Мистецькі стилі 1 страница

Ш

Ч

Ц

Х

Ф

У

Т

С

Р

П

О

Н

М

Л

К

І

З

Ж

Е

Д

Г

В

Б

А

1. Астрономія народна – раціональні знання та уявлення українців про небесні світила, Всесвіт.

2. Атавізм – прояв предкових, реліктових форм, критеріїв, особливостей світорозуміння.

3. Афоризм, узагальнена думка, висловлена стисло і в дуже виразній формі.

4. Автентичний – оригінальний (справжній, непідробний, первісний); який ґрунтується на першоджерелі.

5. Автентичність – доказ походження; справжність; процедура перевірки на справжність.

6. Автохтони – перші мешканці країни чи їх нащадки (у протилежність народам, що прибули на дану територію). Грецька назва «автохтони» відповідає римській «аборигени».

7. Адепт – пристрасний прихильник якогось вчення, ідеї.

8. Академія – назва найвищих державних наукових установ, завданням яких є розвиток науки або мистецтва.

9. Аматор – той, хто займається чим-небудь (музикою, художньою, технічною творчістю і т. ін.) без спеціальної підготовки, непрофесійно.

10. Аматорський – самодіяльний, любительський (про художній колектив, театр і т. ін.).

11. Амбівалентність – двоїстість чуттєвого переживання, яка виражається в тому, що однаковий об’єкт викликає у людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється й маскується іншим. Амбівалентність сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

12. Анклави – ізольовані етнічні осередки.

13. Антикваріат – торгівля речами старовини (книжками, картинами, прикрасами, меблями тощо); сукупність таких предметів.

14. Антикультура – суспільні явища, процеси, ідеї та відносини, які за джерелом свого походження підпадають під загальне визначення культури, та за результатом є якісно іншими, що суперечать суспільно-історичним принципам гуманізму і людяності.

15. Антисемітизм – одна з форм національної й релігійної нетерпимості – неприязне або вороже ставлення до євреїв, їх переслідування та вимоги обмеження їхніх громадянських прав.

16. Антропогенез – процес виділення людини з тваринного світу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.

17. Антропоморфний – людиноподібний.

18. Апофеоз – заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

19. Артист – той, хто публічно виконує різі твори мистецтва (актор, музикант, співак і т. ін.).

20. Архаїзми – застарілі назви предметів та явищ, витіснені новими, сучасними назвами. Слово, мовний зворот або граматична форма, які вийшли з ужитку чи є застарілими. Застаріле явище, уявлення, звичай і т. ін. Належать до пасивної лексики.

21. Археографія – галузь історичної науки, яка вивчає питання, пов’язані з стародавніми пам’ятками письменства – рукописами та стародруками, їхнім створенням та виданням.

22. Археологічні знахідки – особлива група предметів історико-культурної спадщини – пам’ятки матеріальної культури, мистецтва, а в окремих випадках і писемності, залишки тварин і рослин, знайдені в процесі розкопок, розвідок або зборів, а також випадкові знахідки, зроблені в землі, які хронологічно належать до початку XVIII ст.

23. Археологія – галузь історичної науки, яка вивчає історичне минуле людського суспільства на основі речових пам’яток матеріальної культури (знарядь праці, предметів побуту, зброї, прикрас, жител, місць поселення чи поховання), переважно на основі польових розкопок.

24. Архітектура – мистецтво проектувати та будувати об’єкти для житла і діяльності людини (будинки, споруди та їх комплекси).

25. Асиміляція – добровільний або вимушений процес розчинення (віра та традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу); засіб досягнення етнічної однорідності.

26. Баба кам’яна – кам’яна антропоморфна фігура скіфсько-сарматської доби, поширена в т.ч. й на українських етнічних землях.

27. Бакалавр – звання викладача (доцента) у духовних семінаріях, академіях та колегіумах України (згодом – і Росії) до 1869 року. В Україні після входження її до Болонської системи освіти – випускник вищого навчального закладу, що отримав базову вищу освіту. У більшості країн – перший учений ступінь.

28. Бібліографія – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання

29. Бібліотека – установа, культосвітній заклад, де зберігаються і видаються читачам книжки, журнали і т. ін., а також здійснюються популяризація і пропаганда літературних творів.

