Зовнішня політика Мазепи. Українсько-шведський союз

Дипломатія Виговського. Гадяцький трактат та його оцінка

Після смерті Б.Хмельницького на престол сів його 16-річний син Юрій, його прізвище було настільки відомим, що на вік ніхто уваги не звертав. Але 25 жовтня 1657 р. гетьманом був обраний ген. писар Іван Виговський

Жовтень 1657 р. – союз із Швецією (допомога при нападі, повідомлення про замисли ворогів, визнання України вільною д-ою, обидві країни мали вільну торгівлю через Пруссію, Україна має право наймати військо у шв. провінціях). Але Швеція зайнялася війною з Данією і не виконала обіцянок.

Виговський відновив союз з Кримом, татари знову стали союзниками українців. Польща давала шалені обіцянки лиш би повернути на свій бік Україну.

Щодо Москви то Виговський не хотів розривати з нею зв’язки, хотів прирівняти їх. Виговський не хотів, що Росія втручалася у вн. справи України, а Росія ж не зразу визнала Виговського, що показало, що Росія взяла гостріший курс щодо Війська Запорізького.

ГАДЯЦЬКИЙ ТРАКТАТ

Становище України почало погіршуватися, рос.армія стояла на кордоні, а опозиція знову почала виступати. Тому Виговсьму потрібно було іти на поступки

16 вересня 1958 р. - під Гадячем було укладено договір з Польщею, що проголошував унію України з Польщею та Литвою – федерація трьох держав. (король обирався один на три держави, відновлено уряди воєвод, військо мало складатися з 30 тис. козаків і 10 мис. найманих вояків, Україна мала відкрити скарбівню для вироблення грошей, київська академія зрівнювалася з Краківською, повна свобода слова та друку) Українські делегати намагалися, щоб до Великого князівства Литовського були включені Зх. Укр..землі, але вони не були підтримані.

Російський же цар на відповідь проголосив Виговського зрадником і закрикав до непокори гетьманові. Виговський же вислав маніфест, що сповіщав про припинення зв’язків з Москвою.

У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польшу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав молодому монархові поради у польських справах. Від Петра I Мазепа отримав чимало нагород.

Завдяки близьким стосункам із Петром I Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Польська шляхта спробувала вигнати козаків. Правобережне козацтво на чолі Семеном Палієм підняло повстання (12 тис.). Незабаром перед повстанцями впали Немирів, Бердичів та Біла Церква. Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається Карл XII. Мазепа ж переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру.

1700 року вибухнула Північна війна. Головними супротивниками виступали російський цар Петро І був 18-річний король Швеції Карл XII. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І вирішує модернізувати армію. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, відмінялися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Петро І поставив на чолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо.

Українські селяни і міщани скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завдавали утисків місцевому населенню.

Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів, що не може дати і 10 чоловік, сказав боротися самому. Це було для гетьмана останньою краплею. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини.

Умови, за яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав.

Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина сіяли жах серед українців, тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер. Похований у Галаці.

Дата добавления: 2015-05-07