Поняття і характерні риси норм міжнародного права

Лекція

В С Т У П

Тема лекційного заняття за темою 2:

„Норми міжнародного права”

На даному лекційному занятті ми розглянемо наступні питання:

1. Поняття і характерні риси норм міжнародного права.

2. Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація.

3. Кодифікація норм міжнародного права.

Кількість годин - 2 години

Мета лекційного заняття:

Ознайомитися з поглядами різних науковців стосовно поняття, видів та характерних рис норм міжнародного права, розкрити природу імперативних норм загального міжнародного права та їх відмінності у порівнянні з диспозитивними та рекомендаційними нормами міжнародного права, проаналізувати юридично обов’язкову силу актів міжнародних міжурядових організацій, розмежувати поняття „кодифікація” та „прогресивний розвиток” норм міжнародного права, ознайомитися з особливостями взаємодії норм міжнародного права з нормами міжнародної моралі, міжнародної ввічливості, звичаєвістю або традицією, релігією.

ПЕРШЕ ПИТАННЯ:

Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм.

Міжнародно-правові норми є універсальною формою існування міжнародного права.

Без правової норми немає права.

Під нормою міжнародного права розуміється це юридично обов’язкове правило поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права в міжнародних відносинах.

Тому що міжнародне право розвилося зі звичаю, що й у даний час не втратив свого значення, норми міжнародного права поділяються на дві групи:

- норми звичаєвого права;

- норми, що виникли в результаті узгодження воль держав.

Остання група норм міжнародного права займає в його нормативному масиві значне місце, тому що, поступаючись об'єктивним вимогам стабільності міжнародного права, однозначності у визначенні прав і обов'язків учасників міжнародних відносин, договірні норми витиснули норми звичаєвого права.

Міжнародно-правові норми мають особливий об’єкт та метод регулювання. Об’єктом регулювання міжнародно-правових норм є особливий різновид суспільних відносин - відносини між суб’єктами міжнародного права, перш за все суверенними державами і їх об’єднаннями. Ці відносини, у свою чергу, визначають специфіку методу міжнародно-правового регулювання.

Норми міжнародного права створюються на засадах добровільних угод між його суб’єктами. Внаслідок компромісів, поступок і узгоджень держави приходять до взаємно погодженого рішення про певні правила взаємовідносин. Закріплені у загальновизнаних юридичних формах, джерелах міжнародного права.

Важливою ознакою міжнародно-правові норми є те, що більшість із них не має загальнообов’язкового характеру. Група держав не може створити норми для інших держав. Кожна міжнародна угода або звичаєва норма створює об’єктивне право лише для держав, які висловили на те явну або мовчазну згоду.

Міжнародно-правові норми мають особливу внутрішню структуру: найчастіше вони містять лише диспозицію (правило належної поведінки), рідше - гіпотезу і диспозицію, а санкція, тобто межі відповідальності за порушення диспозиції, як структурний елемент норми - відсутня.

Санкції визначаються самостійним інститутом міжнародного права - інститутом міжнародно-правових санкцій, і застосовуються примусово потерпілими державами індивідуально або колективно стосовно держав правопорушників, або визначаються у конкретних договорах.

Отже міжнародно-правові норми мають таки особливості:

- об’єкт регулювання;

- метод регулювання;

- „погоджувальний”, „координаційний” характер міжнародно-правових норм;

- обов’язковість лише для сторін, які її добровільно визнали;

- форма існування міжнародний договір, звичай, окремі акти міжнародних організацій;

Особлива частина розглядає більш детально ряд галузей міжнародного публічного права (право міжнародних договорів, право міжнародних організацій, міжнародні гуманітарне, морське, повітряне та інші права).

Вивчення загальної частини в сукупності з особливою дає найбільш повне уявлення про міжнародне публічне право в цілому.

