Система трудового законодавства України

Слід також мати на увазі, що існує поняття системи трудового права і системи трудового законодавства. І складається вражен­ня, що автори, які виступають за поділ системи трудового права на дві частини, ототожнюють систему права і систему законодав­ства. Якщо система галузі права обумовлюється об'єктивними умовами розвитку суспільних відносин, то система законодавст­ва, яка обумовлює структуру зовнішніх форм вираження права (законів, постанов тощо), не позбавлена впливу на її формування суб'єктивних факторів. Законодавець може виходити з необхід­ності прийняття нормативних актів, враховуючи конкретну об­становку, потреби вирішення термінових завдань та ін. Тому нормативні акти здебільшого комплексно вирішують питання, які стосуються різних правових інститутів, а іноді — і галузей права. Наприклад, Господарський кодекс (ГК) України на пер­ший погляд не належить до джерел трудового права, але він міс­тить норми, які регламентують і трудові, і тісно пов'язані з ними відносини. Мається на увазі ст. 65 ГК України, яка дає визна­чення трудового колективу та визначає поняття колективного договору і порядок його укладення.

Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке.

Широке трактування включає в поняття законодавства: акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке — акти законодавчих органів: закони і постанови парламенту про введення цих законів у дію.

У СРСР під законодавством розумілися всі нормативно-правові акти держави, чим знижувалася значимість закону, відбувалася його девальвація. Закон «обростав» підзаконними, особливо відомчими, нормативними актами, і його значення як основи законності і правопорядку в державі нівелювалося.

Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства.

Законодавство держави — це система всіх упорядкованих певним чином законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих парламентом.

Не обов'язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства, мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як таких, що мають силу закону. До складу законодавства припустимо включати нормативно-правові акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм законодавчих повноважень, тобто переданих законодавчим органом (парламентом) відповідно до конституції. Це так зване «делегування законодавство» (Франція, Великобританія та ін.).

Законодавство — форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність (одна з ознак права).

Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Поза як поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону — форму.

Система законодавства є головною, але не одною лише формою існування системи права, оскільки:

1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв. «до законодавче право»);

2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «поза законодавче право»).

До «поза законодавчого права» належать й такі юридичні форми права, як правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір (див. про них в § «Юридичні джерела (форми) права»).

Галузі законодавства — великі об'єднання нормативно-правових актів за певними сферами правового регулювання суспільних відносин, які характеризуються єдністю змісту, форми і мають системні зв'язки між собою.

Найповніше відображення система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про пра­цю України. Проте наявність у Кодексі глави «Загальні поло­ження» не можна трактувати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудо­вого права. Аналогія з кримінальним чи цивільним кодексами і відповідними галузями права тут недоречна.

Система трудового права, як і система законодавства про працю, є системою, що розвивається. Удосконалення системи правового регулювання здійснюється шляхом скасування старих, таких, що не відповідають потребам розвитку суспільства, законодавчих норм і прийняття нових, що призводить до кількісних змін в системі законодавства.

Особливу роль в розвитку системи права має кодифікація законодавства про працю, яка не тільки є якісним розвитком системи законодавства, а й дозволяє усунути суперечності, що виникають у процесі розвитку системи права, з одного боку, і системи законодавства — з другого. В період відбудови народного господарства України, переходу до ринкових відносин відбувається процес напрацювання і прийняття нових законів про працю. Після завершення цього процесу і врегулювання всіх сторін трудових відносин, будучи об'єднаними, ці закони створять новий Кодекс законів про працю України. Саме Кодекс законів, бо чинний КЗпП цій назві не відповідає.

Трудове право України як самостійна галузь права є також предметом вивчення науки трудового права. Остання аналізує форми організації праці, ефективність правових норм, їх вплив на виробничі та інші суспільні відносини, визначає шляхи подальшого удосконалення як нормативного, так і локального правового регулювання, сферу застосування міжнародних правових актів про працю. [ 9, с. 54- 63 ]

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему трудового законодавства, систему навчальної дисципліни трудового права та систему науки трудового права (рис. 1.13).

Система трудового законодавства на відміну від системи трудового права, складається з правових норм і є сукупністю нормативно-правових актів про працю. Система трудового права проявляється у трудовому законодавстві, яке є джерелом трудового права. Система трудового права співвідноситься з системою трудового законодавства як зміст і форма.

Структура системи законодавства -- внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні і поділі на галузі та інститути законодавства.

Структуру системи законодавства можна класифікувати за такими критеріями:

- предметом правового регулювання (галузева),

- юридичною чинністю актів (субординаційна),

- особливостями форми державного устрою (державно-організаційна).

Висновки

Підводячи підсумок, слід визнати, що прийняття нового Трудового кодексу - нагальна потреба нинішнього стану суспільних відносин у сфері застосування праці, і в його структурі має знайти відображення структура сучасного трудового права, котра відповідає принципам соціальної ринкової економіки.

