Холдинг-терапія

ІІ. РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ-АУТИСТІВ

Традиція сімейної психотерапії полягає у одночасному наданні психологічної допомоги всім членам сім'ї, корекції сімейних відносин. Здійснити таку допомогу особливо складно, коли у дитини важка форма дизонтогенеза, така, як дитячий аутизм. У цій ситуації найбільш адекватними представляються методи, здатні не тільки налагодити внутрішньосімейне взаємодія, але і забезпечити просування в психічному розвитку дитини.

Унікальним з цієї точки зору є метод холдинг-терапії, розроблений американським психіатром М. Велч (М. Welch, 1988} і адаптований у вітчизняній та світовій психологічній практиці (P. Elmhirst, 1986; I. Prekopp, 1983; М. Zappella, 1983; J.Richer, 1992; MM Ліблінг, 2000).

Під час процедури холдингу батьки утримують дитину на руках, незважаючи на його опір, до тих пір, поки він не розслабиться, поки не стане можливим позитивний емоційний контакт. Такий результат можливий тільки в тому випадку, якщо батьки не просто механічно утримують дитину, а намагаються пояснити йому ситуацію, кажучи про свої почуття і про ті проблеми, які хотілося б вирішити, вмовляють дитину не йти, повторюючи, як важливо бути всім разом. Тому суть холдингу полягає в тому, щоб утримати дитину не стільки фізично, скільки емоційно. [1]

Досвід вітчизняних і зарубіжних фахівців, що використовують в своїй практиці холдинг-терапію, свідчить про те, що вона не тільки допомагає налагодити взаємодію в сім'ї, але й забезпечує прогрес у емоційному розвитку дитини. При цьому метод досі залишається дискусійним, оскільки, по-перше, вважається надмірно стресовим, а по-друге, не має методологічного обгрунтування. Автор методу М. Велч аналізує механізм дії холдинг-терапії з точки зору нейрофізіології (М. Welch, 1988), а психологічні механізми дії даного методу досі не піддавалися спеціальному дослідженню.

Це створює серйозні проблеми, що стосуються можливості застосування методу:

- По-перше, немає чіткого керівництва та спеціальних орієнтирів по роботі з цим методом, що стає причиною неясності й неоднозначності уявлень про те, чого саме потрібно домагатися терапевта і сім'ї в процесі терапії. Особливо актуальна ця проблема в роботі з сім'ями, де виховуються діти зі складними вадами розвитку. Багато фахівців не вирішуються користуватися методом і рекомендувати його сім'ям, не уявляючи, на що саме необхідно впливати, не розуміючи в цілому механізму його роботи;

- По-друге, подібна ситуація створює можливість для різночитань, різних інтерпретацій впливу методу, що призводить як до його невиправданої критики, так і до невмілому застосуванню, що перетворює метод з терапевтичного в психотравмуючий.[8]

Одні практики орієнтуються на значимість зорового контакту, роблячи досягнення і утримання прямого очного контакту дитини і батьків самоціллю роботи. У таких випадках терапія завершується після того, як з дитиною вдалося встановити контакт очима. Інші фахівці надають великого значення тактильному контакту, наполягаючи на тому, що в ході терапії треба домогтися у дитини десенсибілізації і добрій переносимості фізичного, в першу чергу тактильного, впливу. В одному відомому нам випадку батькам було запропоновано «прикладати дитину до голого тіла», пояснюючи це тим, що ефект терапії досягається за рахунок контакту «шкіра до шкіри». Природно, що подібна практика призводить до серйозних поведінкових проблем, провокуючи потягу у дитини з порушеним афектних розвитком.

У ряді випадків фахівці, провідні холдинг-терапію, роблять упор на подолання опору дитини. При цьому якщо дитина не проявляє опору під час сеансу, батьки повинні спеціально провокувати його виникнення, - вважається, що таким чином дається вихід накопиченим у дитини негативним емоціям. Однак такий підхід небезпечний перетворенням процедури холдингу в стереотип афективної аутостимуляции для всіх членів сім'ї («боротьба заради боротьби»).[23]

Це перешкоджає налагодженню внутрісімейного взаємодії і відповідно гальмує емоційний розвиток дитини.

