План практического занятия №1

ХХст.

Бароко

Братства.

Початок 20-го століття [ред. • ред. код]

Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення. Ситуацію загострила загальноекономічна світова криза 1900-1903 рр., а в Російській імперії - і її поразка у війні 1904-1905 рр. з Японією.

Як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства:

- активізувався робітничий рух, перейшовши від економічної до політичної боротьби;

o посилився селянський рух, для придушення якого досить часто використовували війська;

o зросла активність студентської і учнівської молоді, яка протестувала проти обмежень її прав, виступала за соціальну справедливість. У 1901 р. за участь у студентському русі царський уряд віддав у солдати 183 студенти Київського університету. У цьому ж році виступили студенти Львівського університету, які вимагали відкриття українського університету;

- посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.

У Наддніпрянській Україні центром опозиційної по відношенню до царизму діяльності стали земства - органи місцевого самоврядування. Земці-ліберали вимагали надання політичних свобод, ліквідації кріпосницьких пережитків, скликання Установчих зборів для вироблення конституції.

В умовах загального революційного піднесення посилився і національно-визвольний рух.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині:

- тут активізувалася діяльність політичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організаційної діяльності партій Наддніпрянської України. Так, у Львові знаходилася партійна друкарня Революційної української партії, було видано роботу М.Міхновського "Самостійна Україна";

У діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса. У 1914 р. товариство "Просвіта" мало 78 філій, 2944 читалень, курси для неписьменних. Кращі твори української літератури друкувалися на сторінках редагованого М.Грушевським та І.Франком журналу "Літературно-науковий вісник". Упродовж 1899-1917 рр. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу;

- зростала кількість українських представників у центральному парламенті та в крайових сеймах;

- розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації "Сокіл", "Січ", які розвивали в української молоді почуття патріотизму, дисциплінованість, знання;

- широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне відродження селянства, на виховання його національної самосвідомості. Розвитку кооперативного руху сприяли "Просвіта" та уніатська церква.

Різноманітні кооперативні організації вчили селян сучасним методам господарювання, перетворювали їх на господарів власної долі, сприяли розвитку тісних взаємин між селянством та інтелігенцією, чого не було в Наддніпрянській Україні.

У Наддніпрянській Україні національно-визвольний рух проявився в:

-4 процесі політизації українського руху, зростанні кількості національних партій. РУП, утворена в 1900 p., розкололася і дала початок трьом партіям:

- Народній українській партії (НУП, 1902 р.) на чолі з М.Міхновським. З націоналістичних позицій під лозунгом "Україна для українців" вона виступала за утворення незалежної української держави. Орієнтувалася на національну інтелігенцію; - Українській соціал-демократичній спілці ("Спілка", 1904 р.) на чолі з М.Меленевським. Відстоювала марксистські позиції, прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їх національності. У1905 р. влилася у меншовицьку фракцію РСДРП;

- Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП, 1905 р.) на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою. Прагнула поєднати марксизм із націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вимагала автономії для України; - У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії - Українська радикальна партія (Б.Грінченко, С.Єфремов) та Українська демократична партія (А.Потоцький, Є.Чикаленко). Основні їх вимоги - конституційна монархія, земельні реформи, автономія України в складі Росії;

активізації культурно-просвітницької діяльності прогресивної української інтелігенції. Найбільш масовими її акціями на початку XX ст. було відкриття пам'ятника І.Котляревському у Полтаві в 1903 p., куди з'їхалися тисячі представників, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мова, а також святкування у цьому ж році 35-річчя музичної діяльності композитора М.В.Лисенка.

Але національний рух у Наддніпрянській Україні в цілому не набув масового характеру. У ньому брала участь, в основному, ліберальна і демократична інтелігенція, тоді як робітники і селяни вели боротьбу, перш за все, за свої класові інтереси.

Українські партії були малочисельними, недостатньо згуртованими і організованими. У національному питанні всі вони, крім НУП, не йшли далі вимоги автономії України у складі Росії.

