Участь української делегації в роботі Брестської мирної конференції

Перед мирною конференцією радянський уряд знову спробував залучити країни Антанти до участі в ній. Німецьке командування вимагало від свого уряду яко­мога скоріше завершити переговори, бо на середину бе­резня воно призначило генеральний наступ на Західному фронті.

Мирна конференція в Брест-Литовську велася в три етапи — з 22 грудня 1917 р. до 3 березня 1918 р.

На першому етапі (22 — 28 грудня 1917 р.) глава ра­дянської делегації А. Йоффе запропонував проводити відкриті засідання з правом публікації їхніх протоколів і обговорити умови демократичного миру без. Глава німецької делегації міністр закордонних справ Р. фон Кюльман спочатку домігся трьох днів перерви для відповіді, а потім дав згоду, якщо країни Антанти теж погодяться на ці умови. Зрозуміло, що це пере­креслювало їх згоду на мир без анексій і контрибуцій.

З січня 1918 р. в Брест-Литовськ прибула делегація УНР на чолі з В. Голубовичем. Того часу в Києві перебували офі­ційні представники Франції й Англії, Італії, Японії, Румунії, Сербії та Бельгії. Однак коли УНР почала переговори в Бресті з Німеччиною, країни Антанти розірвали з нею відносини. З тієї ж причини США так і не визнали Центральну Раду й уряд УНР.

Делегація УНР у Бресті офіційно оголосила, що не ви­знає радянський уряд і почала сепаратні переговори з Ні­меччиною та Австро-Угорщиною. Влада ЦР в Україні стала вже фікцією. Але ко­ли в Брест прибула делегація радянської України, Німеч­чина й Австро-Угорщина відмовилися її визнати й вирі­шили укласти договір з урядом Центральної Ради, допо­могти йому повернутися в Україну ціною своєї воєнної окупації й українських продовольчих поставок.

Договір між Центральною Радою й представниками Четверного союзу був підписаний у Бресті 9 лютого 1918р. Окупувавши Україну, німецькі війська згодом розігна­ли Центральну Раду й надали владу пронімецьки орієнто­ваному гетьману П. Скоропадському.

На другому етапі мирних переговорів радянської Росії з Четверним союзом у Бресті (9 січня — 10 лютого 1918 р.) радянську делегацію очолив Л. Д. Троцький, який не виконав вказівок В. І. Лені­на, офіційно визнав делегацію Центральної Ради й дав привід німцям зірвати переговори та перейти в збройний наступ проти радянської держави.

На конференції в Бресті 18 січня генерал Гоф­ман поклав на стіл перед радянською делегацією карту, де було визначено, яку територію буде відрізано від Росії на користь Німеччини. Росія мала погодити­ся на окупацію України відповідно до договору з ЦР. Німецька делегація категорично зажадала задоволення її умов.

Весь цей час В. І. Ленін вів рішучу боротьбу проти «лі­вих комуністів», які закликали до «революційної війни» проти Німеччини. Він вимагав негайно укласти мирний договір з Четверним союзом, щоб урятувати радянську республіку. Ленін домігся відповідного рішення.

Троцький 10 лютого оголосив на конференції про припинення Росією стану війни й демобіліза­цію армії, а також про відмову підписати мирний договір з Німеччиною. Мирна кон­ференція в Бресті таким чином була зірвана. Навіть нім­ців здивувала позиція Троцького.

Дії Троцького спочатку були підтримані багатьма орга­нізаціями в Петрограді й Москві. Але невдовзі виявила­ся ціна демагогічної заяви Троцького: 18 лютого німецькі війська по всьому фронту перейшли в наступ проти ра­дянської держави. Авантюрна позиція Троцького дорого обійшлася ра­дянській державі. Німецькі війська після окупації Укра­їни вдерлися в Прибалтику й Білорусію, почали наступ по території Росії. Ленін вимагав негайно прийняти ні­мецькі вимоги, підписати мирний договір і дати збройну відсіч агресорові. Згодом прийняли рішення погодитися на мир з Німеччиною.

Третій етап переговорів відбувся 1 — 3 березня 1918 р. в Бресті. Тепер Німеччина диктувала набагато каральніші умови, ніж у січні — на початку лютого. При цьому ні­мецький уряд вимагав прийняти ультиматум протягом 48 годин, а ще через три дні підписати мирний договір і ратифікувати його у двотижневий термін.1 березня радянська делегація в Бресті заявила, що змушена «прийняти умови, які зі зброєю в руках продиктовані Німеччиною Російському урядові». Обговорювати умови договору вона відмовилася.

12,13. Підготовка, підписання, зміст, значення Берестейського мирного договору

Мирний договір між Українською Народною Республікою з одного боку, Німеччиною, Австро- Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 2 січня 1918 у Брест- Литовську; перший мирний договір у Першій світовій війні 1914 - 1918. Ініціатива у мирних переговорах з Німеччиною та її союзниками належала радянській Росії. 3 грудня 1917 Раднарком РСФРР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15 грудня обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Брест-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території УНР, і Українська Центральна Рада мусила визначити своє ставлення до них. І хоча УНР не хотіла цього робити, але народ бажав миру. На нараді керівників провідних партій було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича, М.Левитського, М.Любинського, М.Полоза і О.Севрюка. 1 січня 1918 делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закордонних справ Росії Л.Троцький змушений був заявити, що рос. делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору.

Після відновлення переговорів 1 лютого 1918 Л. Троцький заявив, що в складі рос. делегації перебувають представники укр. радянського уряду Є.Медведев і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками УЦР, не можна розглядати, як мир з УНР. У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР (див. Універсали УЦР) і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.

О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнар. договори. У Німеччині і Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою, і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукр. земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край. На відміну від укладеного пізніше (3.3.1918) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні екон. відносини. Зобов'язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918 поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн п хліба, 2 750 тис. п м'яса (живою вагою), іншу с.-г. продукцію і пром. сировину. За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918, Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на тер. України і укладений ним договір із країнами Четверного союзу, Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь- яку агітацію і пропаганду проти уряду і громад, установ УНР, укласти з нею мирний договір. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі госп. статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-нім. командуванням в Україні, відтак до падіння дем. УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

В зазначеному договорі визнавалась de jure Україн­ська Народна Республіка, встановлю­вались її державні кордони, було за­кріплене рішення про початок прове­дення в повному обсязі дипломатич­них, торгівельних, політичних відносин між УНР й Німеччиною, Австро-Угор­щиною, Болгарією та Туреччиною. Важливим було й те, що не тільки зміст, але й сама форма договору виводили Українську державу на між­народну арену як повноцінного суб'єк­та міжнародного права.

Дата добавления: 2015-05-07