Поняття права власності колективного сільськогосподарського підприємства

ПРАВО ВЛАСНОСТІ КОЛЕКТИВНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

Розділ VIII

АГРАРНІ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Частина друга

1. Наукою політичної економії власність розглядається як суспільно-економічні відносини з приводу історично конкретної форми привласнення, розпорядження і викори­стання матеріальних благ і, насамперед, засобів виробниц­тва. Власність лежить в основі виробничих відносин і про­являється у відповідних формах.^ Форма власності зумов­лює, кому належать засоби виробництва — всьому су­спільству (народу), державі, колективу чи окремим особам. Основною у відносинах власності є обставина, яка визна­чає, хто привласнює засоби виробництва. Форма власності на засоби виробництва обумовлює форму власності на про­дукти виробництва і форму їх розподілу між членами суспільства.

Про політичну, соціально-економічну та наукову зна­чимість питання щодо форми власності свідчить та обста­вина, що вона знайшла своє закріплення в Законі "Про економічну самостійність України", в ст. 4 якого йдеться, зокрема, про колективну власність. Законодавче визнання колективної власності закріплене також у розділі IV Зако­ну "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та розділі II Закону "Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство". Власність колективного сільськогосподарського під­приємства становить економічну основу його виробничо-господарської діяльності, колективного самоврядування, форм організації та оплати праці, вирішення соціальних проблем селян—членів КСГП, інших підприємств. Згідно зі ст. 2 Закону "Про власність" право власності — це вре­гульований законом режим суспільних відносин щодо во­лодіння, користування і розпорядження майном.

2. Поняття права власності КСГП характеризується особливостями її речового, матеріально-виробничого і матеріально-невиробничого складу, з одного боку, і власності як системи суспільно-виробничих відносин — з іншого.

Перші становлять зумовлені характером і особливостями сільськогосподарського виробництва та іншою, пов'язаною з ним виробничо-господарською діяльністю, конкретні засо­би і знаряддя виробництва — об'єкти речового права, об'єкти права власності КСГП. Перелік таких об'єктів за­конодавче закріплено в статтях 22—28 Закону "Про власність" та ст. 7 Закону "Про колективне сільськогоспо­дарське підприємство".

Друга особливість власності колективного підприємства полягає в її суспільно-економічній сутності як комплексу своєрідних суспільно-економічних відносин конкретно виз­наченої форми привласнення, розпорядження і використан­ня засобів та продукції виробництва, коштів та інших матеріальних благ. Суспільно-економічний зміст форми колективної власності зумовлюється і визначається таким принципом: кому належать засоби виробництва, тому належать і продукти виробництва. Зокрема, лише підпри­ємству належить делеговане його членам право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю; лише підприєм­ство може бути господарем і розпоряджатися створеним у ньому додатковим продуктом; виходячи з наведених засад брати участь у товарно-грошових ринкових відносинах.

Даними властивостями та особливостями власності ко­лективного сільськогосподарського підприємства визначаю­ться характер і зміст його правоздатності як юридичної особи, його правове становище у процесі здійснення внут­рішньогосподарської діяльності та цілої сфери зовнішніх економічно-юридичних зв'язків.

3. Власність кожного окремого КСГП утворювалась і створюється в процесі виробничо-господарської діяльності його трудового колективу — членів цих підприємств через використання земель сільськогосподарського призначення, що використовуються ним як суб'єктом права колективної власності на землю. Все це в сукупності приводить до виникнення комплексу наукових суспільно-майнових відносин. Нові виробничі відносини породжують нові пра­вові норми, покликані закріпити і ефективно регулювати Ці відносини. Існування власності колективних підприємств викликало прийняття ряду нормативних актів і окремих правових норм, які в сукупності та єдності визначили правовий режим основних об'єктів права колективної влас­ності і склали його інститут.

Правом колективної власності юридичне закріплюються, зокрема, правомочності колективного підприємства як влас­ника. Виходячи з його мети і завдань, визначається коло знарядь і засобів, необхідних для ведення громадського гос­подарства, здатність використовувати і розпоряджатися ни­ми в інтересах КСГП, забезпечення його підприємництва. В нормах права визначено, що засоби виробництва і виробле­на продукція належать виключно підприємству. На кожне підприємство як суб'єкт права власності повною мірою по­ширюються положення ст. 4 Закону "Про власність", згідно з яким власник на свій розсуд має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать законові. Він може використовувати це майно для здійснення господарської чи іншої не забороненої законом діяльності.

4і, Поняття права колективної власності певною мірою характеризується його змістом. Зміст права власності КСГП становлять його права та обов'язки щодо володіння, користування і розпорядження засобами та продукцією ко­лективного виробництва. Це — сукупність правомочностей щодо здійснення прав володіння, користування і розпоряд­ження всіма об'єктами права колективної власності. Визна­ченню змісту права власності присвячена ст. 8 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство", нор­ми якої грунтуються на засадах Закону "Про власність". Зокрема, підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об'єктами власності.

