Розкрийте сутність понять «індукція» та «дедукція». Дайте їм порівняльну характеристику

Білет

1.Нова економічна політика (НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії.

Україна була житницею держави. Це була перша особливість непу в Україні. Другою особливістю було те, що продподаток мали розпочати стягувати з урожаю 1921 p., тобто з осені, а поки що діяв попередній закон щодо продрозклад ки з урожаю 1920 p., лише зменшений на 20 %. Третя особливість була в тому, що стягування продподатку з урожаю 1921 р. здійснювалась уже звичними методами продрозкладки.
Накопичення надлишків сільськогосподарських продуктів у селян призвело до виникнення проблеми їх реалізації. Тому логічним став другий крок непу — введення вільної приватної торгівлі, причому не тільки сільськогосподарськими товарами, а й промисловими. За рахунок торгівлі та обміну передбачалося додатково отримати ще 160 млн пудів і довести плановий мінімум, необхідний для споживання, до 400 млн пудів. З введенням вільної торгівлі змінилися розподільчі відносини — картки замінив ринок.
Наступним кроком непу стала часткова денаціоналізація промисловості, розширення можливостей для створення приватних та функціонування орендних підприємств. У руках держави залишились великі підприємства, значна частина дрібних передавалась у приватну власність або в оренду. В Україні з 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної та інших галузей промисловості. Приватний капітал контролював у перші роки непу 75 % роздрібного товарообігу.
Розширення можливостей для функціонування приватного капіталу, оренди вимагало ліквідації ще одного постулату «воєнного комунізму» — заборони наймати робітників і примусової обов'язкової праці. Зростання промисловості, торгівлі, сільського господарства потребувало робочих рук і встановлення нового типу виробничих відносин (порівняно з попереднім періодом) між власником і робітниками. Керівництво більшовицької партії змушене було дещо приглушити своє гасло про експлуатацію людини людиною, і хоча з деякими обмеженнями та застереженнями (наприклад, на селі можна було наймати робітників, якщо Члени сім'ї також працюють разом з ними), найману працю було дозволено.
Значне розширення обсягів торгівлі та виробництва вимагало введення загального еквіваленту, який би регулював відносини між виробниками та споживачами. Прямий товарообмін У масштабах країни був нереальним і недосконалим. Потрібна була реформа фінансової системи, введення правильного грошового обігу й функціонування банківської системи. У листопаді 1922 р. почався випуск банкнот, названих червінцями, причому кожний з них дорівнював 10 золотим карбованцям.

2Спробиреформуванняекономіки. Роздержавлення, приватизація та фінансова система України
90-ті роки для Україниможнаназвати роками економічноїтрансформації. Суть соціально-економічнихперетвореньзагаломзводилася до того, щобзмінитиіснуючуекономічну систему і забезпечитиекономічнезростання.
Першим кроком на шляху до незалежноїукраїнськоїекономікибулоприйняття «Декларації про державнийсуверенітетУкраїни» 16 липня 1990 р. Одним ізголовнихзавдань стала розробканауковообґрунтованоїсоціально-економічноїполітики, тобтопрограмистратегічних і тактичнихдійдержави. Але в 1991 р. перевагубулонадано не науковообґрунтованимвисновкамучених, а нав'язанійУкраїніззовні так званої «шоковійтерапії» за російськимзразком. Уже в січні 1992 р. російський уряд Є. Гайдара, дотримуючиськонцепції «шоковоїтерапії», знявдержавний контроль над ціноутворенням. КабінетуМіністрівУкраїни, очолюваному В. Фокіним, щобякосьзахиститиукраїнськийринок, не залишалосянічогоіншого, як повторитицей маневр. Безмитнікордони, глибокаінтегрованість у простір СНД, існуваннясаме в Росіїєдиного на той час для пострадянських держав емісійного банку, запрограмованістьвиконуватинакази з Москви стали об'єктивнимичинниками, якіпідштовхнулиУкраїну до цьогокроку. Але спробиреформуванняекономікитежмалимісце.
СПРОБИ РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ
Жовтень 1991 р. програма «Основнінапрямиекономічноїполітики в умовахнезалежності». Початок 1992 р. уряд В. Фокіназапроваджує в обігкупоно-карбованець, проголошуєлібералізаціюринковоїторгівлі й повну свободу ринковихцін, за виняткомцін на деякітовари, що, у свою чергу, поглиблює кризу, сприяєподальшомупадіннювиробництва і за відсутностіконкуренціїзакономірноспричиняєзначнезростанняцін, щопризводить до різкогозниженнярівняжиттябільшостінаселення.
Березень 1992 р. Верховна Рада Україниприймає «ОсновинаціональноїекономічноїполітикиУкраїни». 1992 рікПродовжуєтьсяформуванняринковоїінфраструктури — діє 44 товарнібіржі, близько 3 тис. брокерських контор, понад 2 тис. комерційно-посередницькихпідприємств, 67 комерційнихбанківтощо.
У харчовійпромисловостіздійснюютьсяспробипереорієнтації на ринковуекономіку.
Копіюючиросійськіреформи, Українапішла шляхом формуваннякапіталізмузразка XVIII ст. — вільного ринку, — щозаперечуєрегулювальну роль держави. Перший ріксамостійногоіснуванняукраїнськоїдержави не приніспозитивнихзрушень в економіці, почавсяпроцесприскореногозниженняосновнихмакроекономічнихпоказників.

