РОЗДІЛ Ш 2 страница

Проблеми прав людини, її свободи і недоторканності, вза­ємовідносин з державою займають важливе місце на етапі за­непаду феодалізму і зародження капіталістичних відносин. Го­ловним' надбанням цього періоду було те, що церква втратила свій диктаторський вплив. Духовна влада церкви поступово переходила до рук світської влади. В цей період активно заро­джуються капіталістичні відносини. Початкове накопичення капіталу супроводжується жорстокою експлуатацією селянства і бідної частини'населення міст. З'являється велика кількість людей, що позбавлені засобів виробництва. На арену класової боротьби виходять нові суспільні сили: буржуазія і пролета­ріат, Починається епоха політичних і соціальних революцій, що розхитують феодальне суспільство. Буржуазія і пролета­ріат, що їх феодали відносили до людей третього стану, часто брали участь у селянських антифеодальних рухах. Розвиток буржуазних економічних відносин вимагав централізації дер-

-29-

жави, а тому буржуазія в той час підтримувала процеси ство­рення абсолютної монархи. Гуманістичне спрямування суспіль­ного мислення цього періоду відомо під назвою ідеології Відро­дження. Нова епоха характеризувалася тим, що буржуазія прагнула створити світську централізовану державу, яка б не залежала від церкви. В цей же час з'являються перші теорії природного права, що в умовах занепаду феодального ладу ма­ли прогресивний характер в аспекті свободи і недоторканності людини. Значне погіршення життя народу, селянські повстан­ня і рухи бідноти в містах стимулювали появу теорій утопічного соціалізму.

Одним з видатних мислителів епохи Відродження був Нік-коло Макіавеллі (1469—1527), У своїх поглядах на права та свободи особи він відходить від середньовічних уявлень про за­лежність людини від Бога та обґрунтовує свою концепцію про те, що людина на половину залежить від своєї долі, а на поло­вину від своєї активності, творчості, вміння подолати перешко­ди, тобто від свого таланту. Макіавеллі розглядає розвиток держави шляхом зміни двох форм державного правління:

а) спочатку абсолютна влада монарха, завданням якої є
об'єднання і перетворення феодальної роздробленості на цен­
тралізовану державу;

б) наступний етап розвитку державності в нових умовах —
республіка.

Для вирішення завдань першої форми державності, на дум­ку Макіавеллі, монарх не повинен зважати на свої обіцянки. Він має хитрістю заплутати тих, хто вірить в його порядність. Завжди слід бути відважним, як лев, і хитрим, як лисиця. Мо­нарх повинен діяти за принципом: «Мета виправдовує засоби».

Після того, як буде досягнуто централізації держави, усуну­то абсолютний вплив церкви, що відповідало інтересам бур­жуазії та утверджувало нові капіталістичні виробничі відноси­ни, Макіавеллі вважав за необхідне перейти до наступного сту­пеня державності, де державною формою правління повинна бути республіка. Тільки за умови існування цієї форми держа­ви свобода і недоторканність людини набувають позитивного змісту: закріплюється в нормативно-правових актах формаль­на рівність, недоторканність економічної, політичної, соціаль­но-

ної, культурної та особистої свободи. Як ідеолог буржуазії, Ма­кіавеллі закликав додержуватися недоторканності приватної власності. Він вважав, що людина скоріш може забути смерть батька, ніж втрату спадщини.

