Проблема СНІДу в хірургії

СНІД

В історії земної цивілізації, яка багата на різні ката­строфи й катаклізми, знайдеться не так уже багато подій, що, подібно СНІДу, здатні були сколихнути все людство, вселивши в нього жах перед цією хворобою. Навіть письменники-фантасти не могли припустити, що наприкінці XX століття з'явиться подібна загроза самому існуванню людства. Ні в кого не виникало і думки про те, що в організм людини проникне не випромінювання атом­ного реактора чи з глибин космосу, не новий пестицид чи компо­нент хімічних добрив, а представник мікросвіту, вірус-убивця, нещадний у своїх діях, який неминуче спричиняє загибель ураженої людини. Найстрашніше полягає в тому, що зараження збудником СНІДу пов'язане з одним із найсильніших інстинктів усього живого—інстинктом збереження людини як біологічного виду.

На жаль, найбільше серед заражених і хворих на СНІД моло­дих людей. Ця група населення є найбільш активною в статевому і репродуктивному (дітородному) відношенні. Особливу три­вогу викликає і те, що СНІД «помолодів», затягуючи в число своїх жертв підлітків і навіть немовлят.

Що ж таке СНІД, коли він з'явився на нашій планеті?

За злою іронією долі перші повідомлення про СНІД з'явилися в період розквіту «сексуальної революції».

Життя, вільне від усяких моральних норм і принципів, сексу­альна вседозволеність не могли не спричинити покарання від природи. І воно прийшло. У 1980 р. з'явилося перше повідомлен­ня про захворювання декількох чоловіків-гомосексуалістів запален­ням легень, яке викликано поширеним мешканцем альвеол легень людини — пневмоцистою. Потім стало відомо про ріст захворю­ваності молодих чоловіків-гомосексуалістів саркомою Kanouit.

З'ясувалося, що подібні випадки помічалися в клінічній прак­тиці й раніше, однак уваги лікарів до себе не привернули, а при­чини їх залишалися нез'ясованими. На липень 1981 р. у Нью-Йорку і штаті Каліфорнія було зареєстровано 26 випадків сарко­ми й запалення легень, викликаного пневмоцистою, у чоловіків-гомосексуалістів.

Характерним для цих хворих було різке пригнічення захис­них імунних функцій організму. У зв'язку з цим хвороба одержа­ла назву «синдром набутого імунодефіциту — СНІД».

У наш час доведено, що необхідною умовою для прояву хво­роботворних властивостей ВІЛ є проникнення його в кров лю­дини. Байдуже, яким шляхом це відбудеться — при статевому акті, сексуальних поцілунках, використанні наркоманами спільної зараженої голки для введення наркотику, роботі інфікованим інструментом у перукарні, через дитяче місце від матері до пло­ду — принципово важливо одне: вірус повинен потрапити в кро­в'яне русло. Важко сказати, яка його кількість необхідна для того, щоб викликати хворобу, однак на підставі численних випадків зараження можна зробити висновок про дуже високу його хвороботворну активність. Досить декількох вірусних частин, щоб людина виявилася приреченою на смертельне захворювання. Трагічним підтвердженням цього виявилися події в містах Елісті, Волгограді, Ростові-на-Дону, де для введення лік застосовува­лися одні інструменти, зокрема, шприц зі змінними голками, що і призвело до зараження багатьох дітей. Передача СНІДу з кро­в'ю можлива також у стоматологічних, акушерсько-гінекологіч­них кабінетах, у лабораторіях і хірургічних клініках.

Потрапивши в кров'яне русло, збудник СНІДу якийсь час «по­дорожує» там, не видаючи своєї присутності й розшукуючи чут­ливі клітини. Такими в організмі в першу чергу є клітини крові — лімфоцити, моноцити і макрофаги. Усі вони належать до групи лейкоцитів. Спільним для них є наявність на їхніх поверхнях спе­ціальних хімічних сполук, що мають здатність зв'язуватися зі збудником СНІДу.

Зараз доведено, що ці групи молекул містяться і на інших кліти­нах організму, що знаходяться в тканинах головного мозку, лімфа­тичних вузлах, вилочкової залози, кісткового мозку, легень, два­надцятипалої кишки і товстого кишечнику, підшлункової залози, шкіри. Таким чином, можливості зараження вірусом імунодефіци­ту органів і тканин людини виявилися практично необмеженими.