Білет № 18
1)Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно організований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних] людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) таКубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян
Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду.
Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершиласякримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна, секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Мойсейовича Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)УСтаніславаКосіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УРСР Власа Чубара і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

2) 22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин 190 німецьких та союзних дивізій без оголошення війни вдерлися на територію Радянського Союзу. Близько 5,5 млн. солдат і офіцерів почали боротьбу проти СРСР. На їх озброєнні було 3.580 танків, 47.000 гармат і мінометів, 2.740 літаків (без урахування авіації союзних країн, що налічувала майже тисячу одиниць техніки). У лавах радянської армії перебувало на початку війни близько 5,4 млн. чол. За перші тижні війни її чисельність зросла ще на 3.5 млн. солдатів1. Радянські війська тільки у західних прикордонних округах налічували 2,9 млн. солдатів і офіцерів, мали 9.200 танків, 8.450 літаків і 46.830 гармат і мінометів, а з урахуванням резервів -до 100.000 гармат і мінометів, 12.000 танків, з них 1.861 нових - КВ і Т-34, 18 тис. літаків, з них 3.700 нових типів. (Загалом на озброєнні Червоної армії було тоді 35.490 літаків, 22.600 танків і САУ)2. Навіть за не зовсім повними даними співвідношення сил у смузі Київського Особливого Військового округу (КОВО), який прийняв на себе основний удар на Україні, перевага була на боці Червоної армії. Радянські війська мали 58 дивізій (867,7 тис. чол.) проти 36 (730 тис. чол.) у ворога, 13.634 гармат і мінометів проти 9.700 у німців, 761 танк Т-34 і КВ та 3.440 танків Т-26 і БТ-7 проти 210 середніх і 540 легких танків вермахту та 2.256 літаків, в основному нових типів, проти 800 у "люфтваффе"3.
Слід також зазначити виняткову хоробрість і мужність наших солдатів у перші години і дні війни, про що маємо багато свідчень. Назавжди увійшли в історію війни своїм героїзмом воїни 90-го прикордонного загону під командуванням майора М. Бичковського. О 4 годині 22 червня загін на 45-кілометровій дільниці кордону від села Коритниця до Кристинополя прийняв нерівний бій. Три доби билися воїни до останнього бійця. Геройськи билися воїни 17-ї прикордонної застави під командуванням лейтенанта Ф. Моріна. Захищаючи кордон у Рави-Руської, вони знищили сотні гітлерівців. Серед захисників Брестської фортеці було 17 уродженців Полтавської області. Досить сказати, що попри несприятливу ситуацію в повітрі, радянські льотчики тільки за 22 червня збили 200 ворожих літаків, а старший лейтенант І. Іванов і молодший лейтенант Л. Бутелін повторили подвиг легендарного П. Нестерова, коли таранили ворожі літаки.