30. Біографія, опис чийого-небудь життя, життєпис.

31. Бурса – чоловіча духовна школа XVIII-XIX ст.

32. Вандали – східно-германські племена, які, завоювавши Рим, знищили цінні пам’ятки культури. Люди, які руйнують, нищать культурні цінності.

33. Вандалізм (від назви племені – «вандали») – дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.

34. Варвар – спершу – назва чужинця, з часом – назва представника іншої, «нижчої» від грецької цивілізації. Неосвічена людина, дикун, вандал.

35. Варвари (від грец. «барбара» – іноземці) – назва, яку стародавні греки (а затим і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями й культурою.

36. Варяги – давньоруська назва скандинавів, які у VIII-XI ст. чинили напади на Східну Європу, а пізніше служили воїнами-найманцями у слов’янських князів.

37. Венеди (венети) – слов’янські племена, що на рубежі н.е. жили між Дніпром та Одрою. займалися землеробством, скотарством, мисливством.

38. Виховання – сукупність знань, культурних навичок, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини і є наслідком систематичного впливу чи навчання.

39. Вишиванка – вишита сорочка, національне українське вбрання.

40. Гармонія – закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музики

41. Генезис – походження, виникнення, процес утворення.

42. Герб – уставлене відповідно до законів геральдики зображення, що належить державі, місту або домові (родині), зображений на прапорах, печатках, монетах, документах і передається у спадщину.

43. Герменевтика – напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

44. Гімн – урочиста пісня, прийнята як символ державної та національні єдності; хвалебна пісня на честь богів.

45. Графіті – написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

46. Гривна – шийна прикраса у вигляді металевого обруча, була знаком гідності вождя, нагорода. Виготовлялася з бронзи, срібла, золота, заліза.

47. Гривня – злиток срібла, що був грошовою і ваговою одиницею в Київській Русі (Х-ХІV ст.), назва грошових знаків періоду УНР, Гетьманщини та Директорії.

48. Григоріанський календар – система літочислення, запроваджена 1582 року папою Григорієм ХІІІ замість юліанського календаря.

49. Гуманізм – моральний принцип, в основі якого лежить ставлення до людини як до найвищої цінності та переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, вимога свободи й захисту гідності особистості, ідея про право людини на щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.

50. Гуни – давні кочові племена, в 375 р. відбулося масове вторгнення гунів у Північне Причорномор’я. За правління Аттіли (з 445 р.) займало територію від Рейну до Волги.

51. Деонтологія народна, система традиційних народних поглядів на любов до батьків, родини, хліба, рідної землі, співчуття, милосердя, вірність заповітам предків тощо.

52. Державна мова – офіційна мова державних установ, мова освіти, науки, культури тощо. Мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні. В Україні статус державної має з 1989 р. українська мова, яка є мовою корінної нації і рідною для більшості населення України. Державний статус української мови закріплено в Конституції України. Державна мова виступає важливим чинником консолідації нації, єдності держави.

53. Дебют – перший (чи пробний) виступ на сцені або на будь-якому поприщі загалом.

54. Денаціоналізація – дії, спрямовані на знищення національної самосвідомості людей.

55. Дидаскал – вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI-XVII ст.

56. Дисиденство – інакомислення – морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

57. Дискримінація – часткове чи повне, тимчасове чи постійне обмеження або позбавлення конституційних прав певної категорії громадян за расовою чи національною належністю, політичними і регіональними переконаннями, статтю тощо.

58. Діаспора – розширення, розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або пануючою владою за межі батьківщини; уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

59. Дукачі (дукач, лиман) – стародавні шийні прикраси (намисто) у вигляді металевих грошей або спеціально відлитих латунних кружалець, прикрашеним камінцями, оздоблених геометричним орнаментом.

60. Духовна культура – складова культури охоплює мистецтво та філософію, сукупність духовних надбань і цінностей, народних знань, традицій, звичаїв, створена людством упродовж його історії.

61. Еволюціонізм – учення, за яким все суще перебуває в процесі розвитку, еволюції.

62. Еволюція – процес поступових змін, суть яких полягає у розвитку чого-небудь; постійному набутті кількісних змін, які підготовляють якісну зміну.

63. Едем – за біблійною легендою – місце блаженного існування Адама і Єви, рай.

