Культурно-виховна та просвітницька робота (принципи, форми, методи та засоби)

1. Принципи культурно-виховної та просвітницької роботи:

§ загальнодержавна і.патріотична спрямованість;

§ науковість змісту та організації культурно-виховної і просвітницької роботи;

§ безпосередній зв'язок із життям країни та Збройних Сил, завданнями, що вирішуються частинами та підрозділами; цілеспрямованість, плановість, оперативність та безперервність;

§ диференційований підхід до різних категорій особового складу;

§ доступність та конкретність;

§ спирання на національні та світові духовні, культурно-естетичні цінності;

§ активне залучення особового складу до художньо-естетичної творчості.

2. Форми культурно-виховної та просвітницької роботи.

Форми культурно-виховної і просвітницької роботи – це органі­заційне поєднання засобів та методів впливу, а також людей за ідейно-тематичним задумом заходу. Це організаційний бік існування і вираження змісту.

Вони поділяються:

§ за змістом - прості (виступи, промови, лекції, зустрічі, діалог, монолог тощо) та комплексні (тематичні вечори, усні журнали, народні університети, школи культури, вечори відпочинку та ін.).

Комплексні характеризуються складністю структури, різноманіттям методів і засобів, що використовуються.

- тематичні вечори (ранки), читання;

- вечори відпочинку;

- усні журнали;

- школи культури;

- вечори запитань та відповідей;

- вечори вшанування;

- технічні вечори;

- вікторини;

- кінофестивалі, кінолекції, кіновечори;

- огляди і конкурси художньої самодіяльності;

- клуби веселих і кмітливих;

- гуртки художньої самодіяльності, технічні гуртки;

- виставки, бали, карнавали;

- ритуальні дії тощо.

Прості форми – ті, що розкриваються за допомогою якогось одного засобу чи методу. Це: бесіди; лекції, диспути, зустрічі, мітинги тощо.

§ за охопленням особового складу - індивідуальні, гурткові (групові) та масові (мітинги, публічні лекції, усні журнали, вечори відпочинку, маніфестації, фестивалі та ін.).

§ за складом учасників: індивідуальні, групові (гурткові), масові.

3 Методи культурно-виховної, просвітницької роботи.

Методика культурно-виховної і просвітницької роботи – це система прийомів і способів впливу на свідомість і почуття у властивих культурно-виховній роботі формах в конкретних умовах з метою виховання, просвіти, культурно-естетичного збагачення особового складу.

Методи культурно-виховної і просвітницької роботи – це способи впливу на свідомість і поведінку людей, залучення їх до суспільно-корисної діяльності.

В культурно-виховній і просвітницькій роботі широко використовуються методи:

§ методи педагогіки, агітації та пропаганди;

§ методи сумісної діяльності і колективної творчості;

§ методи виховання (такі, як переконання, приклад, змагання, навіювання, примус, спонукання, осудження)

§ методи інформування;

§ методи самодіяльної творчості, активізації творчих сил (до них можна віднести постановку творчих завдань, моделювання нестандартних ситуацій, які сприяють розвитку творчих начал; організацію творчої співдружності; організацію творчих змагань).

4. Засоби культурно-виховної та просвітницької роботи:

§ спілкування,

§ періодична преса (газети і журнали),

§ засоби наочності,

§ література (художня, науково-пізнавальна та інша) і мистецтво (театральне, музика, образотворче, живопис, хореографія, кіномистецтво та ін.),

§ радіо та телебачення.

17. Військово-соціальна робота (сутність, зміст та завдання).

Військово-соціальна робота – це система соціально-правових, інформаційних і організаційних заходів, спрямованих на сприяння військовослужбовцям і працівникам Збройних Сил, членам їх сімей, у реалізації встановлених законами України, іншими законодавчими актами, прав і пільг, одержання ними соціальної допомоги та відповідних компенсацій, створенні у військових і трудових колективах соціальних умов і гарантій, які б забезпечили їх нормальну життєдіяльність, сумлінне ставлення до виконання покладених на них функціональних та службових обов'язків.

1. Зміст військово-соціальної роботи: формування у особового складу

§ гуманістичного світогляду, патріотизму, вірності конституційному обов'язку, Військовій присязі;

§ громадської свідомості та відповідальності;

§ вірності ідеалам і цінностям українського народу, його героїчним традиціям і традиціям захисників Батьківщини, правової свідомості;

§ культури спілкування у військовому колективі;

§ усвідомлення сутності та змісту етикету військовослужбовців і необхідності неухильного дотримання його вимог, активної гро­мадянської позиції;

§ розуміння власної відповідальності за захист незалежності, суверенітету, та територіальної цілісності України;

§ за стан бойової готовності та боєздатності підрозділу;

§ створення здорового морально-психологічного клімату у підрозділах та згуртування військових колективів, необхідних передумов для адаптації військовослужбовців до умов військової служби;

§ самореалізації та самоствердження кожного військовослужбовця;

§ реалізації потреб особового складу у своєму розвитку як особистості;

§ забезпечення твердого статутного порядку та високого рівня організації служби військ, всебічного ма­теріально-побутового та іншого забезпечення,

§ чіткої організації повсякденної діяльності;

§ озброєння особового складу знаннями Конституції України, законів із військових питань, статутів Збройних Сил та інших нормативних актів і документів, які регламентують проходження військової служби і визначають права та обов'язки, соціальні та правові гарантії всіх категорій особового складу;

§ розвиток товариської взаємодопомоги в усіх сферах військової діяльності.

2. Завдання військово-соціальної роботи:

§ сприяння військовослужбовцям і працівникам, членам їх сімей у реалізації встановлених законами України та іншими законодавчими актами, прав і пільг, у дотриманні ними соціальної допомоги та відповідних компенсацій;

§ створення у військових та трудових колективах соціальних умов і гарантій, які б забезпечили їх нормальну життєдіяльність, сумлінне ставлення до виконання покладених на них функціональних та службових обов'язків.

Дата добавления: 2015-05-07