Петренко уклав договір

Отже, Петренко уклав угоду.

У дедуктивному умовиводі думка рухається від знання загального до знання окремого, одиничного, тому дедукцією визначають звичайно ж умовивід від загального до часткового.

Умовиводи бувають різних видів. За кількісттю засновків вони поділяються на безпосередні та опосередковані.

Безпосереднім є такий умовивід, у якому висновок робиться лише з однієї посилки (Наприклад: «Петров викликаний до суду у якості свідка, тому він зобов'язаний давати свідчення»). Безпосередні умовиводи не можуть бути зведеними до простої зміни однієї лише форми судження, він замінює зміст думки, робить її визначеною, яснішою, логічнішою У безпосередньому умовиводі наявне обгрунтовуюче знання, і знання висновкове. Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, обернення і протиставлення [19; c. 75].

Перетворення – це така логічна операція, унаслідок якої вихідне знання судження перетворюється у судження рівнозначне за змістом, але іншої структури (Наприклад: «Будь-який договір є угодою. Отже, жоден не договір не є угодою»). Перетворення дає змогу чіткіше підкреслити сумісність чи несумісність предмета і властивості.

Обернення – це така логічна операція, коли суб'єкт вихідного судження стає предикатом, а предикат суб'єктом вивідного судження. (Наприклад: «Будь-який договір є юридичною угодою. Отже, деякі юридичні угоди – договори»).

У залежності від того, змінюється чи не змінюється кількість судження, розрізняють два види обернення: просте або чисте обернення і оберення з обмеженням [19; c. 76].

Обернення просте – підкреслює, що кількість судження під час обернення не змінюється («Деякі студенти є відмінниками. Отже, деякі відмінники – студенти»).

Обернення з обмеженням – підкреслює, що таке обмеження унаслідок якого змінюється кількість судження («Всі тирани садисти»).

Загальностверджувальні судження обертаються подвійно: з обмеженням і без обмеження («Будь-які правовідносини є вольовими правовідносинами. Отже, деякі вольові відносини є правовідносинами»).

Загальнозаперечувальні судження – завжди обертаються без обмеження, оскільки предикат у них розподілений («Жодна загарбницька війна не є справедливою. Отже, жодна справедлива війна не є загарбницькою»).

Частковостверджувальні судження обертаються по різному. Неозначені частковостверджувальні судження в яких суб'єкт і предикат не розподілені, обертаються за схемою чистого обернення («Деякі письменники – лауреати. Отже, лауреати – письменники»).

Означені частковостверджувальні судженя в яких суб'єкт не розподілений, а предикат розподілений, обертаються не в частковості, а в загальному стверджувальному судженні («Тільки деякі юридичні угоди є договорами. Отже, всі договори – угоди») [19; c. 79].

Обернення умовних суджень відбувається за допомогою контрпозиції, конверсії, протиставлення предикату.

Контрпозиція умовного судження полягає в тім, що ми заперечуваємо підставу і наслідок вихідного умовного судження, а підставу – наслідком оберненого судження («Якщо угода не відполвідає умовам закону, то вона не дійсна. Отже, якщо угода визнана дійсною, то вона відповідає закону»).

Конверсія це операція оберенення виділяючого і одиничного умовного судження, яка полягає в тім, що наслідок вихідного судження робиться основою, а основа – наслідком вивідного судження.

Протиставлення предикату – називається логічна операція, коли висновком суб'єкта є поняття, що суперечить предикату вихідного судження, а предикатом – суб'єкт («Будь-який злочин є діянням суспільно небезпечним. Отже, жодне не суспільно небезпечне діяння не є злочином»).

Опосередкованим – є умовивід, у якому висновок робиться з двох або більше засновків (Наприклад: «Всі рідини пружні. Ртуть – рідина (за звичайних умов). Відповідно ртуть має пружність»).

В свою чергу виділяють такі види опосередкованих умовиводів. Дедуктивні – рух думки йде від загальної закономірності до часткового випадку, як вже зазначалось вище (Наприклад: «Всі люди смертні. Арістотель – людина. Отже, Арістотель – смертний»). Серед дедуктивних опосередкованих умовиводів виділяють зокрема силогізми – в яких висновок базується на двох посилках, які є судженнями і взаємодіють з загальними для них поняттями («Всі юристи опікуються правом. Захарченко – юрист. Отже, Захарченко опікується правом»). Індуктивні – рух думки йде від часткових випадків до загальної закономірності («Україна – країна євроазійського континету. Білорусь – країна євроазійського континенту. Отже, обидві країни – євроазійські»). Традуктивні (за аналогією) – рух думки йде від одного часткового випадку до іншого часткового випадку. Вони обов'язково мають імовірнісний характер («На планеті Марс існують певні кліматичні умови, які приблизно однакові з земними. На Землі є життя. Можливо (за аналогією) на Марсі є життя»).

У буквальному розумінні слова умовивід є силогізмом. В перекладі з давньогрецької мови термін означає здобуття висновку чи виведення наслідку В контексті формальної логіки він означає такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями. Наприклад: «Будь-який злочин є діянням суспільно небезпечним. Хабар є злочин. Отже, хабар є діянням суспільно небезпечним» [19; c. 83].

Категоричний силогізм складається з 3 суджень: двох засновків і одного висновків, які складаються з понять (термінів силогізму) – менший, більший і середній. Термін, який займає місце предиката у висновку, називається меншим терміном (P). Термін, який займає місце суб'єкта у висновку, називається меншим терміном (S). Поняття, яке входить до обох засновків і відсутній у висновку, називається середнім терміном (M). При побудові категоричного силогізму необхідно враховувати відповідне правило, що забезпечує його правильний розвиток і дістало назву аксіоми силогізму. Це положення, яке обгрунтовує правомірність висновку із засновків категоричного силогізму. Воно включає в себе два основні положення:

А) Все, що стверджується або заперечується про клас предметів, може стверджувати або заперечувати про кожен предмет даного класу («dictum de omni et de nullo – dictum de omni» – сказане про все, і ні про що);

Б) Ознака ознаки речі є ознака самої речі; те, що суперечить ознаці речі, суперечить самій речі («nota note est nota rei»).

До головних правил категоричного силогізму слід віднести наступні:

А) У кожному силогізмові має бути тільки три терміна – не більше і не менше;

Б)Середній термін має бути розподіленим хоча б у одному із засновків;

В) Термін, який не розподілений у засновку, не може бути розподіленим у висновку;

Г) Із двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку;

Д) Якщо один засновок заперечний, то й висновок може бути заперечним;

Е) Із двох часткових засновків не можна зробити ніякого висновку;

Ж) Якщо, один із засновків частковий, то й висновок має бути частковим [19; c. 83]. Фігурами силогізму – називаються форми силогізму, що відрізняються одна від одної розташуванням середнього терміну в засновках. Всього їх виділяють чотири.

Перша фігура (в ній середній термін займає місце суб'єкта у засновку і предикат в меншому):

Дата добавления: 2015-05-09