64. Екзогамія – звичай, який за часів первіснообщинного ладу забороняв шлюби між членами однієї родової групи.

65. Екзогенні дифузії – вплив на культуру етносу інших етнічних культур.

66. Екзотизми – слова, запозичені українською мовою з інших мов, для позначення реалій життя іншого народу чи країни.

67. Еклектизм (еклектика) – безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, напрямів, стилів; напрям у давньогрецькій філософії доби еллінізму, в ІІ ст. до н.е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між ученнями і школами, був більш-менш поширений у школах епікурейців, стоїків, академіків, перипатетиків, кініків.

68. Екологічна культура – це діяльність людини, спрямована на організацію та трансформацію природного світу (об’єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів. Вона звернена водночас і до природного довкілля, і до внутрішнього світу людини.

69. Експресія – сила вираження засобами мистецтва яких-небудь емоцій, переживань, виразність, сила впливу.

70. Ендогамія – звичай, який за часів первіснообщинного ладу дозволяв шлюби лише між особами однієї суспільної групи.

71. Епоха – певний проміжок часу, що його ознакою є визначні події або процеси в розвитку природи, суспільства, науки, мистецтва.

72. Ера – початок літочислення; період, докорінно відмінний від попереднього.

73. Естетика – наука про мистецтво, форми прекрасного в художній творчості, природі та суспільстві.

74. Етика – наука про мораль; норми поведінки, сукупність моральних правил.

75. Етикет – стереотипізовані правила поведінки і норми взаємин людей.

76. Етнічна автономія – широке внутрішнє самоврядування, що надається окремим етнонаціональним спільнотам, які проживають у межах однієї держави і відрізняються від основної маси населення за мовою, культурою, релігією тощо. Така автономія, характерна самостійністю у вирішенні питань місцевого значення згідно з законами, ухваленими центральною владою, вважається однією з форм самовизначення народів, гарантованого міжнародним правом.

77. Етнічна антропологія – розділ антропології (фізичної антропології), що розвивається на межі з етнологією, вивчає географічні варіації морфологічних, фізіологічних, біохімічних властивостей здорового людського організму, зв’язок між біологічними й етнічними утвореннями, що виникли в процесі диференціації виду та етнічної диференціації людства, біологічну своєрідність і подібність етнічних спільнот.

78. Етнічна асиміляція – розчинення самостійного етносу або його частини у середовищі іншого, більш великого або сильнішого чи агресивнішого.

79. Етнічна група – соціальна група, об’єднана етнічною самосвідомістю та іншими етнічними ознаками; те саме що й етнічна спільнота.

80. Етнічна група, об’єднання групи людей у соціальну чи етнічну спільність, котра для неї є найбільш вигідною.

81. Етнічна дисперсизація – процес відділення від етносу певної його частини, котра не набула ознак самостійного етносу, а стала етнічною групою.

82. Етнічна еліта – частина етнічної групи, яка взяла на себе роль її лідера і політичного керівника. На різних етапах історичного розвитку і залежно від умов, що склалися, роль етнічних лідерів або т. зв. «політичних антрепренерів етнічності» брали на себе аристократія, шляхта, духовенство, купецтво і т.д. З початком модернізації найчастіше етнічна еліта складається з прошарків, який за своїм майновим станом і соціальним статусом належать до середнього класу. Як правило, це середні торговці та підприємці, а також так звані «інтелектуали» – технократи, менеджери, інженери, люди вільних професій, інтелігенція тощо. Особливе місце посідає гуманітарна інтелігенція, оскільки саме цей соціальний прошарок найбільш спроможний збудити етнополітичну активність «своєї» групи шляхом апеляції до історичної пам’яті, національних почуттів, формуючи відповідну морально-психологічну атмосферу.

83. Етнічна консолідація – об’єднання й навіть злиття кількох споріднених за культурою і мовою етнічних одиниць у нову спільність.

84. Етнічна культура – сукупність створених та створюваних народом в процесі суспільно-історичної практики матеріальних та духовних цінностей, що характеризують історично досягнутий ступінь його розвитку.

85. Етнічна меншина – група людей, яка відрізняється за своєю етнічною належністю від більшості населення даної держави.

86. Етнічна нація – феномен природно-історичного розвитку, що кристалізує ідею родової та етно-державної єдності суспільства, спільності інтересів та долі.