Клінічне на ранніх стадіях хвороба проявляється вкрай невизначеними ознаками: підвищення температури, слабкість, сто­млюваність — те, з чим будь-яка людина зустрічається в житті дуже часто. І в цьому також підступність СНІДу, що лише на пізніх стадіях, а вони в кожної людини можуть виникати в різний час— від 3—6 місяців після зараження до 12 років, дає яскраво виражену клініку. Залежно від органа, де більш активно розмножується вірус, можливі запалення легень, ураження мозку, шлунково-киш­кового тракту (багатомісячні виснажливі поноси), висока темпе­ратура, що не знижується (до 38 °С і вище), сухий, виснажливий кашель, сильне потовиділення під час сну, багряні висипки на шкірі, що нагадують полуницю чи гриби, які піднімаються над поверхнею шкіри й ін.

Усе сказане про збудник СНІДу та його властивості, а також незліченні матеріали з епідеміології цієї інфекції дозволили виз­начити групи ризику.

Джерелом інфекції при СНІДі є хворі та ВІЛ-інфіковані. Особ­ливу небезпеку для його поширення являє саме остання група, оскільки її складають зовні здорові люди. За висловом Дж. Ман­на, ті, хто занедужали на СНІД — це лише вершина айсберга, підводною ж його частиною є загальна маса інфікованих, яка у 25—75 разів перевищує кількість хворих. Найбільш ймовірними вірусоносіями є гомосексуалісти, наркомани, повії, особи, які часто і нерозбірливо вступають у статеві зв'язки.

Серед джерел інфекції варто виділити вагітних жінок, зара­жених за тих чи інших обставин СНІДом. Встановлено, що близь­ко 70 % дітей, народжених від таких матерів, уражені вірусом імунодефіциту.

Наукою в наш час робиться дуже багато чого для розробки шляхів і методів впливу як на вірус-збудник СНІДу в людини, так і на заражений ним організм. Уже виявлені деякі хімічні речовини, що впливають на ВІЛ і продовжують життя хворих на СНІД. Серед них відомий препарат — азидотимідин, здат­ний запобігти подальшому розмноженню збудника хвороби в організмі людини. Ця хімічна сполука, відкрита ще в 1964 році як протираковий препарат, має здатність вбудовуватися в самий центр вірусної частинки — його геном і гальмувати розмноження ВІЛ. Недоліком зазначених ліків, однак, є велика кількість побічних реакцій, що виникають при його застосу­ванні (нудота, головні й м'язові болі), що нерідко змушує хво­рих відмовлятися від лікування. Крім того, як правило, його застосування починається на пізніх стадіях хвороби, коли вірус зробив свою «чорну» справу — зруйнував більшість імунних клітин, що забезпечують життєстійкість організму. Число хімічних сполук, які випробовуються для боротьби зі СНІДом, з кожним днем росте. Однак усі вони поки не настільки ефективні, щоб урятувати враженого цією інфекцією.

Профілактика—поки єдиний вихід, і він реальний, ефектив­ний щодо запобігання подальшого поширення СНІДу.

Профілактика може бути колективною й індивідуальною. Ко­лективна профілактика полягає в забезпеченні медичних уста­нов системами й шприцами одноразового використання, у за­провадженні методів діючого контролю за застосовуваними з лікувальною метою кров'ю і її препаратами, забезпеченні найбільш жорсткого протиепідемічного режиму в медичних ус­тановах, санітарній освіті.

Але і ці заходи, як свідчить досвід охорони здоров'я бага­тьох країн, не здатні істотно загальмувати поширення епідемій. Головне — індивідуальна профілактика.

Зі слабкістю індивідуальної профілактики в нашій країні, особливо серед молоді, пов'язана велика небезпека. Насампе­ред, це відсутність у переважної більшості школярів, студентів технікумів і вузів, учнів ПТУ, робочої молоді правильних уявлень про СНІД і шляхи його поширення. На віру приймаються усі­лякі фантазії про те, що в цьому винні кішки, комарі, склянки в їдальнях, піт, рукостискання тощо. Сором'язливо, а іноді й навмисне (так зручніше) замовчується проста й очевидна істи­на — без статевого контакту в переважній більшості випадків вірус СНІДу в організм не проникне.

