Трипільська культура. З-поміж давніх культур на теренах України найбільш дослідже­ною є трипільська культура, племена якої представляли найрозви­ненішу частину землеробів

З-поміж давніх культур на теренах України найбільш дослідже­ною є трипільська культура, племена якої представляли найрозви­ненішу частину землеробів Балкано-Західноукраїнського реґіону за часів мідного віку. Розвиток цієї культури продовжувався понад 2,5 тис. років. Слід мати на увазі, що йдеться про культурне угру­повання, адже існують як локальні відмінності пам'яток в матері­альній культурі на окремих територіях, так безсумнівним є спо­рідненість культур тих племен, що населяли різні реґіони поши­рення Трипілля.

Духовна культура. Трипільські спільноти мали складну соці­альну структуру. Основною господарською та соціальною одиницею була сім'я (жителі одного помешкання). Але значну роль (ймовірно у розподілі земельних угідь, організації робіт, необхідних для всієї спільноти: побудови культових та оборонних споруд, організація поховань, оборони тощо) відігравали рід та плем'я. Суспільства характеризувалися значною майновою інтеграцією. Вони швидко накопичували досвід управління суспільством, з'явився панівний прошарок. Наявність великих поселень свідчить про сусідські від­носини. Вважають, що трипільські спільноти були матріархальни­ми. Про складну соціальну структуру свідчить також наявність невеликих поселень-супутників протоміст.

Безсумнівно, соціальна структура, як і способи господарювання, відображали рівень духовної культури спільнот: знання, навички, освоєні технологічні процеси, рівень інтелекту, світогляд, релігій­ні вірування, магічні уявлення, засоби й форми спілкування, есте­тичні уподобання. Відтворити їх можна лише на підставі досліджен­ня пам'яток матеріальної культури та витворів мистецтва давніх спільнот з певним рівнем достовірності. Так, на ранніх етапах три­пільської культури керамічні статуетки зображали жінок з непро­порційно розвинутими стегнами та сідницями і схематично виді­леною головою і торсом. Ймовірно, що ідеалом жіночої краси була невисока жінка з широкими стегнами та невеликими грудьми, а обличчю не надавалося великого значення. У середньому періоді з'являються зображення струнких жінок, пропорції яких набли­жалися до реальних. Починають зображати ніс, очі. Ще пізніше виникають реалістичні, майже портретні пластичні зображення обличчя, а нижня частина тіла подається схематично. Очевидно, що поступово ідеалом стала струнка дівчина, а пізніше найбільшо­го естетичного значення набуло обличчя. На пізньому етапі знову з'являються схематичні зображення, які передають певні образи. Очевидно, що головну роль відігравали не естетичні особливості, а соціальна роль чи інші властивості людини.

Світосприйняття трипільців, їх космологічні уявлення можна до певної міри усвідомити на підставі аналізу орнаментів на посуді та статуетках. Носіїв цієї культури не лишали байдужими ідеї плинності та циклічності часу. Як життя людини оберталося нав-

коло певного центру — родини, поселення, так і світ уявлявся та­ким, що обертається навколо певного центру: поширеними були зображення небесних світил, насамперед місяця. Також нерідкими були антропоморфні та зооморфні зображення. Серед останніх до­мінувала символіка, пов'язана зі змієм, драконом. Символічне значення мав колір, а також сама форма посуду. У кризові часи символізм, кількість знаків в орнаменті зростає, збагачується ко­льорова гама, спостерігається повернення до старих форм. Трипільці виробили багато технологічних прийомів нанесення орнаменту на кераміці. Важливими рисами трипільського мистецтва були антро-по- та зооморфізм. Людські риси спостерігалися у посуді чи окремих його частинах (наприклад, ручках), меблях (спинки стільців), фа­садах будівель. У середньому Трипіллі з'являються антропоморфні зображення богів, пов'язаних з певним місцем, рослинністю. Ймовірно, що ці об'єкти були предметом релігійного поклоніння. Дослідники вбачають у системі знаків і символів, які дійшли до нас, спорідненість з подібними системами, що характерні для давніх культур Сходу, одна з яких свого часу стала основою найдавнішої з відомих систем письма — шумерського.

