Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин

Поняття цінного паперу уперше сформульоване в Німеччині. Усередині XIX в. цінним папером називали кожний документ май­ново-правового змісту.

У радянському цивільному праві поняття цінних паперів упер­ше було визначено в Основах цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 p., де ст. 31 встановлювала, що цінними паперами визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може бути здійснене тільки після пред'явлення оригіналу цього документа.

У ст. 194 ЦК 2003 p. цінний папір визначено як документ встанов­леної форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість пере­дачі прав, що виплітають з цього документа, іншим особам. Закон України від 23 лютого 2006 р. "Про цінні папери та фондовий ринок" у ст. З наводить практично тотожне визначення цієї категорії.

Характеристика суті цінних паперів має вияв у сукупності функцій, які вони виконують у цивільному обігу.

Зокрема, важливими функціями цінних паперів є:

— перерозподіл грошових коштів між галузями і сферами економіки, між територіями і країнами, між групами і верствами населення;

— надання їхнім власникам, крім права на капітал, певних додаткових прав. Наприклад, право на участь в управлінні підпри­ємством, право на додаткову інформацію тощо;

— забезпечення отримання доходу на капітал і (або) повернення самого капіталу.

Права, які складають зміст цінних паперів, можуть належати до різних категорій цивільних прав. Частіше за все, вони належать до зобов'язальних прав, опосередковуючи різноманітні договірні та позадоговірні відносини. Але вони також можуть бути речовими правами, правами членства в корпорації, являти собою уповнова­ження на вчинення дій у чужій правовій сфері. Наприклад, зобов'язально-правовий зміст мають вексель, облігації тощо. Ре­чово-правовий (але, разом з тим, і зобов'язально-правовин) зміст мають товаророзпорядчі документи (коносамент тощо). Тому до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч. 2 ст. 194 ЦК). Права на акції пов'язані з корпоративними правами (правом членства у господарському товаристві).

Папери, в яких не виражене будь-яке право (поштові марки, грошові знаки), не є цінними паперами.

Цінний папір може також виконувати легітимаційні функції (крім тих, що властиві йому як певному виду цінних паперів). З таким випадком ми зустрічаємося, коли маємо справу з цінними папера­ми, що уповноважують боржника на виконання зобов'язання не тільки стосовно суб'єкта права, вказаного в папері, але й щодо кожного його пред'явника. У юридичній літературі такі папери звичайно іменують легітимаційними цінними паперами.

Для цінних паперів характерними є:

І) цивільна оборотоздатніеть;

2) нерозривний зв'язок із закріпленим у цьому папері майновим правом; реалізувати це право можна лише шляхом використання самого паперу;

3) формальність і наявність обов'язкових реквізитів: недо­тримання цих вимог тягне невизнання документу цінним папером (ч. 2 ст. 196 ЦК);

4) "формальна легітимація", яка полягає в тому, що дотримання формальних вимог до цінного паперу забезпечує перевагу у остан­ніх форми над змістом права, вираженого у цьому папері;

5) незалежність прав добросовісною володільця цінного паперу від прав попередніх володільців цього паперу: проти добросовісного володільця цінного паперу боржник не може висувати заперечення, які міг би висунути проти попереднього його володільця.

Згідно зі ст. 195 ЦК в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капі­талі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема, у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти за зобов'язанням;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держа­телю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Класифікація цінних паперів можлива за різними підставами:

— залежно від способу легітимації правомочного суб'єкта — папери на пред'явника, іменні, ордерні;

—• за строком існування — строкові, безстрокові;

— за формою існування — документарні, бездокументарні;

— за національною приналежністю — вітчизняні, іноземні;

— за типом використання — інвестиційні (капітальні), не інвес­тиційні;

— за формою власності — державні, недержавні;

— за оборотоздатністю — ринкові або вільно оборотні, не- ринкові;

— за рівнем ризику — безризикові чи малоризикові, ризикові;

— за наявністю доходу — доходні, бездоходні;

— за формою вкладення коштів — боргові, володільницькі часткові^[23].

