Найважливіші відкриття у природничо-математичних науках кінця XVIII-XIX ст

Розвиток техніки і науки. Основні винаходи та їх використання.

3. Філософія. Література. Мистецтво.

1. Розвиток техніки і науки. Основні винаходи та їх використання.

Буржуазні революції в Європі й Америці, забезпечивши швид­кий розвиток виробництва, за­клали основи для прогресу в прикладних і точних науках. Сформований до початку XIX століття тісний взаємозв’язок науки й техніки мав надзвичай­не значення для вдосконалення виробництва, відкривши шлях практичному впровадженню наукових відкрит­тів. Прискорилися темпи змін у науці й техніці, скоротилися терміни впровадження відкриттів у виробництво. Потребуючи безупинного тех­нологічного відновлення, машинна індустрія заклала основи переходу до нового етапу науко­во-технічного прогресу й індустріалізації сус­пільства.

Одним з перших результатів науково-техніч­ного розвитку став промисловий переворот, що розпочався в 60-х роках XVIII століття в Англії й стосувався насамперед текстильного вироб­ництва. Кардинальні зміни в текстильній про­мисловості почалися з використання створеної в 70-х роках Джеймсом Ваттом універсальної парової машини. На її основі Едмунд Картрайт сконструював механічний ткацький верстат. У першій чверті XIX століття англійський механік ви­найшов автоматичну прядильну машину. На­прикінці XIX століття німецькі винахідники Ніколаус Отто і Рудольф Дізель створили новий тип рідкопаливних двигунів.

Важливі зміни сталися в галузі металургії й металообробки. Був удосконалений доменний процес. З’явилися нові типи металообробних верстатів: стругальний, фрезерний, токарний, паровий молот Джеймса Несміта. Змінилася технологія ливарного виробництва. Англієць Генрі Бессемер винайшов конвертерне вироб­ництво. В 1897 році був пущений перший елек­тричний прокатний стан.

Вчені Алессандро Вольта, Гемфрі Деві, Майкл Фарадей заклали основи для застосування електрики, нового виду енергії, що прийшов на зміну паровому наприкінці XIX століття. Відкриття М. Фарадеєм явища електромагнітної індукції дало можливість добувати енергію за допомогою магніто­електричних генераторів. Почалося виробництво елект­родвигунів. Російський учений Борис Якобі створив у 1834 році перший такий двигун практичного застосування. Електрика стала також використовуватись у засобах зв’яз­ку. Російським конструктором Павлом Шіллінгом був створений електромагнітний телеграф. У 1850 році Б. Якобі винайшов телеграфний апарат, спроможний передавати літеро-цифрові повідомлення. Наприкінці XIX століття брати Люм’єр винайшли кінематограф.

Швидкий прогрес машинобудування та металообробки потребував великих обсягів видобутку вугілля й залізної руди, а також їх транспортування. Зростання єдності внутрішнього і зовнішнього ринків зумовило необхідність радикальних змін у засобах транспорту. Важливе значення в цьому плані мав винахід Джорджем Стефенсоном паро­воза „Ракета”, що поклав початок розвиткові парового залізничного транспорту. Перша залізниця була побудова­на в 1829 році в Англії і з’єднала Ліверпуль із Манчестером. Початок XIX століття позначився активним будівництвом і використанням парових суден. Нарощування маси елект­роенергії, отримуваної за допомогою динамомашин, дало змогу наприкінці ХІХ століття почати виробництво електровозів.

2. Найважливіші відкриття у природничо-математичних науках кінця XVIII-XIX ст.

Наприкінці XVIII століття зросло значення хімічної про­мисловості. Розпочато промислове виробництво соди. На початку XIX століття розвивається виробництво сірчаної кислоти. Наприкінці XIX століття впроваджується крекінг-процес пере­робки нафти з метою одержання рідкого палива для автомобільної та авіаційної промисловості. Величезне значення в розвитку природознавства мало відкриття в 1869 році російським ученим Дмитром Менделєєвим періо­дичного закону хімічних елементів, що установив взаємо­зв’язок між усіма хімічними елементами. Досягнення хімії дали можливість розробити дешеві способи отримання аміаку й розширити виробництво штучних добрив та барвників. Важливі відкриття були зроблені в медицині, мікробіології, генетиці.

Друга половина XIX – початок XX століття позначилися бурхливим розвитком фундаментальних і галузевих наук. У 1897 році Джозеф Томсон відкрив електрон. Німецький фізик Макс Планк і данський фізик Нільс Бор заснували новий розділ фізики – квантову механіку. Альберт Ейн­штейн у 1905 році заклав основи теорії відносності. Видатні російські математики Пафнутій Чебишев та Олександр Ля­пунов зробили великі відкриття в галузі математичного аналізу.

Основи сучасного ґрунтознавства заклав російський учений Вас и ль Докучаєв. Наприкінці XIX століття німецький учений Август Вейсман та американець Томас Морган за­початкували генетику – науку про передачу спадкових ознак. Успішно працюють видатні вчені-фізіологи – росіяни Іван Сєченов, Іван Павлов, Ілля Мечников, німець Герман Гельмгольц.

В 1901 році вводиться щорічна Нобелівська премія за видатні досягнення в галузях фундаментальних наук.

3. Філософія. Література. Мистецтво.