Аналіз поховальних звичаїв трипільців на основі дослідження їх поховань (знайдено поховання лише пізнього Трипілля) дозволяє відновити особливості уявлень про життя і смерть. Найчастіше не­біжчики клалися на бік у скорченому вигляді (поза ембріона), що, напевне, пов'язано з уявленнями про смерть як початок нового жит­тя, про відродження. Але скотарські племена частіше ховали своїх небіжчиків на спині із зігнутими в колінах ногами. Пізніше з'явля­ються декілька типів поховань, що свідчить про культурні впливи інших народів. Сам могильник часто мав круглу форму. Нерідко поховання мали кам'яну огорожу — кромлех, а над ними саме три­пільці почали споруджувати кургани. Кругла форма могильників, курганів вказує на певний тип розуміння простору як відкритого круга та на ідеї циклічності часу. Значна відмінність у кількості предметів, що супроводжують останки небіжчиків, свідчить про соціальну диференціацію суспільства. Особливо багатими є знахід­ки, зроблені у могильниках в курганах. Для всього мідного віку характерними були посипання могили й небіжчика вохрою, що символізує вогонь, очищення або кров. Це вказує на існування куль­ту вогню. Скотарські племена першими почали застосовувати при похованнях кам'яні антропоморфні монументальні скульптури.

Матеріальна культура. Величезне культурне значення три­пільців та споріднених з нею племен полягає в тому, що завдяки ним відбулося масове землеробське освоєння величезних масивів земель. Систематичне дослідження археологічних пам'яток (зображення биків на посудинах, знахідки керамічних моделей саней, запряже­них волами, виявлення на знайдених при розкопках бичачих кістках характерних слідів, які утворюються при використанні тварин як тяглової сили) та палеоекономічні розрахунки дають можливість

небезпідставно припускати існування орного землеробства із засто­суванням дерев'яного рала та волів. Трипільськими племенами використовувалася перелогова система. Вирощувалися плівчаста пшениця, ячмінь, просо, бобові, льон, городні та садові культури.

Значне місце у господарській діяльності трипільців займало й скотарство, про що свідчать трасологічні дослідження знарядь праці. На певних етапах і територіях скотарство навіть домінувало (в основному на пізніх етапах розвитку Трипілля), а деякі спільно­ти вели виключно скотарське господарство або поєднували його з мисливством. На ранніх етапах мідного віку найбільш розповсю­дженими були велика рогата худоба і свині. Пізніше склад стада значно різнився залежно від природних умов: у ньому домінують свині і дрібна рогата худоба. У степових культурах Подніпров'я, Причорномор'я та Приазов'я велику роль починає відігравати ко­нярство. Спочатку коней розводили для м'яса. Але археологічні знахідки кам'яних скіпетрів (які були знаками соціальної влади) із зображенням загнузданої голови коня, поширені від Волги до Балкан, свідчать про появу стародавніх вершників серед неолітич­них племен Північного Причорномор'я. Вершник здобував неоці­ненну перевагу перед пішим і в бою, і в подорожі; в'ючні тварини давали можливість розвиватися торгівлі й тому саме загнуздана кінська голова стала символом зверхності, влади. Є також матері­альні свідчення про наявність культу коня у трипільських племе­нах, зокрема усатівської культурної групи (стоянка у с. Усатове поблизу Одеси).

Тварини використовувалися й для перевезення вантажів, ними подорожували. Відомо, що трипільці використовували сани (за­вдовжки 2-2,5 м, завширшки 1,5-2 м), запрягаючи у них одного-двох биків. Вважається доведеним, що трипільці транспортували від родовищ у Трансільванії мідну руду, а тому мусили користува­тися в'ючними тваринами. Знайдено глиняні моделі човнів-довба-нок. Отже, у трипільців досить розвинутими були торгівля і тран­спортний зв'язок.