Проте найбільш поширеним і традиційним в теорії цінних паперів є поділ їх на:

— папери на пред'явника або "пред'явницькі" (складені на пред'явника). Права за ними належать пред'явникові;

— ордерні цінні папери (складені за наказом певної особи). Права належать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здій­снити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу;

— іменні цінні папери (складені на ім'я певної особи). Права належать особі, зазначеній у цінному папері.

Папером на пред'явника є цінний папір, держатель якого легіти­мований як суб'єкт вираженого в ньому права. Тобто для реалізації права держателя паперу достатньо лише пред'явлення цього паперу (це можуть бути державні облігації, ощадні сертифікати тощо). Тому цінний папір на пред'явника — це документ, де ім'я власника не фіксується безпосередньо, і обіг якого не потребує реєстрації.

Папери на пред'явника являють собою об'єкти прав, на які зазви­чай поширюються усі положення про речові права на майно: вони можуть бути відчужені і заставлені на загальних підставах.

Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

Цінним ордерним папером є документ, держатель якого легіти­мований як суб'єкт вираженого у ньому права, за умови, що на ньому зупиняється безперервна низка передавальних написів (індо­саментів).

Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права.

За індосаментом, вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індо­самент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.

Таким чином передача права на ордерний папір означає перехід виражених в ньому прав від індосанта до індосата. Індосат набуває прав на ордерний папір і права, що слідують з ордерного паперу, якщо він набув права власності на папір, що дійшов до нього внас­лідок безперервного ряду передавальних написів. У його особі тоді сполучаються матеріальний і формальний кредитор. Набуте ним право є автономним і не залежить від прав його попередників.

Іменним цінним папером є такий цінний папір, котрий легітимує свого держателя як суб'єкта вираженого в ньому права, якщо він вказаний як такий у тексті самого паперу.

Отже, іменний цінний папір характеризується, насамперед, тим, що ім'я власника зафіксоване на його бланку і (або) в реєстрі влас­ників, що може вестися у звичайній документарній і (або) бездоку- ментарній електронній формах (ч. З ст. 195 ЦК, Закон України від 10 грудня 1997 р. "Про Національну депозитарну систему та особ­ливості бездокументарного обігу цінних паперів в Україні ").

Бездокументарний (безпаперовий) цінний папір — це завжди іменний цінний папір, оскільки в електронній пам'яті він зареєстрований на певну фізичну або юридичну особу.

Оскільки перехід від документарної до бездокументарної форми неминуче супроводжується тим, що з одного боку цінний папір може втрачати деякі свої властивості, пов'язані саме з його ма­теріальним носієм, а з іншого — набувати нових, які виникають внаслідок його "електронного" характеру, можна сказати, що до­кументарна (паперова) і бездокументарна (безпаперова) форми — це не просто форми, а стадії розвитку цінного паперу, перехід однієї якості в іншу.

Власне кажучи електронний цінний папір — це вже не традицій­ний цінний папір, а електронна форма обліку власників капіталу, що володіють заздалегідь визначеними правами і мають відповідні зобов'язання щодо користувача цим капіталом.

Іменний цінний папір має дві важливі властивості: по-перше, завжди відомий його власник; по-друге, оскільки внаслідок першої його властивості, всі операції з ним зазвичай підлягають фіксації, реєстрації, вони є легко доступними для оподаткування з боку держави.

Пред'явницький цінний папір за певних умов також фактично перетворюється на іменний. Це пов'язано з процесами зберігання пакетів таких паперів, наприклад, в комерційних банках і перетво­ренням останніх на представників власників цінних паперів на пред'явника. Зданий на зберігання до банку, пред'явницький папір має конкретного власника, що уклав відповідний договір з банком, а, відтак, за юридичною суттю він перетворюється на іменний цінний папір.

Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невико­нання.

Законом може бути виключена можливість випуску цінних па­перів певного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.

Основні положення щодо пред'явницьких, ордерних та іменних цінних паперів вміщено у ст. 197 ЦК, котра встановлює засади виз­начення належності та переданим прав за цінним папером.

