Ред.] Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні [ б ], [ д ], [ з ], [ д̑з ], [' ж ], [ д͡ж ], [ г ], [ ґ ] у кінці слова і в кінці складу перед глухим приголосним вимовляються дзвінко: [ хл'і́б ], [ горо́д ], [ вʻʻіз ], [ ґед̑з' ], [ н'іж ], [ ґанд͡ж ], [ с'н'іг ], [ ґи^ерли́ґ ]; [ гри^ебки́ ], [ обчи́сти^ети ], [ гр'а́дка ], [ вʻʻідкуси́ти ], [ ни́зка ], [ вʻʻід̑зсади́ти ], [ ду́жка ], [ пʻʻідше́фниĭ ], [ дос'агти́ ].

Тільки в словах вогко, легко, кігті, нігті, дігтяр звук [ г ], як правило, знеголошується: [ во́г̯ко ] і нерідко оглушується: [ во́х̯ко ]. Знеголошується також звук [ д ] у слові жердка: [ же́рд̯ка ].

2. Звук [ в ] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється звуком [ ф ]: [ барв ]. Навпаки, в кінці слова після голосного, в середині слова після голосного перед приголосним та на початку слова перед приголосним набуває більшої звучності і переходить у нескладотворчий [ ў ]: [ браў ], [ поўтори́ти ], [ ўплиў ].

Безголосий варіант [ в ], але без переходу в [ ф ] зустрічається тільки в кінці слова після двох глухих приголосних: [ ви^едауни́цтв̯ ].

3. Префікс з-, як і прийменник, перед глухими приголосними переходить у [с-]: зцілити [ с'ц'ілйти ], з хати [ схати ].

4. Префікс роз- перед глухими приголосними у швидкому і нормальному темпі вимовляється як [рос-]: розказа́ти [ росказа́ти ]. Перед [ с ] здебільшого зберігається форма із [ з ]: [ розси́пати ]. У повільному темпі звучить роз-: [ розказа́ти ].

5. Префікс без- перед глухими у повільному і нормальному темпі вимовляється як [ без- ]: [ бе^изпека ]. У швидкому — як [ бес- ]: [ бе^испе́ка ].

6. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів вимовляються як відповідні дзвінкі: боротьба́ [ бород'ба́ ], вокза́л [ воґза́л ]. Також у тісних словосполученнях: о́сь де [ о́з'де ], хоч би́ [ ход͡жби́ ].

7. Сполучення літер дж вимовляється як один звук [ д͡ж ]. Твориться він так само, як [ ч ], тільки з участю голосу: джерело́ [ д͡же^ире^ило́ ], буджу́ [ буд͡жу́ ].

На межі префікса і кореня правописне дж вимовляється як два звуки: [ вʻʻід-жи^ема́ти ] → [ вʻʻід͡жжи^ема́ти ]. Звук [ д͡ж ] тут виник із [ д ] внаслідок уподібнення.

8. Сполучення літер дз звучить як один приголосний [ д̑з ]. Твориться він так, як [ ц ], але з участю голосу: дзе́ркало [ д̑зеркало ], кукуру́дза [ кукуру́д̑за ].

На межі префікса і кореня правописне дз вимовляється як два окремих звуки:[ пʻʻід-зві́тниĭ ] → [ пʻʻід̑ззві́тниĭ ]. Звук [ д̑з ] тут постав із [ д ] унаслідок асиміляції.

9. Звук [ г ] в українській мові дзвінкий, гортанний (власне, глотковий), фрикативний приголосний: [ голова́ ], [ доро́га ], [ говори́ти ].

10. Літературний [ л ]—передньоязиковий ясенний твердий сонант. Твердо він вимовляється в кінці слова та перед приголосним: [ вʻʻіл ], [ полк ], також перед голосними [ а ], [ о ], [ у ]: [ клас ], [ блок ], [ клуб ]. У цих же позиціях [ л ] виступає і м'яким. На письмі його м'якість позначається літерами ь, я, ю: біль, пильнувати, льох, лякати, люди.