Висновки про існування землеробства, скотарства, мисливства серед трипільців та інших неолітичних племен України підтвер­джуються ще й дослідженням посуду, інших предметів побуту. Не підлягає сумніву, що трипільці зберігали і вживали молоко, виго­товляли сир, терли зерно. Використовували керамічні ложки, черпаки, ковші, а отже, готували юшку, кашу (з пшениці, проса, гороху тощо), варили м'ясо. Вживали й рибу, а також сливи, абри­коси, смородину, калину. їжа готувалася у керамічних горщиках, які ставилися безпосередньо у жарини на відкритих багаттях або в печах. Є свідчення, що вони готували й пиво.

Знахідки посуду мідного віку вказують, що трипільці виготовля­ли глиняний кухонний посуд різної форми, розміру й призначення: ложки, келихи, чаші, тарілки. Глиняна маса формувалася із засто­суванням гончарного круга, шаблонів. Для орнаментування та роз-

пису використовували спеціальні інструменти. Сушіння та випален­ня кераміки здійснювалося у горнах складних конструкцій (одно- та двокамерних), які дозволяли підтримувати тепловий режим від 800 до 1200 С. Окрему групу знахідок кераміки становлять ритуальний посуд та керамічна пластика. Відомі майстерно виготовлені зоо- та антропоморфні статуетки, моделі помешкань, меблів тощо. Все це свідчить про наявність окремої галузі ремісництва — гончарства. Ймовірно що столовий та ритуальний посуд, пластика вироблялися високомайстерними ремісниками, які володіли глибокими знання­ми у галузі матеріалознавства та технологій. Гончарство мало вели­кий культурний вплив: воно поліпшило приготування їжі, умови зберігання продуктів, асортимент страв, взагалі умови харчування, а також сприяло появі культури кухні та столу, а серед найрозвине­ніших громад трипільців — культури сервірування столу.

На ранніх етапах трипільської культури знаряддя праці пере­важно виготовлялися з кременю, кістки, каменю та глини. Хоча знайдено й мідні вироби: шила, риболовні гачки, прикраси, а також сокири, долота, тесла. Пізніше з'являються вироби з бронзи, а на останніх етапах розвитку — вироби, відлиті у ливарних формах. Асортимент знарядь праці сягає сорока найменувань. Крім того, трипільці виготовляли як з кременю, так і з металу різноманітну зброю: луки, стріли, списи, дротики, кинджали, палиці (булави). Є багато свідчень, що трипільці займалися деревообробкою: виго­товляли стільці, полиці, господарський реманент, гребінці (на жі­ночих статуетках зображено не менш десяти типів зачісок). Також обробляли шкіри й хутра, виробляли тканини (використовуючи вертикальні ткацькі верстати, на яких можна виготовляти тканини шириною до 1,5 м). Трипільці носили одяг із тканини. Знайдено відбитки тонкого полотна та визнано факт виготовлення візерунко­вих або пофарбованих тканин. Орнаменти на статуетках, зображен­ня на посуді дають можливість говорити про наявність спідниць, нараменних пов'язок, довгих суконь. Виготовлялися паски різних типів, хутряні жилетки, головні убори, а також різні чоботи, по­столи, сандалі. Одяг доповнювався прикрасами — намистом з мід­них, кам'яних, скляних (найдавніше на землі скло) намистин; амулетами з каменю, міді, ймовірно, дерева; кільця, браслети. Одяг засвідчував соціальне становище його власника.

Відомо декілька типів житла та інших будівель трипільців: зем­лянки й напівземлянки, одно- і двоповерхові (хоча це припущення є спірним) будинки каркасно-стовпової конструкції з дерев'яними стінами та перекриттям, обмазаними глиною, побутові ями, культо­ві споруди. Трипільці у будівництві почали використовувати камін­ня. Поселення спочатку були невеликими — до 1 га (до 10 помешкань) з центричним або вуличним принципом забудови. Але потім вини­кають величезні поселення площею до 450 га (до 2700 помешкань) зі складним плануванням (протоміста). Житла розташовувалися концентричними колами, поділялися на квартали, вулиці, мали

земляні укріплення (вали та рови). З'являються будівлі значних розмірів (до 350 м²) зі складним внутрішнім плануванням.