Крім розглянутих вище, важливе практичне значення має пере­лік видів цінних паперів, які можуть випускатися і бути в обігу в Україні (дпв. ст. 5 Закону "Про цінні папери і фондовий ринок"):

1) пайові цінні папери — цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та час­тини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться: а) акції; б) інвестиційні сертифікати;

2) боргові цінні папери — цінні папери, що посвідчують від­носини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; із) облігації місцевих позик; г) казначейські зо­бов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі;

3) іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: а) іпотечні облігації; б) іпо­течні сертифікати; в) заставні; г) сертифікати фондів операцій з нерухомістю;

4) приватизаційні цінні папери — цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери — цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Акція — іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, в тому числі право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управлін­ня акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК та законом, що регулює питання створення, діяльності та при­пинення акціонерних товариств.

Акціонерне товариство розміщує акції 2 типів — прості та при­вілейовані.

Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини май­на акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності Оі припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх влас­никам однакові права.

Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, порівняно з власниками простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання час­тини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають право на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власни­ком грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути влас­никові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Випускаються облігації таких нидів:

1) державні облігації;

2) облігації місцевих позик;

3) облігації підприємств.

Державні облігації поділяються на облігації внутрішніх держав­них позик, облігації зовнішніх державних позик та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик — державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'яв­никам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик — державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і під­тверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик —= облігації внут­рішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування де­фіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Державні облігації можуть бути іменними або на пред'явника. Вони розміщуються у документарній або бездокументарній формах.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій — в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.

Емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цін­них паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації — облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації — облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, вста­новлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, ниж­чою за їх номінальну вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком пога­шення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.

Казначейське зобов'язання України — державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає влас­нику право на отримання грошового доходу та погашається відпо­відно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.

В Україні можуть випускатися такі види казначейських зо­бов'язань:

— довгострокові (понад 5 років);

— середньострокові (від і до 5 років);

— короткострокові (до 1 року).

Ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтвер­джує суму вкладу, внесеного до банку, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення). Ощадні (депо­зитні) сертифікати можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред'явника — у документарній.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує > і с.і. ц і класності інвестора на частку в інвестиційному фонді, вза- • ммому фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.

Інвестиційні сертифікати можуть бути:

— іменними;

— на пред'явника.

Вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

В Україні можуть випускатися і бути у обігу простий і пере- казний векселі. Векселі існують виключно у документарній формі.

Простим векселем називається вексель, за яким зобов'язання безумовної сплати вказаної в ньому суми бере на себе особа, що видала вексель (векселедавець). Простий вексель називають ще соло- векселем, що не зовсім точно. Соло-вексель — це вексель, виданий в єдиному примірнику, унікат, на противагу векселю, виданому у кількох примірниках (зразках). Стосовно простого векселя — це вексель, на якому є тільки один підпис — підпис платника (вексе­ледавця). V

Переказним векселем (траттою) називається вексель, за допо­могою якого зобов'язання сплати вказаної суми перекладається на третю особу, якій векселедавець дає просту і нічим не зумовлену пропозицію сплатити цю суму кредитору (векселедержателю).

Відповідно до Уніфікованого Закону 1930 р. про переказні векселі та прості векселі передача векселя провадиться за допомогою пере­давального напису, котрий здійснюється на ньому самому (як правило, на звороті), чи на доданому листі (алонжі), і називається індосаментом, або бланком, або жиро. Особа, яка здійснила пере­давальний напис, іменується індосантом, а особа, яка отримала його таким чином, — індосатом. Індосамент можливий відносно будь-якої особи, у тому числі платника та векселедавця, причому без обмеження їх права на подальшу індосацію векселю. Існують різні види індосаменту: бланковий, забезпечувальний, інкасовий та інші.

Особливості емісії (видачі), обігу та обліку заставних, іпотечних сертифікатів, іпотечних облігацій, сертифікатів ФОН, приватиза­ційних, похідних, товаророзпорядчих цінних паперів та порядок роз­криття інформації щодо них визначаються законодавством.

Приватизаційні папери з'явилися в Україні після прийняття Верховною Радою пакету законів, призначених забезпечити прива­тизацію державного майна: від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна", від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію неве­ликих державних підприємств" (малу приватизацію), від 6 березня 1992 р. "Про приватизаційні папери". Ці державні цінні папери посвідчують право власника на безоплатне отримання у процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного житлового фонду і земельного фонду.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про приватизаційні папери" випускаються приватизаційні папери 3 видів:

— майнові сертифікати;

— житлові чеки;

— земельні бони.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни України, що постійно проживали або переїхали на постійне мешкання в Україну до 1 січня 1992 р.

