Скіфська культура

Скіфська культура — це синкретичний культурний феномен, який утворився внаслідок поступової і тривалої міграції на захід іранських кочових племен з Центральної Азії, які асимілювали культури передньоазійських та причорноморських народів (серед яких теж було немало іраномовних). Але ця асиміляція не була повною, тому населення скіфського царства (а саме цим племенам на території України вдалося перетнути межу державотворення) не було ані етнічно, ані культурно однорідним, на що вказував ще Геродот. Ймовірніше, що у складі кочової людності, яка потіснила кіммерійців, були й ірано-арійські племена, й угро-фінські, й, мож­ливо, тюркомовні, а зустріли вони у степах та лісостеповій зоні Східної Європи праслов'ян, балтів, що виділилися з праслов'янської єдності, угро-фіннів, іранців, іллірійців, фракійців. У VII ст. до н. є. тут з'явилися грецькі колонії, які мали величезний культурний вплив на скіфів. Царські скіфи, які й витіснили кіммерійців та утворили державу, найімовірніше були іранцями.

Світогляд. У скіфів була широко розвинена міфологія й оста­точно складена релігійна система. Роль жерців як окремого суспіль­ного прошарку була значно занижена. Ймовірно, що жерців вза­галі вже не існувало. Зазвичай, релігійний культ відправлявся старійшинами родів. Цей звичай має глибоке коріння: в усіх куль­турах, що вийшли з індоіранської прадавньої культури, явно проти­ставлялися (і навіть виникав антагонізм) жрецька і військова вер­стви. В індійській традиції панівне становище здобули жерці-брах-мани, а у скіфській найпрестижнішим був соціальний стан воїна. У скіфській духовній культурі була поширена магія. Геродот подає відомості про дві категорії ворожбитів, називаючи одних з них

«енареями» — імпотентами, які носили жіночий одяг, вели жіночий спосіб життя. Такі віщуни вважалися наймогутнішими і належали до одного племені. Відомо, що були й жінки жриці, які, ймовірно, відправляли домашні культи, а також жіночі, хтонічні езотеричні культи. На користь такої думки свідчить легенда про амазонок, які, вивчивши мову скіфів-чоловіків, не навчили їх своєї мови.

Релігія скіфів базувалася на відповідній космології та міфології, типових для індо-іранських культур. У їх розумінні Всесвіт поді­лявся на впорядкований світ, що має форму квадрата, та невпоряд-кований хаос. По вертикалі Всесвіт поділявся на світ богів, світ людей або землю та підземний світ. Усі три стихії об'єднувалися вогненною, тому скіфи, як і всі іранські племена, були вогнепоклон­никами. Релігійна система скіфів вже остаточно склалася. На вер­шині скіфського олімпу перебував батько богів Папая та богиня родючості Апія. Також вшановувалися бог світла, сонця Ойтосура (або Гойтосір) та Геракл. Закономірно, що найбільше поклонялися богу війни Арею (це еллінська назва, скіфське ім'я Геродот не по­дає), символом якого був меч: скіфи-воїни з презирством ставилися до землеробства і до ремісництва, як і кіммерійці, вважали гідним для себе лише війну і пограбування. Воєнні звичаї скіфів-воїнів були надзвичайно жорстокими: практикувалися випивання крові, знят­тя шкіри з убитих ворогів, виготовлення з їх черепів ритуального посуду тощо.

Скіфські легенди, передані античними авторами, зафіксували особливе ставлення до «жіночих» божеств — Алії, богині сімейного вогнища Тавіті (яка стояла вище Папайя, а клятва «царськими гестіями» — божествами царського вогнища була священною), а отже, й особливе становище жінки. Жінка користувалася захистом і повагою, відігравала важливу роль у веденні домашнього госпо­дарства, вихованні дітей, у соціальному житті. Жінки навіть брали участь у військових звитягах (що підтверджує не лише легенда про амазонок, а й дані розкопок жіночих могильників-курганів, у яких знайдено зброю, здебільшого луки).

Світогляд воїнів-загарбників формував відповідні моральні цін­ності: скіфи культивували жорстокість, гордість, хоробрість, вір­ність обов'язку, а також обіцянці, клятві. Особливе значення мало побратимство (сцени братання воїнів зображені на багатьох мис­тецьких виробах).

