Головні східнослов’янські боги

	Білобог – володар світлого (білого) світу, згодом – бог удачі й щастя. Уявлявся в образі старця з довгою сивою бородою, у білому одязі та з посохом у руках.
	Велес (Волос) – бог торгівлі, музики, мистецтва, поезії та підземного світу. Він є опікуном худоби, та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів. В давньоруських джерелах Велес називався покровителем домашніх тварин (скотським богом) і богом матеріального благополуччя (давньоруською «скотъ» – «багатство», «гроші»). Зображався Велес з сопілкою в руках (сопілка миру).
	Дажбог (Даждьбог) – сонячний бог, бог вогню, добра, достатку, якому поклонявся весь слов’янський світ. Опікун громади й народу. Це простежується і в назві – Дажбог – бог, що дає. Дажбог вважався родоначальником руського народу.
	Дана – слов’янська богиня води; за народними переказами від неї походять назви річок в Україні: Дніпро, Дунай, Донець, Дністер.
	Доля (Стріча) – богиня, яка визначає призначення людини, тому при народженні наділяє немовлят всіма чеснотами, пророкує їм майбутнє. Доля, як і Мокоша, є втіленням матері Лади. Вона має Веду (знання) про все, що було, є і буде з кожною людиною. Доля визначає, чого потрібно навчитися кожній людській душі, коли вона у черговий раз повертається на Землю. Має і свою зворотну сторону – Недолю, якою обертається до людей, які зраджують закони Права і предківський звичай – Покон. Восени на свято Долі (24 листопада) дівчата готують кашу і в горщику виносять за поріг, закликаючи її «Доле, Доле, йди до нас кашу їсти!» 1-2 лютого відбувається Стрітення – Зима зустрічається з Весною. У цей день у родинах православних Рідновірів співаються пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються гадання. «Доленько-доле, дай мені збіжжя, теплу одежу, ще й силу ведмежу!». Символами долі є веретено, прясельце, клубок ниток. У пожертву долі приносилися: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.
	Кікімора – богиня сновидінь. Донька Мари. Уявлялась сонливою, блідою дівою, що жила у людській оселі у комині чи запічку.
	Коляда – всеслов’янська богиня неба, мати сонця, дружина Дажбога.
	Купала – богиня материнства, шлюбу і плодючості.
	Купало (Купайло) – східнослов’янський міфологічний персонаж, пов’язаний зі святкуванням літнього сонцестояння – дня Купали (згодом суміщеного з християнським святом Різдва Іоанна Предтечі 24 червня – Іван Купала). В уявленнях слов’ян – бог літнього сонцевороту (сонцестояння), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; походить від слова «купа» – поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищення.
	Лада – давньослов’янська богиня кохання і шлюбу, покровителька родинного вогнища; у фольклорі лада – кохана, мила, дружина; Ладо – коханий, милий. Вшановують 22 квітня. Лада – мати Богів, старша Рожаниця, богиня світової гармонії, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, врожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога. Всі богині – це її уособлення та прояви. Лада – Богиня життя, весни, родючості, народження, жита-зерна, яка витворює і воскрешає відмерлу на зиму природу, робить землю плодючою. Лада символізує світову любов, що є основою життя на землі. Мати Лада після смерті збирає душі праведників, які стали іскрами, і йде у людський світ, вкладаючи їх у лоно жінкам, які прагнуть дитини. Супутницями Богині є почуття Чарівності і Любові. Прилітаючи у цей світ на чарівній колісниці, запряженій парою голубів і парою лебедів, вона розпалює вогонь небесних гроз, проганяє злі сили, виводить з-за холодних хмар світлосяйне сонце. Богиня Лада принесла світові Живу Воду, прийшовши до людей по веселці з немовлям (Божичем) на голові. У руці вона тримає червоне яблуко з виноградною лозою. Немовля при цьому символізує Явлений (втілений) світ, а яблуко (або яйце)- початок усього сущого, камінь Алатир (Сваргу, Сонячний хрест). Прекрасні дні травня і початку червня з давнини присвячувались Ладі і знаменувались загальними ігрищами. Тим, хто приносить їй пожертви, вона пророкує майбуття. Приносили жертви їй також жінки, які не могли мати дітей, щоби вона сприяла зачаттю. Лада прийшла вперше до людей з яблуком та виноградом, виростила перше зерно жита. У Лади двійко дітей: Леля – чарівна богиня кохання, та Полель – бог світлого дня.