87. Етнічна парціація – підвид етнороз’єднавчого процесу, коли єдиний етнос поділяється на кілька частин, кожна з яких набуває своєї етнічності, майже не ототожнюючи себе з давнім етносом.

88. Етнічна сепарація – етнороз’єднавчий процес, при якому від єдиного етносу відділяється якась його частина, що пізніше перетворюється на окремий етнос або етнічну спільність, котрі мають риси, подібні до основної частини етносу.

89. Етнічний менталітет – властивий даному народу склад мислення. Він є стійким ізоморфізмом (постійність, незмінність), притаманним культурі чи групі культур, що не усвідомлюється і вважається в цій культурі природним. Він не змінюється під впливом ідеологічного тиску.

90. Етнічність – сукупність суспільних відносин, котрі зв’язують особу як носія етнічних ознак з її етнічним середовищем.

91. Етноархеологія – порівняно новий міждисциплінарний напрям, який вивчає етногенетичні процеси на традиційному археологічному матеріалі.

92. Етногенез (націогенез) – походження народу, етнічна історія, формування головних структуроутворюючих етносу, які визначають його самобутність, оригінальність і несхожість з іншими етносами.

93. Етнографія, історична наука, що займається описанням культур різних народів, їхнього походження і розселення, етнічної історії, традиційно-побутової культури та характеру міжетнічних відносин; народознавство.

94. Етнолінгвістика – розділ лінгвістики, що вивчає зв’язок мови з життям народу, відбиття в мові фольклору та міфів матеріальної і духовної культури етносу. Увагу етнолінгвістів привертають питання взаємодії лінгвістичних та етнічних чинників у функціонуванні мови.

95. Етнологія – наука, яка займається теоретично-порівняльним вивченням культур різних народів.

96. Етномузеєзнавство – допоміжна етнографічна дисципліна, що вивчає етнографічні аспекти народної культури стосовно її збереження та демонстрації музейними засобами.

97. Етноніми – назви народу, племені, етнографічні групи, народності, нації.

98. Етнопедагогіка – окрема галузь педагогіки – народна педагогіка, що досліджує конкретні етнічні традиції виховання.

99. Етнопсихологія – наука, що тісно пов’язана з народною педагогікою і спрямована на вивчення етнічної своєрідності психіки людей, національного характеру, етнічної самосвідомості, народного духу.

100. Етнос – усталена спільність людей, що історично склалась на певній території і позначена спільність мови, культури, побуту, психологічного складу, етнічної самосвідомості, зафіксованої у самоназві, а також усвідомленням єдності родового походження і водночас несхожістю за іншими етносами.

101. Етносоціологія – наукова дисципліна на перетині етнографії та соціології, спрямована на розкриття етнічного багатоманіття соціальних процесів та соціального функціонування етнічної культури й побуту.

102. Етноцентризм (від лат. «centrum» – осереддя) – схильність сприймати всі життєві явища через призму культури, традиційних установок і ціннісних орієнтацій власної етнічної спільноти, котра розглядається як еталон, тобто за умови надання цій спільноті переваг. Значна роль у формуванні етноцентризму належить установкам і уявленням, сформованим у сім’ї, у процесі шкільного навчання, суспільного виховання, під впливом етнічно-забарвленої літератури і мистецтва, національно-орієнтованих засобів масової інформації тощо.

103. Етноцид – винищення окремих груп населення або цілих націй за національними мотивами.

104. Жанр – вид творів у літературі, мистецтві, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками.

105. Житло – споруда для захисту людини від несприятливих впливів природних факторів, виникло ще за часів палеоліту.

106. Звичаї – повсякденні та усталені правила поведінки, що склалися історично на основі людських стосунків в результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості а також виявляють глибоку різницю в порівнянні з звичаями сусідніх народів.

107. Ідеологія – система концептуально оформлених уявлень, ідей та поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб’єктів політики.

108. Ієрархія – поділ на вищі і нижчі посади, чини.

109. Імідж – образ, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб, організації, держави з метою популяризації, політичної реклами тощо.

110. Імпровізація – що-небудь (вірш, пісня, тощо) складене під час виконання, тобто без попередньої підготовки.

111. Інтерференція – перенесення або взаємне посилення культур тих етносів, представники яких контактують, у внутрішню структуру етносів.

