Відродження

Мрії гуманістів про швидке настання "золотого віку" зіткнулися з реальністю постійних війн, контрреформацією, зміцненням центральної феодальної влади, експансією іноземного панування. В роздрібненій Італії так виникало вчення Н. Макіавеллі

1. Заперечення теологічного підходу до встановлення сутності Д та П

2. Обґрунтування так званої концепції долі – держава та право мають доленосний характер, бо виникають та розвиваються відповідно до потреб людини

3. Всі люди рівні, що виявляється у рівній можливості реалізації власних здібностей

4. Форма держави залежить від кількості правителів(республіки(влада належить групі людей) та монархії(влада у однієї людини))

5. Влада визначається як об’єкт боротьби, яка може бути здобутою або за допомогою зброї або за допомогою хитрощів

6. Оптимальна форма – абсолютна монархія, але монархічна форма має бути здійснена за допомогою магістратури як дорадчого органу. Монарх має бути мудрим, тому повинен своєчасно сконцентрувати владу в своїх руках та робити все, щоб народ постійно відчував необхідність у державі та правителях

7. Абсолютна монархія є здатною централізованою державою, здійснити її міжнародне визнання та повагу

8. Після цього можлива республіка, вона мала поєднувати елементи монархії, демократії та аристократії.

9. Необхідною умовою сильної централізованої держави є наявність гарного законодавства, сильного війська та союзників Опора закону – армія, яка забезпечить його реалізацію, гарантування, в цілому зробить сусп-во покірним

10. Для збереження державної влади правитель може відступати від добра та порушувати закони, проте повинен будь-якою ціною зберегти владу.

Вцілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної науки:

· Відкинув схоластику, замінивши його раціоналізмом та реалізмом;

· Заклав основи політичної науки;

· Виступив проти феодальної роздрібненості за створення централізованої Італії;

· Увів поняття "держава" та "республіка" у сучасному їх розумінні;

· Сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".

6 Державно-правові погляди Лесі Українки

Багато уваги проблемам політики і права, державі та її формам, національній і політичній свободі, способам її досягнення приділила українська поетеса і громадська діячка Леся Українка.

Їй імпонувало суспільство, де гарантувалися б рівність і можливість всебічного розвитку особистості, її погляди можна вважати близькими до екзистенціальних.

Леся Українка була прибічницею теорії насильства в походженні держави, оскільки вважала, що це пов'язано з завоюванням одного народу іншим. Держава в її розумінні — продовження того ж насильства, бо політична влада сконцентрована в руках панівного класу, найсильнішого в економічному плані. В державі існує право, яке закріплює насильство. Тому всі форми правління, які мали місце в історії, деспотичні.

Деспотичною, насильницькою формою правління, на її думку, була Російська імперія, яка спиралася на силу, а економічно сильніша меншість панувала над людьми, пригнічувала особистість. Ідеальний - республіканський устрій.

Значну увагу Леся Українка приділяла співвідношенню людини й держави, свободи і влади. Для неї свобода особистості — суспільне явище, яке не може бути реалізоване без економічної та політичної свободи. Сама наявність закріплених у юридичних актах політичних та інших прав особистості, ще не дає підстав твердити, що вони можуть бути вільно реалізовані, позаяк насильницька держава цьому не сприяє.

Розглядаючи проблему свободи, прав особистості та її співвідношеная з державою, Леся Українка виходила з концепції природного права,яке реалізується через свободу волі. Воля — це право кожної людини робити все, що їй заманеться, аби тільки не заподіювати шкоди іншим людям. Свої природні права, серед яких головними є право на життя і свободу, людина повинна обороняти всякими засобами, і навіть "збройною рукою".

Із політико-правової концепції Лесі Українки випливає, що людські та громадські права можуть бути реалізовані тільки в державі з демократичною республіканською формою правління, оскільки там, де є пани й піддані, свободи для підданих немає, вона є тільки для панів, їхні свобода, право підтримуються законом і державою з її інститутами: грошовою системою, військом, поліцією, урядом.

Поетеса закликала народ виборювати свої свободи. Основою її політико-правового світогляду було визнання природних прав людини, їхньої цінності, усвідомлення того, що їх гарантія й реалізація залежать від форми державного устрою та форми правління.

7 Методологія історії політичних і правових вчень.

При вивченні історії політичних та правових вчень використовується увесь спектр загальнонаукових та спеціально наукових методів.

Але особливо важливе значення для даної науки і предмету мають два методи: історичний та проблемно-концептуальний.

Історичний - суть полягає у вивченні, осмисленні тієї чи іншої теорії, концепції в історичному контексті, який обумовив їхню появу. Тільки застосовуючи цей метод, можна правильно зрозуміти суть тих чи інших ідей, які можуть бути, з позицій сьогодення, або неприйнятними, або гостроактуальними. В той же час, засадниче розуміння справедливості, права, законності має дуже багато спільного на різних історичних етапах.