Отже, сутність і соціальне значення вчення Макіавеллі з пи­тань утвердження свободи і недоторканності людини, закріп­лення і здійснення її прав дозволяє зробити певні висновки:

а) метою вчення Макіавеллі було утворення централізованої
держави, усунення абсолютного впливу церкви на всі сфери
життя людей, розвиток капіталістичного способу виробництва,
що на той час було об'єктивно прогресивними теоріями і під­
тримувалося з боку буржуазії;

б) він один з перших почав розглядати державу не як сталу
структуру, а як явище, що постійно розвивається і залежить
від співвідношення різних сил з протилежними інтересами;

в) насилля він розглядав як необхідне ато, яке слід застосо­
вувати на певному етапі розвитку державності для наступного
досягнення загального блага і попередження більшого зла;

г) виступаючи проти релігійних догматів, він заперечував
абсолютну істину існуючих теорій і вчень ечужителів церкви і
закликав людей звертатися до реальної дійсності, шукати пояс­
нення соціальних явищ у повсякденному житті;

д) підкреслюючи залежність людини від своєї долі, він вод­
ночас давав зрозуміти, що вона завжди на боці того, у кого
більше творчої активності, вміння подолати перешкоди. Доля
завжди на боці того государя, в якого більша і сильніша армія.
Повільність і нерішучість при вирішенні питання можуть зана­
пастити будь-яку справу;

є) в його вченні є заклик до творчої діяльності, до визнання свободи особистості, змальовуються шляхи побудови нової дер­жавності, вчувається заклик до буржуазної революції.

Характеристика уявлень про права і свободи людина в умо­вах нового часу представлена різними течіями та школами, але головне, іцо їх об'єднує, — це початок буржуазних рево­люцій.

Важливе значення у звільненні людини від церковних дог­матів офіційних доктрин римської католицької церкви, перебу­дові взаємовідносин церкви і держави, в подальшому утвер-

-31-

дженні свободи і недоторканності людини відіграв антифео­дальний рух під назвою Реформація, який був поширений у Німеччині, Учасники Реформації поділялися на два основні та­бори. Представники першого обстоювали помірні реформи, а другого — революційну перебудову світу на засадах соціальної справедливості. їх вимоги були сформульовані під час Селян­ської війни в Німеччині в двох основних документах: «12-ти статтях* та «Статейнім листі».

У період ранніх буржуазних революцій починає формувати­ся концепція природних прав людини. Так, поширюється дум­ка, що природа наділяє людину певними невід'ємними фунда­ментальними правами, що можуть бути протиставлені урядові, але мають ним охоронятися. З того часу й надалі права люди­ни розглядають як елементарні передумови гідного людського існування.

Отже,.в цей час дуже важливе значення для розвитку сво­
боди і недоторканності людини мали вчення Гроція, Спінози,
Гоббса, Дока про природні права людини і громадянина. Вони
стали ідейно-теоретичним фундаментом нового на той час ка­
піталістичного ладу. І хоч буржуазні революції в Італії, Гол­
ландії, Англії, Франції і Німеччині готували різні соціальні гру­
пи, ідеологія природного права відображала інтереси всіх цих
груп...

Так, Гуго Гроцій — типовий представник голландської бур­жуазії, раціоналіст. Його ідеї природного права розвивалися в працях Гоббса, Дока, Пуфендорфа, Віко, Джефферсона, Рус­со і Канта.

У своїй книзі «Про право війни і миру» Гроцій показав пере­творення феодально-клерикального природного права в бур­жуазно-раціональне природне право. Природне право характе­ризується як припис здорового глузду, який те чи інше діяння залежно від його відповідності чи невідповідності самій розум­ній природі визнає або морально невідповідним, або морально необхідним, а це означало, що таке діяння або заборонялося, або делегувалося самим Богом, який є творцем всієї природи.

Природне право настільки невід'ємне, що його не може змі­нити і сам Бог. Свої ідеї Гроцій черпав у працях Арістотеля і Ціцерона. Природне право, за Гроцієм, повинно відповідати

-32- ^:

будь-якій релігії. Голос бога тотожний голосові природи, а лю­дина — частина цієї природи.

