Ред.] Вимова голосних звуків

1. Голосні звуки української мови є звуки повного творення. Вони вимовляються повнозвучно не тільки під наголосом, а й у ненаголошеній позиції.

2. Звук [ а ] в усіх позиціях вимовляється чітко, ясно, ніколи не скорочується й не приглушується, не переходить у звуки [ е ], [ і ], [ и ]: [ ша́пка ], [ час ], [ дале́ко ], [ па́мјат' ], [ загл'ада́ти ].

3. Голосний [ о ] як наголошений, так і ненаголошений вимовляється виразно, повнозвучно, ніколи не переходить у звук [ а ]: [ вода́ ], [ молоко́ ], [ обговори́ти ].

Ненаголошене [ о ] перед наголошеним складом з [ у ] звучить з наближенням до [ у ]: [ ко^ужу́х ], [ мо^уту́зка ], [ по^улу́м и^есок ], [ бо^ул'у́чиĭ ], [ мо^угу́т'н' і^иĭ ], [ ро^узу́мниĭ ], [ у бо^ују́ ], [ ко^узу́ ], [ до^ушчу́ ], [ чо^уму́ ], [ го^уту́ју ], [ гово^ур'у́ ], [ но^ушу́ ], [ допомо^ужу́ ], [ во^уд͡жу́ ].

Не виявляє нахилу до [ у ] звук [ о ] в таких випадках: коли є сполучним голосним у складних словах: [ одноку́рсни^ек ]; також, за нечисленними винятками, у словах іншомовного походження: [ борд'у́р ], [ монту́ју ]; у префіксах до-, о-, об-, про-, роз- багатьох слів: [ добу́ти ], [ здобу́ток ], [ оду́жати ], [ обслу́га ], [ пробу́ти ], [ роздумати ]; у ряді суфіксів: [ красоту́ ], [ рвону́ти ], [ трусону́ти ].

Перед складом з наголошеним [ і ] нахил [ о ] до [ у ] менш виразний: [ г о^(у)л'іўка ], [ по^(у)р'і́г ], [ то^(у)бі́ ], [ до^(у)јі́^ити ], [ хо^(у)д'і́м(о) ]. Малопомітний нахил [ о ] до [ у ] перед наголошеним складом з [ і ] у словнику не позначається.

Сильне наближення ненаголошеного [ о ] до [ у ]: [ зу^озу́л'а ], а то й заміна [ о ] звуком [ у ]: [ зузу́л'а ], вимова [ о ] з нахилом до [ у ] в будь-якій позиції: [ ко^уро́ва ], що спостерігається в говорах південно-західного наріччя, не відповідає літературній нормі.

4. Звук [ у ] вимовляється чітко в усіх позиціях: [ кучугу́ра ], [ будо́воју ], [ л'уди́на ]. Ненаголошений [ у ] після голосно перед приголосним може ослаблюватися до нескладотворчого: аудиторія [ аўди^ето́р'іја ].

5. Голосний [ і ] вимовляється чітко як звук переднього ряду і високого ступеня підняття язикової спинки: [ д'ід ], [ с'і́но ], [ с'іл'с'ки́ĭ ]. Так вимовляється й [ і ], що походить з [ о ]: [ н'іж ], [ с'ік ], [ с'т'іл ], [ пос'т“і́ĭниĭ ], [ н'іг ], [ бол'і́т ], [ брат'і́ў ], [ в“іл ], [ б“ік ], [ в“ін ] також [ і ] в закінченні називного відмінка множини прикметників, дієприкметників, числівників, займенників, [ га́рн'і ], [ здоро́в“і ], [ бра́тов“і ], [ би́т'і ], [ дру́г“і ], [ на́ш“і ]; на межі слів та частин абревіатур: [ д'ід і ба́ба ], [ ф“і̀нінспе́ктор ].

Виразно вимовляється [ і ] й на початку слова: [ і́скра ], [ і́спи^ет ], [ істо́та ], зокрема й після прийменника на приголосний: [ вʻʻід і́скри ], [ з і́скри ]. Однак у деяких словах наголошене початкове [ і ] наближається у вимові до [ и ]: [ і́^инод'і ], [ і́^инколи ]у [ і́^иншиĭ ], [ і́^инде ].