19-

-? Білет №19 (пит. 1)
1)Окупаційний режим в Україні
З усіх східних територій, захоплених третім рейхом, найважливішою була Україна з її багатими корисними копалинами, родючими землями, робочою силою. Спочатку в нацистського керівництва було два варіанти стосовно того, як розпорядитися ними. Перший — здобути підтримку українців проти Кремля, надавши їм власну державу, яка, проте, мала перебувати під опікою Німеччини, і другий — знехтувати інтересами українців, а українську територію повністю використати для німецької нації. Впровадження в життя одного з цих варіантів залежало від розвитку подій на Східному фронті. На початку війни події розгорталися успішно для вермахту. Тому за основу було взято другий варіант, до якого схилялася більшість нацистської ієрархії і який найбільше відповідав расовій док трині нацистів. Згідно з нею усі слов'яни вважалися людьми другого сорту, а їхня роль зводилася до того, щоб служити німецькій расі.
Концентровано політика «освоєння» східного простору була викладена у плані «Ост». Виходячи з нього, гітлерівці розробили серію директив, наказів, інструкцій, якими керувалися у практичному здійсненні своїх варварських задумів. Відповідно до плану «Ост», розрахованого на 30 років і побудованого на «теорії» расової винятковості німецької нації, народи, що населяли СРСР, передусім росіян, українців, білорусів, передбачалося піддати масовому винищенню й відселенню на інші території, а їхню землю мали колонізувати 8—9 млн німців. Цю програму окупанти активно здійснювали вже під час війни. Особливо інтенсивно «виселяли» українців вздовж лінії планованої нацистами шосейної магістралі «Г—Г» («Гамбург— Готенланд, так нацисти перейменували Крим»), обіч якої розташовувалися східні ставки Гітлера («Вер-вольф»), Гімлера («Хагевальд»), Герінга («Форстонш-тадт»). Сюди ж стали прибувати ешелони з тирольськими переселенцями. Лише після визволення Києва, коли війська 1-го Українського фронту розгорнули навальний наступ на Житомир, закінчилося «велике переселення нордичної раси».
Окупувавши Україну, гітлерівці встановили на її території режим кривавого терору. Згідно зі своїми цілями вони поділили Україну на окремі адміністративні одиниці. У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області, захоплені румунськими військами, з дозволу Гітлера були включені до складу Румунії. їй були віддані також землі між Бугом і Дністром, вся Одеська, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдавської РСР. Ці території увійшли до так званої «Трансністрії», створеної румунами. У серпні 1941 р. на території Львівської, Дрогобицької, Ста-ніславської та Тернопільської областей було створено дистрикт «Галичина», що увійшов до складу польського генерал-губернаторства

Білет№20
1) У ніч на 14 листопада в Києві відбулося таємне засідання Національного Союзу, в якому взяли участь представники політичних партій, Селянської спілки, профспілки залізничників і українських січових стрільців. Присутні відхилили ідею негайного поновлення Центральної Ради і створили п'яти-особовий верховний орган Української Народної Республіки — Директорію. Головою став соціал-демократ В. К. Винниченко. Від січових стрільців у члени Директорії було висунуто соціал-демократа С. В. Петлюру, який обійняв посаду головного отамана військ УНР. Його обрали заочно. Представником Селянської спілки в Директорії став проректор Київського державного українського університету, професор геології Ф. П. Швець, за партійною приналежністю — член УПСР. До складу Директорії ввійшли також адвокат, соціаліст-самостійник П. М. Андрієвський і керівник профспілки залізничників, безпартійний А. Г. Макаренко. Директорія створювалася з конкретною метою — для ліквідації гетьманського режиму. Після цього передбачалося заново визначити форму державної організації УНР.
Звільнений з тюрми, Петлюра негайно подався в Білу Церкву, де проходили переформування січові стрільці. Через день тут опинилися й інші члени Директорії. Вони уклали угоду про нейтралітет з Великою солдатською радою, яка постала в окупаційних військах після революції в Німеччині, й повели стрільців у похід на Київ. Під Мотовилівкою, за ЗО км від столиці, стрільці розгромили найбільш боєздатні сили гетьмана — полк сердюків і офіцерську дружину. Дізнавшись про це, командир одного з полків Запорізької дивізії П. Балбачан перейшов на бік Директорії і захопив Харків. Наслідуючи його приклад, інші полки цієї дивізії за-йняли Полтаву. Сірожупанна дивізія на Чернігівщині також визнала владу Директорії. На хвилі широкого повстанського руху сили гетьмана танули, а військові сили Директорії швидко зростали. Вона з блискавичною швидкістю захоплювала контроль над територією України. На початку грудня її війська опинилися вже в Одесі. У ніч на 14 грудня у Києві підняли повстання партійні бойові дружини, переважно більшовиків та єврейських соціалістичних партій. У руках повсталих опинилися завод «Арсенал», військове міністерство та інші установи.