Є фахівці, які сприймають холдинг як жорстку організуючу процедуру, яка допомагає домогтися довільного уваги дитини і навчити його конкретним навичкам. У цьому випадку, відразу після настання роздільної фази холдингу, фахівець самостійно проводить заняття з дитиною з відпрацювання певних мовних навичок, розвитку дрібної моторики і т.п. і пропонує подібну послідовність заняття батькам для самостійної роботи. При такому підході позитивне емоційне взаємодія між батьками і дитиною, умови для якого створюються після роздільної фази холдингу, не прогресує. Батьки й дитина, таким чином, націлені не на розвиток емоційного контакту, а на відпрацювання конкретних навичок. На нашу думку, таке трактування холдинг-терапії істотно обмежує її можливості, не виконуючи завдання налагодження емоційного взаємодії в родині і не стимулюючи афективний розвиток дитини.

В описаних вище прикладах використання методу відбувається переоцінка окремих сторін впливу холдинг-терапії. Не менш серйозні наслідки бувають, якщо лікар просто радить родині самостійно займатися холдинг-терапією.[17]

Порушення усієї логіки роботи також відбувається, якщо холдинг проводить сам фахівець, що займається з дитиною, так як в цьому випадку він «замикає дитини на собі». Розвиваються в процесі роботи форми взаємодії між фахівцем і дитиною залишаються недоступними для батьків, що серйозно ускладнює можливість підтримки дитини протягом усього дня, в природних умовах його життя, адже фахівець перебуває з дитиною лише незначну частину часу. Крім того, важливо враховувати, що при цьому батьки відчувають себе «в стороні», переживають свою неспроможність, що стає для них причиною серйозної психологічної травми.

Подібні різночитання в розумінні цілей і завдань холдинг-терапії і відповідно в її використанні неминучі, поки чітко не визначений психологічний механізм її впливу.

Вчені Московського державного психолого-педагогічного університету провели дослідження, метою якого стало виявлення та обгрунтування психологічного механізму впливу холдинг-терапії на дитину і його сім'ю, що особливо актуально в практиці роботи з дітьми, що мають таке складне порушення розвитку, як дитячий аутизм. Спостерігаючи за динамікою афективного розвитку аутичних дітей в ході холдинг-терапії, ми висунули гіпотезу про те, що в процесі холдинг-терапії формується емоційна прив'язаність аутичної дитини до матері, якісно порівнянна з прихильністю дитину дитячого та раннього віку до матері при нормальному онтогенезі.

У дослідженні взяли участь 10 родин, які виховують дітей з формується синдромом аутизму, що проходять холдинг-терапію в Інституті корекційної педагогіки РАО в лабораторії змісту і методів корекційного навчання дітей з емоційними порушеннями. Склад всіх сімей був повний.[12]

Всі діти уникали контактів з оточуючими людьми, демонстрували «польове» поведінку, не виявляли інтересу до іграшок, їх дії з навколишніми предметами були одноманітні. Стереотипність в поведінці спостерігалася у 8 дітей (це могло виявлятися в постійному викладанні іграшок в ряд, перегляді однієї і тієї ж реклами, ритуальних діях та ін.) Сім дітей важко реагували на зміни (приклад: зміна маршруту прогулянки, поїздки в гості, переїзд в інше місто або на дачу, зміна одягу по сезону). Спроби довільній організації уваги дітей досліджуваної групи залишалися безуспішними, більшість дітей не реагували на ім'я, не могли виконати прості інструкції.

У дітей досліджуваної групи до початку холдинг-терапії відзначалася несформованість емоційної прихильності до матері, іншим близьким людям. Дев'ять дітей байдуже ставилися до догляду батьків з дому, в ситуації спілкування з незнайомими людьми жодна дитина з досліджуваної групи не виявляв потреби в допомозі і захисті з боку мами. Більшість дітей відчували дискомфорт на руках у батьків.

Для оцінки поведінки аутичних дітей в процесі холдинг-терапії, з точки зору розвитку їх зв'язку з матір'ю, вчені виділили критерії прихильності, характерні для раннього нормального онтогенезу, і відповідні їм індикатори-патерни поведінки дитини. При цьому ми орієнтувалися на роботи вітчизняних психологів-дослідників раннього дитинства (Виготський Л.С, 1997, Ельконін Д.Б., 2004; Обухова Л.Ф., 1994), а також на роботи зарубіжних авторів, виконані в руслі теорії прив'язаності (Дж. Боулбі, 2003; М. Ейнс-ворт, 1983; К. Robson, 1967; A. Fogel, G. Diamond, BI Larighorst, & V. Demos, 1982; P. Trad, 1986, 1990; E. He-Therington & R. Parke, 1993). До даних критеріїв належать:

- Прагнення до досягнення фізичного контакту з батьками (в першу чергу, з мамою);

- Прагнення до досягнення зорового контакту з батьками;

