Кодифікація норм міжнародного права

Одним з найважливіших способів міжнародного правотворчості є кодифікація міжнародного права.

Кодифікація норм міжнародного права є систематизація і удосконалення норм загального міжнародного права, яке здійснюється шляхом встановлення і уточнення формулювання змісту чинних норм, перегляду застарілих норм і розробки нових норм з урахуванням потреб розвитку міжнародних відносин і закріплення цих норм в єдиному внутрішньо узгодженому порядку в міжнародно-правовому акті.

Основні завдання кодифікації:

1. Пошук і визначення точних формулювань чинних норм загального міжнародного права в певних його галузях.

2. Перегляд застарілих і розробка нових норм, які мають характер загального міжнародного права.

3. Систематизація таких норм у офіційному письмовому акті - міжнародному договорі, призначеному для прийняття і визнання суб’єктами права в якості норм загального міжнародного права.

Кодифікація міжнародного права здійснюється такими основними способами:

- встановленням точного змісту і чіткого формулювання вже здавна існуючих (звичайних і договірно-правових) принципів і норм міжнародного права в тій чи іншій сфері відносин між державами;

- зміною або переглядом застарілих норм;

- розробкою нових принципів і норм з урахуванням актуальних потреб міжнародних відносин;

- закріпленням в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті (в конвенціях, договорах, угодах) або в ряді актів (у конвенціях, деклараціях, резолюціях конференцій).

Кодифікація може бути

- офіційною;

- неофіційною.

Офіційна кодифікація здійснюється у формі договорів. Вона з'явилася у другій половині минулого століття і спочатку цілком була присвячена законам і праву війни. Важливу роль у кодифікаційної процесі зіграли дві скликані за ініціативою Росії Гаазькі конференції світу (1899 і 1907 рр..), Ліга Націй. Проте реальні досягнення на цьому шляху отримано тільки з створенням ООН, яка виробила механізм для кодифікації міжнародного права. Центральне місце в ньому займає Комісія міжнародного права, що складається з 34 членів, що обираються на 5-річний термін. На базі проектів КМА були прийняті дві конвенції по праву договорів, конвенції по дипломатичному і консульському праву, чотири конвенції 1958 з морського права і т.д. Кодифікаційної роботою займаються також інші структурні підрозділи ООН (наприклад, Комісія з прав людини).

Неофіційна кодифікація здійснюється громадськими організаціями у відповідних галузях і вченими-правознавцями в приватному порядку. Прикладом першого типу неофіційної кодифікації може служити підготовка проектів кодифікації гуманітарного права збройних конфліктів Міжнародним Червоним Хрестом, на основі яких були прийняті чотири Женевські конвенції 1949 р р. про захист жертв війни та два додаткових Протоколу до них 1977 Доктринальна кодифікація вперше була зроблена австрійським юристом А. Домин-Петрушевичем в 1861 р. Згодом кодифікацією міжнародного права активно займалися вже згадані вище Асоціація міжнародного права й Інститут міжнародного права.

Незважаючи на поширену практику додання у виняткових випадках обов'язкової юридичної сили актам конференцій і нарад, так само як і резолюціям міжнародних організацій, в теорії існує явне небажання вважати вищевказані акти джерелами міжнародного права.

У цілому теоретики міжнародного права вважають перелік джерел (міжнародні конвенції, міжнародні звичаї, загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, і, в якості допоміжних джерел, судові рішення (прецеденти), а також доктринальні вчення найбільш відомих фахівців у галузі міжнародного права), перерахованих в ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН, приблизним і невичерпним, але цілком придатним для вивчення і використання в міжнародній практиці.

Кодифікаційний акт може бути єдиним письмовим офіційним документом, або складатись із декількох взаємоузгоджених документів, що містять міжнародні норми, чинні в певній галузі міжнародного права.

Провідною міжнародною організацією, яка займається проблемами кодифікації в міжнародному праві є Комісія з міжнародного права.

Чинними кодифікаційними актами є:

- Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р.;

- Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.;

- Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.;

- Конвенція ООН з морського права 1982 р. тощо

Кодифікація забезпечує найбільш спільне розуміння, тлумачення і застосування наявного чинного нормативного матеріалу, сприяє становленню міжнародної нормативної системи і зміцненню світового порядку в цілому.

Від кодифікації слід відрізняти інкорпорацію - збір та об’єднання за визначеними критеріями діючих нормативно-правових актів та видання їх у окремих збірниках документів. Такі документи можуть мати як офіційний так і неофіційний, інформативний характер.

Висновки.

1). Таким чином, у процесі лекційного занятті ми розглянули:

по-перше - сутність норм міжнародного права;

по-друге - види та класифікацію норм міжнародного права;

по-третє - кодифікацію норм міжнародного права.

2). У процесі відпрацювання даного навчального матеріалу по даній темі у часи самостійної роботи необхідно відпрацювати наступні питання:

- концепція узгодження позицій суб’єктів міжнародного права у процесі нормотворення;

- поняття імперативних норм та особливості їх творення.

3). По даної темі ми з вами проведемо семінарське заняття.

Дата добавления: 2015-05-10