Оскільки переважне число норм міжнародного права створюється державами, що виступають у якості основних авторів міждержавної системи, цю теорію для стислості звичайно називають теорією узгодження волі держав, маючи на увазі, що її положення відносяться і до створення міжнародно-правових норм іншими суб'єктами міжнародного права.

До основних положень цієї теорії належать наступні посилання:

- процес створення норм міжнародного права є процесом узгодження волі держав. Його результатом є угода щодо конкретного правила поведінки і визнання його в якості юридично обов'язкового;

- зміст волі держави складає його міжнародно-правова позиція, тобто позиція держави з усіх питань міжнародного права, що знаходить своє вираження не тільки в його заявах, але й у практичних діях на міжнародній арені.

Така позиція має системоутворюючий характер і містить у собі:

а) загальне ставлення держави до міжнародного права, його прогресивного розвитку і дотримання принципів і норм;

б) уявлення про характер міжнародного права і його соціально-політичної ролі у функціонуванні суспільства і держави;

в) принципи і норми, що держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впровадження яких у міжнародне право вона виступає;

г) розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д.

Оскільки будь-яка держава - класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер:

- конкретний зміст волі держави визначається волею пануючого в ній класу, що визначена всією сукупністю умов існування цієї держави (серед цих умов найважливіше значення має конституційний устрій держави - його суспільно-економічні, політична системи, співвідношення між класами і т.д.), і в процесі створення норм міжнародного права виступає як воля держави в цілому. Отже, міжнародно-правова позиція держави визначається всією сукупністю умов існування її панівного класу;

- співвідношення і відповідність волі держави з волею народу залежить від класового характеру кожної держави і ступеня розвитку демократії в ньому;

- у процесі створення норм сучасного міжнародного права на міжнародній арені зіштовхуються волі держав або однакових за своєю класовою природою або різноманітних;

- у процесі створення норм міжнародного права держави виступають як суверенні і рівноправні суб'єкти, тому їхні волі юридично рівноправні.

Представляється, що основні положення цієї теорії не втратили актуальності і в даний час. Незважаючи на деякі «шорсткості» у сучасному сприйнятті деяких положень цієї теорії, її інтерпретація і розуміння в контексті національних інтересів кожної конкретної держави, що виявляються на міжнародній арені, дає теорії узгодження воль держав мов би «другий» подих.

У процесуальнім аспекті більшість міжнародно-правових норм створюється в два етапи:

1) узгодження воль суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки;

2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки.

Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжнародний договір набирає сили з моменту його підписання - тоді підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (правил(а) поведінки) і одночасно надання узгодженому текстові сили міжнародної договірної норми. Якщо в міжнародному правилі поводження відсутня юридична обов'язковість, то можна говорити про реалізацію лише першого етапу створення міжнародно-правової норми.

На відміну від більшості міжнародно-правових норм, процесуальна характеристика створення так званих імперативних норм (норми), включає три етапи.

У відповідності зі статтею 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, імперативність міжнародно-правової норми означає, що вона «приймається і признається світовим співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустимо і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий же характер». Таким чином, можна зробити висновок про те, що, по-перше, імперативні норми мають більшу, у порівнянні з іншими міжнародно-правовими нормами, юридичну чинність; по-друге, всі знову прийняті норми повинні їм відповідати і не можуть їм суперечити.

Процес створення імперативних норм містить у собі наступні етапи:

1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо правила поводження;

2) узгодження воль цих суб'єктів щодо надання цьому правилу поводження вищої юридичної чинності в конкретній правовій системі;

3) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки.

Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм міжнародного права пояснюється насамперед тим, що ці норми утворюють основу сучасного міжнародного права, надаючи йому внутрішній взаємозв'язок і узгодженість, здійснюючи тим самим безпосередній вплив на його стабільність, ефективність і обов'язковість. Імперативними нормами є основні принципи міжнародного права, розгляду яких присвячений окремий розділ.

ДРУГЕ ПИТАННЯ:

Дата добавления: 2015-05-10