До міжнародного природного права Гроцій відносив: а) принцип свободи морів; б) свободу народу вести підприєм­ницьку діяльність з іншим народом; в) свободу чоловіка укла­дати шлюб з жінкою іншого народу; г) рівність бідних і бага­тих перед законом. Він обґрунтовує зверхність релігійної влади •над владою світською. Гроцій намагався пояснювати світ з нього самого та обгрунтував ідею співіснування людини з лю~ -диною і народу з народом. Він виступив як ініціатор виділення природного права з права церковного, формування природного права і відмежування його від позитивного права. Ці висновки слугували появі теорії буржуазного природного права. До її го­ловних положень відносять такі твердження, що 'їх, разом з тим, опрацьовував і Гроцій:

1. Якщо хтось бажає з метою власної вигоди використати
послуги іншого, повинен у відповідь потурбуватися про те, щоб
потреби цього іншого були задоволені.

2. Основа природного права — власність. Теорію власності
особливо інтенсивно розробляли Док і Пуфендорф, вона знач­
но вплинула на розвиток цивільного права в Центральній Єв­
ропі.

3. Легітимність влади асоціюється не з конституційною мо­
нархією, а з демократичною республікою.

^; 4. Концепція юридичної рівності найбільше відповідає по­требам ринкових відносин і переростає у буржуазну закон­ність.

5; 3 просвітницької концепції можна вивести принципи ми­ру і мирного існування між народами на підставі міжнародного

права.

6. Звільнення права від моралі та релігії було причиною
звільнення буржуазії від феодально-абсолютистської державної

влади.

7. Слід заборонити застосування тортур при допитах і запро­
вадити дотримання основних вимог правосуддя.

Гроцій обстоював висновок про те, що між клерикально-природною і буржуазно-раціональною концепціями природно­го права існує наступництво, однак він стверджував, що вод-

2 3-50.33.

ночас буржуазно-раціональна концепція природного права має свої особливості, що зводяться до таких положень:

1. Раціональне право і формальне право не співпадають, бо
перше виводиться з об'єктивних законів природи, а друге — з
суб'єктивного погляду законодавця.

2. Не існує однозначних для всіх типів держави і права
принципів природного права.

Ще одним видатним творцем природного права був співвіт­чизник Гроція Бенедикт Спіноза (1632—1677). Як філософ-матеріаліст Спіноза під природним правом розумів необхід­ність, відповідно до якої існує і діє вся природа і кожна її ок­рема частина. Природне право він ототожнює зі здатністю будь-якої частини природи до самозбереження. Людина також є частиною природи, а тому, як і всі інші, прагне до самозбе­реження. Спіноза обґрунтовував тезу про те, що кожна люди­на захищає чужий інтерес лише настільки, наскільки вона ду­має, що робить це заради свого блага. Отже, свободу людини Спіноза розглядає як підпорядкування своїх дій і поведінки піз­наній необхідності. На думку філософа, лише той вільний, хто живе, керуючись своїм розумом. Але, говорячи про індиві­дуальну свободу, мислитель зазначає, що люди повинні об'єд­нуватися і діяти спільно, прагнучи поєднати індивідуальну і спільну волю.

Обґрунтовуючи владу та її могутність у державі, Спіноза протиставляє їй невідчуджувані природні права людини. Влада не може ігнорувати те, що безпосередньо виходить з законів людської природи.

Отже, правові погляди. Спінози, який виводив державно-правові принципи організації суспільства з самого існування людської природи, були прогресивними. Ідея обмеження влад­них структур людськими законами і природним правом люди­ни залишається актуальною і сьогодні в умовах формування правової держави і громадянського суспільства в незалежних державах, які були суб'єктами колишнього СРСР. Прогресивні ідеї Спінози були відповідним внеском у подальший розвиток поглядів на цінність людської особистості, на її правове поло­ження в суспільстві, права, свободи і обов'язки людини та її

-34-

недоторканність, що обґрунтовувалися в епоху Просвітництва, в період буржуазних революцій.

