Філософія софістів

Друга половина V ст. до н. е. був періодом найвищого розквіту Стародавньої Греції. Він був зумовлений подальшим утвердженням демократії, активізацією у розвитку торгівлі, ремесел. Саме в цей період відбувається переміщення центру культурно-наукового життя з колоній на континент, зокрема, в Афіни, яке стає справжньою столицею античної науки, культури і мистецтва. Афіни диктують також нові напрямки філософської думки. Якщо раніше головним предметом філософських пошуків були природа, космос, то тепер стає людина, її життя та діяльність. Якщо раніше філософська думка була елітарною, нею займалися поодинокі мислителі, то тепер до філософії тягнеться широке коло грецьких громадян. Філософія відтепер не тільки задовольняє духовні потреби афінян, але й приносить їм практичну користь, адже знавець філософії міг активно виступати в суді, захищати інтереси свої і своїх близьких чи друзів, бути посередником у різних справах. Людей, які займалися філософією, називали софістами (мудрецями, вченими), які мали широку ерудицію, блискуче володіли словом, логікою. Особливо популярною на той час була риторика – мистецтво красномовства, навчаючи якого, софісти допомагали своїм громадянам перемагати в публічних дискусіях, вигравати судові баталії, переконувати людей.

Пізніше поняття „софіст” набуває негативного відтінку. Ця професія трактується як щось презирливе, гідне насмішки, оскільки софісти почали видавати фальшиве, неістинне судження за істинне, вершину знання. Тому в особі софістів вбачали людей, які вміють настільки маніпулювати словом, що можуть завуалювати правильне, істинне, і довести його помилковість (видавати чорне за біле і навпаки). Наприклад, коли хтось у дискусії спіймав софіста на брехні, той казав: „ Хто бреше, говорить про те, чого не має, а оскільки про те, чого немає, не можна сказати, отже, ніхто не може брехати”. Незважаючи не це, софісти відіграли помітну роль у розвитку античної філософії. Вони спричинилися до формулювання основних засад релятивізму (відносності, тобто думки про те, що пізнання навколишнього світу – відносне, оскільки залежить від суб’єктивного стану речей, вражень, обставин), сенсуалізму (чуттєвості, тобто головним джерелом пізнання є відчуття, оскільки явища, які ми пізнаємо, зазнають безупинних змін, тому ми пізнаємо речі не самі по собі, а лише те, що ми бачимо в даний момент) та практицизму (всі погляди на речі однаково умовні і правдиві, тому слід віддавати перевагу тим поглядам, які вигідні, практичні і корисні для життя). Представником софістів є античний мислитель Протагор.

Дата добавления: 2015-05-07