Революція в науці привела до зміни традиційної систе­ми світогляду. В середовищі творчої інтелігенції зростали настрої песимізму. В ці переломні часи частина філософів звернулася до класичної філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля („неогегельянці”) та Іммануїла Канта („неокантіанство”). Розцвіла релігійна філософія. Американські прагматики закликали до вирішення практичних завдань. Основою філософії Артура Шопенгауера і Фрідріха Ніцше став ірраціоналізм. Значний вплив на суспільну свідомість справило вчення Зигмунда Фрейда про психоаналіз.

З початку XIX століття у передових європейських країнах відбувається зміна в традиційному розумінні завдань літератури й мистецтва. Мистецтво, що досі вважалося елітарним, стає дедалі доступнішим широким колам суспільства. Велику роль у цьому відіграла ідеологія Просвітництва.

На зламі XVIII-XIX століть у європейській культурі й мистецтві склався новий тип класицизму, що намагався об’єктивно відобразити реальний світ. Своїм народжен­ням новий класицизм багато в чому завдячував впливові подій Великої французької буржуазної революції. Революційний класицизм якобінців, консервативний класицизм напо­леонівської імперії, філософсько-гуманістичний класи­цизм Йоганна Вольфганга Гете, Фрідріха Шіллера, Кристофа Віланда, великодержавний класицизм у Росії були суперечливими породженнями однієї епохи й мали ті самі загальні положення та корені.

Новим напрямом у розвитку літератури й мистецтва став романтизм. Він віддзеркалив розчарування широких суспільних кіл результатами Французької революції, що виявилося насамперед у відмові від раціоналістичних принципів класицизму. Основа романтичного світосприймання – болісний розлад між ідеалом і дійсністю.

Представниками романтизму, що ідеалізували фео­дальне минуле, були у Франції – Франсуа Шатобріан, Альфред де Віньї, в Англії – Вальтер Скотт, поети „озер­ної школи” (Роберт Сауті, Вільям Вордсворт, Семюел Кольрідж), у Німеччині – Новаліс, Людвіг Арнім, Клеменс Брентано, художники-назарійці. До романтичного напря­му належать також твори Джорджа Байрона і Персі Шеллі, Адама Міцкевича та Адельберта Шаміссо, Віктора Гюго, рання поезія Генріха Гейне, живопис молодого Ежена Де­лакруа та старого Франсіско Гойї, юнацькі твори Олексан­дра Пушкіна та Михайла Лермонтова.

Одним із провідних напрямів у мистецтві й літературі XIX століття став реалізм. Зображуючи залежність людських доль від конкретних обставин, реалісти намагалися роз­крити реальний зміст громадського життя, проникнути у внутрішній світ людських думок і почуттів, якомога реальніше зобразити життя у всій його багатоманітності. Вершинами реалізму в літературі стали твори Стендаля, Оноре де Бальзака, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Чарлза Діккенса, Вільяма Теккерея, Миколи Гоголя, Федора Достоєвського, Льва Толстого. У галузі образотворчого мистецтва – це живопис та графіка Павла Федотова, Василя Перова, Івана Кримського, Іллі Рєпіна, Жана Міллє, Оноре Дом’є, Гюстава Курбе, пейзажний живопис Джона Констебля, Каміля Коро, Олександра Іванова.

Культурну епоху кінця XIX – початку XX століття часто називають „неоромантизмом”. Визначною естетичною течією цього періоду був символізм. Символісти (у Фран­ції – поети Поль Верлен, Стефан Малларме, в Німеччині – Стефан Георге, в Росії – Олександр Блок, Валерій Брюсов, Андрій Бєлий) відмежовували літературу й мистец­тво від суспільних завдань. Близьким до символізму був англійський письменник Оскар Вайльд.

У живопису наприкінці XIX століття з’являється новий стиль – імпресіонізм (найвідоміші представники – Едуар Мане, Клод Моне, Огюст Ренуар, Едгар Дега). Подолати властиву імпресіоністам тенденцію до фіксації окремих миттєвостей життя намагалися постімпресіоністи – Поль Сезанн, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген. На межі століть на зміну імпресіонізму прийшов модерн. Представники мо­дерну прагнули до своєрідного синтезу архітектури, живо­пису, декоративних мистецтв. Одночасно з’являється і авангардизм, який об’єднував різні напрями – кубізм (Пабло Пікассо, Жорж Брак), супрематизм (Казимір Мале­вич), експресіонізм (Василь Кандінський), неопримітивізм (Марк Шагал, Павло Філонов).

У літературі продовжує розвиватися неореалізм (Ромен Роллан, Анатоль Франс, Бернард Шоу). Дуже популярною стає література масового попиту – детективи, пригодницька, фантастика. Її представляли Олександр Дюма, Артур Конан Дойль, Майн Рід.

Музичним символом XVIII століття став класичний стиль (Йоганн Себастьян Бах, Георг Фрідріх Гендель, Вольфганг Амадей Моцарт). Перша половина XIX століття позначилася появою романтичного напряму (Гектор Берліоз, Ференц Ліст, Фрідерік Шопен, Франц Шуберт). Глибоким психологізмом вирізнялася творчість композиторів другої половини XIX століття (Петро Чайковський, Модест Мусоргський). Музика кінця XIX – початку XX століття зазнала впливу різних художніх течій. Представником імпресіонізму в музиці був Клод Дебюссі, символізму – Ріхард Вагнер.

Тема 5 (І частина; в розгорнутих таблицях)

КУЛЬТУРА КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

Дата добавления: 2015-05-10