2) Основні українські державотворчі процеси 90-х років ХХ ст.
Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави.
Незалежність України відкрила широкі можливості для створення власного демократичного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил, з усуненням залишків командно-адміністративної системи управління.
До 1996 року розбудова державного апарату першу стадію практично пройшла. Її можна умовно визначити такими подіями: проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 p., підписанням 8 червня 1995 p. Президентом України Л.Кучмою і головою Верховної Ради України О.Морозом Конституційного договору, покликаного усунути кризовий стан влади в країні.
На першій стадії створення нового державного апарату України одним з важливих моментів стало прийняття Закону від 14 лютого 1992 р. про внесення змін і доповнень у Конституцію України. Було зроблено спробу більш чітко розмежувати повноваження між законодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символи України як незалежної держави: Державний герб, Державний прапор і Державний гімн.
За Конституцією єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада - представницький орган, депутати якого обираються населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Верховна Рада правомочна розглядати і вирішувати будь-які питання, не віднесені до компетенції органів державної виконавчої або судової влади. Ті ж них які не є такими, вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Порядок призначення, підготовки, проведення референдуму, порядок визначення його результатів передбачено Законом України від 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський і місцеві рефе-рендуми".
Склад Верховної Ради - 450 народних депутатів, правовий статус яких визначався Законом України "Про статус народного депутата України"*.

21-

Білет №21
1.Наш край у 1941-1944 рр
Після перших же повідомлень по радіо про розбійницький напад на СРСР фашистської Німеччини робітники і службовці почали збиратися на своїх підприємствах. Реакція на небезпеку потягла за собою історичні спалахи: всюди вважалися шпигуни, ворожі агенти, диверсанти. Тривогу сіяли накази Верховного командування. Відомий трагічний наказ № 270, у відповідності з яким сім'ї командирів та політпрацівників, котрі здалися в полон або зірвали в бою відзнаки, підлягали арешту, сім'ї полонених червоноармійців позбавлялись будь-якої державної допомоги. Вже в перші дні війни з Білої Церкви було відправлено в діючу армію 6 тис. чоловік. Ті хто лишився в місті працювали під гаслом "Все для фронту, все для перемоги!". 16 липня гусениці ворожих танків уже скреготіли бруківкою міста. Одразу після вторгнення в місто гітлерівські репресивні органи за допомогою "помічників" почали складати списки політично небезпечних людей - колишніх активістів, євреїв, на яких з перших днів було оголошено розшук. За неповними даними фашистські загарбники закатували і знищили в період тимчасової окупації понад 10 000 білоцерківців.
Відступаючи з України, німці вдалися до тактики "спаленої землі". Лише прихід Червоної Армії врятував місто і його жителів від повного знищення. Того світлого і радісного дня - 4 січня 1944 року Москва салютувала звільненню Білої Церкви. У квітні 1944 року Виконком міськради звернувся до всіх жителів міста із закликом відродити стародавнє місто Білу Церкву і якомога скоріше залікувати рани, нанесені йому війною. Вже до грудня 1944 року місто було повністю розчищене від руїн, відремонтовані 1125 будівель площею 122 230 квадратних метрів. У неробочий час і без оплати білоцерківці відпрацювали 1 786 942 людино-годин. Це стало ще одним подвигом жителів міста.

2. Особливості розвитку культури України на початку ХХІ ст.
Панорама культури ХХІ ст. досить барвиста. Для України усна народна нематеріальна традиційна культура – народна пісенна творчість, фольклорний арсенал культури – завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності, власне, перспективи існування нації. Саме в народній пісенній творчості комплекс характерологічних рис українців виявляється в унікальному наборі неповторних національних ознак. Відтак, традиційна народна і сучасна культури – два полюси в широкому спектрі міжкультурних досліджень, що становлять одну із суперечностей сучасного культурного процесу в Україні.
Здобутки української культури мають стати і вже стають надбанням усього світу і оцінюються як національний внесок у міжнародний культурний процес. У зв’язку з цим, зростають вимоги до національної культури, до ширшого розкриття спектра її функцій – особливо в сучасній ситуації, коли українська культура прагне посісти гідне місце у світовому співтоваристві.
Передумовою розвитку української культури є зростання в багатьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури. Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури є засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно).
Українська культура досі переживає період свого нового становлення, національного утвердження нових цивілізаційних цінностей, модернізаційного і постмодернізаційного структурування. Суперечливі, іноді навіть протидійні тенденції розвитку української культури на початку нового тисячоліття є характерною ознакою перехідного суспільства.
Безумовно, закріплення позитивних наслідків розвитку української культури залежить від наполегливості й цілеспрямованості всього суспільства і кожного громадянина зокрема. Запорукою успіху в досягненні цієї мети є могутній, унікальний у європейському та світовому вимірах культурний потенціал нації, а також життєдайні процеси демократизації українського суспільства, що є головним чинником культурного процесу, гарантом подальшого розквіту української культури в часі і просторі XXI ст.