	Леля (Лель) і Полель – юні боги закоханих і кохання, донька і син лади, вшановувалися 23 квітня. Леля – весняне втілення Лади (її донька), дружина Ярила. У слов’янській традиції богиня закоханих молодих пар, є джерелом любові для люблячих сердець. Леля виглядає як молода, надзвичайно красива дівчина, прикрашена квітами, вінками і травами. Вона особливо прихильна до молодих дівчат, є їх заступницею і берегинею, саме дівчата проводили обряди на її честь. Леля пов’язана з весняною неділею природи, квітами, початком польових робіт. На честь Богині Лелі дівчата обирали найкрасивішу дівчину, одягали її в найкращий одяг і водили хороводи, які виконували обрядові пісні. Юнаки в цей день у горах, та пагорбах розпалювали великі святкові багаття. Дівчата мали звичай прикрашати дерево Лелі, березу, стрічками і рушниками. Полель – бог, кохання, шлюбних уз (син Лади). Слід зазначити, що літописних свідчень про Леля до нас не дійшло. Усі відомості мають фольклорний та лінгвістичний характер – приспів «лелю», «леля», «люлю», «льолі» тощо характерні для давніх весільних пісень більшості слов’янських народів. Так само слово «леліяти» в тій чи іншій формі є в багатьох слов’янських мовах і означає «любити», «дбати», «оберігати», «ніжити».
	Мара – міфічна богиня зла, дружина Чорнобога (донька Чорнобога), пізніше – уособлення хворобливого, тривожного сну, що має назву маруха, мора; також – істота чи предмет, що уявляється комусь, привид, примара. Мара – богиня Наві, темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб (мору), смерті, сіє на землі чвари, брехні, недуги, вночі ходить з головою під пахвою попід людськими оселями й вигукує імена господарів – хто відгукнеться, той вмирає. Любить душити сплячих та смоктати їхню кров. Разом зі Змієм породила 13 доньок-хвороб, яких пустила по світу (Вогневицю, Глуханю, Коркушу, Лякливицю, Лінь, Ломоту, Лідницю, Кікімору, Жовтяницю, Гризачку, Очницю, Трясовицю, Черевуху). Володіння Марени, відповідно до давніх легенд, знаходиться за чорною річкою Смородиною, яка розділяє Явь і Навь, через яку перекинуто міст з калини, який охороняється змієм. Марена втілює собою «мару» – мертву воду, тобто силу, яка загоює рани. Але смерть не є повне переривання життя як такого, але – лише перехід до життя іншого, до нового Початку, бо так вже належить, що після зими, яка забирає із собою все віджиле, завжди настає нова весна. Згідно з повір’ям, вічно ганяється за богинею неба Колядою, намагаючись перешкодити народженню нового Сонця та встановити вічну ніч. Давні українці щовесни, напередодні нового (землеробського) року робили опудала Мари, які спалювали або топили у воді.
	Мокоша (Макош, Макета) – богиня – мати долі, материнства, пологів та немовлят, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, гадань, рукоділля, покровителька роду, джерел і святих колодязів, жіночого рукоділля, врожаю, охоронниця корів, аналог християнської Богородиці; вшановувалась у п’ятницю після 28 жовтня. Деякі автори вважають Мокошу дружиною Велеса, та зв’язують її з потойбічним світом. Посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках завжди зображувалась з руками, піднятими до неба, джерела тепла та вологи (на відміну від літніх, де руки опущені до землі, що породила зерно, готове до нового врожаю). Символами Богині є прядка і веретено. У середньовіччі християнство підмінило Мокошу Параскевою П’ятницею. В пожертву Мокоші приносились: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.
	Перун – бог-громовержець, бог дощу, грози, блискавки і грому, покровитель воїнів у Х ст.; у Київській Русі вважався головним аж до запровадження християнства. В перекладі означає блискавка, був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.
	Поревіт – бог війни, що зображувався з п’ятьма лицями, що означало силу і переможність.
	Пріпекала – бог кохання, покровитель чоловіків.
	Прія – богиня шлюбу і плодючості в образі молодої, красивої, гладко причесаної дівчини з довгими косами.
	Пров – бог правосуддя в образі старого чоловіка в довгому одязі з невеликою кількістю складок і ланцюжками на грудях.
	Радигаст – бог з головою людини, ногами бика, рідше – з головою лева, на яких сидить гусак, символізує справедливу боротьбу, перемогу над ворогами і темними силами.
	Рід (інколи називають просто бог) – первісний бог давніх слов’ян. Є всеохоплюючим, утримує в собі все, образом його немає кінця. Входив до пантеону давньоукраїнських богів. Рода вважали творцем світу та нового життя на Землі. Для того щоб народилися діти, язичеський бог повинний скидати з неба якісь «купи», що сприяють народженню. Проти культу Рода, як божества неба, володаря дощів і творця світу, що давав життя всьому живому, виступали автори церковних повчань ХІ ст. Слов’янське поняття, позначене словом Рід, містило в собі ідею родючості, врожаю (на це вказують слова з коренем «рід»). Для слов’ян, що займалися землеробством, було повністю природно сполучити в одному понятті долю і врожай, тому що їхня доля прямо залежала від врожаю.