З метою захисту майнових інтересів громадян передбачено випуск тільки іменних приватизаційних паперів.

Приватизаційні папери не підлягають вільному обігу. Вони не можуть бути використані для здійснення розрахунків або як застава для забезпечення платежів чи кредиту.

Дивіденди або проценти на приватизаційні папери не нарахо­вуються.

Приватизаційні папери можуть обмінюватися на документи, що посвідчують право власності на придбані об'єкти приватизації особисто громадянами або ж через фінансових посередників (ін­вестиційні фонди і компанії, довірчі товариства).

До цінних паперів належать так звані похідні цінні папери.

Похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. До них належать, зокрема, строкові контракти (ф'ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валют­ного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передба­чають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Крім того, існують такі види пінних паперів, не згадані в Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок":

— коносамент (передбачений КТМ);

— чеки (передбачені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Прав­ління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22);

— бони в іноземній валюті: короткострокові боргові зобов'язан­ня, що емітуються казначейством, муніципальними органами та приватними фірмами та використовуються їх утримувачами як покупний чи платіжний засіб (передбачені Законом "Про зовнішньо­економічну діяльність"),

— варанти або складські свідоцтва (передбачені Законом України від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу").

(>і обливоапі виконання за цінніш папером полягають в такому:

1) особа, що випустила (видала) цінний папір, та особи, що індо- ьйа;Ш його, відповідають перед її законним володільцем солідарно.

Відповідальність можна зняти застереженням "без обороту (без ьернення) на мене" (безоборотний індосамент).

У разі задоволення вимоги законного володільця цінного папе­ру про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією дію кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папе­ром, вони набувають права зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером;

2) відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність зобов'язання або на його недійсність не допускається. Абстрактність вимог відрізняє право­відносини, що пов'язані з видачею цінних паперів, від більшості інших цивільно-правових зобов'язань, які за своєю юридичною природою є каузальними (тобто, такими, що мають певну, конкрет­но визначену правову підставу);

3) володілець незаконно виготовленого або підробленого цін­ного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків (ст. 198 ЦК).

§ А. Дії та результат дій як об'єкти цивільних прав (правовідносин)

Об'єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або "результати робіт" (ст. 177 ЦК).

Послуга є різновидом правомірних дій і тлумачиться як діяльність, що здійснюється з метою виконання цивільного обов'язку і не пов'язана зі створенням матеріального блага.

Послуги, що надають один одному учасники цивільного обігу, різно­манітні: послуги фактичного характеру (перевезення), послуги юридич­ного характеру (діяльність повіреного), послуги, що містять елементи фактичного і юридичного порядку (діяльність експедитора).

Об'єктом правовідносин може бути також результат дій (результат робіт). У цьому випадку лід "роботами" маються на увазі дії, спрямо­вані на досягнення матеріального результату, що може полягати в створенні речі, її переробці чи обробці тощо. Результат роботи заздалегідь визначений у договорі сторін і визначається, передусім, особою, що замовила виконання роботи. Що ж стосується способу виконання роботи, він за загальним правилом визначається ви­конавцем.

Іноді ототожнюють послуги і результати дій (робіт), зазначаючи, що послуга — це дія, внаслідок якої створюється матеріальний предмет¹.

Див: Гражданское и семейное право Украины. — Харьков, 1999. — С. 109.

Проте такий підхід здається хибним. Результат дій (роботи) є самостійним об'єктом цивільних правовідносин. Це має місце в тих випадках, коли кредитора цікавить саме кінцевий результат. Об'єктом тут може бути як матеріальний, так і нематеріальний результат. Власне, розмежування дій (послуг) і результатів дій знайшло відображення і у переліку об'єктів цивільних прав, запро­понованому у ст. 177 ЦК.

Послуга, на відміну від роботи, являє собою дії чи діяльність, здійснювані за замовленням, що не мають матеріального результату (наприклад, діяльність зберігача, комісіонера, перевізника тощо). Деякі послуги можуть мати матеріальний результат, але цей результат невіддільний від самої дії чи діяльності.

Дата добавления: 2015-05-31