Білет № 22

1) Установлення нацистського «нового порядку». Нацисти установили на окупованих територіях жорстокийокупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах.Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити» Голокост. Складовою частиною нацистських планів завоювання світового панування, найважливішим елементом ідеології, політики і практики нацистської Німеччини 1933-1945 pp. був антисемітизм - одна з форм національної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. На практиці він вилився в прагнення поголовного фізичного знищення євреїв у всьому світі. Це трагічне явище в історії людства здобуло назву Голокост.

Голокост - загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок нацистської політики планомірного й організованого фізичного знищення (геноциду) євреїв у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933-1945 pp.

В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито складова основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої і необхідно було будь-якими способами позбутися від її носіїв.

Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, -2,7 млн чоловік - Україна (у сучасних кордонах) займала перше місце в Європі та друге у світі.

2) До моменту досягнення Україною незалежності в країні діяли три головні церковні організації: Українська православна церква (УПЦ), підпорядкована Московському патріархату (митрополит Філарет); Українська греко-католицька церква (кардинал Любачевський); Українська автокефальна православна церква (митрополит Мстислав, резиденція якого знаходилася в СІЛА).

Незабаром постало питання про те, що незалежна Україна повинна мати і незалежну православну церкву, оскільки переважна більшість українських віруючих належали саме до православ'я. У листопаді 1991 р. митрополит Філарет, спираючись на підтримку Верховної Ради і президента України, скликав єпископський собор, який звернувся до Московського патріархату з проханням про надання УПЦ автокефалії. Проте Московський патріарх Алексій ІІ не бажав втрачати контроль над однією з найвпливовіших і багатих церков. У березні 1992 р. архієрейський собор Російської православної церкви в Москві усунув митрополита Філарета від кафедри і позбавив його сану. На місце Філарета був призначений митрополит Володимир (Сабодан). Український епіскопат в основному підтримав це рішення.

Білет № 23

1.Радянізація на західноукраїнських землях(1945-1955 рр.).
• Націоналізація приватної власності • Колективізація
• Індустріалізація • Культурнареволюція
• Ліквідація УГКЦ(Українська греко-католицька церква)
• Боротьба з ОУН-УПА (Об’єднання українських націоналістів-Українська повстанська армія)
• Репресії і депортація незгодних з існуючим режимом
• Одночасність процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної революції та їх форсовані темпи
• Слабкість економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайнято в промисловості)
• Майже повна відсутність місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки
• Неоднозначне сприйняття населенням соціальних перетворень, пасивний і активний (збройний) опір радянізації
• Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. Установлювалися спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було створено спеціальний відділ у справах західних областей.

2. Основні принципи зовнішньої політики незалежної України.