Тому дуже важливим є проблемно-концептуальний метод, який дозволяє прослідкувати зародження і розвиток тієї чи іншої ідеї від найдавніших часів до сьогодення. для всієї історії політичної та правової думки характерна наявність чотирьох головних ідей, які, в тій чи іншій мірі, притаманні кожній епосі і є визначальними у розвитку тих чи інших політичних та правових вчень. Це ідеї суспільної влади, свободи, закону та досягнення спільного блага.

В той же час, було б неправильно відкидати наявність суттєвого впливу саме історичних умов та обставин. Важко уявити в XIX столітті мислителя, який би підтримував ідею рабства, як природного інституту, як це можна зустріти в Арістотеля.

8. Політичні і правові ідеї Реформації (Лютер,Мюнцер,Кальвін).

Німеччина,16-17 ст, ідеї засновувалися на поглядах критицизму доктрини Римокатолицької церкви, були націлені на перетвор. церковної організації та перебудову взаємин між церквою та держ.

Мартін Лютер критикує практику індульгенцій, надмірне збагачення церкви, заперечує роль церкви як посередника між Всевишнім та людьми. Основними ідеями є:

1. Релігійна концепція спасіння людської душі засновується не на функціонув церкви, а на особистій вірі людини, яка має визначати моральні вчинки та її активну громадянську позицію по відношенню до держави та діяльності правителів

2. Діяльн церковної влади є лише поширенням вчень Всевишнього.

3. Проведення націоналізації церковного майна,тому що надмірне збагачення церкви підриває авторитет держави та створює можливість агресії зі сторони інших держав

4. Закони 2 видів:

Закони божественного царства, які мають носити основоположний характер та забезпечувати поширення християнства на суспільний устрій.

Світські закони (закони земного царства), які приймаються на основі божественних законів.

5. Світські закони мають бути співвіднесені з розумом правителя. Чим розумніший правитель, тим справедливіші закони.

6. Влада має бути незалежною від церкви та від феодальних князів, оскільки в іншому випадку державна влада набуває характеру непослідовності здійснення та розпорошеності, що зумовлює послаблення держави.

7. Монархічна форма правління, бо інші призводять до розпорошення державної влади

Томас Мюнцер був прихильником подолання феодальних відносин залежності селян та встановлення загального справедливого устрою на засадах християнського соціалізму

Основні ідеї:

1. Ідея свободи, рівності та захисту окремих напрямів християнської релігії та недопущення переслідувань вірян зі сторони католицької церкви.

2. Категорично заперечував індульгенції, бо вони є причиною несправедливості та порушують канони християнства про загальну любов та справедливість між людьми

3. Закликав до повного соціального перевороту суспільства, що пов’язувалось з відміною феодальних повинностей, недопущення привілейованого стану феодалів та мінімізація подальшого зубожіння народу та надмірного збагачення феодалів.

4. Вимагав становлення системи виборів духовних осіб, скасування кріпацтва, зменшення розмірів податків та забезпечення справедливого судочинства.

5. Оптимальна форма правління – республіка, оскільки влада в ній здійснюється народними масами, які здатні встановити контроль за державними керівниками та не допустити концентрацію державної влади в одних руках.

6. Основа законодавства – закони Біблії,які конкретиз. на рівні світського законодавства.

Жан Кальвін- сформулював осн засади буржуазного устрою сусп.-ва, заснов кальвінізму, як окремого протестантського напряму у християнстві

Основні ідеї:

1. Відносини у суспільстві мають заснов на засадах рівноправ’я, де соціальне становище індивіда безпосередньо залежить від його здібностей та від його праці.

2. Засуджував діяльність католицької церкви. Один авторитет – Всевишній, головна християнс книга – Біблія. Тому держ влада має бути заснов на біблійних канонах, а не на церковних доктринах, які тлумачать положення Біблії.

3. Заперечував необхідність поділу влади, бо вважав,що якість влади залежить від правильного життя людей, а погана влада є покарання людям за їх гріховність

4. Критикував демократичний устрій, олігархія – найдосконаліша.

9 Загальна характеристика міфологічних та релігійних уявлень про політику, ДіП.

Політична та правова думка у давніх народів — давніх єгиптян, індусів, китайців, вавілонян, персів, євреїв, греків, римлян та ін — бере витоки з міфологічних джерел.

Для міфів стародавніх народів характерне уявлення про божественне (небесне, надлюдське) походження існуючих відносин влади і порядку. Так, у Рігведі (священних гімнах аріїв) всі події в світі розглядалися, як прояв Ріти — світового порядку, — дотримання якого вважалося правильним шляхом і виконанням обов'язку. Таким чином, та або інша версія божественного походження земної влади і порядку — панівна ідеологія, яка не має конкуренції у вигляді інших точок зору; сумнів у міфі — це початок його раціоналізації, але це, як правило, відбувається доволі пізно.

Різні версії міфів дають можливість прослідкувати різноманітність форм впорядкування суспільних відносин і різних шляхів формування і розвитку держави та права. Так, у Ст.Китаї, відповідно до міфу про божественне походження і характер земних порядків, вся влада безпосередньо сконцентрована в особі верховного правителя.