Перед [ і ] звук [ л ] вимовляється м'яко: [ л'і́кар ], [ л'і́зти ]. Перед голосними [ е ] та [ и ] поширена трохи пом'якшена (але не м'яка) вимова [ л ]: [ ел˙ектри^ека ], [ л˙и́хо ]. Цю середню між твердою і м'якою вимову словник не фіксує: [ еле́ктри^ека ], [ ли́хо ]. М'яка вимова [ л ] перед [ е ]: [ ел'е́ктри^ека ], [ л'е́кц'іја ] є грубим порушенням літературної норми. Не властивий літературній мові і дуже твердий задньопіднебінний [ л ], відомий у говорах західних областей. У кінці слова після глухого приголосного звук [л] буває безголосим: [ бʻʻіно́кл̯' ].

11. Губні приголосні [ б ], [ п' ], [ в ], [ м ], [ ф ] майже завжди тверді: [ др'іб ], [ сип ], [ с'ім ], [ верф ]. Напівпом'якшеними вони виступають у позиції перед [ і ]: [ бʻʻіб ], [ пʻʻіл ], [ вʻʻін ], [ мʻʻіĭ ], [ фʻʻігу́ра ], у словах типу [ с'вʻʻа́то ], [ ц'вʻʻа́х ], [ д̑з'вʻʻакнути ] та в деяких іншомовних словах: [ бʻʻуро́ ], [ пʻʻуре́ ].

12. Звук [ ф ] — губно-зубний щілинний глухий твердий приголосний, відомий лише в словах іншомовного походження: [ факт ], [ фо́рма ], [ аре^ифмети^ека ]. У діалектному мовленні цей звук часто замінюється двома звуками [ хв ] або одним [ х ]: [ хвакт ], [ хво́рма ], [ хо́рма ] [ аре^ихме́ти^ека ]. Спостерігається в говірках і зворотне явище — усталене звукосполучення [ хв ] вимовляється як [ ф ]: [ фи́л'а ], [ фʻʻі́ртка ], [ фʻʻіст ], [ форо́ба ]. Такі заміни не допускаються літературною мовою.

13. Приголосні [ г ], [' к ], [ х ], [ ґ ], як правило, тверді: [ ги́чка ], [ ки́ли^ем ], [ хи́триĭ ], [ ґи́ґнути ], [ ге́н'іĭ ], [ ке́л'ма ], [ хе́кати ], [ ґед̑з' ], [ дороги́ĭ ], [ важки́ĭ ], [ глухи́ĭ ] (ч. р.), [ дороге́ ], [ важке́ ], [ глухе́' ], [ бе^ири^еги́ ], [ думки́ ], [ пастухи́ ], [ д̑зи́ґи ]. Напівпом'якшені вони тільки перед [ і ] та в окремих запозичених словах: [ гʻʻі́рко ], [ кʻʻіне́ц' ], [ хʻʻіба́ ], [ кʻʻуве́т ].

14. Шиплячі [ ч ], [ д͡ж ], [ ш ], [ ж ] в українській літературній мові тверді:[ ча́ша ], [ чи^ета́ч ], [ чу́че^ило ], [ чи́шче^иниĭ ], [ д͡жем ], [ ме^ижа́ ], [ лоша́ ], Напівпом'якшені вони в позиції перед [ і ] та в деяких словах іншомовного походження: [ о́чʻʻі ], [ товари^ешʻʻі́ ], [ ножʻʻі́ ], [ жʻʻур'і́ ].

Подовжені шиплячі частіше вимовляються також напівпом'якшено: [ кло́чʻʻ:а ], [ під:а́шʻʻ:а ], [збі́жʻʻ:а]. Пом'якшена вимова шиплячих перед а дієслівного закінчення третьої особи множини: [ бʻʻіж'а́т' ], [ кри^еч'а́т' ], а також в іменниках середнього роду типу лоша: [ лошʻʻа́ ], [ курчʻʻа́ ], властива окремим говорам, не відповідає літературній нормі.

15. Приголосний [ ц ] у літературній мові здебільшого м'який: [ молоде́ц' ], [ ву́ли^ец'а ], [ ре^ивол'у́ц'іја ], [ ц'а́мри^ена ]. Твердий він завжди перед [ е ], [ и ]: [ це́гла ], [ цим ], а також у запозичених словах: [ ца́риена ], [ плац ], [ пала́ц ], [ абза́ц ] і окремих вигуках: [ бац ], [ клац ].