Право володіння — юридичне забезпечена можливість господарського володіння підприємством тими чи іншими засобами і продуктами виробництва, коштами або іншими матеріальними цінностями начебто власними. Право во­лодіння являє собою початкову правомочність, необхідний юридичний засіб досягнення певної економічної цілі, є пе­редумовою права підприємства користуватися і розпоря­джатися належним йому майном.

Володіння тим чи іншим майном є юридичне право­мірним, якщо воно здійснюється самим власником-підпри­ємством, його виробничо-господарським підрозділом або відповідно до волевиявлення першого іншою особою. В решті випадків матиме місце фактичне володіння річчю, що здійснюється проти волі власника. Практичне значення відмежування права володіння від інших правомочностей власника полягає в його праві вимагати захисту свого права володіння у порядку, передбаченому законом, — у порядку віндикації. Підставою для такого захисту є право володіння, а не сам факт заволодіння майном.

Підприємство має право володіти лише майном, необ­хідним йому для господарської діяльності в межах його правоздатності. Володіння засобами і продуктами сільсько­господарського виробництва є не тільки правом, а й відпо­відним обов'язком підприємства,

5.1 Право користування — це юридичне забезпечена можливість і обов'язок експлуатації речей через одержання від них корисних властивостей для досягнення певного матеріального результату. Виходячи з цього загального по­ложення, таким правом для КСГП, СпС, СВК є виробниче користування знаряддями і засобами виробництва, госпо­дарськими спорудами і технікою, експлуатація робочої ху­доби, використання іншого майна (зокрема виробів під­собних цехів, підприємств), а також одержання відповідних господарських результатів: урожаю сільськогосподарських культур, продуктів тваринництва, приросту живої ваги ста­да тварин, плодів садівництва і виноградарства, прибутків від зданих в оренду худоби, засобів виробництва, примі­щень тощо. Отже, внаслідок права користування колектив­ним майном створюються нові матеріальні цінності, на які у підприємства виникає право власності.

Належне підприємству право користування здійснюється застосуванням праці його членів та осіб, які працюють на ньому за трудовим договором. Майно КСГП, СпС, СВК повинно використовуватись відповідно до його цільово­го призначення — для дальшого розвитку господарства. Воднораз підприємство може надавати своє майно безплат­но або за невелику плату в користування (оренду, прокат) своїм членам або іншим особам для одержання прибутку, задоволення їх матеріальних і культурно-побутових потреб (як-от допомога членам підприємства у будівництві або ремонті житлових будинків, обробітку присадибних земель­них ділянок тощо).

В аграрному законодавстві закріплюється вимога раціо­нально використовувати належні підприємству знаряддя і засоби виробництва, дбайливо зберігати, своєчасно ремон­тувати і доглядати трактори, комбайни та інше сільсько­господарське знаряддя, а також належним чином зберігати насіння і корми.

б. Право розпорядження — це можливість вчинення юридичних дій щодо певного майна, коштів або інших матеріальних цінностей. Наслідком цих дій є виникнення, зміна або припинення права власності підприємства майна (його привласнення), надання цього майна іншій особі на праві користування, в тому числі в оренду, прийняття рішення про використання коштів на придбання майна. Право розпорядження майном і коштами підприємства на­лежить тільки самому підприємству як юридичній особі, його органам управління.

У науці аграрного права право розпорядження розмежо­вується за двома аспектами: а) як організація або встанов­лення порядку внутрішньогосподарського використання ко­лективного майна, закріплення його за виробничими під­розділами і окремими членами підприємства з метою одер­жання від нього корисних властивостей (ці розпорядчі дії називають також правом управління майном); б) як пере­дача об'єктів права колективної власності у власність або користування іншій особі. Саме цією частиною права роз­порядження зумовлено участь підприємства як суб'єкта права власності та юридичної особи в ринкових еконо­мічних відносинах.

7. Право розпорядження майном криє в собі здійснення органами самоврядування управлінських дій, спрямованих на визначення цільового призначення конкретних об'єктів права власності підприємства, закріплення майна за його виробничими підрозділами, визначення порядку і умов ви­користання корисних властивостей того чи іншого майна. Право розпорядження в цьому аспекті охоплює дії під­приємства як власника щодо обліку і зберігання одержаної натуральної продукції, розподілу одержаних доходів, утво­рення внутрішньогосподарських фондів для задоволення поточних виробничих потреб. У даному випадку право розпорядження не спричиняє зміну суб'єкта права влас­ності. Останнім, як і раніше, залишається підприємство. Внаслідок цих розпорядчих дій підприємство наділяє свої виробничі підрозділи правом повного внутрішньогосподар­ського відання згідно з цілями їх діяльності і господарсько­го призначення майна, забезпечення внутрішньогосподар­ського розрахунку і підприємництва.