Сучасне трудове законодавство України як і більшість інших галузей вітчизняного законодавства є результатом пристосування колишнього соціалістичного законодавства до умов ринкових перетворень, що відбуваються у нашій державі.

Все радянське законодавство базувалося на характерній для соціалістичної системи нормативіській теорії права. Остання виходила з марксистського визначення права як зведеної в закон волі панівного класу. Звідси, за нормативістською доктриною, всі закони визнавали правовими незалежно від їхнього змісту, а отже, право і закон – це, по суті, було одне і те ж. Право, як окреме явище, ототожнювали з юридичними нормами, породженими державою, з чого випливало, що держава є первинною, а право – вторинним, продуктом держави, її придатком.

За таких умов про трудове право як про якийсь виняток із загального правила говорити не доводилося.

За своєю юридичною природою та соціальним призначенням трудове законодавство має гуманістичний характер. Адже воно спрямоване на захист інтересів осіб, які в силу об’єктивних обставин змушені продавати свою робочу силу. Перехід до ринкових відносин, інтеграція України у світову економічну систему, а також переорієнтація з юридичного позитивізму на доктрини природничого права вимагають визначення основних напрямів розвитку сучасного трудового законодавства у нашій країні.

За таких умов важливого значення набуває чітке окреслення основних принципових положень майбутньої кодифікації трудового законодавства, яке виступатиме головним засобом правового регулювання трудових відносин найманих працівників. Передусім необхідно на законодавчому рівні розкрити нове конституційне поняття права на працю, як можливості кожного громадянина заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується, а також окреслити коло відносин, які регулюються законодавством про працю.

При цьому дуже важливо відобразити у новому кодексі основну мету та завдання правового регулювання відносин найманої праці, зазначивши, що трудове законодавство покликане досягти оптимального поєднання інтересів усіх учасників трудових відносин, перш за все працівників та роботодавців.

Необхідно, щоб у результаті кодифікаційних робіт у Трудовому кодексі отримали своє правове закріплення основні принципи регулювання трудових відносин. Вони повинні органічно випливати з загальнолюдських соціальних принципів, моральних засад та норм міжнародного права. Принципи правового регулювання найманої праці мають стати основою усієї системи правового забезпечення трудових відносин і визначати основні напрямки соціальної політики у сфері суспільної організації праці. При визначенні цих принципів варто використати Декларацію Міжнародної організації праці щодо основних принципів та прав у сфері праці 1998 року, Європейську соціальну хартію (переглянуту) 1996 року, Хартію основних соціальних прав трудящих 1989 року та Хартію основних прав ЄС 2000 року, інші міжнародні документи.

Важливо також, щоб нове трудове законодавство нашої держави виходило зі необхідності забезпечення свободи праці, за яким людина володіє невід‘ємним та виключним правом вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, яке забезпечується державою, заборони примусової праці, рівності трудових прав громадян України та заборони дискримінації у трудових відносинах.

Ще однією умовою успішної кодифікації трудового законодавства мають стати норми, які визначатимуть структуру та ієрархію законодавства про працю України.

Визначальними для усього трудового законодавства має стати окреслення сфери застосування Трудового кодексу. Тут необхідно виходити з найновіших досягнень правового забезпечення трудових відносин у зарубіжних країнах, враховуючи при цьому вітчизняний досвід, специфіку ринкових перетворень, які відбуваються у нашій країні та необхідність адаптації вітчизняного законодавства до правил регулювання найманої праці, що вироблені європейською спільнотою.

Лише за умови врахування усіх цих засадничих положень є надія, що майбутня кодифікація трудового законодавства буде проведена на належному рівні і новий трудовий кодекс відповідатиме кращим зразкам законодавчого акта ринкової економіки.

Список використаних джерел:

1. Бойко М. Д. Трудове право України: Навч. посіб.: Курс лекцій. — К.: Олан, 2002. — 335 с

2. Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вілбор, 1999. — 208 с

3. Солодовник Л. Юридичні факти — підстави виникнення трудових правовідносин // Право України. — 2000. — № 1.

4. Болотіної Н. Б. Чанишевої Г. І. Трудове право України /Київ Знання 2000. 564 с.

5. Пилипенко П. Трудове право України Академічний курс – 2006. 524с.

6. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Н. М. Хуторян. — К.: Ін ЮРЕ. — 1999. — 180 с.

7. Венедиктов В. С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. пособие для высш. учеб. заведений. — Харьков: Консум, 1998. — 140 с.

8. Людина і праця: Довідник з правових питань / Уклад. І. П. Козинцев, Л. А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — 336 с.

9. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — Харків: Консум, 1998.—480 с.

10. Прокопенко В. І. Практикум з трудового права України: Навч. посіб. — Харків: Консум, 1999.

11. Российское трудовое право: Учеб. для вузов / Под. ред. А. Д. Зайки-на. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. — 416 с.

12. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П. Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 1996. — 160 с

13. Кодекс Законів про Працю / станом на 2006. Україна Закони

Дата добавления: 2015-05-10