16. Звук [ р ] постійно твердий укінці слова й складу: [ вʻʻіўча́р ], [ че^итве́р ], [ база́р ], [ кома́р ], [ л'і́кар ], [ суха́р ], [ з'вʻʻір ], [ тхі́р ], [ ве^ирба́ ], [ верхи́ ], [' гірки́ĭ ], [ мо́рква ]. М'яка вимова [ р ] у цих позиціях: [ базар' ], [ л'ікар' ]; [ вер'хи ], [ мо́р'ква ], а також перед [ а ] в деяких словах: [ кварти́р'а ], [ комо́р'а ], [ гр'ад ], [ р'ама ] є діалектною, ненормативною.

На початку складу перед [ і ], звуками [ а ], [ у ], [ о ], що графічно передаються буквами я, ю та сполученням літер ьо, приголосний [ р ] вимовляється м'яко:[ р'і́ве^ин' ], [ р'іг ], [ зор'а́ ], [ пор'а́док ], [ р'аби́ĭ ], [ гр'у́кати ], [ вар'у́ ], [ утр'о́х ]. Тверда вимова [ р ] у цих позиціях: [ риг ], [ зора́ ], [ бу́ра ], [ пора́док ], [ вару́ ], [ говору́ ], [ л'і́кару ], [ утро́х ], властива багатьом говорам, у літературному мовленні не допускається. У кінці слова після глухого приголосного звук [ р ] знеголошується: [ те^иатр̯ ].

17. Приголосні [ д ], [ т ], [ н ], [ л ], [ з ], [ с ], [ ц ], [ д̑з ] можуть м'якшитися в усіх позиціях: [ д'а́д'ко ], [ бад'о́риĭ ], [ мʻʻід' ], [ т'ул'па́н ], [ мит' ], [ н'а́н'ка ], [ кʻʻін' ], [ л'ут' ], [ бʻʻіл' ], [ з'ат' ], [ лаз' ], [ с'уди́ ], [ вʻʻіс' ], [ ц'ац'ка ], [ мʻʻіц' ], [ ґед̑з' ].

Найм'якшими є [ д' ], [ т' ], [ н' ], [ л' ]. Звуки ж [ з' ], [ с' ], [ ц' ], [ д̑з' ]—тільки пом'якшені. Дуже м'яка, трохи шепелювата їх вимова: [ на во́з'^ж'і ], [ с'^ш'і́но ], [ ц'^ч'іна́ ], відома в південно-західній діалектній групі, не становить літературної норми.

18. Приголосні [ д ], [ т ], [ з ], [ с ], [ ц ], [ л ], [ н ] перед [ і ], що походить з давнього [ о ] та прикметникового закінчення -ыѣ, вимовляються здебільшого м'яко: [ си^ен'іў ], [ под'і́л ], [ з'ір ], [ л'іĭ ], [ с'іл' ], [ ра́д'існиĭ ], [ зе^иле́н'і ], [ си́т'і ], [ би́т'і ]. Проте в цих позиціях можлива також тверда їх вимова: [ си^еніў ], [ сіл' ], [ радісниĭ ], [ зе^иле́ні ] і напівпом'якшена: [ си^енʻʻіў ], [ сʻʻіл' ], [ ра́дʻʻісниĭ ], [ зе^иле́нʻʻі ]. З метою нормалізації вимови цих приголосних перед [ і ] з [ о ] та -ыѣ словник рекомендує тільки м'який варіант.

19. Твердо вимовляються зубні приголосні на межі частин абревіатур та на стику слів [ пѐдінсти^ету́т ], [ брат і се^истра́ ], а також звичайним темпом на межі префікса і кореня: [ бе^изімен:иĭ ].

20. Приголосні [ з ], [ с ], [ д̑з ], [ ц ], [ н ], [ л ], [ д ], [ т ] перед м'якими цієї ж групи вимовляються м'яко: [ ку́з'н'а ], [ с'н'іг ], [ молод̑з'ц'і́ ], [ ми^ец':і ], [ рад'а́н'с'киĭ ], [ гʻʻі́л'ц'і ], [ д'н'і ], [ д'л'а ], [ пу́т'н'і ], [ т'л'і́ти ], але: на [ во́лз'і ].