Видатним англійським мислителем періоду англійських бур­жуазних революцій, який вніс в теорію права своє бачення свободи особистості, невідчуження її природних прав, був То-мас Гоббс (1588—1679). Він вважав, що на початку всі люди були з одинаковими фізичними і розумовими здібностями, ма­ли право на все, що їх оточувало. Однак людський страх, егоїзм, жадоба, заздрість, інші антисоціальні мотиви обумови­ли фатальну необхідність війни всіх проти всіх, дію антилюд-ського принципу: «Людина людині вовк». Цей період розвитку людства, на думку Гоббса, характеризується його природним станом. Гоббс визнає, що цим лише не закінчуються всі нега­тивні якості соціального життя. Він, як і Спіноза, вважає, що людині притаманний інстинкт самозбереження, що спонукає процеси подолання природного стану, виживання одного інди­віда за рахунок іншого.

Гоббс розрізняє кілька природних законів: а) необхідність людей прагнути до миру, додержуватися його; б) готовність кожної людини відмовитися від своїх прав у тій частині, в якій це необхідно для збереження миру і самозахисту; в) необхід­ність людей виконувати в повному обсязі укладені ними угоди, бо в іншому випадку вони не матимуть значення. Ці закони, як вважав Томас Гоббс, не обов'язкові до виконання і приму­сити їх виконувати може тільки спеціально утворена сила.

Гоббс розрізняє право і закон (обов'язок). Якщо право для нього означає свободу робити будь-що, то закон (громадян­ський) забезпечується відповідною примусової силою і обов'яз­ковий до виконання. Таку силу Гоббс вбачає в державі, яку ут­ворюють люди шляхом взаємної домовленості між собою. Але Гоббс не залишає права за народом на можливість змінити од­ного разу вибрану форму правління, що була затверджена сус­пільним договором. Він обґрунтовує необмежену владу сувере­на, який сам видає закони, організує їх виконання і розглядає спори між людьми. Суверен має необмежену владу на своїх підданих, які стають такими після вручення суверену влади. Тільки держава може гарантувати своїм підданим свободу. Під

²* - 35 -

свободою Гоббс розуміє право робити все, що не заборонено громадянським законом.

Т. Гоббс все ж залишає право конкретного індивіда піти всу­переч волі суверена. В разі коли суверен, порушуючи природ­ний закон, зобов'язує індивіда вбивати чи калічити себе або за­бороняє захищатися від нападу ворогів, індивід має право на повстання.

Отже, Томас Гоббс розрізняє природне і позитивне право, у разі, якщо фізична недоторканість індивіда порушується інши­ми індивідами, він вважає, що людина має право на протидію. З цього можна зробити висновок, що Гоббс'фізичну'недотор­каність особистості ставить вище за волю суверена. Життя і здоров'я людини — важливіша цінність, ніж держава, що є по­літичною організацією, утвореною людьми для того, щоб по­кінчити війну віх проти всіх і захищати права людини.

Представником доктрини ранньобуржуазного лібералізму в Англії, пісня втечі короля Якова II Стюарта, був Джон Лок (1632—і704). Він повністю поділяв ідею природного права, суспільного договору, народного суверенітету, невідчуження прав і свобод особистості, права на повстання проти тирана, збалансованості законодавчої, виконавчої та судової влад. Сво­боду і недоторканність людей у цілому і кожної людини зокре­ма він визначав як можливість за власним бажанням робити все. що не заборонено нормативно-правовими актами, а також не залежати від невизначної волі інших людей. Гарантії такої свободи він бачив у рівному для кожної людини і для всіх лю­дей загальнообов'язковому законі.

Отже, вчення Джона Л ока було гуманістичним за змістом і мало певну спрямованість. Він сформулював концепцію прав людини, де назвав такими, що не залежать від волі держави, право на власність, рівність і свободу. Цю теорію використали в подальшому різні дослідники прав людини. Наприклад, вона увійшла як складова частина до французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року.