Трипільська культура зазнала кризи й поступово занепала. Але її значення неможливо переоцінити. Саме її носіями були закладе­ні основи господарських систем, основи житлобудування, типи знарядь праці, технології обробки металу, гончарства, міфологія й обрядовість, світогляд, що стали основою культурного розвитку прийдешніх поколінь Східної Європи, у тому числі й українців.

Безпосередніми нащадками культур мідного віку стали племена бронзового віку та пізньої бронзи, які проіснували до XI ст. до н. є. У цю добу основними на території України стали такі культури: ямна, Кемі-Оба, шнуркової кераміки, катакомбна, кулястих амфор, Баден, багатопружкової кераміки, зрубна, сабатинівська та ін. Основними здобутками культур цієї доби є широке застосування каменю у будівництві (у степових і гірських районах), споруджен­ня великих кам'яних будівель, кам'яних захисних споруд, звичай­но, розвиток металообробки та виникнення металургії, викорис­тання бронзи, виникнення колісного транспорту, ускладнення складної ієрархічної соціальної системи, збільшення питомої ваги ремісництва (ковальство, ливарство, гончарство, металургія, тка­цтво, гірничо-видобувна справа й ін.), вдосконалення озброєння, розвиток знань про природу та суспільство. Важливе значення мало вдосконалення кінської збруї та широке застосування кінноти у військовій справі. У цей же період активізувалися етнокультурні процеси. На початок І тис. до н. є. на теренах України відбувалася взаємодія кількох великих етнічних спільнот, серед яких була й праслов 'янська.

Культура кіммерійців

Найдавнішим етносом на території сучасної України, про який існують письмові згадки (свідчення ассирійських хронік, Геродота), були кіммерійці, що мешкали в Північному Причорномор'ї у IX-VIII ст. до н. є. Етнічно це були іранські племена, які панували у той час у степовій зоні Євразії. Вони займалися тільки скотарством. Але кліматичні особливості ареалу розселення іранських племен зумо­вили необхідність постійних міграцій стад худоби. Отже, кіммерійці були типовими скотарями-кочовиками. Необхідність захищати ве­личезні стада, відвойовувати права на пасовиська, а також умови господарювання та побуту скотарів зумовили виникнення окремої соціальної верстви — воїнів, формування певного менталітету заво­йовників та своєрідної станово-ієрархічної суспільної системи.

Побут кіммерійців був пристосований до потреб кочового життя (про що свідчить відсутність пам'яток осілості) та ведення війни. Кількість матеріальних пам'яток про побут і взагалі культуру кім­мерійців дуже обмежена. Тому існують досить ймовірні припущен­ня про скотарство як основну господарську галузь, зокрема розвиток конярства. Також ймовірним є припущення, що основою раціону

були молочні і м'ясні страви. Зате кіммерійці залишили немало пам'яток керамічного посуду. їх особливістю є висока горловина циліндричної форми шириною з людську долоню, а також лощіння із середини. Такий посуд ідеально пристосований для зберігання молока. Можна також припустити, що кочовики-кіммерійці меш­кали у куренях, які легко розбиралися й транспортувалися, та іно­ді у землянках. Відомо, що кіммерійці носили конусоподібні шап­ки, а також вузькі штани та короткі сорочки, а також бойовий пояс, до якого прикріплялася зброя.

Очевидно, одним із факторів, який забезпечив панування кімме­рійців у степовій зоні Північного Причорномор'я, був перехід до використання заліза (в основному при виготовленні зброї). Матеріальні пам'ятки цієї культури представлені керамікою, кам'я­ними надмогильними стелами із різьбленими зображеннями та над­могильною скульптурою, металевими прикрасами, кінською упряж­жю, витворами кістяного різьбярства, зброєю. Зростаючий натиск скіфів зі сходу був причиною, що кіммерійці залишили степи Причорномор'я.

Дата добавления: 2015-05-09