Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав

Результати інтелектуальної, творчої діяльності — це комплекс­ний за своїм характером об'єкт, котрий включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо).

До об'єктів цивільних прав належать результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної влас­ності (ст. 199 ЦК). Зокрема, продуктами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення цінності, а також способу відтворення.

Загальні положення про охорону інтелектуальної власності пе­редбачені ст. 41 Конституції. Відносини щодо цих об'єктів також регулюються спеціальними законодавчими актами, які визначають умови виникнення, використання, передачі, захисту цих прав (закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11 липня 2001 р.); від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 р.) та ін.).

На перший погляд здається, що в ЦК результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності розглядаються як вид нематеріальних благ (ст. 199 знаходиться в главі 15 ЦК).

Проте правова природа цього виду об'єктів цивільних прав, без­сумнівно, є складнішою, про що свідчить позначення їх як "інте­лектуальної власності" і вміщення книги 4 ЦК "Право інтелек­туальної власності" після книги "Право власності та інші речові права". У зв'язку з цим більш правильною здається оцінка результатів інтелектуальної, творчої діяльності як комплексного за своїм харак­тером об'єкту, котрий включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо).

При цьому необхідно враховувати, що за загальним правилом результати інтелектуальної, творчої діяльності тільки тоді стають об'єктами цивільних прав, коли вони отримують матеріальне вті- н мни (рукопис, картина, книга, креслення) або іншим чином сирлжсні в об'єктивній формі (відеозапис, фонограма тощо), тобто люгь доступними для сприйняття іншими особами. Разом з Тим, не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяль­ної її і речі, в яких вони втілені матеріально, як об'єкти цивільних рав. Наприклад, право власності на картину переходить до покупця, і ой час як авторське право зберігається за художником, що створив і по картину.

Варто також звернути увагу на особливості легітимації, як об'єк­ті цивільних прав, результатів інтелектуальної, творчої діяльності, іокрема, твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами цивільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції — з моменту кваліфікації їх як резуль- і,і гін інтелектуальної праці у встановленому порядку відповідними компетентними органами.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'ємти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги 4 ЦК та інших законів, що регулюють відповідні цивільні відносини.

§ 6. Інформація як об'єкт цивільних прав

Інформація — це задокументовані або публічно оголошені ві- іомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, ісржаві та навколишньому середовищі.

Головні положення щодо правового регулювання інформацій­них відносин містяться у Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Оскільки норми, присвячені регулюванню інформаційних від­носин, утворюють комплексний інститут, цивільно-правовий зміст мають права на таку інформацію, яка становить реальну чи потенційну "особистісну" (як інформація про особу) або "комерційну" (як інфор­мація про майнове становище особи) цінність", тобто яка є об'єктом цивільного обороту і, відповідно, об'єктом цивільних прав.

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією профе­сійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та пішого характеру, одержаною за власні кошти або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного іа іншого інтересу, як правило, самостійно визначають режим юступу до неї, в тому числі належність її до категорії конфіден­ційної, та встановлюють систему захисту.

Однак наведене правило не стосується інформації, яка відповідно ю закону є таємницею — державною, комерційною, службовою, професійною тощо.

Державна таємниця — це таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголо­шення якої може завдати шкоди національній безпеці України.

Комерційна таємниця— це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінською, фінансовою діяль­ністю, що не є державною таємницею, розголошення якої може привести до економічних втрат. Право на комерційну інформацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії. Елементи ліцензійного договору можуть бути включені також до інших цивільно-правових договорів (договори на виконання науково дослідницьких робіт, підряду тощо). В усіх договорах, які передбачають передачу у користування відомостей, які складають комерційну таємницю, на користувача може бути покладений обов'язок не повідомляти такі відомості іншим особам без згоди того, хто надав інформацію. Наприклад, щодо виконання договору підряду така умова передбачена у ст. 862 ЦК.

Службова таємниця це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'яз­ків, котрим розголошення цих відомостей заборонене. Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінніс­тю (хоча сама ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на розголошення ґрунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.

Професійна таємниця — не відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, їхніми службовцями та окремими фахівцями у проиесі професійної діяль­ності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо пере­дбачених законом. Наприклад, зобов'язані зберігати в таємниці отримані від клієнтів відомості банківські службовці, працівники організацій зв'язку, податкової служби, лікарі, страхові агенти тощо.

Спорідненим з таємницею поняттям є конфіденційна інформація, тобто, такі відомості, котрими володіють, користуються або роз­поряджаються окремі фізичні або юридичні особи, які можуть поширювати ці відомості на свій розсуд і на встановлених ними умовах. Умовою надання захисту такій інформації є дотримання тим, хто користується нею, необхідних заходів для забезпечення її конфіденційності. Під поняття конфіденційної інформації можуть підпадати будь-які знання, досвід, навички спеціалістів тощо, які використовуються у різних галузях людської діяльності: вироб­ництво, торгівля, управлінські послуги. Той, хто користується правом на таку інформацію, на свій розсуд визначає конфіденцій­ність відомостей, що її складають. Із цього загального правила за­коном можуть бути встановлені винятки. Наприклад, може бути передбачений перелік відомостей, які не можуть вважатися конфіденційною інформацією, або, коли порядок користування конфіденційною інформацією визначає не той, хто нею користу­ється, а безпосередньо норма закону.

Інформація, яка підлягає охороні, може бути використана іншими особами за таких умов:

1) отримання інформації законним шляхом,

2) отримання дозволу від того, хто має право на інформацію, на ілке використання. Відносини між тим, хто набуває право (ліцен- ііар), і тим, хто має право на інформацію (ліцензіат), оформля­ються ліцензійним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 200 ЦК суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової й Моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ст.ст. 22, 23 ЦК).

Дата добавления: 2015-05-31