Лише корінний поворот у психології індивідуальної та сус­пільної поведінки, повернення до цнотливості й подружньої вірності, відхід від «любові» під парканом і з будь-ким — єдино правильний шлях попередження захворювання на СНІД. Чим більше бруду й розбещеності, тим ти ближче до СНІДу і смерті.

Ми вважаємо, що кожна людина, для того щоб максимально захистити себе від СНІДу, повинна:

* знати про небезпеку СНІДу і можливі шляхи зараження ним;

* бути впевненою, що її статевий партнер не заражений ВІЛ, гарантією чого може бути, звичайно, тривале знайомство і збе­реження вірності один одному;

* у випадках, коли виникають сумніви в неінфікованості парт­нера, переконати його пройти анонімне обстеження в спеціальній лабораторії;

* у випадку статевого зв'язку з невідомою особою викорис­товувати презервативи;

* при щепленнях, введенні внутрівенно різних лікарських за­собів, препаратів крові тощо, вимагати застосування шприців і систем одноразового використання;

З поширенням СНІДу (синдром набутого імунодефіциту) хірургія постала перед низкою нових проблем. Зважаючи на те, що у хірургічних хворих є рани, є можливість контакту з кров'ю, іншими рідкими середовищами організму, найважливішою постало завдання попередження попадання в лікарняному середовищі в організм хворого вірусу імунодефіциту людини.

Всю профілактику СНІДу в хірургії можна розділити на чотири самостійних напрямки: виявлення вірусоносіїв, виявлення хворих на СНІД, дотримання техніки безпеки для медперсоналу і зміна правил стерилізації інструментів.

Ці заходи необхідні для виявлення хворих хірургічного відділення - можливих джерел передачі збудника. Усі хворі, що відносяться до груп ризику, а також підлягають інвазивних методів діагностики і лікування, повинні бути обстежені на ВІЛ (аналіз крові на форму 50).

Крім того, раз на 6 місяців весь персонал хірургічних відділень, операційних блоків, відділень переливання крові, гемодіалізу, лабораторій, тобто всіх служб, де можливий контакт з кров'ю хворих, здають біохімічний аналіз крові, аналіз на австралійський антиген, RW і форму 50.

Існує комплекс характерних проявів СНІДу. Для того щоб не пропустити це захворювання при наявності навіть одного з представлених на схемі симптомів, лікар завжди зобов'язаний провести дослідження крові пацієнта на ВІЛ-антитіла. Слід пам'ятати, що двома практично абсолютними ознаками СНІДу є пневмоцистна пневмонія і саркома Капоші.

Перше і найголовніше: Всі маніпуляції, за яких можливий контакт з кров'ю, повинні виконуватися в рукавичках! Це стосується забору крові на аналіз, ін'єкцій, постановки крапельниць, досліджень крові в лабораторії, заклади зонда, катетеризації сечового міхура та ін Ніяких навіть самих мінімальних операцій без рукавичок!

Крім цього, існує перелік певних заходів техніки безпеки. Ось лише деякі з них:

 носіння спеціальних масок (очок) під час операції,

 при попаданні на шкіру або слизову (кон'юнктиву) будь-яких рідин хворого необхідно провести обробку антисептиками відповідно до інструкції,

 при попаданні біологічних рідин на столи, мікроскопи та інші інструменти їх поверхню обов'язково підлягає дезінфекції,

 пробірки з лабораторії можуть використовуватися повторно тільки після стерилізації та ін

Зміна правил стерилізації інструментів. По-перше, це максимальне використання одноразових інструментів, перш за все шприців. Заборонено використання систем для внутрішньовенного вливання багаторазового застосування.

По-друге, хірургічні інструменти після використання перед проходженням звичайної передстерилізаційного підготовки і наступної стерилізації спочатку повинні бути замочити в сильних антисептика (дезінфікувати). Для цього можуть бути використані тільки 3% розчин хлораміну (замочування на 60 хв) і 6% розчин перекису водню (замочування на 90 хв).

5.5. Сепсис

Дата добавления: 2015-05-07