Гуманістичні ідеї про свободу і недоторканність індивіда, про права людини і громадянина, боротьба за утвердження цих ідей, за забезпечення честі та гідності особи дістали свій по­дальший розвиток в епоху Просвітництва. Французькі й ні-

-36-

мецькі просвітителі прагнули досягти свободи індивіда шляхом поширення знань і проведення реформ у суспільстві.

Одним із загальновизнаних лідерів французького- Просві­тництва був Вольтер (1694—1778). Рідко коли доля наділяє людину стількома талантами. Він був істориком, філософом, поетом, драматургом, романістом, сатириком і публіцистом. Його справжнє ім'я — Франсуа Марі Аруе. Прізвище Вольтер — це, власне, його творчий псевдонім. У своїх філософських пра­цях Вольтер виступав проти католицизму і релігійного фана­тизму. Гостро критикуючи феодальні порядки, Вольтер зазна­чав, що на зміну деспотичній формі правління повинно прийти панування розуму і свободи. В такому суспільстві. кожній лю­дині забезпечуватиметься реалізація її невід'ємних природних драв, таких як особиста недоторканність, недоторканність приватної власності, свобода друку, слова, совісті та інші. Сво­боду людини, на його думку, може обмежувати тільки закон.

Перешкодою для забезпечення свободи індивіда Вольтер вважав наявність феодальних порядків. Він закликав створити сприятливі умови для творчої ініціативної діяльності всіх лю­дей, приватного підприємництва. З цією метою він розробив безоплатну програму ліквідації кріпосної залежності. селян від держави і церкви. Селяни, що належали панам, могли звіль­нитися за викуп, за наявності на те згоди володаря.

Вольтер заклав перші ескізи програми реформ. Він вважав, що знання зможуть підняти культурний рівень пануючої вер­хівки, що усвідомить необхідність реформ зверху, піде на ком­проміс з буржуазією, що народжується, дасть можливість роз­виватися підприємницькій діяльності.

Отже, Вольтер започаткував політико-правові теорії ре­форм, підготував грунт для подальшого розвитку вчення про свободу і недоторканність людини в умовах переходу від абсо­лютної монархії до ранньобуржуазного способу виробництва.

До видатних теоретиків періоду французького Просвітницт­ва належить Шарль Луї де Монтеск'є (1689—1775). Його вважали одним із засновників географічної школи. Політична та правова доктрина Монтеск'є зводиться до пошуків опти­мальної форми держави та місця в ній людини. Монтеск'є роз­глядав три основні форми правління в державі: демократію,

-37-

монархію та деспотію. На його думку, деспотія є неправиль­ною формою правління і притаманна великій імперії. Для не­великих і середніх держав характерні республіка (демократич­на чи аристократична) і монархія.

Як і Вольтер, Монтеск'є вважав, що свобода — це розумна організація державної влади і додержання режиму законності. Свобода за Монтеск'є — це право людини робити все, що доз­волено законом. Повної свободи людина не може мати в тій державі, де не існує розподілу влад. Використовуючи вчення Лока, Монтеск'є обгрунтував необхідність у демократичній державі розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, що повинні бути незалежними одна від одної. Законодавча влада, за вченням Монтеск'є, повинна належати парламенту, вико­навча — королю, судова — незалежному суду присяжних. Кож­на з цих влад повинна мати механізм стримувань і противаг з метою недопущення узурпації однією владою інших владних повноважень. Тільки на таких умовах існування самостійних, незалежних одна від одної влад, людина може мати повну сво­боду, бути вільною у виборі певного варіанту поведінки в ме­жах існуючих в державі законів. Якщо в суспільстві не забез­печено реалізацію прав і свобод людини і громадянина, не про­ведено розподілу влад на вищезгаданих засадах, таке суспіль­ство не можна вважати демократичним.

