Предмет містобудівного права

Під час аналізу попередніх питань ми вже частково піднімали проблематику предметамістобудівного права, оскільки це було необхідно для обґрунтування твердження про об’єктивність існування містобудівного права. Проте, такий поверхневий аналіз не можна вважати достатнім для пізнання сутності містобудівного права, що, відповідно, і обумовлює необхідність повернення до питання про предмет містобудівного права.

Предмет будь-якої галузі/підгалузі права – це сукупність суспільних відносин, на які поширюється сфера правового впливу відповідної галузі/підгалузі права.

Предмет містобудівного права складають відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері публічного управління містобудуванням.

При цьому варто наголосити на тому, що управління містобудуванням включає не лише безпосереднє публічне управління відповідною діяльністю, як видом господарської діяльності, а й інші заходи, які стосуються діяльності органів публічного управління (наприклад, координація), організації та досягнення цілей містобудування (моніторинг, прогнозування, планування тощо).

До особливостей вказаних відносин можна віднести:

- особлива галузь економіки, в якій виникають відносини – будівництво;

- особлива сфера діяльності, в процесі організації і здійснення якої виникають, змінюються та припиняються відносини – управління будівельною сферою;

- спеціальний суб’єктний склад відносин:

· обов’язкова наявність суб’єкта публічного управління у якості однієї зі сторін відносин;

· спеціальні суб’єкти публічного управління: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Державна архітектурно-будівельна інспекція України та їх територіальні органи.

Дані відносини можна класифікувати за декількома критеріями, зокрема:

1. За матеріальним змістом якісно однорідних груп відносин, на які поширюється сфера впливу містобудівного права:

1) відносини, які виникають у ході публічного управління містобудівною діяльністю, у тому числі:

- у ході планування територій на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях (абз. 2 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування»[4], п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»[5]);

- у ході аналізу стану та прогнозування розвитку містобудування (абз. 3 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування»)

- у ході діяльності, пов’язаної із містобудівними програмами та містобудівною документацією на всіх рівнях:

· підготовка, затвердження та реалізація (абз. 4 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування»);

· моніторинг стану розроблення та реалізації(п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»);

· проведення експертизи (абз. 7 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування»);

- у ході координації взаємодії суб’єктів містобудівної та архітектурної діяльності (абз. 5 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування»);

- у ході розробки і затвердження державних стандартів і правил, будівельних норм, запровадження одночасної дії міжнародних кодів та стандартів (абз. 8 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування», п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»);

- у ході проведення ліцензування і професійної атестації (абз. 11 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування», п. 4 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»);

- у ході здійснення державного контролю – архітектурно-будівельний контроль (абз. 9 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування», п. 6 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», пп. 1-2 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю):

· за дотриманням законодавства у сфері містобудування, державних стандартів і правил, вимог будівельних норм;

· за ліцензійними умовами провадження будівельної діяльності;

· за раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів при проектуванні та будівництві;

· за дотриманням вимог щодо охорони культурної спадщини та збереженням традиційного характеру середовища населених пунктів (абз. 10 ст. 8 ЗУ «Про основи містобудування»);

2) у ході реалізації делегованих повноважень:

- делегування саморегулівним організаціям у сфері архітектурної діяльності повноважень щодо проведення професійної атестації виконавців робіт, пов’язаних зі створенням об’єктів архітектури (пп. 3 п. 4 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства[6]);

- делегування функцій замовника на будівництво виконавчого органу місцевої ради на конкурсній основі генеральному підряднику (ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»);

- делегування місцевими радами вирішення питань, що належать до їх компетенції, їх виконавчим органам або відповідним місцевим державним адміністраціям (абз. 2 ст. 12 ЗУ «Про основи містобудування») та ін.;

3) у ході надання громадянам і юридичним особам різноманітних адміністративних (управлінських) послуг:

- надання дозволу на виконання будівельних робіт (ст. 37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»);

- видача ліцензій (ЗУ «Про ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури», ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»);

- проведення погоджувальної (дозвільної) процедури стосовно проектної документації на будівництво об’єктів, містобудівної документації (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»[7]) тощо.

Примітка: усі перелічені відносини складаються у сфері управління містобудівною галуззю. Сфера управління та власне управлінська діяльність не є тотожними поняттями, а співвідносяться як загальне і часткове. Сфера управління включає власне управлінську діяльність – її здійснення, відносини що виникають у зв’язку з її здійснення, внаслідок її здійснення та ін.

2.За суб’єктним складом відносин:

1) відносини між вищими і нижчими органами виконавчої влади (наприклад, між Кабінетом Міністрів України і Міністерствомрегіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Кабінетом Міністрів України і Державною архітектурно-будівельною інспекцією України);

2) органами публічного управління, які не пов’язані безпосередньою підпорядкованістю (наприклад, взаємодія Державної архітектурно-будівельної інспекції з іншими органами державної влади, згідно з п. 8 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України);

3) органами управління й органами громадських організацій (наприклад, громадські слухання (ст. 21 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»), залучення до перевірок органами архітектурно-будівельного контролю громадських організацій (п. 6 ч. 4 ст. 41 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»));

4) органами виконавчої влади і приватними особами (наприклад, отримання дозвільних документів, проведення архітектурно-будівельного контролю тощо).

Основні висновки та поняття: Предмет адміністративно-будівельного права складають відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері управління будівельною сферою. До основних особливостей окреслених відносин можна віднести: галузь економіки (будівництво) та сферу діяльності, в процесі організації і здійснення якої виникають, змінюються та припиняються вказані відносини (управління будівельною сферою), матеріальний зміст відносин та їх спеціальний суб’єктний склад. Відносини, що складають предмет правового регулювання адміністративно-будівельного права, можна класифікувати за кількома критеріями, зокрема, за матеріальним змістом відносин та за суб’єктним складом.

Дата добавления: 2015-05-10