З наближенням до [ и ] вимовляється також [ і ] в закінченнях називного й орудного відмінків однини та непрямих відмінків множини прикметників м'якої групи та порядкового числівника третій: [ си́н'і^иĭ ], [ бе^изкра́јі^иĭ ], [ тре́т'і^иĭ ]— називний відм. чол. роду; [ си́н'і^им ], [ бе^изкра́јі^им ], [ тре́т'і^им ] — орудний відм. однини чол. й середн, роду; [ си́н'і^их ], [ бе^изкра́јі^их ], [ тре́т'і^их ]—родовий і місцевий відм. множини; [ си́н'і^им ], [ бе^изкра́јі^им ], [ тре́т'і^им ] — давальний відм. множини; [ си́н'і^ими ], [ бе^изкра́јі^ими ], [ тре́т'і^ими ] — орудний відм.множини.

Так само вимовляється [ і ] в закінченнях присвійних займенників мій, твій, свій: [ мојі́^им ] — орудний відм. однини; [ мојі́^их ] —род. і місц. відм. множини; [ мојі́^им ] — дав. відм. множини; [ мојі́^ими ] — орудн. відм. множини. Без нахилу до [ и ] вимовляється [ і ] тільки в закінченнях місцевого відм.однини чол. й середн. роду: у [ си́н'ім ], [ бе^изкра́јім ], [ тре́т'ім ], [ мојі́м ]; давального й місцевого відм. жіночого роду: [ си́н'іĭ ], [ бе^изкра́јіĭ ], [ тре́т'іĭ ], [ мојі́ĭ ] та називного відм. множини: [ си́н'і ], [ бе^изкра́јі ], [ тре́т'і ], [ мојі́ ].

Після [ ј ] широку вимову [ і ] маємо в ряді суфіксів: [ крајі́^ина ], [ ге^иројі́^ин'а ], [ во́јі^ин ], [ гно́јі^ишче ], [ ве^ибо́јі^истиĭ ], [ мар'і́јі^ин ], [ го́јі^ити ] та ін. Основна форма цих суфіксів -ин(а), -ин(я), -ин, -ищ(е), -ист(ий), -ин, -и(ти). Під впливом [ ј ] звук [ и ], що є в основі цих суфіксів, звужується до [ і^и ].

6. Голосний [ е ] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і середньо-низького підняття: [ сте́жка ]. Артикуляція його, на відміну від [ і ], легка, ненапружена. Вимова наголошеного [ е ] із значним наближенням до [ и ]: [ сти́^ежка ], відома в говірках, є грубим порушенням літературної норми.

Виразно звучить [ е ] і в побічнонаголошених складах: [ тѐплоте́хн'іка ].

Не втрачає своєї якості звук [ е ] також в окремих ненаголошених позиціях, а саме:

а) на початку слова після паузи: [ еква́тор ], [ екра́н ], [ епо́ха ];

б) коли є закінченням слова: [ мо́ре ], [ по́ле ], [ га́рне ], [ те́пле ], [ да́не ], [ ши́те ], [ пе́рше ], [ пја́те ], [ ко́жне ], [ ус'а́ке ], [ дру́же ], [ бра́те ], [ пи́ше ], [ кли́че ], [ ви́ĭде ], [ вʻʻіз'ме ];

в) у закінченнях іменників: [ го́стевʻʻі ], [ това́ри^ешевʻʻі ], [ кра́јевʻʻі ], [ го́стем ],[ това́ри^ешем ], [ кра́јем ], [ се́рцем ], [ мо́рем ], [ до́леју ], [ ка́шеју ], [ те́слеју ];

г) коли виступає сполучним звуком у складному слові, перший компонент якого має побічний наголос: [ бо̀лезаспок'і́ĭли^евиĭ ].

В інших ненаголошених позиціях [ е ] наближається у вимові до [ и ]. Перед наголошеним складом з [ і ], [ и ], [ у ] це наближення більше: веді́ть [ ви^ед'і́т' ], веди́ [ ви^еди́ ], веду́ [ ви^еду́ ], а перед складом з [ о ], [ а ], [ е ]— менше: вело́ [ ве^ило́ ], вела [ ве^ила́ ], веде́ [ ве^иде́ ].

У ряді випадків ненаголошвне [ е ] і перед наголошеними [ і ], [ и ], [ у ] вимовляється без значного нахилу до [ и ], зокрзма в префіксах без-, пре-: [ бе^изви́хʻʻідниĭ ], [ пре^иму́дриĭ ] у заперечній частці-префіксі не-: [ не^ид'і́ĭсниĭ ]; перед [ р ] у межах складу: [ пе^ирли́на ] (попередній [ р ], звук [ л ] і тверді губні також розширюють до деякої міри сусідні з ними [ е ], [ и ]); після голосного в словах іншомовного походження: [ пое^ити́чниĭ ]; тоді, коли виступає в ролі сполучного звука в складних словах: [ воле^ил'у́бниĭ ].