Ці та деякі інші ідеї видатного французького просвітителя про свободу людини, її правове положення в суспільстві та принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову були враховані при підготовці Конституції США (1787 p.), Декларації прав людини і,громадянина (1789 p.), Конституції Франції (1791 p.), французького кодексу Наполеона та деяких інших прогресивних документів того часу.

Монтеск'є вважають одним з піонерів концепції правової держави, його прогресивні ідеї втілилися на практиці в період буржуазних революцій в Європі. Він звинувачував аристокра­тію в узурпації влади, вимагав надати буржуазії та іншим вер­ствам населення, яких відносили до третього стану і які боро­лися за своє становище в суспільстві з феодалами, рівні права і свободи. Ідеї Монтеск'є використовуються і в наш час в умо-

-38-

вах будівництва правової держави і громадянського суспіль­ства в Україні та інших державах колишнього СРСР.

Проблемам недоторканності, честі та гідності людини були присвячені праці німецьких та італійських просвітителів. У Ні­меччині просвітительські ідеї були відображені у творах С. Пу-фендорфа, X. Томазія, К. Вольффа та ін.

Самуїл Пуфендорф (1632—1694) обгрунтував ідею про те, що свобода і незалежність особистості були притаманні тільки періоду природного стану людини. В подальшому протиріччя та егоїзм людей унеможливлюють забезпечення їхніх природ­них прав у повному обсязі. Заради загальної користі й безпеки всіх потрібно утворити державу як організацію, в якій люди об'єднуються для спільного політичного спілкування. На думку вченого, держава виникає в результаті двох договорів: а) між людьми про об'єднання і вибір форми держави; б) між людьми та обраним ними лідером про взаємні обов'язки, які полягають у тому, що підлеглі зобов'язуються підпорядковувати свою по­ведінку владі, а правитель — забезпечувати права підлеглих, включаючи і їх свободу та недоторканність. Тільки необмеже­на влада монарха, вважає С. Пуфендорф, здатна забезпечити порядок у країні та безпеку підлеглих. Характеризуючи кріпос­не право, він вважав, що воно є результатом спільного догово­ру, а тому вигідне для селянства.

Отже, незважаючи на деякі прогресивні ідеї, С Пуфендорф був прибічником абсолютної монархії й відстоював ідею про те, що лише влада монарха, частково обмежена станово-пред­ставницьким органом, здатна забезпечити свободу, недотор­канність, права й обов'язки підлеглих, суспільний порядок і загальну користь. Не підтримуючи протидію окремої особи мо­нарху і владі, він допускав можливість народної непокори у випадках, якщо монарх своїми діями веде країну до загибелі.

Послідовником С. Пуфендорфа в Німеччині був Христіан Томазій (1655—1728). Він першим у Німеччині почав читати лекції з природного права німецькою мовою. Будучи послідов­ником ідей Б. Спінози, Томазій вважав, що природне право в основі своїй характеризується мораллю. Людей він поділяв на мудрих і дурнів. Управляти першими можна за допомогою норм моралі, а для інших необхідний примус за допомогою

-39-

монархію та деспотію. На його думку, деспотія є неправиль­ною формою правління і притаманна великій імперії. Для не­великих і середніх держав характерні республіка (демократич­на чи аристократична) і монархія.

Як і Вольтер, Монтеск'є вважав, що свобода — це розумна організація державної влади і додержання режиму законності. Свобода за Монтеск'є — це право людини робити все, що доз­волено законом. Повної свободи людина не може мати в тій державі, де не існує розподілу влад. Використовуючи вчення Лока, Монтеск'є обгрунтував необхідність у демократичній державі розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, що повинні бути незалежними одна від одної. Законодавча влада, за вченням Монтеск'є, повинна належати парламенту, вико­навча — королю, судова — незалежному суду присяжних. Кож­на з цих влад повинна мати механізм стримувань і противаг з метою недопущення узурпації однією владою інших владних повноважень. Тільки на таких умовах існування самостійних, незалежних одна від одної влад, людина може мати повну сво­боду, бути вільною у виборі певного варіанту поведінки в ме­жах існуючих в державі законів. Якщо в суспільстві не забез­печено реалізацію прав і свобод людини і громадянина, не про­ведено розподілу влад на вищезгаданих засадах, таке суспіль­ство не можна вважати демократичним.