У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зросійщеній, більш масовими і впливовими були загальноросійські партії:

- Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) - виникла в 1898 р., у 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків. Стояла на позиціях ортодоксального марксизму, визнання керівної ролі пролетаріату в революції та диктатури пролетаріату. Партія діяла серед російських і зросійщених українських робітників;

- Партія соціалістів-революціонерів (есери) - утворилася на межі 1899-1900 рр. на основі поєднання народницьких ідей з марксизмом. Соціальну опору партії складало селянство;

- Конституційно-демократична партія (кадети) - утворилася в 1905 р., виступала за конституційну монархію з двохпалатним парламентом, за свободу культурного розвитку для всіх національностей;

- "Союз 17 жовтня" (октябристи) - утворилася в жовтні 1905 р., виступала за збереження царської влади, єдину і неподільну Росію;

- "Союз російського народу" - чорносотенна організація, виникла в 1905 р., стояла на позиціях націонал-шовінізму, проголошувала боротьбу з євреями і іншими національними меншинами.

Загальноросійські партії не прагнули до вирішення національного питання, крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії.

На розвитку театрального мистецтва 20-30-х pOKiB також позначився

процес укра'iнiзацii', що трагiчно закiнчився "розстрiляним вiдродженням",

Новим етапом у роз витку YKpa'iHcbKOrOтеатру став 1918 р, У Ки€вi

утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний i

"Молодий театр", Державний драматичний театр очолювали Олександр

Загаров i В, Кривецький, вихованi на традицiях Костянтина Станiславського i

Володимира Немировича-Данченка,

Державний народний театр очолював Панас Саксаганський, До складу

трупи увiйшли Марiя Заньковецька, Любов Лiницька, Дарiя Шевченко,

Репертуар складався з побутово'i, iСТОрИЧНОй'J'класично'i тематики,

у 1922 р, дiячi "МОJlОДОГОтеатру" створюють у Ки€вi творче мистецьке

об'€днання - модерний укра'iнський театр "Березiль", що iCHYBaBдо 1926р,

Очолю€ цей театр Лесь Курбас, видатний ре)f<исер-реформатор украУнського

театру,

у 1926-1933 рр, театр "Березiль" працю€ в XapKoBi, ДО ЙОГОскладу

входять митцi Мар'ян Крушельницький, Амвросiй Бучма, Наталiя Ужвiй,

IBaH Мар'яненко, Йосип Гiрняк, Валентина Чистякова, Надiя Титаренко,

О,Добровольська,

у 1934 р, театр "Березiль" перейменовано в театр iм,т.г.Шевченка

Доля

Леся Курбаса, Миколи Кулiша, як i багатьох представникiв творчо'i

iнтелiгенцi'i Укра'J'НИ,склалася трагiчно, Вони були репресованi й розстрiлянi

1937 р, УСоловецькому таборi особливого призначення,

у цей оерiод значного розвитку набува€ укра'J'НСЬКИЙ кiнематограф,

Величезний вклад у розвиток кiнематографу здiйснив Олександр Довженко

такими фiльмами, як "Звенигора", "Арсенал", "Земля",

Вишня. поєднання лукавого й добродушного гумору, дошкульної сатири й ніжної лірики. А у власне винайденому жанрі — усмішці — Остап Вишня вносить ліричне забарвлення в гумористичну розповідь.

Вперше в гумористично-сатиричній літературі ним створений позитивний образ. Згадаймо, наприклад, діда Свиридаі з «Зенітки», бабусю з «Прямої наводки»

Хвильовий. проблема історичного буття України, української культури. проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. Перші поетичні збірки М. Хвильового — "Молодість" (1921), "Досвітні симфонії" (1922), поема "В електричний вік" (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. В людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення.

Цикли памфлетів М. Хвильового — "Камо грядеши?", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", полемічний трактат "Україна чи Малоросія?". Поетичні збірки М. Хвильового — "Молодість" (1921), "Досвітні симфонії" (1922). новели "Я (Романтика)".

Косинка. Об'єктивність художнього письма й гострота відтворюваних ним конфліктів. проблемами пореволюційного села. Ідейно-стильові особливості формувалися під впливом традицій модерної української новели межі XIX—XX ст.

звинувачували письменника в поетизації ворожих новій дійсності сил, в апологетизації куркульства, бандитизму.

Про страшні, криваві події Громадянської війни оповідається також у новелах. наявні спроби проаналізувати це складне явище – отаманщина. Новелістика Косинки являє собою показовий взірець художніх шукань і знахідок, які засвідчували перехід української прози першої третини XX ст. від «старого» реалізму до модерних форм естетичного мислення. прагнучи актуалізувати загальнолюдські цінності — добро, мораль, справедливість, показав радощі, болі та прагнення українського народу.