	Рожаниці – давньоукраїнські першобогині родючості, небесні «Господині Світу», покровительки роду, сім’ї, домашнього вогнища. Богині, від яких пішов увесь світ, українці-русичі традиційно вважали Матір Богів Ладу і Лелю – її прояв, втілений у космічній воді. Лада є жіночим проявленням Всевишнього Бога. Саме Лада народила, а Сварог викував (організував) увесь Всесвіт. Вона виступає Берегинею і опікункою всього живого. Уявляється як Дерево життя (Світове Дерево). Жіночі божества Рожаниці опікуються дітонародженням й жіночою долею, а також мають таємничий зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню – зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить коли людина помирає. Від Великодня (Ярила-Дажбога) до Купала всі святкували воскресіння природи, добра злагоди, миру і щастя. 23 квітня відмічали Ладовиці – дівоче свято Лади і Лелі. В пожертву Рожаницям приносили: млинці, кашу, хліб, сир, мед, олію, крупу, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкірки куниць, ласок і соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, вовну, молоко.
	Сварог – прабог, владика світу, небесний вогонь, батько українського олімпу. Сварог – бог-коваль, батько Дажбога.
	Сварожич – бог вогню і війни, другий син Сварога. Можливо, Сварожич був одним з ранньослов’янських трьох богів: Сварог – бог неба-грому, Дажбог – бог сонця, Сварожич – бог вогню.
	Святовид – бог сонця, війни, перемоги у всіх слов’ян, зображували його чотирилицим ідолом.
	Сімаргл – бог насіння, паростків і коріння рослин, оберіг рослин і землі. Входив до числа семи (або восьми) божеств, ідоли яких були встановлені в Києві за князя Володимира у 980 році –відразу після Стрибога і перед Мокошшю.
	Стрибог – бог повітряних стихій, родоначальник усіх вітрів, покровителя погоди, один із найстародавніших богів. Мав багато синів та онуків. Це були вітри – Посвіст – старший вітер, бог бурі, живе в горах; Подага – жаркий, посушливий, живе в пустелях на півдні; Погода – теплий, легкий вітерець, бог приємної погоди; Сиверко – несе холод від Льодовитого океану, він дуже суровий і тільки до літа трохи добрішає; Південний – має гарячу південну натуру, несе з собою тепло та запах півдня; Західний – справжній європеєць, трохи сухий, буває і сердитий, але, взагалі, хороший; Східний – як азіат, має характер несподіваний, таємничий та коварний.
	Триглав – божество слов’ян, а точніше божественний принцип триєдності світу. Він є чи не найменш досліджений з усіх слов’янських божеств. Великий Триглав включає в себе множинність інших Богів, які, в свою чергу, складають малі триглави.
	Хорс – сонячне божество давньоруського язичницького пантеону, друге за вагомістю після Перуна Одночасно згадки про Хорса дослідники зустрічають поряд із Дажбогом – автентичним слов’янським божеством, що мало б пояснити значення їхніх функцій. У цій же парі богів Хорсу відведено роль «місяця» (персонаж наділений здатністю до перевтілень і метаморфоз, що перегукується з поширеними легендами про магічну силу «перевертнів», вовкулаків), а Дажбогові – «сонця». Хорс був деяким доповненням образу Дажбога-Сонця, а ще вважається, що Хорс і Дажбог – одна і та ж персона. Різниця лише в тому, що Дажбог має слов'янське, тобто місцеве походження, а Хорс – тюркське. Цю назву Володимир запозичив з політичних міркувань, щоб зав’язати тісніші взаємини з сусідами (Хорсові поклонялось плем’я торків).
	Числобог – згадуваний у Велесовій книзі бог, що лічить дні.
	Чорнобог – бог зла, противник Білобога, що прагне заволодіти Вирієм і шле на землю різні нещастя.
	Чур (Цур, Шур) – один з найдавніших і найпопулярніших у давніх українців «домашніх» богів; охоронець домашнього вогнища, тепла, затишку. Бог добробуту, добрий дух дому та заступник роду. Іноді уявлявся та зображувався у вигляді вогню, що палає в печі. Вирізьблювався на дереві, вишивався на рушниках. За повір’ям, звертання до нього охороняло людину від зла.
	Ярило (Ярила) – бог пробудження природи, плодючістю і родючості, символ сексуальної потужності і покровитель рослинного світу. Зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим, на голові – вінок квітів як символ вічності й неба, у лівій руці – пучечок житніх колосочків – знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці – мертва чоловіча голова – нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити яро. Культ Ярила був поширений на Русі дохристиянського часу, однак він перейшов і в християнську традицію: під впливом християнства магічна функція Ярила була перенесена на святого Юрія.