Ставлення людства до війн, фактори, що їх породжують

Війни супроводжують людство протягом тисячоліть. Особливого значення вони набувають у XX ст., оскільки виникає загроза його існуванню, а також через ті наслідки, які пов'язані із війнами як такими. Для визначення поняття "війна" існує безліч дефініцій. Сучасне визначення цього поняття, прийняте серед вітчизняних військових теоретиків, виглядає так. Війна — соціально-політичне явище, крайня форма вирішення соціально-політичних, економічних, ідеологічних, а також національних, територіальних та інших суперечностей між державами, народами, націями, верствами і соціальними групами засобами збройного насильства.

Як свідчать соціологи і психологи, більшість людей відчуває відразу до війни, навіть боїться її. Багато хто під будь-яким приводом, навіть ціною злочину, прагне ухилитися від неї. Дезертирство — масове явище, особливо під час воєнних кампаній XX ст. Людина — істота, яка погано пристосована до війни. 3/4 спеціально підготовлених солдатів під час бою діють безглуздо, піддаються страху, паніці і втечі. Щодо ставлення людства до воєн, то тут історія показує широкий спектр позицій: від своєрідної ейфорії відносно перспектив зникнення воєн з життя світового співтовариства до беззастережної відданості відомій формулі "війна всіх проти всіх", що розглядається як основоположний принцип. У всі часи людські спільноти зовсім не розглядали мир як найвище благо. Хтось прагнув підкорити своєму пануванню чужі країни і народи, інші бажали воїнської слави, треті вважали, що краще вмирати стоячи, ніж жити на колінах. У будь-якому випадку виправдання війнам завжди знаходили найпереконливіші, оскільки людина, якщо судити за її діяннями, наче підсвідомо керувалася мефістофелівською настановою — немає у світі речі, вартої пощади. Війни поділялися на справедливі і несправедливі. Перші, на думку філософа, ведуться заради захисту батьківщини від розорення і знищення ворогом, в ім'я справедливості. Несправедливими є ті війни, які ведуться заради користі, вигоди, порушуючи принципи справедливості. Однак, що вважати справедливим, а що несправедливим, як правило, входило у прерогативи самих ініціаторів війни.

Звичайно, було б абсурдом зводити всі фактори, що породжують війни, до однієї тільки людської агресивності, войовничості та почуття ворожнечі до чужих. Таких факторів набагато більше. Але їх можна звести до декількох основних. Серед них найголовнішими можна вважати: експлуататорський спосіб виробництва, несправедливість, нерівність, насильство; екстремістські соціальні класи, групи, партії, владу; переважаючу військову могутність країни або блоку (недостатні для оборони і підтримання миру військові потенціали); войовничі духовно-моральні настанови і норми; панування мілітаризму. Серед нових найголовніших факторів, які будуть важливими вже у XXI ст., слід назвати боротьбу за поклади сировини, енергоносії, водні ресурси, ліси, родючі землі, збереження власної екології і перетворення на звалища виробничих відходів території слабко розвинених країн. Витоки війн активізуються діяльністю великих мас людей під цілеспрямованим керівництвом державно-політичних інститутів (урядів, партій, політичних і військових діячів та ін.) їх зусиллями створюються вогнища воєн і військових конфліктів, умови і приводи для їх розв'язування. Кожна війна і воєнний конфлікт — результат зацікавленості в них впливових і владних соціально-політичних груп і верств. Без налаштованості цих груп воювати не може бути воєнних зіткнень. У недалекому минулому ті, хто починав війни, діяли відкрито. Тепер, коли агресивна війна визнана світовим співтовариством найтяжчим злочином проти людства, ініціатори баталій діють, як правило, не так відверто, висуваючи "справедливі" аргументи на користь того, щоб покарати "лиходіїв". Аналітики зазначають, що війни є фактором прискорення суспільного розвитку, породження відносин та інститутів більш високого рівня, стимулювання здібностей людини і т. ін. Вони вказують на те, що війни у всіх відношеннях були найважливішим фактором становлення класового суспільства. Без них перехід до цивілізації був би не можливим. Війна не тільки прискорювала соціальну диференціацію суспільства, зумовлену економічним і політичним розвитком, але й робила її більш багатоманітною. Вона, перетворюючись дедалі більше на одне з головних занять держави, формувала розгалужену мережу нових соціальних структур, інститутів і відносин. Каталізуючи і розширюючи спектр соціального розшарування і диференціації суспільства, війна слугувала також фактором згуртування, консолідації, асиміляції, посилення національного відокремлення суспільства. Багато мислителів розглядало війну як шлях і засіб до зближення й об'єднання рас, націй, народів, формування єдиної всесвітньої культури, умов для міцного миру, щоправда, у віддаленому майбутньому. Серед інших соціальних наслідків війни слід зазначити ще й те, що вона здавна була засобом соціальної мобільності. Проста людина "з народу", яка виявила хоробрість і кмітливість у боях, могла пробитися до лав військової еліти і навіть правлячого класу.

Дата добавления: 2015-05-08