Для відносин, що складаються у процесі реалізації під­приємством своїх правомочностей власника, характерне злиття в тих самих діях двох правомочностей: права кори­стування і права розпорядження. Наприклад, використову­ючи насіння для посіву, підприємство водночас здійснює і право користування, і право розпорядження ним.

8. Зміст права власності кожного окремого підприємства визначається нормами Закону "Про власність", де поняття змісту права власності трактується у ст. 4 "Здійснення права власності", згідно з якою власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать законові. Він може викори­стовувати його для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Закон проголошує, по-перше, принцип — усім власникам рівні умови здійснення своїх прав і, по-друге, гарантує, що держава безпосередньо не втручатиметься в господарську діяльність суб'єктів пра­ва власності.

9. Правомочності підприємства як власника визначають­ся його статутом, зокрема вони полягають: у набутті у власність матеріально-технічних засобів і ресурсів, буді­вельних та інших матеріалів, залученні при необхідності на добровільній основі грошових і майнових внесків членів підприємств, організацій та громадян, у розподілі між ни­ми частини доходів або продукції пропорційно до розмірів зроблених внесків, а також у створенні пайового фонду членів підприємства.

Істотним елементом права розпорядження власністю підприємства є встановлені його статутом правила, що ре­гулюють розподіл валової продукції та доходів. Правове регулювання розподілу здійснюється таким чином, щоб із виробленої валової продукції відшкодовувалися матеріальні витрати на її виробництво (амортизація основних засобів, витрати на насіння, корми, добрива, пальне, витрати на поточний ремонт тощо). Валовий дохід підприємство вико­ристовує для розрахунків за своїми зобов'язаннями перед бюджетом і банками, спрямовує на розширення виробниц­тва, оплату праці, здійснення соціального розвитку, утво­рення страхових фондів, а також для участі своїми кошта­ми у створенні й діяльності міжгосподарських підприємств, організацій, об'єднань. Своє право розпоряджатися кошта­ми підприємство здійснює так, щоб своєчасно внести пла­тежі державі та повернути грошові позики, не допускати дебіторської заборгованості, своєчасно розраховуватися з працівниками і кредиторами, утворювати й поповнювати громадські фонди. В сучасних умовах впровадження нових форм і методів ринкової економіки особливого значення набувають відрахування дивідендів на рахунки пайовиків і кошти для участі недержавних суб'єктів аграрного підприємництва у приватизації, зокрема переробних підприємств.

Здійснюючи право розпорядження майном і коштами, підприємство виходить із своєї господарської самостійності, економічної незалежності та правоздатності як юридичної особи.

10. Економічна сутність і природа права колективної власності визначають характер і зміст правоздатності колек­тивних сільськогосподарських підприємств. Одначе, здій­снюючи свою виробничо-господарську діяльність, користую­чись і розпоряджаючись її окремими об'єктами, ці підпри­ємства виходять із своєї статутної правоздатності. Зміст їхніх правомочностей зумовлено економічним змістом влас­ності: володінню в економічному розумінні відповідає право володіння; користуванню — право користування; розпоря­дженню — право розпорядження знаряддями, засобами і продуктами колективного виробництва. Зазначені правомоч­ності підприємство здійснює на свій розсуд як у власних, так і в інтересах членів КСГП, не протиставляючи свої підприємницькі інтереси інтересам усього суспільства.

Результативне господарювання і примноження власності КСГП забезпечується завдяки досконалому застосуванню економічних методів господарювання та професіонального підприємництва, участі в ринкових інфраструктурах.

КСГП користується своїми правами власника для опти­мального в межах цих прав задоволення матеріально-побу­тових і соціальних потреб своїх членів, акціонерів та інших найманих працівників.

У визначенні правового режиму об'єктів права власності КСГП значне місце належить правовим нормам, поклика­ним охороняти майнові права підприємств.

11. Колективне підприємство як суб'єкт права власності бере участь у майнових правовідносинах з державними і кооперативними організаціями, іншими підприємствами, фінансово-кредитними установами і громадянами. В основі цих правовідносин лежить інститут права власності колек­тивного підприємства. При цьому залежно від характеру ці правовідносини регулюються нормами аграрного права в поєднанні з нормами національного цивільного, фінансо­вого, адміністративного та іншого законодавства. Цим са­мим відносини власності КСГП та їх правова регламен­тація стають повнішими і змістовнішими.

Отже, право власності КСГП — це сукупність правових норм, покликаних регулювати майнові відносини кожного конкретного підприємства як юридичної особи щодо во­лодіння, користування і розпорядження засобами і про­дукцією виробництва та іншим майном на свій розсуд, у власних інтересах, забезпечення оптимальної прибутковості підприємства, задоволення матеріальних і соціально-побу­тових потреб його членів, примноження і схоронності його майна.

Дата добавления: 2015-05-10