Завдяки свідченню Геродота, відомі поховальні звичаї скіфів. Покійника не ховали протягом 40 днів, а возили для прощання до друзів і справляли гучні поминки (тризни). Таке дійство ймовірно пов'язане з великими затратами сили і часу на спорудження мо­гильника. Відомо, що тіла царів бальзамувалися. До могили царя клалися задушені дружина, слуги, коні тощо, золотий посуд, ліпше майно. Через рік знову робили поминки, на яких убивали п'ятдесят найкращих служників і коней. Цей звичай має давнє коріння й споглядається у різних східних культурах.

Економіка і побут. Територія Скіфії простиралася від Дунаю до Азовського моря і приблизно на таку ж відстань на північ від Чорного моря. Основою економіки скіфської держави було скотар­ство та хліборобство. Але важлива роль належала й привласнюваль-ному господарству: рибальству, мисливству, збиранню меду та воску, прирученню диких коней. Очевидно, скіфи-орачі (племена, що займалися хліборобством) вирощували ті ж культури, що й племена мідного віку на землях України. У цей період з'являються озимі культури. Слід зазначити, що панування скіфів-кочовиків негативно вплинуло на розвиток хліборобських культур Правобе­режної України. Ці племена поступово переходили до напівкочово­го способу життя, орієнтувалися на скотарство, що у подальшому стало однією з причин занепаду скіфського царства. Відомо, що мешканці лісостепової зони розводили свійську птицю: качок, ку­рей, гусей.

Псевдо-Гіппократ (V- IV ст. до н. є.) свідчить, що східні скіфи вели кочовий спосіб життя, займаючись тільки скотарством. Розводили кіз і овець (м'ясо-молочні породи), свиней, велику рога­ту худобу (для м'яса і як тяглову силу), верблюдів і, звичайно, коней. Історичні свідчення підтверджуються археологічними пам'ятками. Так, на чортомлицькій вазі є різьблене зображення сцени приру­чення диких коней. Взагалі, у скіфів-кочовиків існував культ коня: його ховали разом з хазяїном або поруч з ним. Слід зазначити, що кочовики, які мешкали у степу, теж поступово переходили до на­півкочового способу життя, починаючи з IV ст. до н. є. займатися хліборобством.

У найдавніші часи скіфи-кочовики мешкали у чотири- або шес­тиколісних мажарах, у які запрягали волів. їх побут не відрізнявся від побуту пізніших кочових народів, добре нам відомих (казахи, хазари, татари тощо). На початку IV ст. до н. є. з'являються постійні житла — двокамерні напівземлянки, а також наземні округлі в плані споруди. Обігрівалися приміщення за допомогою відкритого вогнища (лише зрідка — за допомогою глинобитної печі), а освітлювалися жи­ровими каганцями. Жителі лісостепу мешкали у таких же земляних або наземних житлах примітивної безстовпової конструкції.

Скіфи-скотарі вживали переважно варене м'ясо, переважно дрібної та великої рогатої худоби, а також коней, рідко дичини. Поширеними були молочні страви — каші, юшки, заправлені бо­рошном, сир, молоко, кумис. Мешканці лісостепу переважно вжи­вали свинину, а також баранину, дичину та продукти рільництва, садівництва, огородину. Контакти з античною цивілізацією спри­яли поширеному вживанню вина.

Археологічний спадок скіфської доби досить багатий. Він дає достатньо відомостей про одяг скіфів. Останній був вузького покрою, щільно облягав тіло і виготовлявся з вовни (у тому числі й верблю­жої), шкір і хутра. Скіфи вміли прясти і плести одяг з нитки. Жінки носили довгу мантію і накидку, на голові очіпок. Одяг доповнював-

ся бляшками із золота та інших металів, намистом, підвісками, гривнами, сережками, обручами, іншими прикрасами як місцево­го виробництва, так і грецьких майстрів.

