку праці, коли забезпечується високий рівень зайнятості; 3) сальдо зовніш­ньоторгового балансу країни, коли досягається його позитивна величина.

Мета економічного конкретизу­ється як в кількісному зростанні, яке виражається у збільшенні реального доходу на душу населення, тобто у збільшенні масштабів ВВП, так і в якісному зростанні, яке передбачає поліпшення забезпечення членів суспільства суспільними благами.

Структурні завдання спрямовані на сприяння гнучкості адаптації пропозиції до умов виробництва, які змінюються під впливом НТП.

Завдання розподілу і перерозподілу відповідають завданням соціальної справед­ливості розподілу доходу і капіталу. Досягнення цієї мети гарантує соціальний мир у суспільстві.

Дата добавления: 2015-05-09