На вимову ненаголошеного [ е ] впливає також сусідство м'яких приголосних, які звужують його вимову. Цей вплив найвідчутніший при обобічному сусідстві таких приголосних, особливо [ ј ]. Після [ j ] перед дальшим м'яким приголосним голосний [ е ] вимовляється як [ и^і ] ^[1]: армі́єць [ армʻʻі́ји^іц' ], європе́єць [ је^иўропе́ји^іц' ], інді́єць [ ін'д'і́ји^іц' ], засво́єння [ засво́ји^ін':а ], змагаєшся [ змага́ји^іс':а ], змагається [ змага́ји^іц':а ].

7. Голосний [ и ] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і високо-середнього підняття, проміжний між [ і ] й [ е ]: [ ти́хо ], [ хи́тра ], [ ми ], [ син ], [ ни́ва ]. Твориться він легко, без напруження. Дуже напружена його вимова, значно обнижена артикуляція, близька до [ и^і ] або [ е ]: [ ти́^іхо ], [ хʻʻе́тра ], вимова його як [ ы ]: [ мы ], [ сын ] — усі ці відмінності у вимові [ и ], властиві окремим південно-західним говорам, є відступом від літературної норми. Не становить загальноприйнятої норми і вузька та підвищена вимова типового [ и ],характерна для північних говорів: [ ми^і ], [ ни́^іва ]; [ мі́^и ], [ ні́^ива ].

Виразно чується звук [ и ] також:

а) у побічнонаголошених складах: [ шѝрокор'а́дна ];

б) у ненаголошеній позиції перед [ ĭ ], що стоїть у кінці слова або перед наголошеним складом з [ и ]: [ жва́виĭ ], [ дру́гиĭ ], [ ви́лиĭ ]', [ приĭти́ ], [ киĭки́ ];

в) у ненаголошеному закритому складі закінчення слова: [ до́брих ], [ би́тих ], [ пе́рших ], [ ко́жних ], [ до́брим ], [ би́тим ], [ пе́ршим ], [ ко́жним ], [ но́сиш ], [ но́сит' ], [ но́сим ].

Без помітного нахилу до [ е ] чується ненаголошене [ и ] у формі 2-ої особи однини наказового способу дієслів І дієвідміни: [ ви́ĭди ], [ ви́три ], [ ви́пхни ]. У решті випадків ненаголошений голосний [ и ] кінцевого відкритого складу звучить з незначним наближенням до [ е ]: [ свобо́ди^(е) ], [ заво́ди^(е) ], [ пол'а́ми^(е) ], [ робити^(е) ], [ би́ли^(е) ], [ зрад'і́ўши^(е) ], [ навʻʻі́ки^(е) ]. Цього малопомітного нахилу словник не фіксує.

З найбільшим нахилом до [ е ] звучить [ и ] перед наголошеним складом з [ е ]: живе́ [ же^иве́ ], сидите́ [ си^еде^ите́ ]. Проте [ и ] в ролі сполучного звука в складних словах, де першим компонентом є числівник, перед складом з наголошеним [ е ] вимовляється з незначним наближенням до [ е ]: [ пјати^еде́н:иĭ ]. Перед наголошеним складом з [ а ] наближення [ и ] до [ е ] також значне, але не таке сильне, як перед [ е ]. Тому позначаємо вимову цього[ и ] знаком [ и^е ]: [ чи^етати ].

Перед наголошеними складами з [ о ], [ у ], [ и ], [ і ] звук [ и ] виступає з невеликим нахилом до [ е ]: [ жи^ела́ ], [ жи^еву ], [ жи^еви́ ], [ жи^евʻʻі́т' ].

8. На вимову ненаголошених [ е ], [ и ] впливає темп мовлення. У прискореному темпі вони ще більше зближаються один з одним: [ жеве́ ], [ же^ила́ ], [ свобо́ди^е ], [ заво́ди^е ], [ брата́ми^е ], [ роби́ти^е ], [ би́ли^е ], [ навʻʻі́ки^е ], [ зрад'і́ўши^е ].

9. Зближення, змішування і нерозрізнювання [ е ], [ и ] в ненаголошених позиціях — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Слова в парах мене́ [ ме^ине́ ] і мине́ [ ме^ине ], наведу́ [ нави^еду́ ] і на виду́ [ на ви^еду́ ] вимовляються абсолютно однаково. Вимова ненаголошених [ е ], [ и ] без помітної відміни від наголошених, властива північним говіркам, перебуває поза нормами літературної мови.

Дата добавления: 2015-05-07