В Єгипті, Вавілоні, Індії інший підхід, згідно з яким боги, будучи джерелом влади правителя, разом з тим і самі продовжують вирішувати земні справи та людські долі.

Певна своєрідність притаманна релігійно-міфологічним уявленням стародавніх євреїв. За їхньою версією, єдиний бог знаходиться в договірних відносинах з єврейським народом, є його главою і царем. Закони єврейського народу отримані Мойсеєм прямо від бога. У звичних умовах здійснення влади проводиться людьми від імені бога, але в екстраординарних ситуаціях він діє і безпосередньо через чудеса тощо.

Ці міфологічні версії про божественний характер державної влади лежать в основі і більш конкретних уявлень про зміст влади, управління, закон і порядок. Відповідно до релігійно-міфологічних уявлень давніх єгиптян, правду,справедливість і правосуддя уособлює богиня Маат. Судді вважалися її жерцями. Божественний характер земної влади (фараона, жерців, чиновників) і основних джерел тодішнього права (звичаїв, законів, судових рішень), означав, що всі вони відповідають або повинні відповідати маат — природно-божественному порядку справедливості. Поняття маат містить, по суті, той же зміст, що і поняття ріта, дао в давньокитайській міфології, Це, по суті, правда-справедливіть, яка в пізніших природно-пр концепціях стала визначатися як природне.

Право і закон ще не виділилися в систему норм й існували у вигляді частини релігійно-міфологічно порядку державного і суспільного життя. В законах цього часу тісно перепліталися міфологічні, релігійні, моральні, соціально-політичні та інші аспекти, а законодавство, в цілому, виводилося з божественного першоджерела. Закони походили або прямо від богів, або від їхніх ставлеників — правителів. Безпосередньо з богами пов'язували право і законодавство давні індуси, єгиптяни, євреї, греки.

Раціоналізація державно-правових уявлень означала відхід від міфологічної ідеології і усунення монополії жерців. Цей процес йшов у напрямку десакралізації змісту міфів. В різних державно організованих суспільствах він проходив по різному, маючи відмінні форми і наслідки. Але, в цілому, тенденція відходу від початкових релігійно-міфологічних уявлень до більш раціонального погляду на державу і право в 8-6 ст.ст. до н.е. спостерігається скрізь. Особливо значні успіхи цей процес мав в античній Греції та Римі.

10. Погляди на державу та право вчених-юристів Київського, Харківського та ін. університетів України (Неволін,Іванішев,Владимирський-Буданов, Кістяківський)

Костянтин Неволін, «Енциклопедія законознавства»

Послідовник гегелівської правової філософії та історичної школи права.

Основу права вбачав у «божественному єстві, яке відкриває себе в світлі моральному через волю людей». Право: приватне право; державне право; міждержавне, чи міжнародне. Закон: моральний (діє на рівні внутрішніх особистісних стосунків людей); державний(правило, згідно з яким формуються взаємини між людьми).

Право і закон К. Неволін - історично змінювані утворення, що формуються залежно від національно-історичної організації, традицій та культури народу.

Держава — реалізована моральна ідея. Без держави і поза державою неможливі ні правовий, ні моральний розвиток людини, оскільки всі без винятку цілі морального вдосконалення людини постають водночас і цілями для держави.

Застосування порівняльного методу у вивченні вітчизняного й зарубіжного законодавств, оскільки, на його думку, неможливо зрозуміти законодавство, не знаючи характеру його розвитку в інших державах.

Фахівець в галузі кримінального права, історії пра­ва Олександр Кістяківський одним із перших обгрунтував вчення про принцип невідворотності кримінального покарання.

"теорія прогресивного конституціо­налізму ":

- конституційна монархія;

- засади: мі­сцеве та державне самоврядування; недоторканість особи; право зборів і об'єднань, свобода слова і віроспові­дання; відповідальність правителя перед підданими;

- зага­льний виборчий процес, право відкликання посадових осіб.

Судова практика є більш діє­вою формою правоутворення у порівнянні із законом.

КНУ- Владимирський-Буданов вперше звернувся до глибинних першоджерел, упорядкувавши "Хрестоматію з історії руського права".

Розглядає " західноруське право " як окрему самостійну правову систему.

Не існує держави і права без конкретного етносу (народу), підкреслюючи, що відправним джерелом походження держави є національно-етнічна група з її особливостями.

Права - продукт діяль­ності нації, а не держави; його джерелом є народна свідомість і воля, а не держава. Держ у формі закону формує лише те, що вже створено на­родною свідомістю.

Право ширше, ніж закон.

Іванішев – глибоке вивчення історичних фактів.

Намагався показати справедливу історію народу, розкриваючи і її негативні сторони, а також загальний розвиток права та його національні особливості. Для цього він використовував достовірні пам’ятки права, які допомагали встановити дійсну історію.

Частина робіт М. Іванішева, стосується вивчення слов'янського законодавства “О плате за убийство в древнем русском и других славянских законодательствах в сравнении с германскою вирою”, “Рассуждение об идее личности в древнем праве богемском и скандинавском”, “Древнее право чехов”

Дата добавления: 2015-05-09