Декларація про державний суверенітет України, схвалена 16 липня 1990 р. Верховною Радою, надала якісно нового вигляду та характеру зовнішньополітичній діяльності України. Відтоді зовнішня політика нашої держави розвивалася послідовно й поступально. Іншим важливим документом щодо зовнішньополітичної діяльності України цієї доби стала Постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин". У цьому документі зазначалося зокрема, що при встановленні дипломатичних зносин із іноземними державами варто виходити з необхідності найбільш ефективного забезпечення інтересів України, їх пріоритетності.
Щодо відносин із республіками СРСР, то у листопаді-грудні 1990 р. договори про економічне, політичне та культурне співробітництво на основі рівності та добросусідства були укладені Україною з Російською Федерацією та Білоруссю, а 1991 р. — з Казахстаном, Киргизстаном, Азербайджаном, Узбекистаном та іншими республіками.
Найбільшого значення у розвитку двосторонніх відносин Україна надавала налагодженню контактів із сусідніми державами. Так, у жовтні 1990 р. міністрами закордонних справ України та Республіки Польща було підписано Декларацію про принципи й основні напрями розвитку українсько-польських відносин. Згідно з цією Декларацією, обидві країни прагнуть до утвердження добросусідських відносин та розвитку взаємовигідної співпраці, що відповідає їх національним інтересам. Успішно розвивалися добросусідські відносини з Угорською Республікою. Розвитком цього стало укладення в травні 1991 р. міжурядової угоди про торговельно-економічні зв'язки і науково-технічну співпрацю та Декларації про основні напрями співпраці у гуманітарній сфері. У липні 1991 р. угоду про торговельно-економічні зв'язки та науково-технічну співпрацю було підписано також із Чеською і Словацькою Федеративними Республіками.
Традиційно важливе місце у своїй міжнародній активності Україна відводила участі в роботі Організації Об'єднаних Націй. На 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, що відкрилася у вересні 1990 р., представники України на чолі взяли участь у загальній дискусії, висвітлили своє бачення основних тенденцій розвитку міжнародної співпраці. Особливу увагу було приділено питанням роззброєння, зміцнення міжнародної безпеки, захисту навколишнього середовища. Будучи державою-засновницею ООН, членом її 16 спеціалізованих організацій, Україна була позбавлена статусу спостерігача на Паризькій конференції НБСЄ, де в знак протесту український міністр вийшов зі складу об'єднаної радянської делегації.
У літературі можна часто натрапити на твердження про неповноцінність зовнішньополітичної діяльності України в період між Декларацією про суверенітет та проголошенням незалежності, оскільки де-факто республіка залишалася в складі СРСР. Навіть у цих непростих умовах обмеженого суверенітету й обмежених можливостей, вдалося закласти фундамент майбутніх відносин з деякими принципово важливими для нашої держави країнами.

24. білет

1. Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом. Перемога СРСР у війні посилила розвиток у радянському суспільстві процесів, які взаємовиключали один одного: зміцнення тоталітарного режиму і зростання суспільної свідомості.
У складних умовах працювали діячі літератури і мистецтва. Всупереч обставинам, у 40-50-х роках створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу.
Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О. Гончара, автора трилогії "Прапороносці", повісті "Земля гуде". Плідно творили також прозаїки В.Козаченко, В.Собко, письменник і режисер О.Довженко, гуморист Остап Вишня (П.Губенко), поети М.Рильський, П.Тичина, В.Сосюра, А.Малишко, Л.Первомайський.
Повоєнний час починається зі славнозвісного сталінського тосту "за великий російський народ". Це свідчило про прагнення Сталіна сполучити комуністичну ідеологію з ідеєю виняткової місії росіян у світовій історії (російським великодержавним шовінізмом). Це нове ідеологічне забезпечення сталінського режиму мало особливо негативні наслідки для українців. У 1950 р. Сталін, виступаючи в дискусії з мовознавства, висунув тезу, що російська, українська і білоруська нації є результатом розгалуження "єдиної давньоруської". Цю єдину "давньоруську народність" дозволено було тлумачити як давньоросійську, але в жодному випадку не як давню українську.
Так у СРСР з'явилось явище, яке отримало назву за іменем його головного провідника А.Жданова. "Ждановщина" (1946-1949 pp.) означає широкий наступ сталінського режиму в галузі ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорстокого контролю над духовним розвитком радянського суспільства. Жданов виступав офіційним теоретиком і організатором цього наступу.
Сигналом до атаки проти космополітів стала редакційна стаття "Про одну антипатріотичну групу театральних критиків", опублікована в січні 1949 р. у газеті "Правда". Відгомоном цієї статті в Україні стало навішування ярликів "безрідних космополитів" на літературних і театральних критиків О.Борщагівського, А.Гозенпура та ін.
З початку 50-х років насувається нова хвиля звинувачень української інтелігенції. Цькували не лише письменників. Переслідувань зазнали українські композитори Б.Лятошинський, М.Колесса, М.Вериківський, К.Данькевич (опера "Богдан Хмельницький"), науковці. Особливо лютій і нещадній критиці було піддано В.Сосюру за вірш "Любіть Україну" (1944р.), який оголошувався "ідейно порочним твором".
Ждановщина призвела до гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва в країні, породила потворні явища в середовищі радянської інтелігенції, викликала її розмежування. Сталінський режим остаточно протиставив владу і народ, ліквідував патріотичне піднесення років війни, паростки відродження української культури.