твори — «Мент», «Під брамою собору», «За земельку» «На буряки», «Десять», «Темна ніч», «Місячний сміх», «Троєкутний бій». новелами «За земельку» та «В хаті Штурми». збірка новел «На золотих богів». твори «Заквітчаний сон» (1923 p.), «Фавст» (1923 p.), «В житах» (1925 p.), «Мати» (1925 p.), «Політика» (1926 p.), «Серце» (1931 p.), «Гармонія» (1933 p.)

Зеров. Він глибоко й широко розумів дійсність. Для нього традиція, неперервна нитка зв'язку історичних епох були такими ж складовими частинами його епохи, як революція, громадянська війна, НЕП, голод, будівництво майбуття.

Це був митець строгої, вивіреної думки, надзвичайно чутливий до художнього слова. Поезія - особливою світоглядною парадигмою. характерна і традиційна, і власне авторська інтерпретація міфологічного образу або сюжету. У більшості випадків вони несуть не тільки естетичне, а й етичне навантаження; часто автор вводить образ, термін, реалії (міфологічні й історичні) в канву «сучасного» твору.

Після виходу в світ у 1920 році книжок «Антологія римської поезії» і «Нова українська поезія» та їхнього визнання з'являється збірка оригінальної лірики «Камена» (1924). сонеті «Самоозначення». вірш «Ріг Вернигори», сонетах «Навсікая» та «Саломея» «Хірон» «Rapnos tes patridos» «Брама Заборовського» «Київ навесні ввечері» «Оі triakonta».

Куліш. Художньо довершені гостро-конфліктні твори. п’єси відзначалися гостротою проблематики, актуальністю, емоційною напруженістю, рельєфним різьбленням характерів. твори відображають події, що хвилювали народ України; примушують замислитися над показаними подіями. Правдивість, глибока досконалість - ось що відрізняє твори М. Куліша від творів інших драматургів. У 20-х роках нашого століття дуже актуальною стала тема міщанства, що намагається найкраще влаштуватися у новому суспільстві, влізти до керівних, у тім числі й партійних органів. Це Мина Мазайло, який є ще й переслідувачем української мови і культури.

Твори: «На рыбной ловле» «Такі» «97» (1924), «Комуна в степах» «Хулій Хурина» «Зона» «Отак загинув Гуска» «Народний Малахій» «Мина Мазайло» «Маклена Граса» (1933), «Прощай, село» (1933), «Поворот Марка» (1934), «Вічний бунт» та ін.

Вінграновський. Злитість мин. і сучасного. Героїчна етика рідного народу. Його перша книжка віршів "Атомні прелюди" була видана 1962 року і принесла звихрений, пройнятий передчуттям життєвого безмежжя образ епохи і людини, що обтрушувала з себе кайдани догматизму і поривалася в незвідані світи. Це було захоплене вітання творчої наснаги і духовного космосу, що розповилися народові після сталінського мороку. Вітчизна, Любов і Свобода — від самих початків творчості ці поняття для М. Вінграновського близькі. зітерта межа між "я" і "ти", емоційним станом і навколишньою дійсністю. лірика Вінграновського аж ніяк не елегійна, їй притаманний запеклий драматизм, зумовлений найвищими запитами, моральним максималізмом, єретичним бажанням все пізнать, усе відчуть і все навічно утривалить.

Книга "Сто поезій" книжка віршів "Атомні прелюди" книзі "На срібнім березі" фільми "Берег надії", "Климко" та ін.

Павличко. заявив про соціально-публіцистичну гостроту свого поетичного мислення, полоненого не перегрою відчуттів та естетичних вражень, а суспільною напругою і болем, що вигорблюють і благополучний, здавалось би, зріз життя. поезію громадянськи стривожену і гострокутну. В усіх ліричних темах Д.Павличка пульсував пафос всеможності, невичерпної сили молодечого духу, бриніла висока оптимістична нота руху через «терні до зірок». В голосі молодого поета було щось неструджене, неперемерхле, щось від святого неофітського захвату. Все те, що згодом вигартується в усвідомлене і невідступне служіння Правді, в оце освячене її підбадьорливим горішнім доторком «Людино - ти можеш!».

«Земля» «Відповідь батькам» «В хаті»

Збірки «Моя земля», 1955; «Чорна нитка», «Правда кличе!»

книжка Д.Павличка «Любовь і ненавість»

Дата добавления: 2015-05-09