Імпресіонізм та авангардизм

Характерний для образотворчого мистецтва останньої третини ХІХ століття імпресіонізм пережив на початку ХХ століття глибоку кризу, як і все мистецтво ХІХ століття. Принципи та методи імпресіонізму чітко визначали його представники: „Бачити, вірувати, виражати – у цьому все мистецтво”, „Я пишу те, що зараз відчуваю”. Імпресіоністи прагнули розкладенням фарб на складники, а об’єкта – на мозаїку яскравих плям досягти синтезу – загального синтетичного відтворення свого сприйняття об’єкта. Серед найвідоміших імпресіоністів – К. Моне, О. Ренуар.

Наприкінці ХІХ століття імпресіонізм заступили нові художні течії, представники яких, в основному, спиралися на модерн і критикували чуттєве мистецтво.

Французький художник Поль Сезанн першим вихопився за межі імпресіоністського бачення природи і простору, започаткувавши постімпресіонізм. Він відкрив нові художні засоби і у своїх картинах наче „розсунув” простір. На його пейзажах збігаються або зриваються вниз схили, прогинаються долини, вигинається дзеркало водної поверхні тощо. Якщо імпресіоністи пробудили до життя світло й колір, то Сезанн пішов далі. Крім нього, до художників-постімпресіоністів належали також В. ван Гог і П. Гоген.

Постімпресіонізм відкрив простір новим художнім течіям, представники яких відмовилися від простого відтворення зримої поверхні реальних об’єктів. Вони прагнули проникнути в сутність явища, розкрити внутрішній світ і характер людини.

Розпочався новий, перехідний період у розвитку мистецтва – архітектури, літератури, театру. Представники нових течій проголошували себе прихильниками авангардного мистецтва, через що їх назвали авангардистами.

Значний вплив на розвиток авангардизму справив кубізм. Його засновниками вважаються художники П. Пікассо, М. Дюшам і Ж. Брак.

Представники кубізму створили нові форми багатовимірної перспективи: розкладаючи об’єкт на геометричні форми, художники зображували його зусібіч, показуючи й невидимі грані. На мистецьких полотнах перетиналися різні площини та геометричні фігури. Представники кубізму намагалися знайти енергетичний центр об’єкта, його внутрішній зміст. Пабло Пакассо працював у галузі живопису, графіки, скульптури, кераміки, сценографії, багато експериментував. Реалізм в його творчості поєднувався з деформацією і руйнуванням композиції.

Подальший розвиток кубізму привів до створення українським художником К. Малевичем нового напряму в авангардистському мистецтві – супрематизму (від лат. supremus – найвищий). Світ його картин – поза межами земного виміру. На білому тлі неначе летять геометричні фігури, позбавлені змістових елементів. Найвідоміший твір Малевича – „Чорний квадрат на білому тлі”. Інший засновник безпредметного живопису – В. Кандинський – свої абстракції творив на основі символів.

Абстракціонізм та безпредметність – найвище досягнення авангардизму. Його представники намагалися по-філософськи обґрунтувати свою творчість. У філософських працях Малевич, Кандинський, Скрябін підкреслювали неможливість втілення своєї поглядів у життя, вважаючи абстракціонізм філософією мистецтва.

А втім, пізніше їхні творчі відкриття знайшли втілення у конструктивізмі, функціоналізмі (архітектура), дизайні.

Тим часом французький художник А. Матісс, спираючись на ідеї модерну, звертався у своїй творчості до природи та людини. В його картині „Танець” показано гармонію неба, землі та людини; кольорів – голубого, зеленого, оранжевого; стану – статики, динаміки та їх поєднання у стрімкому танці.

Отже, в авангардизмі чітко простежуються два основних напрямки: один спрямовано у майбутнє, інший – повернуто до людини і природи.

6. Література. Ідеї гуманізму у творчості письменників

Геніальним проникненням у світ людини відзначалася творчість російського письменника Льва Толстого (1828-1910). У 90-х роках ХІХ століття він працював над романом „Воскресіння”, в якому посилилися соціальний критицизм письменника, його незгода з панівною мораллю. У художніх і публіцистичних творах початку ХХ століття („Хаджи-Мурат”, „Після балу”, „За що?” та ін.) знайшли відображення події, що найбільше хвилювали російське суспільство. Ідеї гуманізму не тільки пронизували творчість Л. Толстого, а й спонукали його до благодійницької діяльності.

Англійський письменник Оскар Вайльд (1854-1900) написав низку творів. в яких критично змалював звичаї сучасного його світу. Інколи соціальна спрямованість змісту поступається витонченості форми, проте вдало виписані характери героїв, переконливість, високий естетичний рівень творів забезпечили їм довге життя. Досі на сценах театрів України йдуть п’єси О. Вайльда „Ідеальний чоловік”, „Як важливо бути серйозним” та ін.

Життю простих людей були присвячені новели французького письменника Гі де Мопассана (1850-1895). Його новелістика справила помітний вплив на розвиток цього жанру. Ідеї гуманізму знайшли виразне відображення у творах Мопассана завдяки бездоганній майстерності автора, знанню тонкощів людської психіки, умінню охопити і всебічно оцінити складні явища суспільного життя. Незвичайність людської долі, її залежність від панівної в суспільстві моралі митець розкрив у романах „Життя”, „Любий друг”, „П’єр і Жан”.

Ранні твори французького письменника Еміля Золя (1840-1902) позначені романтизмом. З часом від пошуку соціально-біологічних закономірностей у житті людей він перейшов до творення широких полотен про найяскравіші події історії Франції. Крізь призму світобачення окремих станів і конкретних героїв Е. Золя змалював суперечності тогочасного суспільства, розкрив духовне убозтво й користолюбство одних і духовну велич та благородство інших.

Діячів мистецтва і культури на межі ХІХ – ХХ століть хвилювали не лише суто творчі проблеми, а й соціальна несправедливість, колоніалізм, мілітаризм і війни – усі складності й протиріччя тогочасного життя.

ТЕМА 5 (ІІ частина, розгорнуті таблиці)

КУЛЬТУРА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Дата добавления: 2015-05-10