2. В Україні екологічна криза значно поглибилась після аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Ці обставини, а також складні соціально-економічні умови привели до різкого погіршення стану здоров'я населення та зниження його відтворення. Тепер в Україні більше людей помирає, ніж народжується. Рішенням парламенту від 1992 року всю територію нашої країни оголошено зоною екологічного лиха. Україна - одна з найбільших країн Європи по кількості населення, площі, ресурсного потенціалу. І вона одна з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні в Європі. До цього призвів високий рівень концентрації промисловості і сільськогосподарських комплексів, екологічно необгрунтована, хижацька, споживча діяльність урядових структур колишнього СРСР і УРСР, і розуміє найбільша у світі техногенна катастрофа - аварія на Чорнобильській АЕС.
Територія України охоплює три фізико-географічні зони з п'ятьма провінціями (у лісостеповій зоні) і трьома підзонами (в степовій зоні), а також гірські райони Карпат і Криму. У порівнянні з іншими природними ландшафтами колишнього СРСР, ландшафти України найбільше страждають від наслідків людської діяльності. У 1991 році парламент України оголосив територію всього держави зоною екологічного нещастя, у наступні роки відзначене загострення екологічних проблем практично у всіх районах держави. Тому рішення екологічних проблем в Україні - одне з найбільш головних, актуальних практичних завдань.
Тож у стосунках з природою людство зіткнулося із серйозними і складними проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи.

Білет № 25

1. Вже 1 вересня 1939 Німеччина віроломно напала на Польщу. Поляки героїчно захищалися, але були розбиті через переваги німців в танках і авіації. Багато поляків і українці чекали, що СРСР допоможе Польщі і вступить у війну з Німеччиною. Але 17 вересня 1939 радянські війська напали на Польщу із заходу і окупували територію Західної України і Білорусії, яка перебувала у складі Польщі, виступивши таким чином в союзі з гітлерівською Німеччиною. Трохи пізніше СРСР по суті захопив територію балтійських держав - Естонії, Литви та Латвії. На всіх захоплених територіях встановлювався сталінський режим. Заарештовувалися політичні та культурні діячі. Почалася друга світова війна. Гітлер купив нейтралітет СРСР і радянський уряд мовчало, коли німецькі танки вторгалися на територію Франції, Бельгії, Данії, Югославії, Норвегії, Греції та інших країн. АСРСР вирішило захопити нові території і в кінці 1939 року оголосило війну Фінляндії. Але мужній фінський народ вів героїчну війну з нахабним агресором. Маючи величезну перевагу в живій силі і техніці, СРСР не вдалося зломити фінський народ, і навесні 1940 року був укладений мир, по якому СРСР одержував невеликі території на Карельському перешийку й у Заполяр'я. Ця війна показала німецьким фашистам погану боєздатність радянської армії, а уряд Фінляндії ця війна підштовхнула до союзу з Німеччиною проти СРСР. Під час другої світової війни українці оказалист по різні сторони фронту. Вони розділилися навіть не на дві, а на три частини. Одна з них пішла на службу до німців. Однак не можна їх усіх вважати зрадниками і зрадниками. Багатьма рухало бажання помститися радянської влади за ті переслідування, яких вони зазнали, за смерть своїх близьких, розстріляних або загиблих у сталінських таборах, за загиблих під час голодомору та колективізації. Також, західні українці, які дуже довго жили окремо від СРСР, сприйняли вступ радянських військ як те, чим воно і було - як окупацію. І тому вони вважали своїм обов'язком боротися проти радянських окупантів. Вони йшли служити в поліцію. Крім того, в 1943 році буласформована дивізія "СС" "Галичина", яка складалася з українців. Багато з них загинули. Звичайно не можна їх прославляти, як героїв, а й робити з них лиходіїв теж не можна. Адже злочинці і негідники були і в Радянській армії.