Ці та деякі інші ідеї видатного французького просвітителя про свободу людини, її правове положення в суспільстві та принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову були враховані при підготовці Конституції США (1787 p.), Декларації прав людини і.громадянина (1789 p.), Конституції Франції (1791 р.), французького кодексу Наполеона та деяких інших прогресивних документів того часу.

Монтеск'є вважають одним з піонерів концепції правової держави, його прогресивні ідеї втілилися на практиці в період буржуазних революцій в Європі. Він звинувачував аристокра­тію в узурпації влади, вимагав надати буржуазії та іншим вер­ствам населення, яких відносили до третього стану і які боро­лися за своє становище в суспільстві з феодалами, рівні права і свободи. Ідеї Монтеск'є використовуються і в наш час в умо-

-38-

вах будівництва правової держави і громадянського суспіль­ства в Україні та інших державах колишнього СРСР.

Проблемам недоторканності, честі та гідності людини були присвячені праці німецьких та італійських просвітителів. У Ні­меччині просвітительські ідеї були відображені у творах С. Пу-фендорфа, X. Томазія, К. Вольффа та ін.

Самуїл Пуфендорф (1632—1694) обгрунтував ідею про те, що свобода і незалежність особистості були притаманні тільки періоду природного стану людини. В подальшому протиріччя та егоїзм людей унеможливлюють забезпечення їхніх природ­них прав у повному обсязі. Заради загальної користі й безпеки всіх потрібно утворити державу як організацію, в якій люди об'єднуються для спільного політичного спілкування. На думку вченого, держава виникає в результаті двох договорів: а) між людьми про об'єднання і вибір форми держави; б) між людьми та обраним ними лідером про взаємні обов'язки, які полягають у тому, що підлеглі зобов'язуються підпорядковувати свою по­ведінку владі, а правитель — забезпечувати права підлеглих, включаючи і їх свободу та недоторканність. Тільки необмеже­на влада монарха, вважає С. Пуфендорф, здатна забезпечити порядок у країні та безпеку підлеглих. Характеризуючи кріпос­не право, він вважав, що воно є результатом спільного догово­ру, а тому вигідне для селянства.

Отже, незважаючи на деякі прогресивні ідеї, С. Пуфендорф був прибічником абсолютної монархії й відстоював ідею про те, що лише влада монарха, частково обмежена станово-пред­ставницьким органом, здатна забезпечити свободу, недотор­канність, права й обов'язки підлеглих, суспільний порядок і загальну користь. Не підтримуючи протидію окремої особи мо­нарху і владі, він допускав можливість народної непокори у випадках, якщо монарх своїми діями веде країну до загибелі.

Послідовником С. Пуфендорфа в Німеччині був Христіан Томазій (1655—1728). Він першим у Німеччині почав читати лекції з природного права німецькою мовою. Будучи послідов­ником ідей Б. Спінози, Томазій вважав, що природне право в основі своїй характеризується мораллю. Людей він поділяв на мудрих і дурнів. Управляти першими можна за допомогою норм моралі, а для інших необхідний примус за допомогою

-39-

держави і права. За вченням X. Томазія право відрізняється від моралі тим, що утворюється і захищається державою. На його думку, народ може протестувати проти несправедливої влади монарха, але такий протест повинен бути пасивним. Для усунення несправедливості та розбрату необхідно мати спільне майно. Та наявність спільної власності стане можливою лише у майбутньому, коли люди створять відповідні передумови для такої організації суспільного життя.

Дата добавления: 2015-05-10