- Феномен «тривоги ділення» як необхідний етап розвитку прихильності;

- Реакція на розлуку з близьким дорослим / на появу близького дорослого;

- Привернення уваги близького дорослого, прояв ревнощів, прагнення відвернути маму від спілкування з іншими людьми;

- Пошук захисту або розради у батьків;

- Емоційне «зараження» станом близького дорослого;

- Наслідування близькому дорослому;

- Прагнення бути поруч з мамою, бажання привернути її до своїх занять, іграм.[15]

Поведінка дітей по відношенню до матері вже в перші дні холдинг-терапії істотно змінювалося. І на сеансах холдинг-терапії, і протягом дня ставали помітними ознаки прихильності, порівнянні, на нашу думку, з ознаками ранньої прихильності, характерної для нормального онтогенезу. Прихильність з часом розвивалася, причому ми можемо говорити про достовірне появі наступних її ознак:

1) більшість дітей (8 осіб) перестали відчувати дискомфорт на руках у батьків, отримували задоволення від контакту, проявляли позитивні емоції. Це сталося вже протягом першого місяця занять. Шість дітей стали самі прагнути залізти на руки до батьків. На холдингу в моменти позитивного емоційного взаємодії дитина самостійно розташовувався так, що його поза дуже нагадувала позу немовляти на руках у матері в ситуації годування або гри.

2) у восьми випадках з десяти можна з упевненістю говорити про те, що діти вже через місяць холдинг-терапії не виявляли дій, спрямованих на відхід від візуального контакту з близьким дорослим у ситуації гри, спілкування. Усі 10 дітей стали більш витривалими в зоровому контакті, збільшилася тривалість взаємодії з батьками лицем до лиця в холдингу. Всі діти в різних ситуаціях стали проявляти ініціативу в зоровому контакті, використовуючи прямий погляд просто для залучення уваги, і коли хотіли щось попросити у мами (тата). У всіх сім'ях з'явилися «гри з особою»;

3) у аутичних дітей, початково не виборчих в контакті з близькими дорослими, протягом холдинг-терапії з'являлися прояви, зіставні з «тривогою відділення» від матері, спостережуваної в нормі в 7-8 - місячному віці.

4) реакція на розлуку з матір'ю і на її повернення стала очевидною у дітей, байдужих до початку холдинг-терапії до догляду та появи матері.

5) у процесі холдинг-терапії діти досліджуваної групи почали проявляти потреба в контакті з батьками і вживати активні дії для того, щоб привернути їх увагу. Так, 8 дітей стали дивитися в очі мамі, коли щось у неї просять. Батьки відзначали, що поглядом дитина стала домагатися уваги до себе. У шести випадках активне, наполегливе залучення дитиною уваги батьків нам вдалося спостерігати на сеансах холдингу.

6) діти стали більше прагнути отримати захист і розраду у батьків в ситуаціях, пов'язаних з дискомфортом. Дев'ять дітей в більшості випадків, коли були засмучені, ображені або налякані, звертали погляд до мами, прагнули притулитися, залазили на руки, клали голову на плече.

7) виникаючий на холдингу емоційний контакт між аутизмом дитиною та батьками стає основою для розвитку в дитини здатності до «зараженню» емоціями батьків. Мами дев'ятьох дітей зазначили, що радість, сміх батьків стали викликати у дитини схожі почуття. Спостереження на сеансах холдинг-терапії також дали багатий матеріал, що підтверджує слова батьків.

8) з'явилась и стала інтенсівно розвіватіся здатність до наслідування батькам. У двох дітей батьки і фахівці помітили наслідувальні дії вже в перші дні терапії. У більшості дітей (8 осіб) здатність до наслідування в моменти безпосереднього контакту з батьками стала виразно помітна через 2 місяці холдинг-терапії

9) всі діти тепер прагнуть перебувати поруч із мамою не тільки в незнайомій обстановці, але і вдома протягом дня. Так, шість мам сказали, що їх дитина, навіть коли зайнятий чимось своїм, прагне знаходитися поруч з мамою, тримати її в полі зору. Чотири дитини стали вимагати, щоб мама була присутня в кімнаті, де він знаходиться. Всі діти стали частіше допускати маму в свої ігри.

Отримані дані дозволяють говорити про те, що в процесі холдинг-терапії формується емоційна прив'язаність аутичної дитини до матері, якісно порівнянна з прихильністю дитину дитячого та раннього віку до матері при нормальному онтогенезі.[7]

Дата добавления: 2015-05-09