Костецька ТЛ. Законом України «про доступ до судових рішень», наприклад, встановлюється порядок доступу до судових рішень (судових наказів

Законом України «Про доступ до судових рішень», наприклад, встановлюється порядок доступу до судових рішень (судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Право на доступ до судових рішень гарантується кожному. Це право забезпечується:

а) офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-портаяі судової влади України у встановленому порядку;

б) опублікуванням судових рішень у друкованих виданнях;

в) поширенням їх в електронній формі;

г) наданням доступу особам, які беруть (брали) участь у справі, до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом;

г) наданням права особам, які не беруть (не брали) участі у справі, ознайомитися з судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків.

Правова інформація - сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації Закон «Про інформацію» визначає Конституцію України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічне оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації,

Як вид інформації в цілому правова інформація є досить широким поняттям з різноманітним змістом, обумовленим розмаїттям об'єктів інформації, джерел (форм) її існування.

Правова інформація - особливий, специфічний вид, оскільки незалежно від свого змісту вона завжди має відповідне соціальне значення. Як засіб регулювання інформаційної діяльності право саме є носієм інформації. Система актів, що формують інформаційне законодавство України, є своєрідним інформаційним ресурсом держави,

інформаційне право України

Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї.

Основними даними про особу (персональними даними) відповідно до Закону України «Про інформацію» (ст. 23) є:

- національність;

- освіта;

- сімейний стан;

- віросповідання;

- стан здоров'я;

- адреса;

- дата і місце народження.

Рішенням Конституційного суду України від ЗО жовтня 1997 р. у справі щодо офіційного тлумачення статей З, 23, Зі, 47, 48 Закону «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка)¹ до переліку відомостей про особу належить також інформація про майновий стан, а також інші персональні дані.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

КонфіденгиТлними є також відомості, що містяться в деклараціях державних службовців, що подаються на підставі ст. 13 Закону «Про державну службу» в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. «Про застосування статті 13 Закону України «Про державну службу».

Не підлягає розголошенню інформація про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи (ст. 37 Закону «Про інформацію»). Водночас ст. 121 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає можливість оголошення даних попереднього слідства з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають це за можливе.

Інформація про особу охороняється законом. Зокрема, зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж

¹ Офіційний вісник України. - 1997. -№ 46.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

це необхідно для законно встановленої мети. Необхідна кількість відповідних даних, яку можна одержати законним шляхом, повинна бути максимально обмежена і використовуватися лише для законно встановленої мети (ст. 31 Закону «Про інформацію»).

Доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних за чинним законодавством державними органами, організаціями і посадовими особами, забороняється.

Нині в Україні існує потреба в належному регулюванню правовідносин щодо захисту персональних даних на рівні спеціального нормативно-правового акта, що зумовлено насамперед усезростаю-чою інтенсивністю оброблення, поширення відповідної інформації через інформаційно-комунікаційні системи, транскордонним обміном інформацією і використанням сучасних інформаційних технологій.

Серед міжнародно-правових документів у відповідній галузі можна назвати Європейську конвенцію про захист фізичних осіб у питаннях автоматичного оброблення особистих даних, що була розроблена Радою Європи у 1980 р. і набула чинності 1985 р. У документі визначаються порядок збирання й оброблення даних про особу, принципи збереження і доступу до цих даних, засоби їх фізичного захисту. Документ також забороняє, зокрема, збирання й оброблення інформації про расу, політичні погляди, здоров'я, релігійну належність людини без відповідного юридичного підґрунтя.

Питання захисту персональних даних регламентуються директивами Європарламенту і Ради Європейського Союзу: «Про захист прав приватних осіб стосовно оброблення персональних даних і вільний рух таких даних» № 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 р., «Про використання персональні«даних і захист недоторканності приватного життя у сфері телекомунікації» № 97/66/ЄС від 15 грудня 1997 р.

До міжнародно-правових актів, що регулюють певні інформаційні відносини, можна зарахувати також Модельний закон «Про персональні дані», прийнятий Міжпарламентською асамблеєю держав - членів СНД 16 жовтня 1999 р. У ньому наведено визначення персональних даних як інформації (зафіксованої на матеріальному носії) про конкретну людину, яка (інформація) тотожна або може бути ототожнена з нею. Такими є автобіографічні дані, особисті характеристики, відомості про сімейний та соціальний стан, освіту, професію, службовий і фінансовий стан, стан здоров'я тощо.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Інформація довідково-енциклопедичного характеру - систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цієї інформації законом названі енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що надаються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.

Соціологічна інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Передбачено, що соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

Інтенсивний розвиток інформаційних відносин засвідчив, що закріплена Законом «Про інформацію» класифікація основних видів інформації не є універсальною.

Самостійне правове регулювання має нині науково-технічна інформація - на рівні спеціального закону, геологічна - на рівні підзаконного акта. Екологічна інформація, на думку деяких спеціалістів, необгрунтовано об'єднана законодавцем з енциклопедичною (ст. 24 Закону «Про інформацію»). Обґрунтовується також, наприклад, самостійність інституту медичної інформації та ін.

У науковій, зокрема юридичній, літературі проводяться дослідження щодо питань класифікації інформації, виділяються критерії її класифікації.

Слід підкреслити, що одним із критеріїв поділу інформації на основні види можливо застосувати закріплене в Законі України «Про інформацію» поняття її основних галузей.

Основними галузями визначаються: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна галузі (ст. 17 Закону). Закріплений перелік встановлює об'єктивні засади виокремлення самостійних видів інформації.

Дата добавления: 2015-05-10