112. Інтрига – складна й напружена сюжетна лінія художнього твору; приховані зловмисні й підступні дії проти когось, каверза.

113. Історіографія – спеціальна галузь історичної науки, що вивчає зародження, становлення і розвиток історичних знань, їх трансформацію в науку, внесок істориків в історичну науку, формування нових наукових концепцій, заснування і діяльність історичних шкіл, центрів та наукових установ, встановлює повноту дослідження тих чи інших проблем і періодів всесвітньої та вітчизняної історії.

114. Історіософія – (філософія історії) – міждисциплінарна галузь знань про найзагальніші закономірності історичного розвитку суспільства та шляхи філософського осмислення їх історичною наукою.

115. Києво-Могилянська академія – перший вищий навчальний заклад. Заснований у 1692 р. після об’єднання Київської братської школи (заснована в 1615 р.) та школи Києво-Печерської лаври (засновано П. Могилою в 1631 р.). До 1701 р. польський уряд не давав статусу академії (називався колегіумом). У 1817 р. перетворена в духовну академію. У 1991-1992 рр. почалося відродження Києво-Могилянської академії. Готує спеціалістів з гуманітарних, суспільних та природничих наук.

116. Києво-Печерська Лавра – православний монастир, заснований у 1051 р. монахом Антонієм та Феодосієм. Центр поширення християнства у Київській Русі, осередок культури, освіти, літописання.

117. Кіммерійці – найдавніші племена Східної Європи, назва яких зафіксована в писемних джерелах; жили на території від Дністра до Дону у VIІІ-VIІ ст. до н.е.

118. Класика – видатні, загальновизнані, зразкові твори літератури і мистецтва.

119. Кліше мовні – усталені мовні звороти, повторювані повсюдно через узвичаєність у мас-медійному просторі, активному слововжиткові тощо.

120. Козак – вільна, мужня і хоробра людина, незалежна від офіційної влади (польської, московської), захисник України і оборонець православної віри.

121. Козацтво – військовий стан, який зародився і розвивався в Україні у другій половині XV ст. і на початку XVI ст. як противага і захист від татарської агресії проти українського та російського народів а також як відповідь на посилення феодального гніту.

122. Козацька педагогіка – цілісна система навчально-виховного процесу, головна мета якого формування та становлення фахового воїна, мужнього та вірного захисника рідної землі –– українського козака –– лицаря, незламного духом і волею, патріотом.

123. Колегія (колегіум), у XVI-XVIII ст. в Європі, в т.ч. в Україні – назва деяких навчальних закладів, нині є спроби відродити такі заклади.

124. Колонізація – заселення вільної території на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення її іншою країною.

125. Композиція, структура художнього твору; музичний твір; теорія складання музичних творів.

126. Консолідація – зміцнення, згуртування, об’єднання.

127. Конституція – основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принцип організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обов’язки громадян.

128. Конформізм – пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень (альтернатива – нонконформізм).

129. Концентр – одна із сфер цілісної системи буття і свідомості українців

130. Концепція – (від лат. conceptio – сприйняття) – система поглядів на те чи інше явище, але також система доказів певного положення. Певний підхід, розуміння, трактування явищ, програм, процесів; головна точка зору, провідна ідея пізнання і висвітлення, основний задум, конструктивний принцип певного виду діяльності і творчості, висвітлення їх наслідків. Може означати і світогляд, світорозуміння чи переконання.

131. Космополітизм – теорія і практика, в основі якої лежить теза про необхідність заміни національного громадянства світовим.

132. Краєзнавство – комплексна наука, що різнобічно вивчає окреслену частину країни (краю, регіону, району, області, населеного пункту) в плані її географії, природного, етнографічного, соціально-економічного, історичного, політичного, культурного, ін. розвитку. За галузевим принципом краєзнавство поділяється на історичне, географічне, етнографічне, літературне, мистецьке та ін. Основним завданням краєзнавства є вивчення рідного краю.

133. Країнознавство – напрям міжгалузевих наукових досліджень, що займається комплексним вивченням країн і регіонів, систематизуючи і узагальнюючи дані про їх природу і склад території, населення і його культуру, господарство, суспільно-політичну організацію, зовнішні відносини

134. Критик – той, хто аналізує й оцінює літературні, мистецькі, наукові твори.