Художня культура. Значного розвитку у скіфському суспільстві набуло декоративно-прикладне мистецтво, характерною ознакою якого була надмірна орнаменталізація, у тому числі інкрустація дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням. Орнамент відігравав значну семантичну роль: був носієм епічної, релігійно-міфологічної та соціальної інформації, мав магічне значення. Усі сюжетні лінії пов'язані з епічним та релігійно-міфологічним багатством цієї культури. Причому божества зображалися дуже рідко. Очевидно, це були уособлення природних стихій або соціальних інститутів. Натомість основу орнаменту складають прославлення епічних ге­роїв, зображення демонологічних і міфологічних персонажів, а також змій, драконів, грифів, коней, різних хижаків. Тому в ньому переважають антропоморфні та зооморфні зображення (так званий звіриний стиль). Слід зазначити, що у прадавніх індо-іранців ще не існувало образотворчого мистецтва й на момент його виникнення у скіфів вони запозичували техніку, зразки й деякі образи у народів Передньої Азії. Запозиченими у скіфському мистецтві є саме антро­поморфні образи, хоча й отримали нову, узгоджену з власною мі­фологією, інтерпретацію. Зооморфні зображення більше узгоджу­валися з міфологічною свідомістю скіфів, їх світоглядом, динаміч­ним життям воїнів-кочовиків і, звичайно, переважають у творах місцевих майстрів. Принаймні частина престижних високохудож­ніх творів, які імпортувалися скіфами з античних держав, виготов­лялися на замовлення, і тому грецькі майстри мусили враховувати уподобання скіфської знаті. Можна припустити, що одяг, житло, шкіряні вироби яскраво оздоблювалися геометричними фігурами, рослинним орнаментом. Але ці речі до нашого часу не дійшли. Всесвітнього визнання набули металеві навершя (штандарти); зо­лота чаша із зображенням кінських голів з Братолюбського курга­ну (IV ст.), інші твори прикладного мистецтва.

Значно менше досліджена монументальна кам'яна скульптура, яка є складовою художньої спадщини скіфів. У високохудожньому стилі давні майстри зображали скіфських воїнів у повному бойово­му обладунку. Такі скульптури встановлювалися на курганах-по-хованнях степової частини Скіфії. Поховання, на яких встановлені подібні зображення, не містять багатих прикрас. Натомість в них знайдено велику кількість зброї. Тому вважають, що скульптури встановлювали на могилах відомих, славетних воїнів або членів при­вілейованих підрозділів чи каст, вони присвячувалися міфічному першоцарю скіфів Колоксаю. Найбільш давні скульптури (VII ст. до н. є.) мають примітивну техніку — кам'яні стели зі шліфованою поверхнею, на якій деталі зображалися гравіруванням або рельє­фом. Пізніше вони трансформувалися в антропоморфні пластичні зображення, у яких вже моделювалася голова, відтворювалися

плечі, лопатки, а інші деталі передавалися за допомогою гравюри або рельєфу. У V ст. до н. є. за допомогою рельєфу передавалися й ноги. Очевидно, скульптура протягом століть розвивалася не дуже динамічно. Художники не відійшли від традиції фронтального зо­браження, напружених поз. Це вказує на одну з визначальних рис художньої культури скіфів — канонічність, яка не давала широко­го простору для творчого пошуку. Але скіфська скульптура має велике історичне та естетичне значення.

У подальшому скіфська культура в цілому дуже швидко елліні-зувалася. Це, зокрема, позначилося на мистецтві: змінюються сюжети, вдосконалюється техніка. Звіриний стиль з часом посту­пається сюжетам з побуту скіфів. Неперевершеним взірцем цього періоду є золота пектораль з кургану Товста Могила (IV ст. до н. е.), на якій зображено впорядкований Всесвіт, у якому мирно живуть люди (звичайно, скіфи-скотарі), оточений хаосом, у якому хижаки роздирають копитних тварин.

Отже, канонічність і традиційність скіфської культури, які ба­зувалися на значній активності іранських релігій, світогляді заво­йовника поступово поступилися синкретизму. Спочатку це прояви­лося у тих видах мистецтва, які протоскіфам були не відомі: ювелір­на справа, мистецтво художньої обробки металу тощо. Запозичуючи спочатку технологічні прийоми обробки матеріалів, скіфи поступо­во сприймали нові культурні норми, міфологеми та ін. Але інші риси цієї культури — образність і символізм — залишилися незмінними. Відданість старим звичаям, віруванням, міфам, моральним та іншим нормам, поєднаним з новим культурним досвідом, отриманим у Передній Азії та на Кавказі, дозволили створити неперевершені мистецькі зразки неповторного звіриного стилю. Притаманна усім кочовим культурам тенденція до відкритості культури та вплив давньогрецької культури зумовили створення не менш довершених зразків елліно-скіфського мистецтва. Отже, обидві культурні тен­денції були плідними. В усякому разі скіфи, безсумнівно, сприяли активізації культурного обміну між цивілізаціями Далекого Сходу, Індії, Ірану, Передньої Азії та Східною Європою.

Дата добавления: 2015-05-09