2. У 1991 році трійка лідерів країн - засновників Радянського Союзу «поховали» радянську імперію. В урядовій резиденції Віскули в Біловезькій Пущі президенти Росії і України Борис Єльцин і Леонід Кравчук, а також главаВерховної Ради БССР Станіслав Шушкевич денонсували Договір 1922 року про створення СРСР і заявили про створення СНД. 24 серпня 21 рік тому Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Акт про проголошення Незалежності України. 1 грудня 1991 на референдумі 90% українців проголосували за незалежність. Тоді це рішеннявикликало ейфорію. А зараз найчастіше, підбиваючи підсумки двох десятків років, і ЗМІ та народові властиво заглиблюватися в деякі філософські тими і міркувати над тим, чи справді Україна незалежна або весь її суверенітет обмежується атрибутами - і те, як формальністю.. Заперечувати думку більшості немає сенсу. Дійсно, не все так добре, як хотілося б. І ця тема - широченне поле для дискусій і думок. Тим не менш, одна апеляція: чому ж, завжди святкуючи черговий День Незалежності, ми згадуємо тільки погане? Безумовно, спочивати на лаврах приводів немає, але ж є чим пишатися. Це незалежність, здобутабез кривавих війн. Це два десятки спокійних років без збройних конфліктів. Україні вдалося зберегти хороше спадщина Радянського союзу - військову і авіаційну промисловості. Україна - одна з тих небагатьох космічних держав світу. Зрештою, в порівнянні з багатьма іншими країнами колишнього СРСР у нашій країні є демократія і всілякі свободи, плюс перспектива членства в Євросоюзі. І про інших досягненнях часів незалежності також хотілося б згадати, про хороше. Перше. Україна змогла стати незалежною і більше 20 років підтримує мир з усіма своїми сусідами. Найбільша держава в центрі Європи уникла цивільних або збройних внутрішніх конфліктів, будь то на етнічному або релігійному грунті. Це безпрецедентне досягнення за всю українську історію.

Раціональні судження традиційно ділять на дедуктивні та індуктивні. Питання про використання індукції та дедукції в якості методів пізнання обговорювався впродовж всієї історії філософії. Ці методи часто протиставлялися один одному і розглядалися у відриві один від одного і від інших засобів пізнання.

У широкому сенсі слова, індукція, це форма мислення, виробляє загальні судження про одиничні об'єкти; це спосіб руху думки від окремого до загального, від знання менш універсального до знання більш універсального (шлях пізнання «знизу вгору»).

Зазвичай індуктивні узагальнення розглядаються як досвідчені істини, чи емпіричні закони. Індукція характерна для досвідчених наук, дає можливість побудови гіпотез, не дає достовірного знання, наводить на думку.

Розрізняють декілька видів індукції:

1. Перелічувальні або загальна індукція.

2. Елімінативная індукція, що містить в собі різні схеми встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

3. Індукція як зворотна дедукція (рух думки від наслідків до підстав).

Загальна індукція - це індукція, в якій переходять від знання про декількох предметах до знань про їх сукупності. Повна індукція будує загальний висновок на підставі вивчення всіх предметів або явищ даного классу

Індуктивний метод вивчали і застосовували вже стародавні греки, зокрема Сократ, Платон і Арістотель. Але особливий інтерес до проблем індукції проявився в XVII-XVIII ст. з розвитком нової науки. Англійський філософ Френсіс Бекон, критикуючи схоластичну логіку, основним методом пізнання істини вважав індукцію, що спирається на спостереження та експеримент. За допомогою такої індукції Бекон збирався шукати причину властивостей речей.

На відміну від індуктивних умовиводів, які лише наводять на думку, за допомогою дедуктивних умовиводів виводять деяку думку з інших думок. Процес логічного висновку, в результаті якого здійснюється перехід від посилок до наслідків на основі застосування правил логіки, називають дедукцією. Дедуктивні умовиводи бувають: умовно категоричні, розділово-категоричні, дилеми, умовні умовиводи і т.д.

Дедукція - метод наукового пізнання, який полягає в переході від деяких загальних посилок до приватних результатами-наслідків. Дедукція виводить загальні теореми, спеціальні висновки з досвідчених наук.

У цілому дедукція як метод пізнання виходить з вже пізнаних законів і принципів. Тому метод дедукції не дозволяє отримати змістовно нового знання. Арістотель під дедукцією розумів докази, що використовують силогізми. Звеличував дедукцію великий французький учений Рене Декарт. Він протиставляв її інтуїції. На його думку, інтуїція безпосередньо вбачає істину, а за допомогою дедукції істина осягається опосередковано, тобто шляхом міркування

У сучасному науковому пізнанні індукція і дедукція завжди виявляються переплетеними один з одним. Реальне наукове дослідження проходить у чергуванні індуктивних і дедуктивних методів протиставлення індукції та дедукції як методів пізнання втрачає сенс, оскільки вони не розглядаються як єдині методи.

Дата добавления: 2015-05-07