135. Кромлех – споруда часів неоліту та бронзового віку з великих нетесаних каменів, укладених колом або на півколом. Трапляються на теренах України.

136. Культ – поклоніння кому-небудь; релігійне служіння божеству, релігійна обрядовість.

137. Культура (від латин. cultura – вирощування, виховання, навчання, розвиток, повага) – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаємовідносинах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

138. Культурна політика – політика держави в галузі культури.

139. Культурна спадщина – сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь культурних цінностей рухомого або нерухомого характеру. Під культурною спадщиною розуміють пам’ятки архітектури, археології, мистецтва та історії, архітектурні ансамблі та комплекси, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, визначні місця, а також твори мистецтва, рукописи, книги, архівні матеріали, інші предмети художнього, історичного або археологічного значення, наукові колекції, які мають художнє, історичне, етнографічне чи наукове значення і підлягають збереженню та охороні.

140. Культурологія – самостійна соціально-гуманітарна наука, яка вивчає культуру як природну цілісність через призму культурного становлення суспільства і людини.

141. Культурософія – поняття, яке можна визначити як «філософські проблеми української культури» і яке, фактично, формується в наші часи разом з процесом формування основних положень та концепцій української національної філософії.

142. Куна – грошова одиниця Київської Русі.

143. Лаврська школа – навчальний заклад відкритий П. Могилою в 1631 р. у Троїцькому монастирі Києво-Печерської лаври.

144. Ларник – княжий писар і охоронець печаті.

145. Лауреат – звання, що надається за видатні досягнення в науці, мистецтві тощо; особа, удостоєна цього звання.

146. Лексика – сукупність слів певної мови.

147. Лицар – вільний козак-запорожець, якому властиві доблесть і благородство, самовідданий захисник кого-небудь, чого-небудь.

148. Лінгвістика – наука про мову, мовознавство.

149. Магдебурзьке право – феодальне міське право на самоврядування. Міста частково звільнялися від центральної адміністрації та влади феодалів. Виникло в XIII ст. в Магдебурзі. Поширилось на Польщу, Чехію, Литву, Білорусію, Україну. Надано Києву у 1494 р.

150. Матеріальна культура – сукупність матеріальних цінностей, створених людством протягом його історії.

151. Матріархат – одна з форм суспільного устрою за раннього періоду первіснообщинного ладу. Характеризується переважним становищем жінки у суспільстві.

152. Ментальність етнічна – духовно-культурний самопрояв етнічної спільності; являє собою комплекс таких зовнішньодіяльнісних феноменів, що сприймається сторонньою свідомістю як дух етносу, як те, що робить етнос «помітним», специфічно відмінним серед розмаїття інших етносів.

153. Меценат – ім’я римського державного діяча (І ст. до н.е.), близького до імператора Августа; уславився своїм широким покровительством над поетами і художниками. Його ім’я стало називним.

154. Мир (копа, верв) – першоназва громади, громадської спільноти.

155. Мистецтво – багатогранна система творчості індивідуальної та колективної; у сферах житлобудування (архітектура), живопису (наскельні малюнки, оформлення помешкань), словесного мистецтва (фольклор, міфологія), музики, театралізованого дійства, індивідуального й хорового співу, скульптури, графіки, танцю, кіно…

156. Мистецтво декоративно-ужиткове – галузь художньої творчості, яка формує естетичне, художнє середовище в побуті людини.

157. Міжетнічна інтеграція – формування певної культурної спільності у кількох етнічних одиницях, котрі відрізняються традиційними культурними параметрами.

158. Містика – релігійно-ідеалістичні погляди, що визнають існування надприродних сил і можливостей спілкування з ними людини.

159. Міф – стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події тощо або фантастичні оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот.

160. Міфологія – система світоглядних уявлень давнього людства. Сукупність міфів певного народу чи цивілізації, що передавалися усно від покоління до покоління, а пізніше – у записах; також – наука про міфи.

161. Мова – характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно-звукових актів для позначення явищ об’єктивної дійсності, їх ідеальних відображень у свідомості з метою обміну між членами спільноти осмислюваною інформацією та фіксації інформації шляхом механічного звукозапису або переведення звукових, мовних актів у письмові знаки.

Дата добавления: 2015-05-09