Звуки [ д ], [ т ], [ з ], [ с ] перед кінцевим м'яким основи прикметників твердої групи у формах давального й місцевого відмінків однини та називного відмінка множини переважно не пом'якшуються: [ наро́дн'іĭ ], [ па́мјатн'іĭ ], [ о́бразн'іĭ ], [ барви́ст'іĭ ]; [ наро́дн'іĭ ], [ па́мјатн'і ], [ о́бразн'і ], [ барви́ст'і ]. Хоч тут можлива і м'яка вимова: [ наро́д'н'іĭ ], [ па́мј'ат'н'іĭ ], [ о́браз'н'іĭ ], [ барви́с'т'іĭ ]; [ наро́д'н'і ], [ па́мјат'н'і ], [ о́браз'н'і ], [ барви́с'т'і ].

Приголосні [ з ], [ с ], [ ц ], [ д̑з ] можуть пом'якшуватися і перед напівпом'якшеми губними: [ з'вʻʻір ], [ с'вʻʻато ], [ с'вʻʻіт ], [ с'мʻʻіх ], [ ц'вʻʻах ], [ д̑з'вʻʻа́кати ].

Зубні в кінці префікса перед м'якими зубними звичайно не пом'якшуються: [ бе^изд'іја́л'ниĭ ], [ пʻʻідл'і́зти ], [ розд'ага́ти ], [ розл'ін'і́јати ], [ розс'і́јати ], але[ роз':а́вити ].

Пом'якшуються тільки префіксальний [ д ] перед [ д' ], [ т' ], [ н' ]: [ вʻʻід':іли́ти ], [ над'т'і́сувати ], [ пʻʻд'н'іма́ти ], також [ д̑з ], [ с ] перед [ с' ], [ ц' ]: [ пʻʻд̑з'с'істи ] [ вʻʻід̑з'ц'іл'а́ ], [ с'і́кти ], [ с'ц'іди́ти ] та префікс с- перед [ т' ]: [ с'т'і́сувати ], [ с'т'а́гувати ].

21. Приголосні [ т' ], [ д' ] вимовляються без свистячого відзвуку: [ т'і́сно ], [ мит' ], [ д'і́ло ], [ мʻʻід’ ]. Вимова їх з призвуками [ ^ц' ], [ ^д̑з' ]: [ т'^ц'і́сно ], [ д'^д̑з'і́ло ]—не властива українській літературній мові. Лише в позиції після [ с' ], [ з' ] звуки [ т' ], [ д' ] мають відзвуки [ ^ц' ], [ ^д̑з' ]: [ чи́с'т'^ц' ], [ јі́з'д'^д̑з' ]. Цього відтінку вимови словник не фіксує.

22. Звук [ д' ] перед [ д ], а також шиплячими зберігає свою м'якість: [ бу́д'де ], [ бу́д'чиĭ ], [ бу́д'шчо ]. Також [ т' ] перед [ т ]: [ тра́т'те ]. Проте відома і тверда їх вимова в цих позиціях: [ бу́д:е ], [ бу́д͡жчиĭ ], [ бу́д͡жшчо ]; [ трат:е ]. Диспалаталізованого варіанта словник не транскрибує.

23. Подовжені приголосні, що розвинулися в давньоукраїнській мові внаслідок уподібнення звука [ ј ] попереднім м'яким приголосним: знання, рілля, тінню, ллю, а також подвоєні (здвоєні) в результаті збігу: оббити, законний вимовляються як один довгий звук: [ знан':а́ ], [ об:и́ти ]. Так само вимовляються і не закріплені орфографією подовжені приголосні, що постають унаслідок асиміляції: вітчи́зна [ вʻʻіч:и́зна ], болі́тце [ бол'іц:е ], ви́нісши [ ви́н'іш:и ], зжува́ти [ ж:ува́ти ], бере́шся [ бе^ире́с':а ], беріться [ би^ер'і́ц':а ].

Дата добавления: 2015-05-07